- Ура! Нарешті я не запізнилася -викрикнула , на радощах , Карен .

- Чого тут розкричалася ?- злобно вимкнула крикнула дівчина за протилежною партою .

- Та так не звертай уваги . А ти як весь час спиш?

- А тобі що до того ?

- Нічого просто скоро екзамени ,а ти напевно тільки й знаєш як спати на уроках -з посмішкою на обличчі сказала Карен .

- А ти, як завжди ,все зазубрюєш . Ахахахаха.....

- Чого ти смієшся ? Тут немає нічого смішного .

- Пххх ...ну для тебе ні , а для інших просто умора -і дівчина засміялася дуже голосно .

- Все з тобою зрозуміло . Ти як завжди Анна , у тобі нічого не змінилося з середньої школи .

Продзвенів дзвінок на урок ,усі сіли на свої місця . Через пару хвилин зайшов учитель та директор. Всі були здивовані ,мало того скажу навіть шоковані трошки, та що там трошки . Після них зайшов учень . Директор сказав що це новий учень нашого класу і що він буде з нами вчитися . Карен спершу їх не слухала , а коли почула про нового учня вирішила , відволіктися від малюнка ,і як думаєте кого вона побачила ? Правильно хлопця , який ще буквально п'ять хвилин тому її чуть не збив на пішоході .

- Добрий день . Мене звати Намджун. Будь ласка подбайте про мене .

- Ти ?-чуть скрикнула Карен , але вчасно зрозуміла ,що це буде не доречно .

- Будь ласка, сідай позаду Карен . Там тепер твоє місце -сказав учитель, і показав на місце позаду дівчини .

Хлопець пішов на своє місце не замічаючи дівчину, яку буквально пару хвилин тому не збив.

Звичайно, Карен була здивована ,як так ще недавно він кричав на неї, що кидається під колеса, а тут бере і не помічає. Урок проходив довго дуже довго особливо для Карен вона хотіла як найшвидше вийти щ класу і щоб Намджун її не замітив. Хвилини були для неї цілою вічністю, було таке відчуття ,що за цей вже період ,змінилася різнобарвна осінь на холодну зиму, і що зима перетворилася в квітучу весну, а та в свою чергу в жарке літо. І ,нарешті пролунав дзвінок, Карен як тільки могла швидко зібрала свої речі зі столу і попрямувала до дверей. Не збавляючи темпу дівчина дійшла до свого шкафчика , почала розбирати свою сумку. Аж раптом бачить, що до неї наближається Намджун. Розгубленою вона почала щось шукати у своєму шкафчику, поки хлопець повільно підходив до свого. Карен непомітно обернулася, щоб подивитися де він був .

Вгадайте, що вона побачила? Правильно його в шкафчику біля неї.

- За що? Хто мене так ненавидить? -сама про себе сказала Карен.

Продзвенів дзвінок на урок -це її улюблений урок,

лише на ньому вона була веселою і водночас загадковою. Карен закрила шкафчик і пішла на урок . Коли вона збиралася зачиняти двері класу ,хтось їх притримав . Дівчина не втрималася і повернулася ,перед нею стояв Намджун . Коли він її побачив його вираз обличчя змінився з радісного на сердите .

- Ти ,що мене переслідуєш ?

- З чого ти це взяла ?

- Правильно ви ще тут посваріться, нам ще цього бракувало-сказав учитель з незадоволенням .

- Пробачте - в один голос сказали Карен та Намджун .

Між собою переглянувшись, вони сіли на вільні місця .

- Так , діти намалюйте сьогодні щось надзвичайне що з вами сталося у цьому житті. Зрозуміли?

Кивнувши головами учні почали роботу над своїм проектом . Карен швидко намалювала ескіз і йшла по кисті ,які лежали на столі у вчителя.

- Ти вже Карен ? Чому я навіть не здивований-з посмішкою на обличчі сказав учитель - Ти ж знаєш ,що скоро будуть змагання між школами мистецтв ?

- Так , звичайно .

- А також ти напевно знаєш ,що ти обов'язково маєш прийняти участь в ньому .

- Я про це завжди мріяла , звичайно, я не відмовлюся від такої пропозиції- після сказаного дівчина засміялася і пішла до свого мольберта .

Карен дуже уважно і старано змішувала різні кольору від жовтого з синім до червоного з фіолетовим . З під кисті у її руках виходили прекрасні речі . Кожна деталь мала свою властивість ,деякі учні навіть забули про свій мольберт , а уважно дивилися як змішую і малює Карен . Після своє роботи над мольбертом вона взяла чашку з водою і занурила туди кисть і тепер вже мокрою кистю вона додала пару деталей у свій малюнок .

- Ти вже?

- Так . Хочете прокоментувати ?

- А як же без цього ?-з усмішкою на обличчі сказав учитель .

- Тоді підходьте і прокоментуйте .

У цей момент всі стовпилися навколо мольберта Карен ,крім Намджуна .

- Це точно витвір мистецтва -вголос сказали всі .

- Та , що ви кажете я тут особисто бачу багато помилок -сказала Карен їм.

- Ти бачиш , тоді чому я не бачу ? Чи ти сумніваєшся в моєму професіоналізмі ?

- Ні , ні ви що ? Хто я така , щоб сумніватися у вашому професіоналізмі ?

На мольберті була зображена ситуація ,яка сталася з Карен вранці на пішохідному переході . По зігнутому стрункому стані дівчини спадали густі чорні локони волосся, що при попаданні на них сонця кінці переливалися в темно-синє забарвлення. Тонкі музичні пальці дівчини тяглися до розкиданих, по асфальті, книжок. Вона обережно їх збирала. З темно червоного кабріолету вийшов білявий високий хлопець у чорній одежі. На його обличчі не було ні яких емоцій ,крім роздратування. Його карі очі були наповнені злобою, а пухлі червоні губи стиснуті у бантик. Сонце яскраво і лагідно падало на обличчя сердитого хлопця.

- Хммм... Дуже дивно цей хлопець мені когось нагадує. Я його знаю Карен?

- Не знаю вчитель - навіть   я його не знаю.