Так це складніше, ніж риар шукати!

Популярний вислів зневірених студентів

Ось вона - година ікс. Фізична підготовка. Три уроки підряд, потрібно зауважити. І мені чомусь страшно. Чому? Так залякали всі підряд, що б їм усім так само спалося добре!

- мене звуть Мерін ер*Елон, хто цього ще не знає, - смішок, - тому пощастило

Та що за Емай, ще один?! Може вистачить вже?!

- так, а тепер покликали драконів і полетіли

- куди? - хтось із дівчат

- назустріч вашій смерті, - знову смішок

Та що це таке?! Може вони змовилися й просто система в нього така - залякати, щоб не філонили?

Вже звично сіла з Джейком. Чим далі ми відлітали, тим більше й більше нехорошим ставало в мене передчуття. І воно стало просто жахливим, коли ми нарешті знизилися й вчитель скомандував драконам: «забратися куди подалі». А ось нам потрібно було бігти назад до академії. Е-е... він знущається, так? Те, на що середньому дракону потрібно хвилин десять швидкого польоту, у нас займе... а, втім, хіба в нас не три уроки? Добігти, думаю, встигнемо, а кілька годин побігати я можу, це не фатально, навіть не дуже складно. Тим більше, що темп він дозволив вибрати будь-який, аби нам нормально було. Побігли, а я ось все думала - в чому підступ? Тобто я б повірила, що кілька годин бігу - складно, на межі (а то й за межею) можливого для всяких дівчат і навіть хлопців, але Рес? Заганяти до напівсмерті? Ні, йому для цього потрібно набагато більше часу (день як мінімум), залежить від місцевості й від погоди, а тут, між іншим, лужок рівний, погода зараз теж нормальна - не холодно, не жарко, що не мокро... так в чому підступ?

Підступ виявився не відразу й це був навіть не один підступ, а відразу декілька. Перше - спокійно бігати він нам не дав, кожні хвилин п'ять-десять змушував зупинятися й віджиматися-присідати-щось-ще-з-силового. Така схема сама по собі досить сильно вимотувала, але й цього йому було мало. Я навіть не відразу зрозуміла, чому це найшвидші раптом стають не такими швидкими, вже й біжать повільніше, і роблять все немов через силу? Чому, не дивлячись на великий розрив між нами спочатку, адже багато хто вирішив влаштувати забіг на швидкість, зараз всі знаходяться в зоні моєї видимості? А потім... після другого або третього силового підходу я встала й побігла, але бігти немов стало складніше. Неначе борешся проти чогось, наче портфель одягнув із зайвими кілограмами п'ятьма, як ніби під водою біжиш... не знаю, немов все разом раптом навалилося на тебе, все разом заважає переставляти ноги, збиває дихання, відбирає сили. Я похитала головою й зустрілася поглядом з ер*Елоном, який, до речі, бігав тут з нами.

- занадто жвава, - він розсміявся, - а в мене ще жвавіше станеш. Зупинка - зроблю гірше

Та я й не думала зупинятися. Знаю ж - потім не зрушиш з місця. Поки біжиш, ти багато чого не помічаєш, зосереджуючись на диханні й на цьому монотонному переставлені ніг, але якщо зупинишся... втома немов потроюється, ти відчуваєш, що задихаєшся, ноги взагалі ватяні, в боках коле - побігти далі шансів немає взагалі.

У чому відмінність тренувань Даміра від оцього? У нього були дещо інші завдання, ось до них він нас і готував. Перше - силові необхідні, куди без цього, але упор робився саме на витривалість. І так, ми й бігали й все інше, витривалість як людини окремо в мене вище середньої, але в нас упор був на пару маг-дракон. І тут було не так важливо, скільки ти можеш витримати, тут була важлива саме пара. Тут було важливо на скільки ти можеш викластися й за який короткий проміжок часу відновитися. Найскладніші, не щоденні для загального тонусу (теж пробіжки й силові, але по черзі), а щотижневі, були побудовані на цьому - віддати все до межі й відпочити за максимально маленький час, поки працює другий, а потім - знову віддати все до межі , поки другий відпочиває. Адже це й було основою для «протриматися в повітрі тиждень» - викладатися по черзі. І ще, у випадку з Даміром, не можна було назвати це чисто фізичною підготовкою, в рівній або навіть більшій мірі там тренувалася магія: магічна витривалість і сила. Фізична займала другий план.

А що в ер*Елона? Катування якесь, ось що це! Тут ставка робилася тільки на тебе, тільки на фізичну підготовку, тільки на витривалість за раз. Не сумарна, ривкова, як ми її іноді називали, а саме за раз. Ось так, стиснувши зуби й переставляючи ноги, зупиняючись для силової й знову встаючи на біг...

Я не добіжу, я впаду десь по дорозі й залишуся на цьому лужку навічно. Зіллюся з травою, вберуся в землю й буду лежати...

«Рі, не придурюйся»

«я візьму Риса та полечу на інший континент. Це й те буде легше! Який зараз урок?»

«другий почався»

«аааа! Я абсолютно точно помру до кінця третього»

«зупинишся - він подвоїть»

«попередив вже! Це що взагалі за емаєвщина?»

«заклинання»

«а то я не здогадалася!»

«а більшого ніхто не знає. Я цю погань з себе скинути намагався з другого по четвертий курс»

«чому саме з другого по четвертий?»

«на першому ще знань й умінь не вистачало навіть розгледіти, на п'ятому надія пропала, і я припинив марно витрачати сили»

«ти мене дуже втішив!»

«він прибере потім, у нього все добігають»

«хіба що трупом»

«практично. У всіх різне навантаження, залежить від рівня початкової фізичної підготовки, дехто у вас зараз взагалі без нічого може бігти... але до академії прибіжать всі в однаково-дохлому стані»

«і знову ти мене заспокоїв!»

«Рі, та я тебе не заспокоюю, я тобі просто говорю все як є. І відволікаю ще заодно»

Так, ось останнє - це добре. Навіть не пам'ятаю, як я бігла останні кілька хвилин, все з ним балакаю. Допомагає не зациклюватися.

«Рес, поговори зі мною»

«Рі, я б із задоволенням, але у мене урок почався»

«ти ж казав, що він вже почався!»

«Ну... то була перерва»

Аааааа !!!!!! Я точно не доживу до кінця третього...

«Рія!» - такий обурений окрик: «я тебе зараз сам приб'ю!»

«ні, ти мене любиш... і взагалі, йди вчи»

«а ти не відволікай мене»

«а ти не відволікайся»

У відповідь почувся рик, але мені-то що? І взагалі, згадується, хтось так само говорив... добре, поставимо блок від нього, а то й правда відволікаю. А ось тепер можна кричати й стогнати ментально собі на втіху! Що не така вже й втіха, якщо чесно...

Хвилин так через п'ять, може - через десять, до нас почала стрімко наближатися якась точка. Ще через хвилину перед носом ер*Елона замаячила Ані, в лапах у неї було дві записки. Учитель потягнувся до однієї з них рукою, але Ані вильнула в сторону й підставила йому ту, що в другій лапі. Взяв, прочитав, пирхнув.

- він здурів?

І все це на бігу!

Дракошка скорчила незадоволену пику й простягнула йому другу записку. Взяв, прочитав, явно зацікавився, знову пирхнув і запитав у Ані:

- він серйозно?

Закивала й вичікувально на нього подивилася.

- відповідь віднесеш?

Кивок. Ер*Елон невідомо звідки витягнув ручку й щось написав на зворотному боці записки (знову ж таки на бігу!), віддав Ані, вона полетіла.

Продовження сього відбулося ще хвилин через п'ятнадцять, коли знову з'явилася Ані, на цей раз з однієї запискою. Він прочитав, знову пирхнув, похитав головою і, о диво, зупинився й дозволив те ж зробити нам.

- задоволена?

Чудо зелено-золоте вдоволено закивало й полетіло.

- не знаю, чому ваш куратор так про вас піклується, але наполегливо попросив не вбивати вас в перший же тиждень, - ер*Елон знову видав смішок, а потім пирхнув

- ер*Дераон? - хтось із дівчат, ледве дихаючи, запинаючись в одному слові

- та він самий, хто ж ще?

- попросив? - це вже хтось із хлопців, та при тому так недовірливо, може навіть з натяком

- витребував борг. Можливо я навіть скажу вам спасибі, за п'ять років він міг придумати й щось витонченіше... так, безумовно, - він знову засміявся, - навіть зроблю вам поблажку на наступному тижні, так і бути. Але потім можете на це й не сподіватися!

- спасибі, - прохрипіла інша зеленоока

- йому спасибі скажете, - ще раз пирхнув, - заклинання з вас зняв, можете віддихатися, скільки потрібно. Зараз середина другого уроку, добіжите до академії - вільні. Але, - він підняв вгору палець, - самі. Якщо хтось захоче полетіти на драконі - обов'язково дізнаюся і...

Це «і» сказало нам багато, всі посилено закивали й замотали головами, запевняючи, що все зрозуміли й що ні, такого не буде.

- добре, - він розвернувся й побіг, знову засміявшись

- це що було?! - падаючи на землю запитав зеленоокий

- ти про нього, або про це? - дуже зрозуміло запитала рожева, слідуючи його прикладу

- я про все, - якийсь нервовий сміх, що переходить в хихикання ненормального

- наша фіз підготовка й наш куратор, - відгукнувся хтось, - думав, зараз помру

Наша група вже нагадувала п'яне лежбище - всі попадали де стояли й розляглися на землі.

- ага

- так це катування якесь!

- ніколи в житті так не втомлювалася...

- як ми будемо йому дякувати?

- чувак, запитай через годину. Взагалі міркувати не можу

Решта підтримали його дружними стонами.

***

Вражаюче, але після, напевно, півгодинного відпочинку, та ще й без цього емаєвського заклинання, ми з друзями добігли до академії хвилин за двадцять п'ять-тридцять. Я б сама може й швидше (все ж швидке відновлення - як раз по частині Даміра), але Анета явно втомилася, та й хлопці, хоч і намагалися не показувати, але захекались. Хтось із групи навіть випередив нас, хтось - біг ззаду, хтось взагалі встав раніше й йшов пішки... половина гірко стогнала, тому що не послухалася попередження й зілля вчора не зварила. А ось ми попрямували прямо в гуртожиток, Анета - до себе, я - до хлопців.

- Джейк, а ти точно все правильно зварив? - Брай недовірливо дивився на рідину в склянці, - чому в неї такий колір?

- та звідки я знаю? У перший раз же...

- ммм... а це пити можна?

- не хочеш - не пий, я ж не змушую

- так я як раз хочу, але...

Я мовчки підійшла до них, взяла одну зі склянок і залпом випила, тут же скривившись від смаку.

- Ель? - Брай

- Ель! - Джейк

- воно повинно бути таким

- впевнена?

- ні, - я кивнула, а їх брови полізли на лоб. Втім, зробимо вигляд, що так і треба! - отруюсь - вилікують, не думаю, щоб нам дали рецепт, в якому можна смертельно щось сплутати...

- розбудите мене, - пробурмотіла я, падаючи на ліжко

Хлопці подивилися на мене, на стакани, знову на мене, на себе, схоже, повірили моїм словам і теж випили.

***

Ммм... а непогано так подіяло, він молодець. Я відкрила очі й оцінила обстановку - лежу бочком на чиємусь ліжку, переді мною - Джейк, ззаду сопе Брай. Випили пізніше, значить прокинуться теж пізніше. Погляд сам-собою ковзнув по обличчю переді мною, опустився трохи нижче, зніяковіло піднявся й натрапив на сонячні очі.

- ну як? - пошепки запитав

- здорово

Усміхнулася, він теж. Лежимо один навпроти одного, ледь не торкаючись носами, дивимося в очі й посміхаємося... було щось тепле й чарівне в цій миті.

Ззаду завозився Брай, пихнув мене ліктем. Я теж його пхнула, бо нічого.

- ммм... - невдоволено буркнув він, - ви давайте, йдіть куди-небудь, а то заважаєте

Нормально?!

- а ти? - запитав Джейк

- а я посплю ще

- у нас урок скоро, не боїшся запізнитися? - така ось я зануда, що поробиш

- я? Ні, я не боюся... а ти що, боїшся?

- я? - відповідаю Браю, а дивлюся чомусь на Джейка, - ні, я боюся тільки фіз підготовки, лоскоту й відсутності карамельного морозива

- ммм... лоскоту? - Джейк підвівся на лікті, а рука потягнулася до мене

Ой... потрібно було щось інше сказати, дійсно потрібно було. Сонячні очі гіпнотизують мене, а його рука безсоромно тягнеться все ближче й ближче... відсуваюся, його рука за мною, я знову відсуваюся й впираюся спиною в Брая, який щось обурено бурчить, а рука... однин блискавичний рух і я голосно регочу й намагаюся ухилитися від неї, а потім і від другої. Джейк навис наді мною і, закусивши губу, лоскоче, я звиваюся, регочу й намагаюся від нього відбитися, Брай щось ну дуже невдоволено бурчить ззаду, але ми обоє не звертаємо на це уваги.

- Джейк, припини, - крізь сміх прошу я

- ммм? - його пальці зупинили тортури, все ще залишаючись на моїй талії, а очі наблизилися до мене, - а що мені за це буде? - питає пошепки

- а нічого, - так само пошепки відповідаю

- дай подумати... ні, не згоден, - пальці легко ворухнулися, я трохи посунулася й закусила губу, а він хитро посміхнувся, - інші варіанти?

- відсутні

- що ж... тоді я змушений продовжити

- ааа... ахаха... Джейк!

Він зупинився, нахилився ближче до мене, очі хитро блиснули:

- повторюєшся, - пошепки, - п'ять синонімів, будь-ласка

- тиран! - видала я, тут же про це пошкодувавши - пальці знову мене залоскотали, - розумний, красивий, - поспішила я виправитися, - чудовий, милий, - лоскіт, яка на припинився після «розумного», знову почався, - ааа, тобі що «милий» не подобається? - негативний качок головою, руки завмерли, даючи мені подумати краще, - веселий, привітний... ааа, а зараз що не так?

- мало

- п'ять є!

- мало, - повторив він

Ось це вже точно нахабство!

- нахабний!

Звичайно, це йому не сподобалося. Мене знову залоскотали, а я почала реготати й звиватися, намагаючись врятуватися. Так, взагалі можна попридумували ще характеристик, але дехто знахабнів і просто так я це залишати не збираюся! Мій запал трохи пішов через хвилинку, коли з'ясувалося, що при всьому моєму бажанні він тримає міцно й пускати не збирається... не силою - так хитрістю візьмемо, є у нас заборонені прийомчики...

- Джеееейк, - а голос такий бархатистий, такий проникливий

- придумала? - зупинився, нахилився до мене

- так... - додаємо ще таких ноток в голосок і шепочемо, а то все ще далеко

- я слухаю, - ближче на пару сантиметрів... так, нормально

- бажаний, - і такий томний голос

Ух, як його пройняло, не чекала... Втім, так навіть краще - ривок, поки він ще до тями не прийшов, і вже я сиджу зверху. Хм... а чому б і ні? Нахилилася до його обличчя й добила:

- переможений!

Після цього я з гордим виглядом зіскочила й зробила пару кроків, перш ніж почула смішок Брая:

- це точно

Різкий поворот і я дивлюся на нього.

- а ти взагалі... спи давай! - чомусь я зніяковіла

- поспиш тут з вами, - пирхнув хлопець, - мало того, що шумлять, так ще й пхаються весь час!

- так не спи тут! - я ще більше зніяковіла, - нам взагалі на урок час вже...

- так, час, - він зареготав і гепнувся на подушку, - ось і йди

- а ви?!

Мої спроби підняти двох хлопців з ліжка особливими успіхами не увінчалися. Стусанами-то я б їх швидко підняла, але чомусь використовувала тільки слова. І ще чомусь підняти я намагалася тільки Брая, який пасивно пручався, а саме - перекинувся на бік і накрився зверху подушкою, абсолютно на мене не реагуючи. Інший сонячний мовчки лежав і дивився в стелю, теж не звертаючи на мене уваги, але я його й не чіпала... не знаю, чому.

Коротше, сиджу я за столом, переводжу погляд з пейзажу за вікном на порожні склянки, зі склянок - на хлопців, з хлопців - на пейзаж за вікном...

- привіт! - двері відчинилися й зайшла Анета, - ой, а що це з ними?

- вони вставати не хочуть, - поскаржилася я

- хлопці! - покликала вона, але відповіді не отримала

Тоді дівчина підійшла до ліжка й різко висмикнула подушку.

- Брай, підйом, - він не зреагував, за що отримав свою ж подушкою по голові, - я сказала - підйом!

- так що з вами таке?! - пробурчав він, - ці спати не дають, ця тепер будить

- я тобі не «ця», - ще один удар подушкою, - а спати будеш вночі!

- ай! Та зрозумів я, зрозумів, - він повернувся й закрив голову руками, - уже встаю

- щось не схоже... - подушка загрозливо стукнула об край ліжка, - у тебе є хвилина. Джейк! Що за дитячий садок?!

Підняла вона обох, та при тому досить швидко, а я їх навіть пожаліла...

***

Джейк, як зазвичай, подав руку, я сіла, обвила його руками і... якось він напружився, так що я навіть голову за звичкою йому на плече не поклала...

***

На мови я йшла з побоюванням, заздалегідь готуючись до гіршого, але ер*Тарлор сьогодні влаштував ігровий практикум з тих слів, що ми вчили. А потрібно сказати, було їх не те щоб мало. Так ось, гра була проста: одна людина виходить до дошки, інші загадують слово-картинку й по черзі просять її намалювати просту фігуру - частину цієї картинки, а вона повинен відгадати, що ж малює. І все б нічого, але все це - на конг-ронгівській. І якщо сказати щось на кшталт «намалюй пряму горизонтальну лінію» я ще могла, то ось пояснити, де конкретно - це вже проблема. А сказати щось на кшталт «намалюй дугову лінію, яка починається в лівому верхньому кутку й торкається овалу в центрі дошки»... це безперечно викликало складності. Особливо якщо хтось не відразу розумів, у якому конкретно місці ця дуга повинна торкатися овалу, наскільки вона повинна бути вигнута, тощо. Тим не менш, це було досить весело й цікаво, до середини уроку ми втягнулися й таких проблем вже не виникало. Хіба що…

- ти повторюєшся, - Джейк якраз стояв біля дошки і очікував, що ж я йому скажу

- що?!

- діти, на конг-ронговській, - встряв ер*Тарлор

Через хвилинку копання в магічному словнику ми-таки змогли сказати те ж саме як потрібно.

- то, - з серйозним виглядом заявив Джейк, - намалюй і намалюй. Повторюєшся. ееее, - знову перегортання словника, - п'ять

- п'ять? - хитро перепитую я

- п'ять, - він невдоволено поморщився й знову заглянув в словник, - синонімів

- п'ять синонімів? - знову перепитую

- так

- що п'ять синонімів?

- гр... - гортання словника, - скажи п'ять синонімів

Ось тут я запнулася. Просто як сказати «обійдешся» чи «ми не на ораторському мистецтві» я не знала, а тому просто скорчила суворий вираз обличчя:

- малюй!

- говори!

- скажіть йому малювати, - перегорнула словник, - будь-ласка, - подивилася на ер*Тарлора

- будь ласка, скажіть їй говорити, - Джейк теж подивився на ер*Тарлора. А слова-то ці я знайшла, так не чесно! Сам їх шукай, а потім говори!

- ти, - словник мені в допомогу, - знущаєшся?!

- трохи, - через паузу знайшов він слово

- нариваєшся!

- трохи

- скажіть йому! - знову повертаюся до ер*Тарлора, який сидить і кусає губи

- знаєте, ми не на ораторському мистецтві, але я не можу заважати вам робити домашнє завдання з нього. І це хороша вправа, - він подивився на мене й посміхнувся, - п'ять синонімів, будь-ласка

- а... - у мене навіть щелепа відвисла, - та він... так не чесно!

- конг-ронгівська, будь ласка. А знайдеш це - п'ять синонімів. А ви продовжуйте, - кивнув він іншим

- так не чесно! - випалила я через хвилину

- добре, - кивнув мучитель, - продовжуй

- ви повторюєтесь!

- ах так? - він добродушно посміхнувся й випалив п'ять слів, переклад яких зводився до одного «продовжити», - задоволена?

- ні!

- і все ж таки, - він вказав на словник

Гр... да мені б хоч на рідному придумати, а ви тут про конг-ронгівську! Так... зобразити. Закарбувати. Увіковічити? Ммм... йдемо іншим шляхом - увіковічити на папері? Добре... написати образами? Ех, маячня якась, але зійде. Так, ну й ладно, увіковічити саме по собі теж візьмемо. А тепер потрібно це все перевести...

Мої старання були цілком і повністю винагородженні, коли я без запинки висловила все це Джейку. Він же не розумів, що я говорю, а в мене така інтонація була... загрозлива. З таким побоюванням він відірвав від мене погляд і подивився на стіну на переклад... ха, а нічого було це все затівати! Я буду мстити, ще не знаю як, але буду мстити!