Віра - це те, що залишається з тобою в

найгірші моменти. Ніколи не втрачай віру.

Порада гастеліанського герцога

Ріан, ти гад, чесне слово! З твоєї вини (а з чиєї ж ще?), Я з самого ранку під час звичайного польоту до їдальні намагалася прогнати з голови зовсім непотрібні думки. А що я можу зробити, коли сиджу на колінах у хлопця, його руки обвивають мою талію, очі заворожують, а ця емаэва розмова все лізе й лізе в голову?! Що ще гірше - я здригалася й згадувала її від найменшого дотику, навіть коли він ненароком зачепив мене ліктем на уроці. Просто сиділа й намагалася думати про те, про що потрібно думати, а він в цей час писав. І, дракон тебе задери, та раніше і я його й він мене кілька разів випадково ліктями зачепали, але я ж так не реагувала! А тепер всі мої п'ять хвилин зосередженої боротьби взяли й пішли до посланників, бо все почалося заново! Та ще й Ані... Рес і Міреа весь день з її допомогою записками обмінювалися. Не знаю, про що насправді, але чого мені там тільки не ввижалося! І все кудись не туди... й знову звертало на сонячного, що сидів поруч! І чомусь ці думки були не неприємними, а навіть трішечки, на щонайменшу крапельку, мені подобалися. І ось це мені не подобалося найбільше! Ріан, я тебе вб'ю! Гр... гад, просто гад. Вкусіть мене хто-небудь, мені це дуже потрібно!

Коли Рес ввечері похмуро оголосив, що скоро Тиждень Єднання, я мало не застрибала від щастя. Саме те, що потрібно!

- Рі, це аж ніяк не те, що потрібно. Це нові проблеми

- які саме?

- наприклад, з ким ти полетиш?

- ммм... а з ким треба?

- добре, слухай. Завтра, до речі, практика буде у всіх в класі - теж саме розповім і з організацією розберемося... і заклинання для цього повчимо... – він все ж відволікся від своїх планів на мене, -перше - літають парами. Перший курс - п'ятий курс, другий-четвертий і третій-третій. Щоб вмілі вже були й за новачками приглядали.

- Нік з п'ятого

- Нік - з корпусу крупних

- і що?

- крупні літають з маленькими. На скількох їх вистачає, їх же мало. Знову ж - врівноважити силу. Вони по магії, а маленькі артефакти й амулети перевіряють і поповнюють

- а інші маленькі?

- з нашими, скільки залишиться. І у нас, хто залишиться, середні з середніми

- хм... тобто мені потрібно з нашим п'ятикурсником?

- так... але мені ця ідея категорично не подобається. Нік... Нік - це добре, це було б ідеально

- а це можливо?

- я не знаю... по ідеї, без дракона тебе можна спробувати з ним відправити. Ніби як теж на амулети... нам же потрібно рівновагу? Ось і буде... з ректором про це поговоримо. Добре, тоді й твою функцію теж вирішили - по амулетам й артефактам будеш... не знаю, складно це чи ні, я завжди за силу відповідав. Гаразд, наступне - це цілий тиждень...

- ммм... а Рис? Я не можу не літати до нього цілий тиждень

- згоден. Значить, тобі потрібно потрапляти в Шаар

- а ми там цілодобово повинні щось робити?

- ні, вам дають чітке завдання на тиждень, ділите його на сім днів. Зробили - гуляйте. Зазвичай ми намагалися за шість впоратися, щоб ще день вільний перед навчанням був. Це можливо - вас же багато.

- тобто в теорії, якщо ми впораємося з усім, то можемо вечорами бувати в Шаарі?

- так, але це знову ж таки - якщо ти з Ніком

- а якщо ні?

- тоді все просто жахливо... цей варіант не підходить

- Нік навряд чи буде проти

- тут не його думка важлива, а думка ректорів...

Думка ректорів? Навіть двох... не є добре...

Нік дійсно був абсолютно не проти, навіть навпаки - йому така ідея більш ніж сподобалася. Просто ми в парі вже спрацювалися, один одному подобалися, так чому б і ні? І для нього проблема з Шааром теж була - тиждень туди не навідуватися в плани не входило. Це мій статус там якийсь дивний, а його обов'язки нікуди не діваються. Пояснюватися з кимось із маленьких він не хотів, але ж весь тиждень вони були б у зв'язці... коротше, потрібно було поговорити з ректорами, оскільки тільки вони й могли перешкодити такому ідеальному плану. Куди ми, власне, після вечері й попрямували.

- Андрейс, це неможливо. Великі завжди літають з маленькими, їх і так недостатньо

- їх все одно не вистачає, одним більше, одним менше, - тихо пробурчала я

- а як там твій дракон? - звернув він на мене погляд. Ой, краще б я мовчала...

- в тому ж стані

- гм... у чомусь я з вами згоден - без дракона толку від тебе мало, з цим потрібно щось робити. Але чому ви вирішили, що їй потрібно летіти з великим?

- баланс сил, - почав пояснювати Рес, - адже саме для цього їх і відправляють парами. І це як раз такий випадок

- припустимо, але їх пари доповнюють - магічна сила й здатність до артефакторики. Хто, в вашому випадку, буде займатися амулетами? Тому що крупний на себе це точно взяти не зможе

- я буду

- а ти вмієш? І де ти на це візьмеш сили?

- нам будуть до вихідних проводити інструктажі - навчуся. Здібності в мене є, практикою ер*Фасана теж задоволена. А для сил у мене є накопичувач

- не вистачить

- дамо їм землі біля Шаару, там і через риар досить набереться, - видав ще одну нашу надумку Рес

- так ви ще й землі конкретні хочете? Ще побажання є?

- ми ж не з особистих побажань просимо! - це як подивитися, звичайно, - так я зможу виконати все необхідне, а інакше більшу частину роботи доведеться робити моєму напарнику

Ректор був не в захваті, але за кілька хвилин переконань все ж на наші аргументи піддався, махнув рукою й послав до колеги з крупних, мовляв якщо він не проти - тоді будь-ласка.

Ще перед приземленням біля їх корпусу очі мені повернули справжні, такі, з якими мене знає Нік. Ресу ректор зрадів і спочатку тільки те й обговорювали, як їх з Ріаном витівки й суперечки маленьких з крупними (а ще між іншим виявилося, що вони знову зробили ставки. Що ж, ректора маленьких чекає розчарування – Рес на підначки Ріана не поведеться, бо тут є я і ризикувати вчителюванням він не стане), а ще сміялися з їх колеги, якому таке нещастя привалило. Коли справа дійшла до мене, він перебував у відмінному настрої. Вислухав наші аргументи, хмикнув і сказав, що йому взагалі все одно з ким літають його студенти, тому що в будь якому разі з якимись недорослями. Це він зовсім не образливо сказав, так що й ображатися я не стала. Викликали Ніка, який підтвердив, що він за, і нам дозволили. І з землями теж, Нік і так щороку їх просив, щоб ближче до Шаару. Загалом, вийшло все ідеально!

Наступні дні ми тільки тим і займалися, що готувалися до Тижня. На магії й теорії та практиці вчили теорію всіх заклинань, які нам тільки можуть знадобитися. На артефакториці розбирали амулети й прості артефакти, які потрібно буде перевіряти й заряджати. На цілительстві нам видали теорію знову ж тих заклинань, що можуть стати в нагоді. На законах нам два уроки пояснювали, що і як нам можна й потрібно робити, а що - не можна. І так далі за списком. Підготували знатно, дарма що ще й п'ятикурсників для довідок у пару дали.

Сам Тиждень Єднання пройшов як по маслу - ми з Ніком облітали всіх по списку, він підновляв і перевіряв заклинання, я займалася амулетами й всякими дрібницями на кшталт ремонтика, втрачених речей, лікування травм і тому подібним. Люди тут були адекватними й привітними, до нас ставилися добре, до організації теж підходили відповідально - що потрібно говорили відразу й чітко, не нахабнішали, але все необхідне ми зробили. В обідню пору нас наполегливо в кожному будинку намагалися нагодувати, а так весь день запрошували ще й на ночівлю залишитися. А вже скільки «пиріжків на доріжку» нам впихнули за сім-то днів! Щось з'їли, але в основному згодували все дракону Ніка, тому що це дійсно був перебір. Завданнями ми займалися не допізна, встигали на кілька годин заглянути в Шаар та зробити роботу Ніка там. Ночували ми теж в Шаарі. Мене цей варіант більш ніж влаштовував - я по ночівлям з Рисом нудьгувала. І що з того, що на землі? Трохи магії, а ще теплий бік дракона і його крило, що вкриває зверху - проблема вирішена. З Рисом ми так спали постійно, що вдома, що на свіжому повітрі. Нік робив так само, так що проблем з цим у нас якраз і не було. А з ранку - трохи його обов'язків і знову полетіли по справах академії. І так, сніданком нас теж намагалися нагодувати в кожному будинку. Якраз до обіднього часу. А потім наставав час вечері... ранньої, тому що під час пізньої ми вже сто відсотків виконували в Шаарі другу частину обов'язків Ніка. Чесно - це було здорово, навіть не дивлячись на те, що втомлююче. І те, що в академію ми повернулися до сніданку в понеділок, мене теж зовсім не засмучувало, я й сама дуже хотіла ще на одну ніч з Рисом залишитися. Друзі говорили мовляв не відпочила зовсім, а тут ще цілий тиждень навчання, але вони були зовсім не праві - я за кожну ніч з моїм драконом була готова ще тиждень відлітати, і це було в сто разів краще відпочинку.

***

- що обговорюємо?

Джейк з Браєм при моїй появі замовкли й зробили вигляд, що нічого вони не робили й взагалі пай-дітки.

- хлопці? - насторожилася я

А все виявилося до банальності просто - вирішили попсувати дівчатам життя. А що? Справедливо. Вони бігають за хлопцями й дістають їх, так що дрібні капості у відповідь - нічого страшного, а зате приємно. Тут я з хлопцями була повністю згодна - мене вони теж дістали. Не те щоб конкретно мене, але кожен раз, повертаючись з Ніком трохи раніше або навпаки пізніше, так що Джейк сам чекає мене, я спостерігала цю «чудову» картину, де якась з особливо липучих дівчат розмовляла з ним. Гаразд розмовляла, але все інше - одяг, манери, жести... гр, дратує! Ось реально бісить! Кулаки сверблять, а ще язик - послати їх далеко й надовго. А манери, щоб їх, не давали цього зробити ні мені, ні хлопцям. І якщо Браю ще була властива якась безцеремонність, то Джейк з усіма спілкувався підкреслено ввічливо. А їм тільки того й треба було! Гр... ось бісить і все тут, нічого не можу з собою вдіяти. На моє посягати не можна, шкода (для них, само собою), що ще цього не розуміють.

Дрібні капості - такі щоб душі приємно, але ніяк не нашкодити - придумувалися одна за одною. І не дивно, що одним з найбільш популярних інструментів була ілюзія, адже ніхто з них крізь бурштиновооку не побачить. І ось тут у мене в голові як раз спливло дещо з розповідей Реса про те, як вони зробили спрямовані ілюзії й цілий день ніхто не міг зрозуміти, що ж все таки відбувається. Хлопці суть зрозуміли, оцінили, посміялися й план був схвалений. А полягав він у тому, що на осіб, що «провинилися», вони наклали ілюзії, які тільки ті й зможуть побачити, і приховали зверху. І ось наступного ранку... всіх будив дружний жіночий вереск (кого будив? А тих, хто спить довго й спізнюється потім, так їм і треба!). Це вони себе побачили в дзеркало. Справжню суть. Всю таку «красиву-раскрасиву»... Я б навіть пожаліла дівчат, але ні - не шкода. Так їм і треба, може приставати з таким «видом» не будуть.

Втім, маленька помста тривала не довго, але принаймні - приємно. А от увечері...

- Рія, я тебе вб'ю, - повідомив мені Рес

- за що? - у мене невинні круглі очі стали

- за все хороше! Ось скажи мені, звідки хлопці могли дізнатися, як робити спрямовані ілюзії? Це з другого року навчання!

- ну...

- Рія, тут і так... - він скривився й махнув рукою, - так ще й ти емай знає що твориш!

- а що я? Я цього не робила...

- ага, і вони не робили. І про ілюзії теж самі здогадалися. Та взагалі самі придумали заклинання! - я покаянно опустила очі, так що сердитися він начебто перестав, тому що голос став набагато спокійніше, - запам'ятай одну просту річ - ми відповідальні за тих, кого навчили

Хм... дуже цікава думка. І правдива, заперечувати не стану - я теж ніби як винна. Але й каятися не буду - дістали! Навіть мене дратують, але ж липнуть вони не до мене. До речі, але ж так виходить, що...

- Рес, так ти теж винен

- я?

- ти ж мене навчив

- ось більше й не буду

- Рес! Я ж пожартувала... - погарячкувала, так, - і взагалі, що хлопці такого зробили? На тлі вас з Ріаном ми взагалі паїньки!

- паїньки, - пирхнув мій друг, - ось відправлю вас всіх на кухню замість сніданку, буде тобі паїньки

- ні, ти цього не зробиш

- це ще чому?

- ти - хороший, - я посміхнулася, обняла його й чмокнула в щоку, - Рес, ну не сердься

- на тебе складно сердитися... а хлопці свій втик вже отримали

Ммм... і чому тоді ти такий похмурий? Що трапилося?

- нічого

Ось тепер впевнена - щось трапилося.

- Рі... - він сумно глянув на мене, - справді знати хочеш?

Ти ще сумніваєшся?!

- Віндара... - у мене від одного цього слова холодок по шкірі пішов, а Рес тільки підтвердив, - вони знають, що ти не там

- але як?

- як? Хотів би і я знати! На території академії стороннім робити нічого й за цим стежать цілком стерпно, навіть фіолетових відловлять. Шаар... те ж саме. Але, на відміну від академії, в Шаар вони могли й цілком законно прийти, привід знайти можна...

- тобто нам головне за Шааром стежити? Я в академії - не важливо?

- ні. Стукачів і донощиків ніхто не скасовує, хіба що їм потрібно дізнаватися й шукати тебе за словесним описом, а про це ми подбали. Шаар... По-перше, замаскуємо Риса, ілюзію якусь накладемо на нього. За документами його тут немає й так теж не буде... і там у нас є прихильники, так що про появу інших Елдіронів або кого-то за описом схожого нам повідомлять... але Рису все одно скажеш, щоб не літав на близьких землях, нехай всередині буде , куди тільки співробітникам можна. Тим більше, що про візит Меріонів у віндарівський Шаар нам теж не доповідали. Я... - він зітхнув, - не знаю, Рі. Щоб ми не робили, переграти все одно можливо. І недооцінювати їх не варто. Але більше поки нічого не придумав і…

- Рес, - тихо покликала я, - все буде нормально... добре

Добре... сама хочу в це вірити. І, чесно кажучи, не виходить. Тому що... тому що ще навіть півроку не пройшло! А п'ять? П'ять... і що буде потім? Ми цю тему завжди старанно обходили... тому що тут мета ще ясна - закінчити академію, а ось потім... вони ж не відстануть. І що буде потім? І... ні, не хочу про це думати. Знаю, від проблем не втечеш, тим більше від моїх, але все одно не хочу про це думати. Знаю одне - Риса не віддам. Нізащо й ніколи. Він мій, і я за нього будь-кого порву. І вони за все заплатять. Не знаю як, але вони заплатять.