Хочеш помститися - перш
подумай про наслідки.
Урок гастеліанського герцога
В академію ми прилетіли до обіду. Як не дивно, Анети ще не було, зате були хлопці. Брай так взагалі світився від щастя й змовницьким шепотом мені повідомив, що хід він знайшов, і ми просто зобов'язані піти туди. Я невизначено хмикнула, не зовсім йому повіривши. Коли? Прилетів недавно, сам так говорив, невже міг встигнути? Втім, коли він дійсно відкрив прохід в тунелі, я зрозуміла:
- ти просто бачив, як я відкривала, коли пішла!
- головне - результат, - посміхнувся хлопець, - я ж знайшов?
- знайшов він, - я легко пхнула його в плече, - ти мухлював!
- сама винна, - він показав мені язика, а після ухилився від ще одного стусана, - так що, йдемо?
Не чекаючи відповіді, ступив туди. Ми переглянулися, знизали плечима й пішли за ним.
- Брай, зачекай!
- чому?
- по-перше, ми тут далеко не одні, так що чаклуйте невидимість. Хтось один
Брай, як би це не було дивно для нього, тут же зробив, та ще й полог тиші на нас трьох розтягнув. Хм, а я-то думала, у нього одні авантюри в голові, і Джейку цим займатися доведеться.
- по-друге, ти куди взагалі потрапити хочеш?
- та звідки я знаю? А куди можна?
- куди потрібно?
- Ель, так же не цікаво!
- а безцільно блукати цікаво?
- так! - він старанно закивав, - якщо ми підемо кудись конкретно й там нічого цікавого не буде, це буде прикро
- а якщо ми підемо кудись неконкретно й там нічого цікавого не буде?
- тоді ми підемо далі аж поки на цікаві не натрапимо, у нас же немає кінцевої мети
Мда, відчуваю, з таким підходом нам тут бродити й бродити. Що тут може бути цікавого?
На мій жаль, ми це цікаве ми знайшли - палаючі символи.
- ви теж їх бачите? - здивувалася я
Ні, правда, дивуватися було чому. Я могла бачити крізь невидимості інших, очі в мене як раз підходять, так що нерідко в тунелях по дорозі до Реса або від нього я помічала хлопців (дійсно одних хлопців, дівчат тут ще не бачила) з різних курсів і з різним кольором очей, і ще жоден з них не виявляв до символів інтересу, немов їх там і не було.
- бачимо, звичайно, а в чому проблема?
- так ні, ні в чому...
- а що це за символи?
- це прохід...
- куди?
- не знаю
- я ж казав, ми знайдемо щось цікаве! - Брай посміхнувся, - йдемо подивимося
- ні, стій! - я схопила його за руку
- Ель? - Джейку передалося моє хвилювання, - що не так?
- туди не можна
- чому?
- не можна, - повторила я
- а сюди можна? - хмикнув Брай, - та що такого-то?
- я не знаю…
- а звідки ти про ці символи знаєш?
- знайомий один сказав
- знайомий? - Джейк
- а що сказав? - Брай
- що це прохід, і що туди не треба йти... що я пошкодую про це
- пф... зрозуміліше він сказати не міг?
- ні
- чому?
- не можна
- Ель, знаєш, ти цим тільки підігріває мій інтерес
- Брай, туди не можна йти, що не зрозуміло?!
- він же сказав «не потрібно», а не «не можна»?
- так...
- і ти навіть не знаєш, що там
- я знаю, що я пошкодую про це!
- а я пошкодую, якщо ми просто візьмемо й пройдемо повз!
- я туди не піду!
- ну й не йди!
Ми обоє подивилися на Джейка, чекаючи, що ж скаже він. А він довго переводив погляд з мене на Брая, з Брая на символи, з символів на мене.
- я не думаю, що тут могло б бути щось небезпечне. Все ж ти сама говорила - ми тут далеко не єдині, а викладачі не можуть не знати, що тут сновигають студенти
- ось ось! - підтримав його Брай, - нічого небезпечного тут немає, а значить, цілком можемо сходити туди подивитися
- не все, що не є небезпечним, варто робити
- Ель, ти зануда!
- наскільки ти віриш своєму знайомому? - запитав Джейк
- абсолютно
- а він був там? - запитав Брай
- ем... я не знаю
- тоді звідки він знає, що говорить?
Я глибоко вдихнула, видихнула, намагаючись заспокоїтися. Просто ось так врізати йому раптом захотілося! Врятувала хлопця несподіванка - тріск заклинання, що ламається, і четверо хлопців, що з’явилися в полі зору: троє далі по коридору, причому зосереджено щось чаклували, і ще один, який стояв навпроти нас і тільки що зламав невидимість Брая. Цей, само собою, бурштиновий.
- хм... малеча, - сповістив він, - та ще й з дівчиною... несподівано. Так, давайте тільки без дурниць. Тебе я сильніше, це вже з'ясували, - сказав він Браю, який невдоволено насупився, - а тобі перевіряти теж не рекомендую, - це вже Джейку
- Кріс, не залякуй дітей, був би привід, - хмикнув хтось із його друзів, - і йдіть всі сюди, нам допомогу стане в нагоді
- а кому мстите? - Джейк явно подивився й впізнав створювані ними потоки заклинань
- тільки знайшли тунелі, так? Дивитися крізь стіни вмієте? – це вже Кріс
О, я вміла, але говорити про це не поспішала.
- ет, малеча, - він клацнув язиком, - йдіть сюди, покажу, - не чекаючи відповіді, хлопець поклав руки на плечі хлопців
Їй, а я ?! Я ж не говорила, що вмію крізь дивитися, а це що за дискримінація? Їм він означає покаже, а мені ні?
- я тепер зрозумів, чому у тебе дівчини немає, - хмикнув все той же його друг, і вже мені, - йди сюди, тобі теж покажу
- у мене всього дві руки, - огризнувся Кріс
- ага, я так і подумав, - хлопець взяв мене за руку й зосередився
- Дрек, а чаклувати хто буде? - невдоволено буркнув один з двох останніх «при ділі»
- зараз все зробимо, - легковажно відмахнувся той, що тримав мене за руку, - навряд чи він раніше вечері приїде. Заплющ очі, - це вже мені
Слухняно заплющила й відчула, як потекли навколо нитки заклинання, а потім воно почало діяти - я побачила кімнату. Цікаве відчуття - дивитися чужими очима - і незвичайне, хоча з Ресом і Ріаном ми вже так робили. А от в наступну секунду мені вже було не смішно, просто я зрозуміла, чия це кімната.
- ер*Елон, - я розплющила очі, - він вас знайде і...
- тшш, - шикнув на мене хтось із хлопців, - не наврочити
- його зараз в академії немає, - пояснив старшокурсник, - от якби був, я б сюди й близько не підійшов
- Дрек, підключився швидко, не до вечора ж нам чаклувати. Кріс, на шухер. Малі, ви або допомагаєте, або йдете звідси далеко й надовго, нас ви тут не бачили.
- тому що якщо раптом бачили, - таким поганеньким тоном протягнув Кріс
- ер*Елону не здасть ніхто й ніколи, - обірвав його Дрек, - а помста йому - мрія кожного
Ось тут я з ним повністю згодна. Хлопці теж, тому що до справи плетіння капосного заклинання вони підключилися. Я б теж не проти, але витрачати на це сили - нерозумно, та й саме той випадок, де мої здібності з головою видадуть справжній колір моїх очей. Так що я, як і Кріс, відійшла на кілька кроків назад й оглядалася по сторонах. На те, що плетуть, теж дивилася. От Емай, він буде скажено лютий. Добре, що його тут зараз немає... краще б я про це не думала! Чесне слово, краще б я про це не думала, бо раптом відчинилися двері й головний мучитель академії увійшов до своєї кімнати!
- ер*Елон, - в паніці прошепотіла я, тому що хлопці були зайняті плетінням і крізь стіну явно не дивилися
- що? - Кріс сіпнувся й втупився в стіну, - Емай його задери! Хлопці, змотуємося!
Решта теж подивилася, мабуть, нам не повірила, після чого підскочили як ошпарені.
- уб'ю! - заревів ер*Елон так, що навіть крізь стіну чутно було прекрасно
- кожен сам за себе, - крикнув один із старшокурсників, несучись по коридору геть
Я смикнула Джейка за руку, той прихопив за собою Брая, і ми теж помчали подалі звідси. Навіть думати не хочу про те, що буде, якщо ми зараз попадемося...
- він завернув за нами
- звідки знаєш? - запитав Джейк
- матриця...
Ого, Брай сьогодні мене все більше й більше дивує... і як я сама про це не подумала?
- він теж її використовує!
- звідки знаєш? - на цей раз запитав Брай, - і чому тоді саме за нами?
- та тому, що нас троє, а вони всі розділилися!
Спаси дракон, він дійсно має рацію.
- ділимося? - Джейк
- так, - раптом Брай різко загальмував і затягнув нас в один із сусідніх коридорів, - ні! Йдемо сюди
- ні! - це вже я
- Ель, ти сама сказала - це прохід! Тут він нас точно знайде
Що за день такий?! Треба ж нам було до ще одних символів добігти!
- я туди не піду!
- ти як хочеш, а я краще туди, ніж до ер*Елона
- Джейк?
- ось тут я з ним повністю згоден, - він винувато подивився на мене, - не знаю, про що можна пошкодувати сильніше, ніж...
Емаєві старшокурсники! Та щоб вашим драконам жилося добре! Ні, я-то з хлопцями згодна, мені й уроків його з головою достатньо, а покарання від цього мучителя й уявити боюся. Тим більше, за те, що вони там збиралися зробити... але символи! Я про це пошкодую, навіть не сумніваюся. Але якщо ми зараз звідси не змотаємося, я впевнена, що теж дуже й дуже сильно пошкодую...
- йдемо, - я різко видихнула й швидко торкнулася прямокутника світла, поки не передумала
***
Темрява, а далі сліпуче світло й середніх розмірів кімната - порожня, з білими стінами. Ні натяку на те, як ми сюди потрапили або як звідси вийти. А на підлозі в центрі хлопком з'явилися три яскраво-червоні кулі-заклинання.
- ем... це що? - насторожено запитав Брай
- мені здається, нічого хорошого, - в тон йому відповів Джейк
Я промовчала, розглядаючи плетіння заклинань і, судячи з усього, хлопці зайнялися тим же. А ось кульки почали рух... повільно, але цілеспрямовано вони котилися в нашу сторону.
- це точно нічого хорошого, - прошепотів Джейк
- що будемо робити?
- шукати спосіб їх відключити
- як? - скептично запитав Брай, - ми таких ще не вчили
- щось мені підказує, що й не будемо, - тихо сказала я
- подумайте краще про ці штуки! - Джейк зосереджено на них дивився, - загальну-то схему ми вже проходили...
Якби все ще було так просто! А кульки чекати, поки ми подумаємо, не збиралися - вони все котилися й котилися, так що я зробила кілька кроків назад. І ось після цього один з них прискорився й став котитися швидше. Зробила ще кілька кроків, результат той же.
- краще не рухатися, - невпевнено сказав Брай
- знаєш, зустрічатися з цією штуковиною теж не хочеться, - Джейк відступив, а його куля прискорилася
Брай все ж ризикнув залишитися на місці, а вже через кілька миттєвостей скрикнув і різко відскочив від заклинання, що торкнулося його.
- Брай?
- жаляться, зарази!
Ні, це точно нічого хорошого... особливо ось цей наш відступ від них, і збільшення швидкості. Ще трохи й мені бігти доведеться! Втім, чому трохи? Я побігла, а ось моя куля на цей раз не прискорилася - застрибала. Куля Брая теж, надто жваво той від нього відступав.
- Джейк, є ідеї? - пробігаючи повз, запитала я
- можливо... потрібен ще час
Час? А ось його точно немає, і так не уявляю, як він може з такою швидкістю задкувати й ще й шукати заклинання-нейтралізатор. Тому що ось я від своєї кулі бігу й не озираюся! І явно даремно - коли я добігла до чергової стіни й повернулася – та як стрибне прямо переді мною, ледве відстрибнути встигла. А ось далі розпочалися взагалі веселощі - куля не давала мені відійти від стіни й методично стрибала, змушуючи вивертатися, присідати, підстрибувати й смикатися від неї на всі боки. Чим далі, тим це ставало складніше...
- Джейк?! - в моєму голосі прорізалися нотки паніки
Він не відповів, а відірвати очі від кулі й подивитися на те, що твориться навколо, я не могла. Пригнулась, відскочила, сіпнулася вліво, знову пригнулась, потім підстрибнула... він прискорювався, з кожним разом ухилятися ставало все важче. Я чітко бачила - в цей раз не зможу. Занадто він мене вже вимотав, голова від усього цього паморочиться, я просто не встигаю ухилитися... сполох, куля сіріє й каменем падає прямо біля моїх ніг. Ошелешено на це дивлюся, піднімаю очі як раз вчасно щоб побачити, як Джейк запустив іскру-заклинання й куля Брая теж посіріла й впала.
- фух... – сонячний два сів на підлогу, а, подумавши, ліг і з почуттям видихнув, - спасибі
- Ель, ти як?
- нормально, дякую
Він посміхнувся, але вже в наступну секунду посмішка згасла - кулі почали збільшуватися в розмірах...
- схоже, у нас проблема
- це точно, - я підійшла до нього - так безпечніше, - а ці ти вирубити зможеш?
- не знаю, напевне
- вони двояться! - Брай теж піднявся й став поряд з нами
Кулі ділилися навпіл і вже незабаром перед нами було шість яскраво-червоних заклинання, що повільно котилися до мети.
- Джейк, прибери цю гидоту, будь-ласка, - попросив Брай
- не впевнений, що це варто робити. Раптом знову розділяться?
- а давай ти просто спробуєш, а там вже подивимося? Від двох таких я не втечу...
Так вже вийшло, що я стояла найближче до однієї з (а вже двох) куль, а тому й докотилися вони до мене раніше всіх. Крок назад, вони прискорюються, але вже в наступну секунду в них полетіли дві іскри й відправили в сон. Те ж хлопець зробив і з рештою.
- у нас безумовно проблеми, - протягнула я, дивлячись на кулі, - і на цей раз вже дванадцять... Джейк, покажи заклинання
Іскра з'явилася в повітрі й нам в швидкому порядку почали пояснювати що і як. На щастя, розповідав він непогано, та й заклинання було абсолютно не складним, так що наступні кулі, що «прокинулися», ми гасили втрьох.
- та скільки можна?! - обурився Брай, - довго вони будуть так робити?
Вони збільшувалися й двоїлися...
- а якщо щит поставити? - запропонував Джейк
Захисна стіна з'явилася між нами й противними заклинаннями миттєво - Брай постарався. І ось дарма він це зробив! Заклинання немов сказилися - все разом прокинулися й почали носитися зовні з величезною швидкістю, стрибаючи рикошетом. Парочка навіть примудрилася потрапити всередину контура зверху. Ми з Джейком їх швидко погасили, а Брай виправив щит на півсферу. Я вже зрозуміла - кожен раз, коли ми робимо щось нове, вони теж «навчаються». Не знаю, як, але вони стали пропадати там і з'являтися всередині. Ми-то їх погасили, але сам факт насторожував.
- мені сили надовго не вистачить, - оцінивши те, що залишився в накопичувачі, сказала я
- а на щит? - запитав Брай
- на це можна... міняємося?
- так. Джейк, придумай поки щось, а я за кулями простежу
- а сам придумати не хочеш?
- ні. Ти розумний, ти й думай
Сонячноокий тільки хмикнув, що ми прийняли за згоду. Так і пішло - я стежу за щитом і латаю в ньому дірки від ударів, Брай відстрілює особливо нахабні кулі й викидає їх левітацією геть, а на Джейка ми звалили подальшу стратегію. Зручно, згодна. Мовляв ми й так зайняті, вигадуй щось... з іншого боку, Брай мав рацію - Джейк розумний і зробити це може.
- їх рухи не хаотичні, - за кілька хвилин сказав хлопець, - є три головні кулі... тільки вони й щит пробивають
- три? - Брай пальнув черговою іскрою й викинув сіре й збільшуване геть, - ті, що були спочатку?
- судячи з усього... інші крутяться навколо й немов захищають їх
- так потрібно просто їх вирубати? - запитала я
- по ідеї так, але ми ж це й зробили, - він насупився
- може ми неправильно зробили?
- ось зараз ще раз спробуємо й дізнаємося, - Брай приготував зайвих три нейтралізатори, - де вони?
Джейк прикрив очі й незабаром в метушливій червоній каші по ту сторону невидимої стіни з'явилися три маленьких зелених вогника, які літали над певними кулями. Недовго думаючи, Брай запустив в них іскри. Одна куля погасла, інші продовжили літати - промахнувся.
- от же ж, - він клацнув язиком, прицілився краще й збив ще один шар, а потім і третій, - вони двояться, - сказав очевидне хлопець, - не допомогло
- так... - Джейк задумливо переводив погляд з одного на інший і на третій, - але вони пов'язані
- ти про що?
- ти їх вирубав по черзі, а двояться вони синхронно
Коли він сказав, я звернула на це увагу й так, дійсно вони це робили синхронно. Чого не скажеш про інших - ті жили своїм життям, що залежало лише від того, коли в них потрапили іскрою.
- якщо пов'язані, може, потрібно їх разом відключити? - запитала я
- я сам не потраплю в три одночасно, - сказав ще одну очевидність Брай
- тоді кожному по одному, - знизала плечима я
Загалом, нічого іншого (не кажучи вже про те, щоб краще) ми не придумали, так що зайнялися синхронним відстрілювання куль. Як виявилося, це не так-то просто - одночасно всім трьом потрапити. А вони ще й швидкі такі, я навіть потрапляла не кожен раз. За кілька спроб до нас дійшло, що ідеальний варіант - збити кулі, що тільки прокинулися, відразу після двоєння, поки вони ще повільні. Тут була ще одна проблема - відразу визначити, яка з двох куль потрібна, не виходило. Вирішили тоді збивати обидві, але коли в нас не вийшло й вони почали двоїтися, збивати чотири вже не стали. Джейк знову знайшов «головні», ми їх погасили й стали чекати поки прокинуться, відрізавши їх від решти міні щитами й підвісивши над ними іскорки. Ледве «гадості» прокинулися, ми одночасно опустили нейтралізатори. Всі шість куль згасли і (я навіть не відразу повірила в таке щастя) зникли! А за ними почали зникати й інші, так що незабаром ми стояли в порожній кімнаті.
- о-фі-геть, - видав спільну думку Брай. Оглянувся, а потім подивився на Джейка, - гаразд, а нам-то як звідси вибратися? До того, як тут з'явиться щось ще...
Не встиг він договорити, як очі закрилися самі собою й мене поглинула темрява.
***
Прокинулась я від того, що хтось голосно сопів під вухом і тикав в мене мордочкою. Розплющила очі й посміхнулася Ані, за звичкою простягнула руку й почухала їй шийку, а ось потім раптом згадала все: символи, кімнату, кулі - і різко сіла. Хлопці лежали тут же, але ознак усвідомленості поки не подавали. І це добре, тому що приміщення я впізнала - вітальня в кімнатах Реса - і мої речі, що лежали тут же, впізнала теж. Так, про те, як ми сюди потрапили думати буду пізніше, а зараз потрібно швидко це все звідси прибрати. Немов у відповідь на мої думки Брай щось тихо пробурчав, а Джейк ворухнув рукою, зіниці під закритими повіками зарухалися. Встати й перенести в іншу кімнату я не встигну, так що магія мені в руки.
- Ані, мила, допоможеш? - прошепотіла я
Дракошка згідно кивнула, і ми по-швидкому наклали ілюзії на кілька моїх книжок, сумки, привезені із замку, і сорочку, в якій я прилетіла, а потім переодягнулася й помчала на обід, так і не прибравши... загалом, на всі мої тут речі. Емай, потрібно бути уважніше й думати краще, в вітальні моїх речей взагалі бути більше не повинно! Раптом зайде сюди хто? Він же вчитель та ще й куратор, хіба мало що кому від нього знадобиться? Але прогрес у мене вже є – я ж сукню після балу в хлопців не забула. Пишаюся собою. Треба й далі це розвивати, щоб не виходило як зараз.
- Ель? - здивований голос Джейка повернув зі світу думок, - це ж дракон ер*Дераона?
Ой, ой, ой…
- точно вона, маленький демон! - Брай теж сів на килимі, притулившись спиною до дивану
Ані спішно зістрибнула з моїх колін і показала йому язика, після чого взагалі полетіла мовляв ми їй нецікаві, і вона тут ні при чому.
- якщо тут дракон ер*Дераона, то ми ... - на щастя, це цікавило Брая більше ніж те, чому Ані сиділа зі мною, - в кімнаті ер*Дераона?!
- так... - Джейк озирнувся, - тільки от як ми сюди потрапили? - фух, і цей на інше відволікся
- а мене більше цікавить, де він сам... і чи потрібно нам змитися звідси до його приходу?
Я подумки хмикнула. Сподівайся. Наївний ти, якщо думаєш, що зможеш це зробити. Правда, я ось поняття не маю, як взагалі могло статися так, що вони тут... мене-то захист пропустив без проблем, не важливо, звідки я сюди прийшла чи мене сюди впихнули, а вони? І взагалі, насправді це важливо, яким способом нас сюди закинуло. І чому сюди? І де ми були до цього? І що…
Мої думки перервали швидкі кроки в коридорі, різке відкриття дверей і рик Реса:
- Рія, я ж тебе просив!
Тут він побачив нас, хлопців зокрема. Вираз обличчя різко змінився, і він вже набагато спокійніше (мабуть, згадав про конспірацію, нарешті) сказав:
- а, це ви... - при цьому свердлить Джейка незадоволеним поглядом, - і чому я не здивований? Це було риторичне питання, - обірвав він Брая, який хотів щось сказати, - вставайте, нам є про що поговорити
Навіть думати на цю тему не хочу...
«думати потрібно було раніше!»
«Рес, а... що це було?»
«те, куди тобі сунутися було не варто!»
Не дав відповісти голос, що пролунав на весь гуртожиток: «Брай Кіриса ер*Шарен, Джейк Діерир ер*Беріол, Дінаель Рамлир ер*Тінаел, Андрейс Ринрок ер*Дераон пройдіть до ректора»
- все ж пройшли... - Рес прикрив очі, заспокоюючись і збираючись з думками, - ходімо
Йшли ми мовчки. Тобто хлопці мовчали, а наш куратор тим часом катував мене на тему того, що сталося, і я йому в усіх подробицях показувала й переказувала. Ставити запитання не наважувалася, він і без того був нервовий і злий. Страждала від цього тільки я, по-перше, тому що хлопців він не чіпав, по-друге, тому що тільки я це й бачила.
На мене ректор дивився дуже довго й дуже пильно, і все це в такому гробовому мовчанні, що я почала нервувати й з кожною секундою це тільки наростало.
- Дінаель, Андрейс, залишіться, - він перевів погляд на хлопців, - ви вільні до завтра, обговоріть все з куратором
Видок у хлопців став ще більш шокований, хоча в мене зараз навряд чи був краще.
- що не зрозуміло? - таким спокійним тоном запитав у них ректор, що навіть у мене мурашки по шкірі побігли
Хм, підозрюю, нічого не зрозуміло, але про це вони навіть не заїкнулися, а виконали його попередні вказівки й змилися з кабінету. Ой, що буде...
- сядьте, - нам вказали на крісла перед його столом
Слухняно сіла й дивлюся на ректора, а він дивиться на мене, що реально нервує.
- вона не братиме участі, - через довгу мовчазну паузу сказав Рес
- Андрейс, а давай для початку з'ясуємо хто - вона?
У мене по спині холодок пробіг, а він так вимогливо:
- ім'я!
- Дінаель Рам, - міні-пауза, - Лир ер*Тінаел
- звичайно... зеленоока дівчинка, дракон якої знаходиться в Шаарі з невідомою травмою ось уже п'ятий місяць. На вступних іспитах вона змогла чаклувати через риар, чого на такій відстані не зробить більшість бурштинових. Адже він і в той час був в Шаарі, просто ти вправно граєш зі словами, вірно? Та, через яку до мене в викладачі влаштувався герцог. Та, якій він дозволяє чаклувати зі своїм драконом... з Елдіроном! Та, крізь ілюзії якої не бачить жоден бурштиновий. Нарешті та, що пройшла випробування, хоча вона й символів цих не повинна була бачити! Будь вона зеленоокою, вона б помітила рожеві символи, а вже ніяк не білі. Знаєш, Андрейс, я б багато в що повірив, якби це не був ти, - він знову повернувся до мене й вже набагато більш вимогливо, - ім'я, дане тобі при народженні!
- Раелія Рисрам ер*Діасен, - ледь чутно прошепотіла я
- ілюзія
Відчула, як вона спала й мої очі стали природно-фіолетового кольору...
- так-то краще, - обличчя ректора помітно розгладилося, а тон став навіть доброзичливим, - невже це було так складно? Знаєте, приховувати від мене особистість моїх учнів - не найкраща ідея
- на те були причини
- багато на що є причини, Андрейс. На те, щоб розповісти, теж. У чомусь і я можу допомогти, не знаходиш? Іноді достатньо лише сказати правду й попросити. Чи я відмовив тобі, коли ти просив мене дев'ять років тому? Адже навіть вчителям не сказав про причини, як ти й хотів
- я вам дуже вдячний за це
- але?
- але на цей раз ви не зможете допомогти
- а давай я сам буду судити про те, що я можу й що ні? І я б міг сказати це напевно, почувши всю історію, - він подивився на мене, я подивилася на Реса, так що ректор теж подивився на Реса, - стандартна клятва влаштує?
Мій друг кивнув, бурштиновий виголосив клятву, закріпивши її краплею крові й знову подивився на мене. А я... сиділа й дивилася на нього.
- Раелія, я тобі не ворог, повір
Та вірю, просто... не хочу про це розповідати. Проте, довелося.
- перше - вона не може п'ять років вчитися без дракона, вже зараз це викликає питання, а травм, на лікування яких потрібен хоча б рік, просто не буває.
- це постанова суду
- будь-яку постанову є шанс обійти. Точне формулювання, - зажадав він
- Рисрам Раелія ар*Елдірон передається під опіку Шаару до, - раптово Рес запнувся, обдумуючи ці слова
- саме так, - ректор правильно оцінив його затримку, - а Шаар може передати опіку академії, наприклад. Або просто «позичити» свого підопічного, знову ж таки, академії
- ні
- чому?
- всім стане ясно, хто вона... надто небезпечно
- рано чи пізно це все одно стане відомо. А на грі тим більше, там не може бути зеленооких
- вона не буде грати
- Андрейс, це неможливо. Вони пройшли, вони тепер учасники. Це вже не від мене залежить
Рес скаженів. Мовчазно й нерухомо, але він скаженів. Навіть куточок губ тремтів, що для нього взагалі вже за межею.
- добре, - взявши себе в руки, сказав він, - на грі в неї будуть бурштинові очі
- і дракон
- ні
- як ти собі це уявляєш?
Не знаю, як Рес, а я взагалі нічого собі не уявляла - я просто не розуміла, про що вони. Сперечалися довго, але Рес був невблаганний - він був проти всього, що може хоча б віддалено загрожувати моїй безпеці, а явлення мене фіолетовоокої та ще й з Елдіроном (а з Елдіроном не можна бути бурштиновою, всі знають, що вони тільки у фіолетових) ламало всю конспірацію й кричало Меріонам: «я тут!». Ректор сказав, що на територію академії сторонніх не пускають і взагалі тут мені нічого не загрожує, але Рес все одно був проти. Крім того, він абсолютно справедливо зауважив, що й всю велику таємницю зміни кольору очей це розкриє. Ректор не злякався - а саме він за її збереження тут відповідав - і сказав, що масовий гіпноз, як вони вже робили по милості Реса й Ріана, свою ефективність довів. Рес трохи зніяковів, але навіть відсутність інших аргументів не завадило йому сказати тверде «ні», на чому розмова й закінчилася. Домовилися вони до того, що я й далі вчуся як вчилася, беру участь у чомусь-там під бурштиновою ілюзією (а хлопці отримують свою дозу гіпнозу), але без Риса. У мене були дуже двоїсті почуття з цього приводу - позицію Реса я розуміла й з нею була згодна, але, з іншого боку, серце й душа хапалися за можливість бути тут з Рисом і кричали, що тільки це й важливо, якщо ми будемо разом, все буде добре. Рис, я так за тобою сумую, я жити без тебе не можу! Кілька годин після обіду - це так мало! Як, як я зможу витримати п'ять таких років?
***
- Рес, так що це таке?
Мовчав він довго, але потім все ж таки не відповів:
- я просив тебе не ходити туди
Подальша розмова обірвалася несподівано, просто ми повернули в коридор, де якраз була його кімната, а там на підвіконні хлопці сидять базікають... сподіваюся, вони нас не чули, а то недостатньо того, що ректор нас разом затримав і ще Ані у мене на руках тоді... і того, що прийшли ми теж разом, а мені в цій частині гуртожитку точно робити нічого. Втім, на рахунок останнього можна посперечатися, тому що Рес відкрив двері й кивнув хлопцям:
- заходьте
Подивилася на них і згадала, що я ніби як теж тут вперше була й потрібно вести себе зніяковіліше. Рес показав на диван, де ми всі рядочком і сіли. Причому йому явно не сподобалося, що Джейк сидів поруч зі мною.
- питання є? - нарешті подав голос мій кращий друг
Питання? Я навіть не знаю, що питати - немає нічого зрозумілого, від чого можна було б відштовхнутися! Джейк з Браєм теж мовчали, так що все ж довелося починати мені:
- що за символи?
- прохід... потім йде випробування. Ви його пройшли, якщо раптом не зрозуміли
- і що це означає?
- що ви будете представляти лаертівську академію на грі в болд
- якій грі? - подав голос Брай. Хм, йому щось цікаве нарешті знайшлося?
- болд... з правилами потім на тренуванні розберетеся.
- тренуванні? - я навіть здригнулася, тут же проасоціювавши це з ер*Елоном
- натаскувати вас буде торішня команда
- Р... – упс, сподіваюся, цього ніхто не почув, - нам багато треба часу на це?
- кілька годин кожен день... - він замислився, мабуть про те ж, про що і я - Шаар... - поставите основне на вихідні. І, віщуючи питання, відмовитися від цього не можна
Відповіддю йому були три далеко не радісних погляди...
- як ми сюди потрапили? - запитав Джейк
- так само, як і в кімнату з випробуванням - телепортація
- телепортація?! - ми витріщилися на свого вчителя
- академія - заклад імперського значення, тут можна зустріти створене одним з імператорської родини
- а чому сюди? - відійшовши від першого шоку, продовжив допитуватися Джейк
- тому, що я ваш куратор
Хм, хоч щось стало зрозуміло...
- ці символи - це ж такий метод відбору? - Джейк дочекався кивка й продовжив, - а чому тоді вони знаходяться в тунелях, про яких знають далеко не всі?
- болд - не та гра, в яку грають тихоні-ботаніки, у всьому слухняні правилами... я навіть більше скажу - вона була створена щоб чимось зайняти невгамовних студентів, яким своїх проблем не вистачає, - кажучи це, дивився він виключно на мене
А що я могла зробити? І взагалі, вибираючи між зустріччю з праведним гнівом ер*Елона і якимось незрозумілим болдом, я швидше виберу нешкідливу гру.
«а хто тобі сказав, що вона нешкідлива?»
«а що, шкідлива?»
«тобі сподобається»
«і чому я повинна пошкодувати?»
«а випадок з ректором не показовий? Зелені не грають у болд»
Показовий... невже все настільки погано?
«додай ще відсутність дракона в грі, яка проходить у повітрі, взагалі відмінно стане. А якщо згадати про з'їзд представників всіх трьох академій в одному місці... ще й ти дівчина... увага буде прикута до тебе»
- а коли ця гра проходить?
- на початку літа, - розсіяно відповів Рес
Так, тепер я починаю розуміти й панікувати. Хоча й до цього можна було б, але зараз... все це вкупі дає один стовідсоткові результат - влітку Меріони дізнаються. Чи ні? Є у нас взагалі шанс при цих іграх приховувати, хто я насправді?
«не знаю... я думаю над цим»
«а невгамовні тільки серед бурштинових існують? Це що за... » - навіть відповідного слова не знайшла. Але невже раніше не було невгамовних зеленооких?
«невгамовні скрізь існують, але болд - гра для бурштинових і фіолетових із середніми драконами. Щоб сили зрівняти. Зелені й рожеві бачать інші символи - рожевого кольору - й у них інша гра. Для блакитних і синіх в корпусі середніх немає, їх тут досить мало. У маленьких й у великих теж інші ігри»
Хм... а за яким принципом видно символи? Це як ілюзії, тільки сила визначає? Але бурштинові не крізь кожну бурштинову ілюзію побачать, всередині кольору теж градація є. І взагалі…
«так, провалюйте звідси, мені потрібно подумати. Та й хлопці вже на нас поглядають...»
Рес різко встав і пішов до кабінету, звідти повернувся з парою папок і листком. Переглянув їх, виписав щось на цей самий листок і вручив мені:
- вперед, що не ясно - вони вам на допомогу
Брай щось хотів запитати, але Рес махнув рукою, сказав «потім» і пішов в кабінет. Ми сиділи й дивилися йому вслід аж до того моменту, як перед нами на стіл не опустилася Ані й невдоволено запихкала. Я зрозуміла її швидко - встала й пішла до дверей, Джейк пішов за мною, а Браю вона запотиличник для швидкості видала.
- що ви про це думаєте? - ледь зачинилися двері, запитав Брай
- якийсь він сьогодні... не такий, - зауважив Джейк
- може ректор щось сказав? - Брай подивився на мене, - навіщо він вас затримав?
- е... говорили на рахунок мого дракона
- а як він? - запитав Джейк
- та все так же... грати будемо без нього
- не бачу проблеми, - Брай легковажно махнув рукою, - вчишся ж ти без нього
- гра проходить в повітрі
- вам тільки того й треба, - він скорчив мрійливий вираз обличчя
- Брай, замовкни, - бач як ми синхронно!
Він посміхнувся, показав нам язика, про всяк випадок відстрибнувши на кілька кроків від Джейка. Ей, Джейка значить боїться, а мене ні?! А я теж потиличники добре давати вмію!
- ходімо хлопців пошукаємо? - запропонував сонячний, запобігаючи дечиїй екзекуції
Я подумала, показала язик Браю (я гірша за нього чи що?) І розгорнула написаний Ресом листочок.