Ніколи не закривай очі після

зльоту - це лише початок шляху.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

- хто хоче практику заліком? - зайшовши в кабінет, запитав Рес

Хотіли всі, що зовсім не дивно. Навіть при відмінному знанні матеріалу зайвий іспит - зайве нервування й проблеми, які зовсім нікому не потрібні. Та й часу на підготовку до інших буде більше.

А відправив нас Рес прикрашати академію - все ж скоро День Зимового Сонцестояння й бал у його честь, так що роботи з декорування корпусів та гуртожитку було море. Це до балу на честь вступу й нового навчального року прикрашали лише хол, а зараз - все, абсолютно все. Здав він нас якомусь старшокурсникові, який усім тут завідував, а сам пішов готувати щось грандіозне, до чого допускали тільки викладачів.

- такс, разбиваємося по парам, - скомандував нам хлопець

- коханий?

- звичайно, кохана, - Джейк посміхнувся

- бурштинові, сюди ідіть, у вас буде особливе завдання

Ми й підійшли, навіть я. Я ніби не бурштинова, але сам же сказав - розбитися на пари. Звалив він на нас створення ілюзій, якими тут тільки сонячні й займалися. Воно й зрозуміло, адже інакше багато хто побачити крізь них зможе, а так зовсім нецікаво й неатмосферно буде.

- а... нам теж?

- а що не так? - хлопець втупився в Джейка, - з ілюзіями не знайомі? Так вже повинні були пройти, - він перевів погляд на мене, зрозумів, що не так і легковажно відмахнувся, - навпіл: вона - каркас, ти - завершуєш і силу, видно не буде. Вашому куратору хіба що, але це вже його проблеми. Кажуть, коли вчився тут у якості покарання сам всі ілюзії створював. А зараз у нас цим бурштинові з першого по п'ятий курс займаються... - він глянув на наших однокурсників і немов прокинувся, - так, чого стоїте?! Ідіть, не відволікайте, і без вас справ по горло!

Ми переглянулися, знизали плечима й пішли виконувати свою частину завдання. Роботка була не складною й цікавою, а коли я дивилася на вже створене нами, настрій підіймався й ці передсвяткові приготування й очікування все більше й більше захоплювали мене.

Ректор кудись поспішав, ми чемно привіталися й повернулися до ілюзій, а він через кілька кроків сіпнувся як ужалений і різко повернувся.

- ти чому тут?

- еее... завдання таке дали

- хто відправив зелену створювати ілюзії? Та через них же як мінімум всі бурштинові побачать!

- він сказав, що якщо разом створювати, то не побачать, - втрутився Джейк

- пф... який ідіот таке сказав? Сам на них подивися!

- але ж це мої, я через них в будь-якому разі зможу побачити, - так акуратно нагадав він ректору. Коханий, сумніваюся, що ти зможеш. Тому не дивися на них, все правильно.

Ректор пирхнув і сам подивився, після чого вираз його обличчя стрімко змінився. Звичайно, адже крізь побачити не зміг!

- як, кажете, ви їх робите?

- я - каркас, а він - закінчує й силу, - от Емай! Чому, ну чому нам дали це завдання? І чому Рес не подивився, що саме нам дадуть? Він же для цього все й придумав, щоб мені на іспит не йти й не ризикувати! І чому, нарешті, ректор тут пройшов?!

- цікаво... - тим часом пробурмотів той, переводячи замислений погляд з мене на сонячного й назад, - продовжуйте

Коли він розвернувся й пішов, я мало не видихнула з полегшенням. На щастя, вчасно стрималася й зробила все це подумки, а то ж Джейк не зрозуміє... ми-то продовжили, але святковий настрій, та й настрій взагалі, було зіпсовано.

***

День балу, як і в минулий раз, почався прекрасно - я прокинулася з Ресом, чудово виспавшись, потім провела кілька відмінних годин в Шаарі, потім ми просто гуляли, розмовляли й веселилися, а вже ближче до вечора, ледь стемніло, я була повністю зібрана і йшла по гуртожитку з однією думкою - як відреагує Джейк? А він мене не розчарував - застиг, не в силах відвести очей, а через довгу паузу проковтнув і якось хрипко просвітив мене, що мій зовнішній вигляд «неповторний». Подала йому руку, а потім вже за звичкою - завдяки забаганками Діра - обвила його шию руками, а він обійняв за талію, притискаючи до себе. Мигцем зазначила два серцебиття - моє і його - занадто швидкі, на мій погляд. А ще були сонячні очі переді мною й дихання, що почастішало й змусило вуста відкритися... а потім ми приземлилися. Не знаю, чому, але цей факт змусив відчути незадоволення. Втім, як тільки ми увійшли до зали, від нього й слід пропав. Не дарма стільки людей трудилися (і не важливо, що нижчих за мене очей, я просто не буду сьогодні користуватися магією, то й не відчую несправжньості цього), тут все було продумано до дрібниць: декорації, світло, музика, навіть запахи кориці й ще чогось приємного - і наводив святковий настрій, внутрішній трепет, очікування...

У першому танці я крутилася з Джейком і це було… чарівно. Немов нічого навколо більше немає, були лише ми вдвох і цей танець - запаморочливий, п'янкий, що відносить з собою всі думки й залишає лише один образ - образ того, кружляв зі мною, від дотиків якого по тілу пробігала гаряча хвиля, чий погляд був спрямований лише на мене й змушував серце битися частіше.

Всю ніч я танцювала з Джейком і тільки з ним, а пішли ми лише коли вже гула голова й запліталися ноги. І розлучилися в гуртожитку, хоча ось як раз цього мені хотілося найменше...

Звично згорнула в господарське приміщення в усіма забутому коридорі, звідки по ходам дійшла до кімнати Реса й зупинилася. Перевіряти, чи немає там кого стороннього вже навіть не звичка - необхідність. І цей самий сторонній там був. Точніше була... і начебто навіть не стороння, а Міреа... Тільки їм зараз точно не до мене. Здається, самовладання Реса підійшло до кінця, і навіть не знаю, що було тому причиною - її приголомшливе червоне плаття або викликаюча, як завжди, поведінка. Немов почувши чиюсь присутність, Міреа розірвала поцілунок. Хоча ні, не почула - просто дражнилася. Рес потягнувся до неї, але вона притулила палець до його губ і щось прошепотіла. Мій друг шумно видихнув, торкнувся чолом її чола, а обійми стали міцнішими. І знову шепіт, а ось її палець повільно окреслює коло по його вустах... її рука забирається, знову шепіт, а я чомусь впевнена - слова діям суперечать. Але це була межа - Рес плюнув на слова й знову її поцілував, а Міреа не пручалася - відповіла. І ось тут я зрозуміла, що мені вже явно час звідси забиратися...

Йти до себе в кімнату зовсім не хотілося, я там взагалі ні разу ще не бувала з моменту розмови з Карімою, хіба що на кілька секунд заскакувала за речами або підручниками, і то поки її не було. А зараз вона там напевно була й зустрічатися я не хотіла. Загалом, прийняла єдине можливе рішення - пішла до хлопців. І, якщо вже я й так в тунелях, а година вже пізня і йти коридорами не хотілося, то я вирішила, що яка різниця? Мені ж не забороняли нікому про них розповідати? І скільки можна ходити до них по коридорах, а потім загортати в цей глухий кут щоб потрапити до Реса?

Кімнату хлопців я знайшла не відразу, все ж звідси все виглядало трохи інакше й переходи в цій частині гуртожитку були мені не знайомі. Але знайшла, а потім ще трохи часу витратила на пошук тієї самої «мітки», на яку потрібно було впливати.

Брай лежав на ліжку, закинувши руки за голову, а Джейк сидів на стільці якраз спиною до мене, так що не зробити цього я просто не могла. Наклала полог тиші, акуратно зайшла до кімнати (все зіпсувати міг лише Брай, який мене помітив. Зіниці хлопця здивовано розширилися, але мій палець біля губ все ж змусив його не просто промовчати, а навіть залишитися нерухомим) підійшла ззаду до Джейка й закрила його очі руками.

- вгадай хто?

У наступну секунду, я навіть не зрозуміла, як це сталося, але він стояв на ногах обличчям до мене й міцно стискав мої руки. Правда, коли побачив і усвідомив, що це я, риси обличчя розгладилися й хватка стала куди ніжніше.

- ммм... коханий, ти якийсь нервовий

- кохана, а ти не підкрадайся так, - я промовчала, а він поставив цілком очікуване питання, - кохана, а як ти сюди потрапила?

- от і мені цікаво! - Брай підхопився, як тільки зрозумів, що приховувати мою присутність не потрібно, і тепер досліджував стіну, за якою був прохід

- тунелями, - незворушно відповіла я

- якими тунелями?

- такими... таємними

- Ель! Не можна так безсовісно дражнитися, мені ж цікаво! Це ж... це ж, - Брай активно зажестикулював, не в силах підібрати «це ж», - це ж неймовірно! А багато їх? А як потрапити? А куди ведуть? А...

- Брай, зачекай, - я відійшла на пару кроків від Джейка й озирнулася, - для початку потрібно дещо змінити

З цими словами підійшла до шафи й відкрила її, оцінила вміст і дістала одну з сорочок.

- коханий, тобі ж не шкода?

Відповіддю мені стали два здивованих погляди, один з яких я прийняла за позитивну відповідь, а другий просто проігнорувала. А далі, супроводжувана все тими ж поглядами, попрямувала у ванну переодягтися. Ось як зайшла у ванну, зрозуміла, що просто переодягатися не хочу, так що по-швидкому прийняла ще й душ, а потім розплела свою зачіску, тому що достаток шпильок - це красиво, але вже якось не дуже зручно, і зробила інші дрібниці. Загалом, по-швидкому не вийшло. Але це дивлячись з чим порівнювати, звичайно. Зате відчувала я себе тепер комфортно, все ж сукня - красиво, але теж не найзручніший одяг. Що добре, конкретно під цю сукню йшли ще облягаючі шортики до колін з непрозорої легкої тканини, так що в них я й залишилася. А зверху сорочка Джейка - цілком нормально, я взагалі до такого звикла - гардеробом Реса користуватися не соромлюся. Волосся не збирала - нічим просто. А замість макіяжу наклала ілюзію, витративши на це й без того скудненький запас сил в накопичувачі. Саме через це я воліла підфарбовуватися з ранку, а не використовувати магію для вирішення цього питання. Але зараз вже не ранок, а глибока ніч, сили мені ніби не знадобляться, а вже завтра летимо звідси, так що можна й розщедритися.

Хлопці досліджували стіну, причому безуспішно. Почувши звук відкриття дверей, вони повернулись, а на обличчя знову повернулося здивування. Причому в Брая це дійсно було здивування чистої води, може ще з домішкою незначних емоцій, а ось Джейк уже в рекордний раз за цей день застиг, не відводячи від мене погляду, а його очі потемніли. Чи мені здається?

Я оглянула їх, сіла на одне з ліжок, притулившись спиною до стіни, і поцікавилася:

- не знайшли ще?

- ні, - відповів мені Брай

- показати?

- ммм... ні, так не цікаво, - подумавши, видав він, - я сам знайду!

- шукай, - люб'язно дозволила я, - скажеш, якщо набридне

- пф... я знайду! Ти ж якось знайшла

- ні, мені показали, - знехотя зізналася я

- хто?

- та так, один знайомий... - подумала й озирнулася, - слухайте, а у вас зілля немає випадково?

- випадково немає, - нарешті подав голос Джейк, сідаючи на стілець і свердлячи мене поглядом

- шкода

- Ель, а можна нескромне питання? - Брай посміхнувся

- питання - можна, відповідь не гарантую

- що ти тут робиш?

- сиджу, наприклад

- та це я помітив, а чому тут?

- розумієш... - загадково протягла я, але подивилася на його усмішку й вирішила все ж поскаржитися на правду, - я з Карімою живу, а бачити її взагалі не хочу. Настрій зіпсує - сто відсотків. Не сьогодні

- не сьогодні? - так лукаво перепитав він, - а що сьогодні такого? - і дивиться при цьому на Джейка...

- Брай, знаєш що?

- що?

- у тебе закінчилися питання!

- як скажеш, - його посмішка стала ще ширше й ще лукавіше

- ти шукаєш хід чи ні?

- та шукаю, шукаю, - він повернувся до стіни й весело додав, - і на вас абсолютно не дивлюся

Я якраз свердлила його обуреним поглядом, коли він наче ненароком додав:

- і навіть не чую...

Ось це вже було даремно, абсолютно даремно. Так, може бути, я його ще б і пощадила, але зараз...

- все, сонячний, ти труп!

- ммм... Джейк, я б на твоєму місці поостерігся

- гр...

Перевела погляд на сонячного один, а він все ще сидить і дивиться на мене, та при тому так тепло, що я мимоволі посміхнулася йому.

- знаєш, Брай, вбивати тебе не буду

- воу, з чого такі зміни? - він навіть повернутися зволив

- та ти сам... від цікавості... коли хід не знайдеш

- я знайду!

- ну шукай, шукай

- ось і знайду

- ось і шукай

Хлопець скривився, знову повернувся до стіни й втупився на неї. Цим всі його дії й обмежилися, бо як знайти він ще не знав, а бездумний півгодинний огляд явно результатів не дав. А нічого, хай помучиться.

Ми з Джейком тим часом розмовляли, потім зіграли в пару ігор, потім знову розмовляли... Брай іноді втручався й перекидався з нами парою фраз, але мій глузливий погляд змушував його прийняти вид мовляв я такий крутий і все можу й дивитися в стіну. В черговий раз він заявив, що ось уже близький до розгадки, але це необхідно робити при світлі дня, а ще що тут у нас він буде третій зайвий і пішов спати. Джейк тихо пирснув і відгородився непрозорою стіною, щоб залишити нам світлячків.

- от якби ви ще замовкли, було б взагалі шикарно, - через кілька хвилин пробурчали по ту сторону перешкоди

Джейк знизав плечима й додав до стіни звуконепроникність, а ми й далі базікали. У якийсь момент я вже лежала, моя голова в сонячного на колінах, а він так ніжно погладжує моє волосся... світлячки зменшилися й вже не сліпили, а давали приглушене сяйво, а вкупі з усім іншим загалом і моєї втомою за день зокрема це діяло на подив заспокійливо... проблиск свідомості, коли я відчула, що лежу на подушці, а мене зверху вкрили ковдрою... і спробували встати й піти!

- ммм... коханий, - вимогливо зашепотіла я, - а давай без дурниць? - ти ж не серйозно збираєшся мене залишити одну? Мені буде погано... мені завжди погано одній...

Він застиг, так що довелося наштовхнути на потрібну думку самостійно, потягнувши за руку й змушуючи лягти.

- Ель?

Переклала голову до нього на плече. Ось, зовсім інша справа, не те що всякі холодні подушки... рука повільно й несміливо обняла мене. Так би відразу, чи що! Підсунула ковдру, а то замерзнуть ще дурники всякі, завозилася, влаштовуючись зручніше, та так і заснула.

***

Розплющивши очі, зустрілася поглядом з Джейком і мимоволі посміхнулася. Він теж.

- яка ідилія! - порушив цю саму ідилію один нахабний типчик

- заздри мовчки, - огризнулася я

- скоріше співчуваю, - Брай хмикнув

У наступну секунду в нього полетіла подушка. Так, що дивно (а може й ні?), тут всюди було по дві подушки, а моя якраз була вільна за непотрібністю. Хлопець зі смішком ухилився і явно хотів сказати щось, але:

- Брай, замовкни

Він подивився на Джейка й дійсно замовк, хіба що хитро посміхався, але мені вже було все одно, глянула у вікно й мене раптом захвилювався інше:

- а котра година?

- пів на дванадцяту

- скільки?! - я схопилася як ошпарена, - звідки?!

- та звідти, - протягнув він, - просто вночі спати потрібно, а не...

- Брай, замовкни, - це ми вже разом

- та мовчу, мовчу... а куди ти поспішаєш?

- додому

- додому? - він помітно здивувався, - навіщо?

- ем... мене чекають

Дамір чекає. А Дамір чекати не любить, так що коли він говорить бути до обіду, потрібно бути до обіду. А ще до обіду потрібно бути в нормальному вигляді, а це вже точно не відразу з дракона злізти й піти. А ще нам долетіти потрібно. І речі в мене взагалі не зібрані! Я швидко вмилася, забрала плаття й шпильки, попрощалася з хлопцями й шмигнула в тунелі.

- Рі, - побачив мене, вираз обличчя різко змінився, - це що?!

Оглянула себе й чесно відповіла:

- сорочка Джейка

- гр... і чому ти в ній?!

- одягла

- я його вб'ю!

- та не кип'ятися, - у мене настрій був відмінний, - я зрозуміла - наступного разу буду без сорочки

- Рія!

- що?

- я тобі дам без сорочки, ось що, - прошипів наш учитель магії

- слухай, Рес, визначайся вже - в сорочці чи без сорочки?

Почувся смішок, я повернулася й побачила Мірею, яка вийшла з ванної й стояла в дверях... в сорочці Реса. Тільки на відміну від мене, таких шортиків від сукні в неї не було.

- а мені теж цікаво - як краще?

Тон у неї такий був... Рес закрив очі й глибоко вдихнув, видихнув, а потім подивився на мене:

- ми про це ще поговоримо

- ммм... а я теж хочу знати, - Міреа підійшла й зупинилася за крок від нього, - так як?

Я закусила губу й повільно позадкувала до кабінету. У мене там підручників якраз повно, зошитів... зібрати потрібно... я взагалі зайнята людина...

- Рія, почекай, адже він ще не відповів

По-моєму, у нього мізки зараз геть відбило, так що навряд чи й відповість...

- а... мені потрібно це... рррречі зібрати...

- Шиангатські острови?

- так...

- тоді вам краще не спізнюватися, - вона поправила Ресу комір, що й без того лежав ідеально, - до зустрічі, - граціозно розгорнулася й встигла взяти зі столу плаття й зробити кілька кроків, перш ніж він її окликнув:

- Міреа

- так? - вона так само граціозно повернулася, а я, задкуючи, зробила кілька кроків і шмигнула в кабінет

Ні, я не чую звуку шикарного червоного плаття, що впало на підлогу... і всього іншого теж...

Рес з'явився в дверях навіть не відразу після прощального клацання панелі в стіні, а вид... на цей раз не заважало хоча б комір поправити. Але одяг - справа десята, а от сам він важко дихав і погляд такий, наче він і не тут.

- Рес, а сходив би ти... в душ... холодний, - обережно запропонувала я

- поки речі збереш?

- так

Він загальмовано кивнув, довго дивився просто перед собою, а потім моргнув і все ж пішов у ванну.