Чоловікам жилося б простіше, якби жінки завжди

займали однозначну позицію й не забували про неї повідомляти.

Фраза самотнього заплутаного чоловіка

Я відкрила повіки, пробіглася поглядом вгору й натрапила на два фіолетових ока.

«про що думаєш?»

«про те, що ти тут робиш другу ніч поспіль»

«висипаюся...»

«ага...»

«Рес»

«що?»

«а що за символи світяться в тунелях?»

«які символи?»

«такі, що світяться» - що не зрозуміло? Він так на мене глянув, що я все ж пояснила: «у дівчат в крилі бачила й за кілька поворотів звідси теж є. На стінах, на рівні очей... багато. Такий великий білий прямокутник, що світиться, складно не помітити»

«ці символи?!» - Рес помітно напружився: «і ти їх бачиш?»

«ні, придумую. Що за символи?»

«Рі, це погано. Це дуже погано... не торкайся їх»

«чому?»

«це прохід... і тобі туди не потрібно»

«прохід?»

«так, прохід. Більшого я сказати не можу - не маю права. Але повір, тобі туди не потрібно»

«ммм... ти так розповідаєш, що мені прямо цікаво»

«Рія! Я тобі кажу абсолютно серйозно - не торкайся. Торкнешся - пошкодуєш»

«та ладно, ладно, я зрозуміла, заспокойся»

«точно?»

«точно - не торкатися символів, що світяться»

«добре» - він справді трохи заспокоївся

«а сильно пошкодую?»

«Раелія!» - ой, моє повне ім'я з вуст Реса - це погано

«та все, все, я зрозуміла»

«сильно... у нас з'являться нові проблеми»

«буду їх обходити» - знехотя пообіцяла я. Мені ж не складно, це просто був інтерес...

***

З сніданку я втекла, відговорилася створенням накопичувача (Брай закотив очі й знову заспівав пісню про вічну артефакторику). Хоча чому відговорилася? У планах на день як раз накопичувач і був. Ще уроки на тиждень, але це вже справа десята. Головне - накопичувач.

Я як раз збирала по кімнаті Реса розрізнені листочки з моїми записами, коли пролунав стук у двері.

«я невидимість на тебе накинув» - відкриваючи, послав він мені думку

На порозі стояла ер*Фасана. Ну як стояла? Ледве двері відчинилися, вона привіталася й по-хазяйськи зайшла всередину, миттю оцінивши обстановку й попрямувавши прямо до столу, де лежав куплений браслет. Оглянула його й вдоволено кивнула:

- хороший... ви готові?

- майже, - відповів Рес, знімаючи з мене заклинання

- чудово, - вона сіла на стілець

- а.... Ви з нами? - вирішила уточнити я

- ти ж не думала, що я дозволю тобі створювати артефакт явно не початкового рівня лише в компанії цього двієчника? І давай без формальностей, наодинці можна просто Міреа

- я... дякую

- та нема за що, - вона посміхнулася, - шукай все інше й полетіли

***

Про те, що взагалі-то ми прилетіли не самі й там внизу ер*Фасана, яка тут щоб допомогти з артефактом, я згадала хвилин так через двадцять, не раніше. А ось після цього засоромилася, і ми почали знижуватися. Втім, вони не нудьгували - розмовляли. Не знаю, що вона говорила, але Рес не зводив з неї очей. Хоча, можливо, справа тут більше було в мові тіла, а те, що вона її використовує, помітила навіть я. І вельми красномовно, між іншим, але на відстані, при цьому зупиняючи будь-яку його спробу наблизитися на корені.

Я б навіть полетіла далі й залишила їх, але нас з Рисом помітили, так що довелося приземлитися. Міреа підійшла до нас і стала знайомитися з моїм драконом, а Рес все так же сидів на місці, здається, навіть не дихаючи. Хм... от Емай, ти навіщо від мене блок поставив? Так нечесно!

Рес сіпнувся й подивився на мене з таким виразом обличчя, що я вмить зробила вигляд ніби взагалі ні при чому й відвернулася до Риса й Міреї. А вона уважно спостерігала за мною... одними губами запитала:

- блок?

Я повільно кивнула, а дівчина вдоволено посміхнулася, підморгнула мені й відтягнула нас з Рисом на кілька метрів вбік створювати накопичувач. Завдання було не з простих, я взагалі боялася щось сплутати, адже друга спроба в нас може бути лише через тиждень, а він уже потрібен і на артефакторику, і на алхімію теж, та й взагалі... відчула, як підійшов Рес і поклав руки мені на плечі в підбадьорюючому жесті. Вдихнула, видихнула. Чого це я, справді? Зосередилася, подумки налаштувалася на сидячого тут же Риса... полетіли.

Мені здавалося, це тривало цілу вічність. І тільки через цілу вічність, коли ми закінчили обплітати останню намистинку тонкими нитками магії, я полегшено зітхнула й закрила очі, перед якими вже почали танцювати різнокольорові зірочки. Почула стривожений голос Реса, йому щось відповіла Міреа, а далі - темрява.

***

Ледве Рис розгорнув свою імпровізовану ковдру, а я зажмурилася від яскравого світла, як тут же підскочив Рес.

- Рія?

- привіт

- привіт, - він посміхнувся, - ти як?

- наче добре, - потягнулася й встала, - скільки я спала?

- близько години

- цілком нормальне явище, - сказала Міреа, - чим сильніше викладаєшся, тим потужніше накопичувач, а після такого завжди потрібно відновитися

- вийшло?

- так, - вона теж посміхнулася, - і навіть дуже й дуже хороший. Хоча з огляду на, що ти фіолетова, а він - Елдірон, це не дивно

- хочу перевірити, - у мене загорілися очі

- тобі небажано чаклувати до завтра так точно

- небажано?

- щось масштабне - вкрай небажано. Дрібне можна, але теж без фанатизму

Я зажурилася. Так не чесно! Створила щось, перевірити - не можна. Але це не найгірше - в такому випадку немає жодної причини залишатися в Шаарі, жодного вагомого аргументу... крім мого бажання, само собою.

- пф... Рі, я ж не тиран. І ти заслужила

- гонка? - мої очі тут же засяяли

- якщо хочеш, - Рес знизав плечима, - але без магії

Гонка без магії - це, звичайно, не повноцінна гонка, але я на радощах повисла в нього на шиї, після чого в один стрибок виявилася на Рисі, а мій дракон запитально схилив голову на бік, дивлячись на Мірею.

- не наздоженеш, - заявила вона

Рис з азартом зафирчал, а як тільки артефакторша опинилася на драконі - злетів. І ми помчали... о, гонка - це щось. Швидкість така, що дух захоплює, різкі повороти, несподівані віражі, зміна висоти й адреналін, вируючий в крові. З магією це ще цікавіше - відволікаючі маневри, помилкові й не дуже помилкові атаки, невидимість, ілюзії, спроби засікти теж саме з боку противника... я це обожнювала. Але навіть проста гонка, де, по ідеї, все залежало від Риса, а я лише служила додатковими очима й джерелом хитрих планів і комбінацій з маневрів, п'янила. Літали ми довго, і якщо спочатку наздоганяли мене улюблену, то потім ми стали ганятися за Ресом, а він спритно пішов в сторону й сам почав наздоганяти Мірею, а я літала від неї... круговорот жертв у грі. А коли ми нарешті спустилися на землю, мене звично хитало, в очах танцювали зірочки, на обличчі - посмішка.