Не можна літати лише в хорошу погоду.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Прокидатися було складно. Особливо з огляду на той факт, що ми з Анетою мало не до півночі сиділи в хлопців і «насолоджувалися останнім днем ​​свободи». А ще те, що я практично півночі потім переверталася без сну, знову й знову страждаючи від натовпу емоцій і спогадів. І ще те, що прокинутися потрібно було о шостій ранку. Втім, мені не звикати. Школа Даміра взяла своє, я встала й пішла вмиватися, після чого світ взагалі постав в іншому світлі й збиратися далі було не складно. О пів на сьому я вже була в їдальні й мала можливість споглядати сумні й сонливі обличчя більшості першокурсників, на тлі глузливих поглядів на них старших.

- доброго ранку!

- ранок не буває добрим, - пробурчав Брай

- згодна, - підтримала його Анета, - а ти до противності бадьора!

Джейк лише кивнув, не те погоджуючись з нею, не те вітаючи мене.

- випий склянку води й подивися на яскраве світло, швидко прокинешся. І ще можна помасажувати мочки вух або кінчики пальців. Або стати під крижаний душ

- а ще можна зробити підйом в нормальний час, а не знущатися над дітьми, - Брай явно був не в настрої

- а хто тут дитина?

- та хоч новонароджений! - він махнув рукою й скривився, - мені потрібен здоровий дванадцятигодинний сон

- а ви лягайте раніше, будете висипатися, - почувся поруч голос Реса, - це всіх стосується, - він виразно подивився на мене, - і настійно рекомендую всім прокинутися самостійно до мого уроку

Он як... а він слів на вітер не кидає. Але що він придумав на побудку? Та ще й без магії?

***

- такс, - Рес зайшов в клас й оглянув нас, - давайте знайомиться - Андрейс Ринрок ер*Дераон, ваш куратор і вчитель магії.

Куратор? От хитрюк, а мені про це не говорив! І як він зміг у ректора це вибити?

- куратор?! - почулося з задніх парт

- куратор-куратор. Для необізнаних пояснюю: будь-яке організаційне питання - це до мене, будь-яка проблема - це до мене, потрібно прогуляти уроки, будь то за станом здоров'я або іншими обставинами - теж йдете до мене. За порядком теж стежу я. Ось цю книжку все читали? - він підняв величезний том «Зведення правил академії», - ні? Ну й забийте, її навіть ректор не читав. У двох словах - вести себе як дорослі адекватні люди, нічого не ламати, нічого не псувати, іншим не заважати, вчителів слухатися, ну й далі ви зрозуміли. Питання є?

- от прямо як ви? - знову голос з задніх парт

- от прямо запам'ятовуємо все, що ви вчора про мене чули, і ніколи цього не повторюємо, - він посміхнувся, - я не люблю плагіат

- а якщо не плагіат?

- та будь-ласка, - великодушно дозволив мій найкращий друг, - покарання в нас різноманітні, можу пропонувати навіть на вибір

- а вас теж карали?

- пф... а що, були сумніви? Коли ловили - так, перепадало нам по повній програмі. На щастя, це траплялося не кожного разу... а ось вас зловлять, можете не сумніватися

- чому це?

- а тому, що шукати тих, що провинилися, буду я. Втім, можете перевірити, - і така багатообіцяюча посмішка, - ще питання з приводу дисципліни є? Організаційні питання? Ні? Ось і чудненько, а тепер поговоримо про День Єднання.

- це ж не скоро, - здивувалася якась дівчинка

- це для всіх інших він не скоро, а для вас - дуже навіть скоро. Я вам навіть більше скажу, тут Тижні Єднання проходять тричі на рік.

- з якого це дива? - обурився якийсь пацанчик

- а з такою. Ви подумали про те, хто тут вас годує? І ваших драконів теж? Порахуйте на дозвіллі, скільки потрібно щоб усіх вас прогодувати, - він обвів поглядом клас і примружився, побачивши щось на задніх партах, - Ані, будь-ласка, - кивнув туди

Драконеня перелетіло за наводкою, безшумно приземлившись на парту поруч зі сплячим хлопцем. Далі вона стала перед ним і як загарчала! Бідний учень закричав і підстрибнув від несподіванки, перевернувшись і впавши разом зі стільцем.

- спасибі, мила, - він посміхнувся неймовірно задоволеній собою Ані, - Варек, я б тебе покарав, але вчора ер*Фасана й так порозважалася, так що на найближчому тижні в їдальні на роздачі провинившихся достатньо, можеш сказати їй спасибі. Це попередження, тому що, якщо хтось отримає від мене догану в найближчі дні, підете в набагато менш приємні місця й тоді вас дякувати вашій вчительці вже не потягне. Для інших повторюю - настійно рекомендую вам прокидатися до мого уроку, ця юна драконіца дуже винахідлива й свої трюки не повторює. Лягайте спати з відбоєм, він для того й створений, щоб ви висипалися, - обвів принишклих підлітків уважним поглядом, - повернемося до Дня Єднання. Щоб ви розуміли, фактично землі між річками Сунгалом і Сунгалією належать академії, вони ж її й забезпечують. І цих земель вистачило б на ціле герцогство, потрібно зауважити. Але прогодувати таку купу народу з драконами не так-то просто, це навіть більше, ніж вони можуть виростити за рік. І ось тепер приходимо до головного - академія допомагає всім й у всьому. Ви не знайдете тут жодного поля, де б не було накладено з десяток заклинань зростання, захисту від шкідників і всього іншого. Урожай тут збирають тричі на рік. Далі, тут абсолютно немає грабіжників й інших злочинців, за порядком теж стежить академія. На кожен будинок накладений захист від пожеж, руйнувань, і в якій області які проблеми є. У будь-якого фермера мало не на кожній тварині висить захисний амулет й амулет росту й здоров'я, а в нього самого є кілька цілющих артефактів. І так далі, і тому подібне. І, приходимо до головного - за цим всім потрібно стежити, це все потрібно підтримувати й оновлювати. Три рази в рік по тижню всі студенти цим і займаються, заодно практикуючись, так що для вас це теж не втрата часу.

- і коли це буде?

- ммм... по-різному, десь через місяць-півтора

- а, так ще не скоро

- Тиждень - не скоро. Але ви ж не збираєтеся сидіти в академії все час? Якщо ви виходите за її межі, в Лаерт або ще кудись, і вас просять про допомогу - ви зобов'язані допомогти. Таке не часто буває, Тижнів цілком вистачає, але іноді щось трапляється. Вийшов з ладу амулет або артефакт, наприклад. Знаєте, що робити - робите, не знаєте - берете в академію й тут його лагодять, а потім ви повертаєте. Іноді ще просять підкинути до міста, якщо один-два й ви можете їх взяти - берете. Або щось зламалося, щось загубилося, якась ще невелика проблема - вирішуєте. Не можете вирішити - повідомляєте в академію, ми тут розберемося. Коротше, будь-яка посильна й непосильна допомога, якщо вас про це просять. Якщо не хочете цього робити - не виходьте з академії. Якщо ви вийшли й вас попросили - зобов'язані це зробити. І це не просто пункт з правил академії, це закон академії, за його порушення вас звідси виженуть. А якщо ви порушите, то повірте - про це обов'язково дізнаються. І поблажок чи винятків з правил тут не робиться ні для кого. Все ясно?

Одногрупники якось не дуже радісно закивали.

- та ладно вам, все не так погано. Я можу по пальцях перерахувати випадки, коли мене просили щось зробити не в Тиждень Єднання. І в половині з них навіть намагалися заплатити, - ось тут всі глузливо пхикнули - заплатити дворянам? Серйозно? - а потім замінювали це на всякі пиріжки в доріжку, - тут всі вже захихикали, - хоча вони цього робити не зобов'язані. Люди тут нормальні, до драконів ставляться добре, до студентів теж з розумінням. Скажіть спасибі, що ми зараз не на іншому березі Фаелії.

Це на групу подіяло набагато більш життєстверджуюче, все ж контраст був вражаючим. А я навіть почала співчувати віндарівцям, адже робити все це в умовах культу Емая...

- ще питання є? Ні? Ось і чудненько, якщо що - де знайти мене знаєте, так що переходимо до власне нашого уроку. Записуйте...

***

- Дінаель, затримайся

Я здивовано подивилася на Реса, всі інші - на мене. Добре, мені-то не складно...

- після обіду невидимість і зайди до мене, будемо тобі очі повертати.

- нам не можна чаклувати, пам'ятаєш?

- двадцять годин, до обіду якраз пройде

- двадцять? З чого ти взяв? Вона говорила - цілий день

- а я потім уточнив

- уточнив... - коли це, цікаво? Щось не думаю, що коли вони втрьох сміялися. Гаразд, не важливо, - а як я звідси через всю академію піду Ніка шукати? Начебто ж фіолетові повинен бачити тільки він

- тоді виходиш з їдальні й звертаєш направо, чаклуєш невидимість, я тебе звідти заберу й заодно до Ніка підкину

- добре... а куди подівся Ріан? За сніданком його не було

- ввечері поговоримо, йди вже

Увечері. Ну красавчик, я ж тепер до вечора збожеволію від цікавості! Куди мого чоловіка-то понесло?

***

Перед друзями виправдалася поясненням, що ми говорили про мого дракона (говорили ми, мільйон разів говорили, а як давно це було - інша справа). А де мій дракон? Так де ж, в Шаарі. Що трапилося? Ну як же, в Шаар завжди звертаються зі складними травмами.

Від подальших розпитувань мене врятував урок з анатомії драконів. Вчителька мені сподобалася, незважаючи на досить складний і не дуже цікавий матеріал, розповідала зрозуміло й доступно. А потім - артефакторика. І ось сидимо ми собі спокійно й слухаємо ази, необхідні всім артефакторам, а тут в клас залітає Ані, тримаючи в лапах записку. Наша вчителька її прочитала, хмикнула й пробурмотіла щось на кшталт «вже п'ять разів», після чого подивилася на мене:

- підемо, потрібно поговорити. У вас конспект по першому параграфу, повернуся - перевірю. Ані, мила, мій дракон десь літає, прослідкуй поки за порядком, добре? Ти за головну

Дракошка радісно закивала й з передчуттям облизнулася, а от всі інші якось напружилися. Втім, писатимуть - вона їх не зачепить, а якщо вирішать розважитися - вона теж розважиться. Я встала й вийшла за ер*Фасаною.

- що трапилося?

- самій цікаво, навіщо ти йому так терміново знадобилася. Лише попросив тебе привести й не афішувати, до кого ми йдемо

Неначе приліт Ані цього не зробив! Хм... що такого могло статися?

Прийшли ми до кімнати Реса й навіть постукати не встигли, як двері вже відчинилися й на мене подивився оскаженіло-злий Дамір. Я тільки рот відкрила й так і стояла, а він зробив запрошуючий жест. Ой, щось я зовсім туди не хочу, ось ні крапельки... заберіть мене, врятуйте мене... ер*Фасана підштовхнула в спину, і я таки зробила кілька кроків. Далі так само мовчки мені показали на диван, де вже сидів Рес, і я слухняно перемістилася туди.

- велике спасибі, - Дамір повернувся до моєї вчительки, - не заперечуєте, мені потрібно сказати їм пару ласкавих слів?

- звичайно, - вона кивнула й сіла за стіл

- спасибі, - Дамір повернувся до нас, - кого з вас мені вбити першим? І що ви можете сказати на своє виправдання, що, між іншим, марна трата часу?

А... а що ми зробили?

- хочете сказати, ви обоє не розумієте, що ви зробили?

Ось Емай, його тон наводить на мене відвертий жах... але ні, я й справді не розумію. І Рес, судячи з усього, теж...

- не розумієте?! - він уже практично кричав. Спаси мене дракон, та Дамір ніколи не кричить! - а скажіть мені ось що: якого Емая ні з одним з вас немає зв'язку ?! - ой... якщо Дамір і лаятися почав...

- зв'язку?

- так, зв'язку! Ось уявіть собі: ви обидва не відповідаєте, Ріан теж вас не бачив, тому що полетів ще з ранку... І що я по-вашому повинен думати?! І ще, Андрейс, поясни мені ось що: ти на нас обох блок поставив, або тільки на мене?! Тому що якби з тобою спробувала зв'язатися твоя мати й ти не відповів... - в голосі з'явилися нотки гарчання

- ми цього не робили! - обурилася я. Обурюватися - самогубство практично, але ж ми дійсно цього не робили!

- невже? А що, з тобою зараз можна зв'язатися? Або з тобою?

- вони цього не робили, - подала голос ер*Фасана, - це був мій артефакт

- потрудіться пояснити, - Дамір весь такий спокійний зі вкрадливим голосом повернувся до неї

- захисний артефакт. Вони мене не послухали й це побічний ефект - втрата магії на двадцять годин.

- і в кого з вас вистачило мізків полізти до артефактора?! - знову поворот до нас, а цей тон... - це риторичне питання, ясно, що ні в кого не вистачило. Я слухаю, й у всіх подробицях!

Довелося розповідати, починаючи ще від того, як Ріан поцупив мене з кімнати. Говорив в основному Рес, я лише відповідала на питання Даміра, коли він їх ставив. І ось як послухала це все з боку, так і сама в шоці - як нас взагалі угораздило це все зробити? Про що ми взагалі думали?

- дурень! - висловив він синові свою думку, - навіть дня не минуло, а що буде далі? Я даремно у Віндару літав?!

- у Віндару? - у мене округлилися очі, - а навіщо?

- сама подумай! Ви й так за останній час відзначилися, хоч тут мене не розчаровуй, - він повернувся до ер*Фасани, тим самим давши мені час на власне подумати, - приношу свої щирі вибачення за всі заподіяні вам незручності, - вона кивнула, а він продовжив, - але вам стали відомі деякі факти, і ми б вкрай не хотіли, щоб це стало відомо кому-небудь ще, - він говорив ніби й спокійно, і начебто навіть не просив, а просто натякав, але особисто мені було прекрасно зрозуміло, що це далеко не прохання

- я вас розумію, - вона кивнула, - клянусь життям моїм і мого дракона, що не скажу ні слова, що не натякну ні жестом і будь-яким іншим способом не надам розголосу інформацію про особу й місцеперебування спадкоємиці гастеліанських земель, - вона зробила на долоні надріз магічним лезом і крапля крові впала на риар, який на мить спалахнув й обвив сяйвом всіх нас, закріплюючи клятву.

Ми з Ресом витріщилися на неї в німому подиві. Якого Емая?! Як?! Хоча, дізнавшись про колір моїх очей і ще побачивши з Ресом... Не минуло й дня!

- дякую, - Дамір вдоволено кивнув, - я здивований вашою проникливістю. Не скажу, що приємно, враховуючи обставини, але все ж. На відміну від деяких, - кинув він на нас багатозначний погляд, - Рія, що з приводу Віндари?

- а... це пов'язано з відльотом Ріана? - запитала я перше, що прийшло в голову

- частково

- значить, він полетів в Хінкару?

- можливо

Хоч щось з'ясували, тепер залишилося зрозуміти, що ж їм там потрібно. Те, що це пов'язано зі мною, і так зрозуміло, а ось що конкретно? Я подивилася на друга й у мене інші думки вилетіли з голови, тому що зрозуміла одне:

- вони можуть знайти Реса. Моє ім'я змінили, але ж не його. А тільки сліпому й глухому буде не зрозуміло, що якщо він сюди пішов, то мене теж потрібно шукати тут! - паніка все більше й більше охоплювала мене

- мда, манівцями, але ти таки все правильно сказала, - Дамір все ж змилостивився й пояснив, - ми про це вже давно подумали й обговорили. Не повіриш, але зараз в Лаерті викладає Андрейс Ринрок ер*Дераон, Раелія Рисрам ер*Діасен вчитися в Хінкарі, а Рисрам Раелія ар*Елдірон перебуває в самому найближчому до Віндари відділенні Шаару.

- а... - у мене навіть рот від такого відкрився, - як?

- ти мене явно недооцінюєш, - посміхнувся. Такою знайомою ресовою посмішкою. Не часто бачу її в його батька

- а... - так, це точно! - Ріан... він...

- перевірить, чи все в за планом, пустить пару чуток, тощо.

- вау...

- більш того, у Віндарі зараз теж вчиться дівчина без дракона, зовні схожа на тебе. Оскільки чужих на територію академії не пускають, то й перевірити неможливо. Обидві дівчини не зроблять жодного кроку за межі академій, в навчанні ледве дотягаючи до середнього рівня й відверто валячи магію. І вони обидві, як ти розумієш, фіолетовоокі.

Я просто-таки закоханими очима дивилася на Даміра, в черговий раз дивуючись йому. Так, як би я не старалася, а до нього мені явно далеко. Це ж треба таке придумати й провернути! Але нічого, коли-небудь я теж навчуся... обов'язково навчуся.

***

- Ель?

- привіт, - я посміхнулася й вже звично сіла поруч з Джейком

І так - знову ті ж питання. До чого знайома ситуація, всього пару годин тому після розмови з Ресом було те ж саме! І обговорювали ми відсутність у мене дракона. Так, з нашим куратором, ви вірно витлумачили приліт Ані. А те, що обговорювали ми це вчора, а сьогодні дещо інше - знову ж таки, сущі дрібниці.

- а чому рожевий такий... пом'ятий? - відвернула я увагу на іншу тему

- він не послухав попередження й замість того, щоб писати, використовував відкритий підручник як подушку, - Джейк закусив губу

- і?

- і ця крихітка надавала йому щиглів, а коли підняв на неї очі, зачинила книгу... у нього на носі

Я тихо фиркнула. Ані завжди знайде креативний спосіб... а нічого спати, невже з уроку Реса цього хтось не зрозумів?

***

Економічна географія теж сюрпризів не піднесла, як неприємних, так і приємних. Звичайний урок, звичайний учитель. Це перше враження, але було нудно. Просто після науки Даміра мене мало що могло здивувати, і за один урок Кірен ер*Діол цього зробити не зміг.

Після - обід, а далі я відговорилася завданням по артефакториці й ще не розібраними речами й взагалі купою справ і втекла з їдальні. Поворот направо, кут не проглядається, чаклую невидимість... через хвилину мене підхопили левітацією й посадили на такого ж невидимого нефіолетовим Рока.

- де зустрічаєтеся? - Рес розтягнув заклинання, так що став для мене матеріальним

- біля їдальні великих

Так, дракон Ніка був якраз з великих, що в якійсь мірі полегшувало нам завдання збереження таємниці - немає шансів побачити мене в корпусі, їдальні або в коридорах гуртожитку з зеленими очима.

Здав мене Ніку, і ось ми вже летимо до Шаару... до Шаару!

- як перший день?

- шалено, - чесно відповіла я

- звикнеш, - він посміхнувся

- хочеш щось запитати? - через паузу його мовчання й мого розглядання змін на обличчі хлопця запитала я

- те, що говорять про Ана - правда?

- невже й у вас ці історії переказують?

- переказують, - він пирхнув, - його навіть наш головний згадував, кажучи, що вони з Ріаном - єдині відомі йому люди, які змогли вивести вашого ректора з себе. А вже як він в фарбах описував їх витівки... та в нас весь корпус по підлозі катався!

- мда...

- ти знаєш, вони з ректором маленьких навіть ставки робили, коли твої витворять чергову капость. Ваш головний через це ще сильно скаженів

- чому?

- а щоб виграти, досить назвати термін поменше й споїти їх, - ми дружно пхикнули, - виходить, що в багатьох їх приколах його ж колеги й були винні

- мда... - люблять деякі зробити капость ближньому своєму. Або посміятися, тут вже не знаю. Вкотре повторила повчальним тоном, - пити треба менше!

***

Відлітати з Шаару категорично не хотілося, втім, як завжди. Різниця була лише в тому, що тепер це був не Рес, з яким можна поканючити й повмовляти його, а Нік, у якого й свої справи є, і так через мене на півгодини довше затримався. Хлопець закинув мене в кімнату до куратора й полетів на вечерю до себе, а я...

«Рес? Ти де?»

«а ти?»

«у тебе в кімнаті. Та, що кабінет»

«зараз буду»

Через кілька хвилин одна з панелей на стіні від'їхала в сторону й з'явився він.

- знаєш, я дещо придумав

- що?

- переналаштувати заклинання на тебе, так буде набагато краще

- в сенсі - переналаштувати? Це як?

- ось зараз і поекспериментуємо. За ідеєю, від мене тут потрібна сила, а ось контроль цілком можна передати тобі...

Наступну годину, як мінімум, він щось викреслював і вираховував (а я зрозуміла, що абсолютно нічого не розумію в магії й все, чого він мене вчив раніше - просто дитяча легкотня, набір відпрацьованих прийомів), раз у раз перевіряючи це на мені, а я креслила схему накопичувача, благо свої записи залишила тут.

- спробуй зараз

Я в черговий раз відірвалася від листочка з замальовками й стала перед дзеркалом, здійснюючи те, що хотів Рес. Почувся стукіт у двері. Він пішов відкривати, а я ...

- вийшло! Рес - ти геній! - з його думок я знала, хто прийшов, і не бачила сенсу відмовити собі в вираженні емоцій

- та невже? - почувся скептичний голос ер*Фасани, - можу в цьому засумніватися

- а даремно! - я вискочила у вітальню

- і що ж він зробив?

Продемонструвала свої очі, що мінялися туди-сюди.

- цікаво... – напевно, хлопці розповіли їй вчора про ілюзії, тому що питати вона не стала, а повернулася до Реса, - у мене дещо є для тебе, геній

Мій друг трохи схилив голову, а вона дістала з кишені коротенький ланцюжок з круглим фіолетовим камінчиком на кінці й підійшла ближче. Дивлячись в очі, підчепила ланцюжок його риара на шиї, дістаючи з-під сорочки (слава дракону, чорні шаарівські кругляшки ми ще раніше заховали під його невидимістю. Не думаю, що зараз він би зміг про це згадати й подумати).

- чому сюди? - пошепки запитав Рес

- не хочу, щоб ти забув... - чомусь теж пошепки відповіла вона, все так же дивлячись йому в очі та повільно й акуратно скріплюючи два ланцюжки, - або загубив

- ти розчаруєшся?

- дуже й дуже сильно, - відтягнула воріт його сорочки й повернула риар на місце, потім поправила комір

Рес навіть подих затамував і, здавалося, не міг відірвати від неї погляду. А Мірея якось різко відсторонилася й повернулася до мене:

- накреслила схему?

Я загальмовано кивнула й простягла їй листочки, з якими з кімнати й вискочила. Наступні хвилин десять ми розбирали помилки й недоліки, а також просто прояснювали для мене всю процедуру виготовлення накопичувача.

- добре, купиш відповідні камені й можеш починати

- такі ж, як і в риарі?

- бажано. І добре, якби ти знайшла ось такий браслет, - вона створила фантом, який складався з ланцюжка з'єднаних між собою круглих каменів-намистин, - для початку це найпростіший варіант, накласти можна на кожен камінь

- спасибі, - я посміхнулася

- нема за що, - вона теж посміхнулася й встала, - піду я...

- що це? - нарешті подав голос Рес

- артефакт

- який?

- той, що Ані вибрала для тебе

- а що він робить, ти мені не скажеш? - вже зрозумів він її гру

- ммм... ні, не заслужив

- і як мені це зробити? - посмішка

- навіть не знаю... ти мені вже п'ять разів винен, так що доведеться сильно постаратися, щоб це зробити

Щось в її інтонації було такого, що змусило Реса ще деякий час після її відходу застигнути як статуя й витріщатися в простір. Я помахала рукою перед обличчям друга, і його погляд став осмисленим, сфокусувався на мені. Мда… що це з ним?

- на вихідних в Лаерті можна знайти підходящі камені

- так, злітаю туди

- добре…

- Рес?

- що?

- а можна... - я на секунду зам'ялася й подивилася на нього жалібними очима, - я...

- не спалося вчора? - слів не потрібно, коли є мої думки

- угу

- ох Рі, що мені з тобою робити? - він зітхнув, - залишайся. Але тільки сьогодні, зрозуміла?

- так, - я радісно підскочила й чмокнула його в щоку, - спасибі