Умій пожартувати, умій і зупинитися.

Невідома одному графу істина

В академію ми повернулися десь к кінцю вечері, але особисто в мене перед очима зірочки витанцьовували (політ назад був дуже насиченим...), так що ми туди все одно не пішли, а полетіли відразу до Реса.

- Рін! - я радісно кинулася йому на шию

- поцілуєш чоловіка? - тихо запитав він, хитро поглядаючи на Джейка

- не смій! - прошипіла я

- Рі, це просто неможливо

- вб'ю! - вже ричу

- я так довго цього чекав, ти навіть не уявляєш, - він явно не про своє ритуальне вбивство

- Ріан!

- що, люба? - все так само тихо питає

- я на тебе Мію нацькую!

- ой, ось це вже серйозна загроза, - він зробив переляканий вираз обличчя, - гаразд, я йому не буду говорити, йде?

- так... - чекаю якусь підлість. Сто відсотків чекаю

Підлість і не заставила себе довго чекати: Рін відпустив мене, а потім посміхнувся Джейку:

- вибач, сімейні питання, - і от я його вже вбити була готова, а він ще й продовжив, - Ріан ер*Тінаел

- твій брат? - запитав сонячний

- хм... - Рін вирішив відповісти за мене, я взагалі слів знайти не могла, і зробив задумливий вираз обличчя, - наскільки ймовірним є те, що зелений і фіолетова будуть братом і сестрою?

- Ріан! - я навіть слова раптом знайшла й загарчала, - ти знущаєшся?!

- так, - чесно відповіла ця нахабна пика, - ти ж розумієш, я просто не можу цього не зробити?

- я тебе вб'ю, - знову зриваюся на шипіння

- дорога, я ж чесно не говорив

- Рія... - Джейк напружився, - хто це?

- це друг Реса

- все це знають, - відмахнувся він, - але не твій?

- я... Джейк, сядь, будь-ласка

- краще відразу лягай, - так як би мимохідь кинув Ріан

- він тобі не брат?

- ні. Він...

- може щось більше, - знову ненароком додав зеленоокий безсовісний

- чт... - Джейк запнувся й побілів, - ви... - з доступом до моїх думок міг би здогадатися й раніше... що за Емай!

- гр.... - у мене здали нерви, - РЕС!!!!!

- не так швидко, - Ріан миттєво посерйознішав, - йди сюди

- та ти...! та я…! та лети ти... на інший континент!

- Рі, я серйозно, він тебе такою побачить і декому не жити більше, - Рін сам підійшов й однією рукою міцно схопив мене за підборіддя, піднімаючи голову, а другий повільно провів по губах

Я б навіть обурилася, але відчула, як підпухші за весь день губи повертаються в свій нормальний стан, і передумала.

- що тут відбувається?!

Ми з чоловіком миттєво відскочив один від одного. Від Реса це не сховалося, але, мабуть, великого значення він цьому не надав, тому що в цей момент переглядав мої спогади з того моменту, як ми сюди прилетіли. Ой... швидко поставила блок на останні пів хвилини.

- пізно, - похмуро кинув мені Рес

- зачепиш його й... - шиплю. знову шиплю

- та я ж не... - скривився й вже безсовісному, ​​- Рін, я тебе вб'ю!

- це у вас ідея фікс, я вже звик, - безтурботно відмахнувся той

- інших емоцій ти часом не викликаєш! Джейк, сядь, будь-ласка, це була гарна ідея. Рі, сходи погуляй поки

Впевнено похитала головою.

- та нічого я йому не зроблю! - Рес закотив очі

«і голову не відкрутиш?»

«ні»

«він же тобі не подобається»

«раніше не подобався. А тепер ти сяєш...»

«а ти…»

«просто поговоримо. Можеш послухати, але...»

Але... але розповісти потрібно все, буквально все... а він знає, що для мене це важко, що я ніби заново це переживаю... мені дійсно краще цього не чути. Але йти я теж не хочу...

«ось це якраз вирішується» - Рес повернувся до хлопців і їх відрізало пологом тиші.

Хм... почути щось я все одно можу. От коли вирішу, що слухати далі не хочу, тоді й піду, а поки підключилася до Реса.

- знання не завжди приносять щастя, - сказав він

- частіше взагалі не приносять, - втрутився Ріан, - якраз той випадок

- що ж ти раніше про це не подумав?!

Чоловік насупився. Здається, вже й сам почав дещо розуміти. Що його поведінка в корені невірна, наприклад!

- вони справді... - Джейк так і не зміг цього вимовити

- вони одружені. Слухай, розслабся, нічого такого. Просто потрібні були законні способи змінити їй прізвище

- дійсно? - чомусь він повернувся до мого чоловіка

- чистої води фіктивність, - кивнув той, на цей раз навіть без підколів

Я, а я підглядала ще й за думками Джейка, зітхнула з полегшення - начебто зрозумів, начебто навіть все нормально...

- а вона…

- що ти знаєш про ар*Елдіронів?

- одні з найсильніших середніх, на нашому континенті всього в трьох родів, все фіолетовоокі

- правильно, - кивнув Рес, - один з них - ер*Дераон. Другий... вона говорила своє справжнє ім'я?

- Рія

- Раелія з роду Діасен, спадкоємиця гастеліанських земель, - він дав кілька секунд переварити інформацію й продовжив, - але найважливіше - її дракон - Рисрам з роду Елдірон

Я вирішила, що далі слухати не хочу - наслухалася вже. Так, Рис прекрасний, про нього б я говорила з задоволенням, але до чого веде Рес ясно, а от про третій роді я слухати не хочу ні крапельки... до того ж, головне - я вже переконалася, що про нас з Ріаном сонячний начебто суть зрозумів, а решта... решта не так важливо.

Не знаю, що саме вони йому наговорили, але крім цілком зрозумілої блідості в середині розповіді, під кінець Джейк якось дивно на мене подивився, проковтнув клубок у горлі й кивнув, відповідаючи Ресу. А Ріан при цьому кусав губи, щоб не засміятися, і ще й поплескав його по плечу. Не зрозуміла, про що це вони...

Всю дорогу ми йшли мовчки, але вже біля самої їх кімнати сонячний зупинився, розгорнув мене до себе й обвив руками талію.

- Рійка, - він нахилився мало не до самого обличчя, а в очах стільки емоцій... співчуття, печаль, а разом з тим ласка й ніжність

- Джейк, не потрібно, - тихо попросила я

- чого?

- жаліти мене...

Він судорожно видихнув і стиснув мене міцніше.

- а що потрібно?

- ммм... навіть не знаю, - прошепотіла, подаючись вперед

Натяк зрозумів, нахилився й поцілував. А я припала ще ближче, запустила руки в його волосся й повністю віддалася у владу цих почуттів.

***

Цей ранок був прямою протилежністю попередньому. Я прокинулася в чудовому настрої, трохи повернула голову, ловлячи погляд чаруючих сонячних очей... мені подарували посмішку, а потім поцілували, та так, що й без того гарний настрій злетів до небес.

- я вам не заважаю? - глузливо поцікавився один типчик, що вічно заважав

- замовкни, Брай, - синхронно відповіли ми

- хоч би полог поставили, спати заважаєте

Пф... та нам не складно. Вже через секунду Джейк відрізав нас куполом від решти світу й знову потягнувся до мене...

***

До їдальні ми... долетіли. Вагому роль тут зіграв голод, все ж обід в Шаарі був раніше нашого, а вечерю ми взагалі пропустили. А інакше... не знаю, Дір і так кілька кіл навколо зробив, перш ніж спуститися...

- привіт, - рижик посміхнувся й сів за наш столик

- Ліам, привіт, - я теж посміхнулася і зацікавлено на нього подивилася

- є ділова пропозиція, - не став він змушувати мене чекати

- яка?

- я тебе рятую від гніву Зака

Насупилася й подивилася в сторону столика, де зазвичай, як я останнім часом стала помічати, сиділи наші «вчителі». І так, шатен дивився в наш бік і так, його погляд не обіцяв нічого доброго.

- ем... він сильно сердиться?

- твоя смерть буде довгою й болісною

- тільки моя?

- Джейк ж не винен, у всьому завжди винні дівчата, всі проблеми від них. Крім Нелі, вона хороша... так, тільки твоя. І за його вчорашній прогул теж ти відповідати будеш

- а що натомість?

- тренуєшся сьогодні зі мною

- гм... в чому підступ?

- та нема підступу, - Лім весело пирхнув, - просто навчиш мене парочці заклинань

- яких?

- платформа, і те, що очі забарвлює. І щось мені підказує, що ти знаєш ще чимало цікавого

- і хто ж кого тренувати буде? - хмикнула я

- я можу й тобі заняття знайти, повір. Домовилися?

- так...

- от і чудненько, - він хитро посміхнувся й взявся за їжу

В кінці сніданку Зак підсів до нас, якраз коли пішла Анета, яка сиділа навпроти мене, і сів саме на її місце. І спрямований на мене погляд був таким похмурим...

- на тренування, так? - з награною бадьорістю запитала я, чарівно усміхаючись

Він уже хотів було щось відповісти, але Лім свою частину домовленості дійсно виконав і щось сказав йому ментально, після чого шатенчик змінив гнів на милість.

- так, на тренування, - він вдоволено посміхнувся, - удачі. Хлопці, пішли

Під моїм здивованим поглядом він забрав з собою не менше здивованих Джейка з Браєм.

- що ти йому сказав?!

- та нічого особливого, - рижик знизав плечима, - сказав, що сьогодні в тебе тренування зі мною. А от які паралелі він провів – це вже навіть не знаю…

Щось мені це нагадує…

- і про що ж він подумав?

- ну, мабуть, згадав свої веселенькі тренування зі мною…

- мені починати боятися?

- а я думав, ти не з полохливих

- заінтригував...

Він підморгнув і подав мені руку, допомагаючи забратися на дракона.

***

- Лім, чому грають троє?

- двоє - мало, немає альтернативи, - так, я розуміла - можеш передати всього одному, тоді досить встати між ними, щоб забрати болд, - четверо - вже занадто. Та й не набереться стільки, чекати довго

- чекати?

- так, - він глузливо подивився на мене, - ти ж не думала, що всі чисто випадково торкаються символів одночасно? Це ви в нас унікуми

- а як тоді?

- кожен свого часу... ми навіть з різних курсів

Молодша команда - двоє з третього й Ед з четвертого, а у старших навпаки - двоє з п'ятого й один з четвертого.

- ти можеш торкнутися й нічого не станеться, якщо команда не повна. Зі мною ось нічого не було, тільки символи бачити перестав. А потім в один прекрасний день мене раптово телепортонуло в ту кімнату - це Найт, третій й останній, торкнувся. Ми тільки там і познайомилися. З Джестом вчилися на курсі, але до того якось не спілкувалися

- ого... зараз і не скажеш

- давно це було, - рижик знизав плечима, - зігралися, та й не тільки...

- а що означає - не набереться стільки?

- порахуй, скільки на курсі бурштинових. У вас троє, але це мало. Зазвичай чотири-п'ять, і вони ж не всі хлопці. Про фіолетових взагалі мовчу, на всіх п'яти зараз жодного не знайдеш. А якщо ще додати, що не всі з них будуть «проблемними» й полізуть, куди не просять... команда в середньому за роки два набирається. Знову ж, не ваш випадок. А ти взагалі випадаєш з усіх правил...

- а чому фіолетові - не перевага? - змінила я тему

- не те щоб не перевага, просто їх це обмежує

- як?

- взяти хоча б навіть ілюзії, найпопулярніші відволікалівки. Ми бачимо крізь ілюзії один одного, але й крізь болд теж. І виходить, що ось так, на око, і не визначиш, де справжній, тут потрібно хитріше діяти. Крізь фіолетові ілюзії ми не побачимо, зате крізь болд - легко. І відразу ясно, що й де. Тому вони їх не використовують, а викручуються й придумують щось інше, витрачаючи на це більше сил, - він запнувся, - ось як ти

- ще скажи в мене очі не такі, - фиркнула я

- очі не брешуть, - видав він загальновідому істину, - але тебе з такими тут і бути не повинно... зелені в інше грають

- вибач, можу й не грати! - не найкращу я тему вибрала...

- не можеш, ти вже в списку

- а хто грає, поки нова команда не набереться? - зробила ще одну спробу відволікти його я

- стара, хто ж ще

- а потім вона що робить?

- нову тренує

- а потім? От як ви?

- а потім вважається, що ми вже дорослі. І навчальна програма куди складніше стає, так що на дурь часу залишатися не повинно. Теоретично - вільні

- а практично?

- а практично ніхто вже не відмовляється від гри. Менше, все ж часу дійсно менше, але болд ніхто не кидає

- а не нудно вам з новачками й все таке? Змагання ж тільки для нас?

- новачки мають властивість вчитися, а на змагання ми все одно літаємо. І старші команди з інших академій там теж будуть, так що неофіційно ми з ними зіграємо

Задумливо дивиться на мене, а я намагаюся придумати ще якесь питання, тільки не виходить. Раптово моєї ноги торкнулося щось неприємно-кошлате. Скрикнула й відскочила, дивлячись на такого... такого... фее, взагалі. Те, що це фантом, я зрозуміла відразу, так що не боялася й противно не було, але ж я цього розуміти не повинна, еге ж? А це щось рухалося до мене... поставила в нього на шляху фізичний щит, а коли він його подолав, я «зрозуміла» й поставила магічний. З характерним видом заклинання розсипалося.

- фантом?! - так обурено дивлюся на нього

- дівчата завжди так переживають, - на обличчі рудого розпливлася шкодлива посмішка, хоча і я й він розуміли - зробив він це зовсім з іншої причини - перевірити, чи побачу я крізь. От Емай, в кого ти такий підозрілий-винахідливий?

- дівчині своєї цю гидоту покажи, може теж переживати буде й «рятувати» її доведеться, - пробурчала я

- а у мене немає дівчини

- ще рудої не знайшов?

- ого, та ти в темі!

- в темі, - продовжую бурчати я, - от почну тут істерику, будеш знати!

- пф... ти?

- а я не дівчина чи що? - обурилася я, - і взагалі, - послала йому те саме заклинання, від якого не зміг на грі ухилитися, - давай вчися, хотів же

Вражаюче, але вже за кілька хвилин зосередженого пихтіння в мене полетіло щось віддалено нагадуюче потрібне.

- не те

- ага...

- здаєшся?

- от ще!

Ще одне щось розбилося об мій щит.

- не те

- де саме?

- здаєшся?

Рижик примружив очі й хитнув головою. Втім, через спроб десять він запустив в мене чимось зовсім іншим, але щит мій все одно ця штука не ​​проломила.

- разюче... - пробурмотів він

- навчиш? - мені теж стало цікаво

- навчиш? - в свою чергу запитав він

- захист не показують, без образ

Лім знизав плечима й посміхнувся, а потім ми почали вже нормально показувати заклинання, без всяких угадалок. І навіть на дійсно корисні перейшли, а не тільки відволікаючі й капості ближньому своєму. І розійшлися тільки в їдальні під час полудня, вельми задоволені одне одним.

***

Айдар подивився на нас, пирхнув і сказав, щоб ми летіли на всі чотири сторони, але тільки від нього подалі. Ми й полетіли. Та не просто, а гонку влаштували (саме тому він і говорив від нього подалі). Потрібно визнати, отримувала я від неї справжнє задоволення. І відмінності від гонки з Ресом тут були наявними - різниця в швидкості, хоча б. Якось я ніколи не думала про Діра з Джейком в такому ключі, вони завжди (майже) м'яким і спокійним польотом мене возили, але зараз це був просто ураган, блискавка у небі, що так і норовила мене наздогнати. Втім, не скажу, що це дивно - Дір крупніше Риса. Не набагато, але зараз це було помітно. У чому ми їх перевершували, як окремо, а разом вже тим більше, так це в магії. І тільки це нас і рятувало! І знову відміну від Реса - він мене сильніше. За швидкістю ми більш-менш рівні (так, Рок Риса старше й міцніше буде, але й Рес мене важче), а магія... він для цього й почав зі мною гонки влаштовувати - в такій ігровій формі навчити захищатися. І довгий час мені доводилося ох як викручуватися для цього. Потім змагання з ним стало набагато більше рівноправним, але це все ще був поєдинок магії більшою мірою, ніж швидкості й спритності. А зараз якраз нестача швидкості відчувалася явно, так що сили йшли на те, щоб збити їх з пантелику, затримати, послати по помилковому сліду. Допомагало це ненадовго, незабаром вони вже знову мчали за нами й було видно, що це їхня стихія. В черговий раз ледь встигнувши вильнути в сторону й вислизнути я взагалі психанула, відправила з Рисом свій фантом, а сама невидима сходами втекла наверх (видно вплив Зака ​​на мене...). Там я свою невидимість зняла, а то ще налетять випадково й не помітять, і стала спостерігати за цим зверху. Рис явно бавився, але Джейк теж не промах - що щось не так зрозумів швидко. А потім помітив мене... не знаю коли, але бігати по платформах він навчився відмінно.

- зловив! - він налетів ззаду й обхопив за талію

При цих словах його губи були так близько до мого вуха, що я могла відчувати їх легке ворушіння. Чомусь голова сама собою відхилилася в іншу сторону, а дихання збилося, стало важким. Дивно, після уроків ер*Елона ця біганина явно не мала викликати таку реакцію... Джейк теж почав дихати частіше, подолав цю кількаміліметрову відстань і став ледь відчутно цілувати шию, опускаючись все нижче. З губ зірвався тихий стогін, це-то мене й протверезило.

- Джейк... досить

Зупинився, залишаючи жахливе відчуття розчарування й незадоволеності. Шалено хотілося, щоб він продовжив...

- вибач... - шепіт був хрипким

Це добило й без того вкрай слабкий опір, я повернулася й припала ближче, буквально вимагаючи продовження. Сонячні очі затуманились, а він нахилився до мене й поцілував. Шалено, пристрасно, викликаючи по всьому тілу гарячу хвилю... якщо розсудливість ще в когось і залишилася, то це була не я. Але він навіть знайшов у собі силу волі відсторонитися й притулив палець до моїх губ, не даючи продовжити перерване. Довго, дуже довго ми так і стояли, дивлячись один на одного й важко дихаючи. І ох як не скоро змогла я оцінити цей вчинок, зате потім, коли серце заспокоїлося, зрозуміла й усвідомила повною мірою...