За польотом завжди слідує посадка... або падіння.
Зі збірки приказок Дроакської імперії
Декілька днів нічого особливого не відбувалося - з ранку Рес з Роком відносили мене в Шаар, де я проводила весь день. Спочатку ми з Рисом просто скаженіли в небі, а коли вже приходили в нормальний стан - літали півдня з Ніком і півдня з лікарем Айдаром. Вони обидва щось розповідали й чомусь нас вчили, так що нудьгувати не доводилося. З обома ми знайшли спільну мову, але Нік все ж був ближче до мене за віком і з ним я себе відчувала вільніше.
Взагалі мої відносини з Шааром були дивними. Точніше я себе навіть не відносила до Шаару. Начебто так, я там проводила багато часу й допомагала й все таке інше, але сказати про себе «я шаарівець» не могла ніяк. Та й по суті я їх працівником не була, грошей за роботу не брала й допомагала чисто в якості компенсації за можливість побути з Рисом, за те, що вони доглядають за ним, від любові до драконів. Конкретного списку обов'язків у мене не було, просто з'являлася й мене відправляли комусь на допомогу, що, з огляду на всі обставини, було дуже добре - я ж не зможу проводити тут цілі дні, коли піду в академію. Тому на мене не розраховували, а саме давали комусь в допомогу. Таким чином, у разі чого, моя відсутність теж не буде критичною. А Рес всіляко використовував це й почав свою підготовку «день без дракона». Полягала вона в тому, що з кожним разом він змушував мене проводити там все менше й менше часу. Таке поступове звикання до відсутності Риса. І все б нічого й ми б могли зробити це в декілька разів повільніше (а отже - безболісніше), але він не переставав нагадувати, що вже за тиждень у мене будуть вступні випробування в академію і я навряд чи до Шаару потраплю, а мені потрібно весь день бути в нормальному стані. Так, це досить складне завдання, з огляду на те, що за довгий час без Риса я починаю повільно сходити з розуму...
Дослідним шляхом ми з'ясували, що краще прилетіти в Шаар на кілька годин пізніше, зате й полетіти під вечір. Так що він закидав мене до Риса вже практично до обіду. Жахливо, це просто жахливо! Хоча в порівнянні з ночами це були квіточки. В принципі, ночі вже теж більш-менш нормалізувалися, якщо не брати до уваги того, що я практично оселилася в Реса. Просто коли я третій день поспіль розбудила його посеред ночі, він подивився на мене таким «ласкавим» поглядом... і ще заявив, що якщо мені так не спиться ночами, мені варто приходити до нього ще з вечора, а не тинятися по замку в темряві й будити його. Я, не довго думаючи, так і стала робити. І стан «дві людини й два дракона сплять купою малою на ліжку Реса» став перманентним.
Вранці ми зазвичай базікали й з дивовижною постійністю влаштовували баталії, зате ось після сніданку я все тинялась і чекала моменту, коли ж ми нарешті полетимо до Шаару. Дамір, відловлюючи мене в такому стані, моментально знаходив якусь герцогську роботку, а оскільки ну ніякого бажання займатися цим у мене не було, я ховалася від нього в Реса. Хоча цей теж мені нудьгувати не давав і займав чимось, але з ним можна й пожартувати, й побіситися, й ще багато чого. Зараз я теж сиділа в нього в кімнаті, і він марно намагався припахати мене до корисного заняття. Скажи мені Дамір, і все вже давно було б зроблено, але з Ресом я шукала мільйон відмовок і все тягнула час. Він і сам розумів, що я роблю, але це було своєрідною грою, й нам обом вона подобалася. Я якраз намагалася придумати черговий маячний аргумент, коли Рес раптом підняв вказівний палець, прислухався й вдоволено хмикнув.
- можеш не вигадувати, зараз відмовка сама сюди прилетить
- що?
Я здивовано підняла брови, не розуміючи, про що він говорить. Втім, за кілька хвилин почувся характерний шум від крил дракона, а потім до нас у вікно ввалилося якесь брюнетисте чудо.
- Міа, зараза ти луската, я тобі покажу як розкидатися... мною! - чудо вскочило й погрозило кулаком драконіці, яка з незалежним виглядом розгорнулася й полетіла, - Ан, ти бачив це свавілля?! - через брак об'єкта обурення у вільному доступі, він звернув увагу на колишнього одногрупника, - привіт, до речі
Я подумки хмикнула й зиркнула на Реса. Ніяк не звикну, що коли хтось говорить «Ан», мають на увазі саме його, а це я одна така особлива й для мене він Рес. Вся справа в тому, що першим моїм словом було ім'я мого дракона - Рис (теж скорочене, взагалі він Рисрам). І коли потім мій друг намагався навчити мене вимовляти своє ім'я - Андрейс, у мене вийшло - Рес. Якось так і пішло, що тепер для мене він Рес. І я знаю, що йому подобається, коли я його так називаю, але нікому іншому скорочувати подібним чином він не дозволяє. Для інших він Андрейс, для близьких і друзів - Ан, але ніяк інакше.
- ти знову кинув дівчину? - Рес закусив губу, щоб не розсміятися
- заводжу дівчину - їй не подобається, кидаю дівчину - їй не подобається. Ти виріши, потрібна вона мені чи ні! - гукнув він у вікно
- а з цієї що не так?
- та просто кошмар якийсь! Вона весь час хотіла знати, де я перебуваю й ревнувала з приводу й без. І взагалі, - він махнув рукою, - та забий, це в минулому. А ти навіщо кликав?
- ну... - глибокий вдих, намагається взяти себе в руки й не засміятися, - не повіриш - одружити тебе хочу
- одружити?! Мене?! Ні, братан, я пас. Я й жінки не витримуємо один одного більше кількох місяців, - він похитав головою, але з інтересу все ж запитав, - а на кому ти мене одружити зібрався?
- на ній, - Рес кивнув на мене
Моя відмовка повернулась і тільки зараз мене й помітила. Посміхнулася мені, а погляд сам собою ковзнув по фігурі.
- знаєш, Ан, можливо, я передумав, - він присвиснув
- що, вже навіть не лякає реакція Мії? - Рес не зміг стримати смішок
- Міа? Мда... не уявляю, які у неї з'являться закидони, якщо я одружуся... - він запустив пальці в шевелюру й почухав потилицю, - щось перевіряти не хочеться... Гаразд, так що ти хотів насправді?
Я з усіх сил намагалася зробити серйозний вираз обличчя. Втім, безрезультатно.
- а ти чого смієшся?! - не отримавши від мене іншої реакції повернувся до Реса, - нормально?! Прилітаю до тебе, а тут сидить якась малолітк... ня особа й сміється з мене!
- Рі, іди погуляй трохи
Я б навіть образилася, але обличчя в Реса вже було серйозне. Погуляти так погуляти...
***
Покликали мене назад через годину, а я за цей час встигла позаповнювати купу паперів для Даміра, бо він таки знайшов мене нудгуючу без діла.
- так, Рія - Ріан, твій майбутній чоловік. Ріан - Рія.
Я задумливо оглянула «майбутнього чоловіка». Ні, мені це поєднання слів безумовно не подобається. По відношенню до мене. Мда, це буде весело...
- мда, це буде весело... - повторив мої думки Ріан
- я тобі дам весело! - прошипів Рес
- та зрозумів, зрозумів, - мій женишок виставив руки перед собою в захисному жесті
Ммм... а про що це вони?
«ні про що, не звертай уваги»
- мені потрібно випити, - нарешті вирішив Ріан, - багато
- пий скільки хочеш, - Рес дозволяючи махнув рукою
- а ти?! Не буду ж я сам пити, так не цікаво
- а мені ще потрібно Рію в Шаар закинути, а потім звідти ж забрати
- весь кайф обламала! - він докірливо на мене подивився, - а може вона на Мії злітає?
- щоб твоя дракониця мені Рію вгробила?
- ні, вона дівчаток не чіпає, вона тільки мене... скидає весь час... а їх вона любить, пестить і плекає. Що за несправедливість?!
- і чого б це? - хмикнув Рес, - так, добре, у нас є ще чотири години й потрібно чимось зайняти Рію...
- я навіть знаю, що б це могло бути, - протягнув мій майбутній чоловічок
- закопаю! - знову прошипів Рес
Ріан зробив вигляд, що він тут взагалі ні при чому й просто мимо пролітав, а як сюди потрапив і сам не пам'ятає й взагалі...
- Рія, у тебе адекватні ідеї є?
- до Шаару хочу
Рес на мене так подивився, що я теж почала практику по робленню невинного вигляду. І взагалі я ні при чому й це не я сказала…
- а знаєте що? - він оглянув нас кровожерливим поглядом, - сьогодні вас й одружимо!
- сьогодні?! - це ми разом
- сьогодні, - це Рес
- я не можу, - мій женишок
- я теж!
- доведеться, - відрізав Рес, - давайте, збирайтеся, підемо в храм
- в храм?! - це ми знову разом. Ми з нареченим взагалі на диво солідарні
- в храм, в храм
- Рес, ти що з глузду з'їхав?
- от-от, я теж так думаю, - підтримав мене Ріан. Кажу ж - ми з ним мислимо в одному напрямку, - який до Емаю храм?
- саме до Емаю, - наш друг, що раптом втратив почуття самозбереження, хмикнув і подивився на мене, - а ти як хотіла? Тільки при вінчанні в храмі ми можемо взагалі приховати факт вашого заміжжя, навіть паперів ніяких не буде. І нікому в голову не прийде перевіряти, чи не вийшла ти заміж у храмі
- але... але... Рес, це ж храм! - спробувала донести я до нього очевидне, - нас там на шматочки розірвуть!
- не перебільшуйте, ми не на тому березі Фаелії. Та й не дізнаються вони, що ви дворяни, я вам очі сховаю
- вона знає? - Ріан здивовано підняв брови
- він знає? - я теж здивовано підняла брови
- так, ви обоє знаєте
- і звідки вона знає?
- і звідки він знає?
- Рія, я ж казав - ми з ним це з'ясували разом
- ааа... - я згадала його фразу й з серйозним виглядом повторила, - пити менше треба!
Ріан аж поперхнувся й кинув на Реса такий погляд... той докірливо подивився на мене:
- знаєш, не все, що я говорю, варто повторювати
- так це ще й ти сказав?! - брови Ріана ризикували піднятися до рівня волосся
- але це запам'ятай, слушна думка, - не звертаючи на нього уваги продовжив Рес
Рін продовжував дивитися на нього розширеними очима й нарешті видав:
- ти взагалі хто? Я тебе знаю?
- знаєш-знаєш, - Рес хмикнув, - так, вінчаєтеся сьогодні. У храмі. Кому не ясно?
Ми лише покивали а-ля болванчики.
- добре. Рія - марш одягатися
- у що? Де я тобі візьму сукню для храму?
- ммм... а ось та біла з минулого новорічного балу де?
Я задумалась. Начебто вилітали ми з Гастеліану, але я потім повернулася з Ресом сюди... значить, вона тут, якщо я її не забрала з собою назад. А я в перевозі суконь туди-сюди помічена не була, значить вона таки тут...
- добре, підійде
Підійде? Так, сукня класна, не сперечаюся, вона мені подобається, але чи не занадто відкрита для храму?
- нормальна, йди одягайся
Гаразд, одягатися так одягатися. Іншої все одно немає.
***
- ти прекрасна, - Рес посміхнувся
Ха, а то я не знаю! Але спасибі, все одно приємно.
- будь ласка. А тепер іди сюди, очі тобі змінимо. Ти які хочеш?
- не знаю... карі! Темно карі. Як можна більше темно-карі
- Ріан теж такі захотів, - Рес хмикнув. Кажу ж - ми з нареченим навіть думаємо однаково, - ви ж розумієте, що на чорні вони все одно не будуть схожі?
- нецікаво з тобою, - я ображено піджала губи, - чаклуй давай
- та я вже, - він знизав плечима й повернув мене до дзеркала
Хм... не схоже, ну й ладно. Зате я справді прекрасна. Сніжно-біла хвиляста сукня, витончена висока зачіска, чудові шпильки з різнобарвним камінням й такого ж стилю сережки. Підкреслена талія, відкриті плечі й все більш і більш прозора до низу спідниця, крізь яку видно стрункі ноги.
- можливо я й погарячкував, - пробурмотів Рес
- ні, ти явно применшив оцінку мого зовнішнього вигляду
- тут ти права, - він посміхнувся, - але, можливо, було б краще, якби це було не так…
- чому?
- ні, нічого... - не в такт відповів він. Хитнув головою й немов прокинувся від своїх думок, - полетіли?
- а Рін?
- там його знайдемо
Літати на драконі в платті - ще те задоволення. Розвага для екстремалів. Одна з причин, чому я їх, загалом, не ношу. Хоча, у академії в мене не буде дракона... потрібно над цим подумати, дійсно потрібно.
Храм. Невже я виходжу заміж в храмі? Та скажи мені хто про це раніше, я б засміяла його! А тепер справді йду до храму під руку з Ресом. Він такий же приодягнутий і з сірими очима, Дамір йому підфарбував. Ні він сам, ні Іаріда з нами не полетіли. Я б на її місці теж не полетіла - весілля якесь незрозуміле, фіктивне, та ще й у храмі. У храмі! А Дамір може б і злітав з нами, але йому очей зачарувати було нікому. А сунутися в храм з фіолетовими, кажучи всім про своє дворянське походження... я б не ризикнула навіть на його місці.
Ріан вже стояв біля якоїсь дивної споруди, що аж надто нагадувала вівтар для розп'яття (сподіваюся, магів на ньому не розпинали) й чекав нас. І от коли він мене побачив... так, я знаю, що прекрасна, але твоя реакція мені безумовно подобається. Приємно відчувати себе красивою!
Посланник Емая дивився на нас довго й пильно. Давай, дивись. Майстерний макіяж зробив мої риси обличчя більш дорослими, та ще й каблуки зросту додали. Сама б не змогла оцінити зараз свій вік, якби не знала його. А Ріан теж зовсім не старий, я б йому дала двадцять один або, в крайньому випадку, два. Різниця у віці в нас дев'ять років, але зараз візуально її було вкрай складно визначити.
Не знайшовши до чого причепитися, посланник почав свій довгий монолог, зміст якого я взагалі ледь уловлювала. Щось було просто абстрактними міркуваннями, щось тісно перепліталося з релігією, ще був довгий список чого я там тепер повинна. Послухала й аж сама злякалася. Але так, звичайно, я на все це згодна. Жени нас вже й ми пішли, а то до Риса запізнимося!
Його монолог тривав хвилин десять, за які я відверто заскучала, а от Ріан не відводив від мене очей і явно постояв би так і довше. Хм, чого це з ним?
Ми назвали супер-пупер скорочені варіанти імен, обмежившись лише ім'ям-прізвищем (навіть без приставки, що вказувала б на приналежність до дворянського роду) мого женишка, а від мене взагалі одне «Раелія». Не думаю, щоб він за герцогами спеціально стежив, але все ж раптом в курсі? Втім, він не заперечував і взагалі вважав це добрим знаком, нібито я вся така самовіддана й вже вважаю себе належною чоловікові, або щось на зразок того. Звичайно, дорогий, все саме так. Так, на все ми згодні, я тобі вже говорила, давай закінчуй, мені це все ще хвилин п'ять тому набридло до неможливості!
- оголошую вас чоловіком і дружиною! - нарешті сповістив посланник, - можете поцілуватися
Ой, в сенсі? А можемо цього не робити? Ні? Шкода... ех, добре, по-швидкому чмокнемо чоловічка, мені ж не складно. Тільки-но я наблизилася, Ріан поцілував мене. По-справжньому поцілував... да так, що перехопило подих, серце завмерло, а потім почало битися з шаленою швидкістю. Тук-тук-тук. Тук-тук-тук. Голова закрутилася, ноги стали ватяними й...
«Ріан!» - ментальний рик Реса почула навіть я, хоча призначався він явно для іншого: «я тебе вб'ю!»
Мій новоявлений чоловічок відсторонився, а вигляд у нього був не менш оскаженілий, ніж у мене самої.
***
- Рія, що з тобою сьогодні таке?
- а? - я розсіяно підняла очі на Ніка, намагаючись згадати, що він тільки-но сказав. Або запитав?
- я про це й говорю
- про що?
- та все про те ж, - він фиркнув, але серйозно запитав, - що сталося?
- а... я... нічого
- я можу допомогти?
Мені аж соромно стало. Хороший хлопець, а я тут стою й брешу йому в обличчя. І навіщо?
- ні, Нік, але спасибі. Це мине
- поговори з Аном, може він тебе сьогодні раніше забере?
Ні за що на світі! Хіба що не забирати мене можеш, це я «за».
- ні, не варто... можна я просто побуду з Рисом? Ти впораєшся без мене?
- звичайно, - він посміхнувся й махнув рукою, - летіть. Тільки територію Шаару не покидайте, добре?
- добре, - я рвучко його обняла, - спасибі, Нік
Одним стрибком опинилася на спині дракона, він підплигнув, змахнув крилами й ми полетіли.
- Рис, я так не можу, - після нетривалого перельоту, сидячи на скелі, я скаржилася дракону на життя, - все так складно... і тебе немає поруч!
Він легенько пхнув мене головою й щось пробурчав, через риар прийшла хвиля підтримки.
- звичайно ми впораємося, я вірю. Ми з тобою сильні, так?
Він згідно забуркотів й уклав голову мені на коліна, щоб було зручніше гладити.
- але п'ять років... п'ять років! - невдоволення мого дракошки змусило дещо змінити настрій, - всього п'ять років. Це така дурниця, еге ж? Всього п'ять років і ми з тобою вільні...
На деякий час я випала з реальності, представляючи той самий день через п'ять років. Як же це було ідеально!
- добре, все буде добре... ми впораємося... - я говорила з паузами, час від часу замовкаючи й перескакуючи подумки з теми на тему (дещо, що старанно лізло в голову, не менш старанно ігнорувала), несучись далеко-далеко від цього дня, - я буду вчитися в академії й прилітати до тебе кожного дня... вже через тиждень вступні іспити... Рес сказав, що вони не складні... потрібно завтра-післязавтра накупити нового одягу... і косметики з прикрасами... і взагалі все для того, щоб змінити мене зовні... ім'я ми мені вже змінили... Дінаріель Рамтир ер*Тінаел, уявляєш? Ер*Тінаел... - і все ж ігнорувати це не вийшло, - він мене поцілував! - я схлипнула
Рис підняв голову й взагалі сам змінив положення - тепер він сидів, а мене обгорнув хвостом і притягнув до себе, прикривши крилами від навколишнього світу. У такому «будиночку» мені завжди було добре, було відчуття безпеки, надійності, любові... полегшало й зараз.
- поцілував... - я провела пальцем по губах і підняла голову, зустрівшись очима з Рисом, - мій перший поцілунок... знаєш, але ж мене лякає зовсім не це... - я говорила з перервами, довгими перервами. Навіть собі багато в чому не зізналася б, але своєму драконові говорила про все й чесно, - мені сподобалося, - знову схлипнула, але заспокоїлася досить швидко, - а може й ні... більше не хочу... або хочу... ні, не хочу... значить, мені не сподобалося? Або сподобалося? - я знову торкнулася вуст і визнала, - сподобалося... але більше не хочу... начебто... - ні, ігнорування було явно краще, - Рис, полежи зі мною. Я так сумую за тобою…
Незабаром я вже лежала клубочком у нього між лап, а він притримував мене хвостом і вкрив зверху крилом. Як же я сумую за нашими такими от ночівлями! Відчуття, немов все добре, немов завтра ми прокинемося й полетимо на ранкову розминочку, а потім будемо займатися звичайними, може й нудними, але такими звичними справами... і цілий день будемо разом!
***
- тшшш, розслабся, я вас не чіпаю, - почувся крізь сон голос Реса, - вона спить, так?
Рис ледь чутно забурчав у відповідь.
- з нею все в порядку?
Мій дракон сердито пирхнув, м'язи напружилися, але він навіть не ворухнувся, побоюючись розбудити мене.
- Рис, все нормально, я вже прокинулася, - ледь чутно прошепотіла
Крило піднялося й пара драконівських очей подивилася на мене, а потім він акуратно склав імпровізовану ковдру.
- Рійка, вставай, вже час
Я озирнулася, наскільки це дозволяв мій ракурс, але з місця не зрушила.
- Рі, йдемо
- ти сам?
- я з Роком, - він зітхнув і сів поруч. У погляді на мене відчувалася провина, - Рін тебе не чіпатиме, не бійся
Та я не...
- не хочу йти
- я знаю... так потрібно, Рі, повернешся завтра
Завтра? Не хочу завтра. Хочу сьогодні, зараз. Мені тут добре.
Рес зітхнув, піднявся й взяв мене на руки. Рис не заперечував, навпаки підтримав і допоміг укласти мене на Рока. Ми злетіли.
***
Рес акуратно поклав мене на ліжко, але мені було все одно. Згорнулася калачиком і замкнулася в своїх думках, навіть не відреагувала на Ані, що лягла поруч, та й на інших теж...
***
- Рійка, маленька, прокидайся
Я відкрила очі й подивилася на Реса.
- я не піду
Він зітхнув.
- Рі, він тебе й пальцем не зачепить, я обіцяю
- я не голодна
Рес знову зітхнув, подивився на мене й похитав головою, але залишив у спокої. Хіба що ковдрою вкрив перед тим, як піти.
***
Я недовго провалялася калачиком, все ж таки була голодна й це привело мене до тями. Не тільки це, це просто змусило ворухнутися й почати міркувати, а ось Ані повністю взяла на себе задачу по моєму звеселянню. І, потрібно сказати, виходило це в неї чудово. Ми покаталися по ліжку, бавлячись, а потім я все ж піднялася й пішла в ванну. Вийшла, зібралася, одяглася, сиджу й думаю, що робити далі. Перше - їсти хочу, а в замку мене вже не нагодують. Так, з дисципліною тут строго. Але чому б не поєднати приємне з приємним та не полетіти зараз за одягом? Ніщо так не піднімає настрій і сприяє душевній рівновазі дівчини, як покупки. А десь там можна й перекусити зайти... відмінний план, мені подобається.
Рес вислухав і схвалив, сказав спускатися на льотну площадку. І от йду я по замку, повертаю до східців (а треба зауважити, що наші з Ресом кімнати на одному поверсі й навіть в одному крилі), а там на підвіконні сидить Ріан. І вигляд у нього якийсь невтішний, та й пом’ятенький. Мені його навіть на секунду шкода стало, але ноги самі відскочили назад за кут і бігом понесли по коридору. Не встигла я пробігти й двадцяти кроків, як дорогу мені загородила прекрасна червона драконіца. Вона оглянула мене з ніг до голови, обнюхала, повернула й повторила свої дії.
- ти Міа, так?
Вона згідно фиркнула, а потім кивнула головою в бік, звідки я бігла.
- ні, не хочу туди. Він там... не хочу його бачити
Міа голосно й сердито видихнула повітря, а весь її вигляд висловлював злість, при тому я навіть знаю на кого... ой, мені щось знову його шкода стало... і на цей раз куди сильніше.
Мабуть, Ріан щось таки почув, або відчув Мію через риар (хоча якщо б я на його місці відчула, наскільки вона сердита, не ризикнула б сюди сунутися), бо намалювався в кінці коридору.
- Рія!
У наступну секунду чийсь хвіст, навіть не складно сказати чий, обережно засунув мене за спину Мії, а вона сама напружилася й навіть опустила голову, що вже зовсім не до добра.
- Міа, мила, мені потрібно з нею поговорити
Мабуть він зробив крок до нас, тому що вона загрозливо загарчала.
- сердиться на мене, так?
Вона повернула до мене голову. Хм... не знаю. А я серджуся? Так, напевно. Я кивнула, Міа повернулася до Ріана й теж кивнула.
- і ти на мене сердишся, тому що вона на мене сердиться?
Міа ще раз кивнула й злобно запихкала.
- дорога, а тепер подумай сама: як я можу щось змінити, якщо ти не даєш мені з нею поговорити?!
Пара драконівських очей знову втупилася в мене. Я знову похитала головою. А він знову, якщо судити по її злісному шипінню, спробував підійти. І навіть більше того, він не зупинився. Не зупинився, і в наступну секунду в нього полетів згусток драконівського полум'я. Судячи з того, що далі я не почула жодної лайки, мій чоловічок встиг відскочити в сторону.
- Міа, тобі не здається, що це вже занадто?!
Повністю з тобою згодна (я ж кажу – ми з чоловіком на диво солідарні в багатьох речах), навіть мені вже так здається. А їй ні - ще один згусток вирвався з пащі й, схоже, на цей раз Рін був не такий моторний.
- Міа, досить!
Вона повернула голову.
- досить, - повторила я
Драконіца повторила свій трюк, показуючи, що деякі особливо наполегливі не бажають розуміти з першого разу.
- не чіпай Ріана, я сказала! - прошипіла зла я. А зла я - це страшно. Не мені, само собою
Міа задумалася, перевела кілька разів погляд з нього на мене й похитала головою.
- я поговорю з ним, ти цього хочеш?
Вона знову задумалася, мотнула головою, але потім задумалася вже в котрий раз і кивнула на свою спину.
- добре, - я згідно кивнула й драконіца відсунулася
- Рія... - стоїть і дивиться на мене з таким виразом в очах...
Я мовчки сіла Мії на спину й запитально подивилася на чоловіка. Він довго чекати себе не змусив, сів ззаду й протягнув руки, але в парі сантиметрів від мене зупинився й тихо запитав:
- можна?
А що, є велике бажання звалиться при зльоті?
- так, - так само тихо прошепотіла я
Він обняв мене за талію, а я... а я відчула, як починає битися швидше серце...
Стрибок Мії, потім зліт, набір висоти - це все не важливо, немов другий план. Набагато виразніше я відчувала ці руки в мене на талії, ці теплі груди, яких торкається моя спина, це дихання, що ворушило моє волосся... хто-небудь, поясніть мені, що зі мною таке?
Ледве Міа набрала висоту й вирівняла політ, Рін розгорнув мене обличчям до себе. І от ми сидимо, ледь не зштовхуючись носами, а я тільки й можу думати, що про вчорашнє... натрапила на його погляд і немов протверезіла, сіпнулася в сторону. Я б напевно впала, але він притримав. Притримав і так жалібно дивиться на мене й ледь чутним голосом шепоче:
- Рійка, вибач мені. Будь ласка, вибач... - насупилася й наскільки можливо від нього відсунулася. Цей маневр зауважив, оцінив, а вираз обличчя став ще жалібніше й нещасніше, - я не хотів тебе образити або налякати... - він гірко посміхнувся, - вибач, будь ласка. І не бійся, я...
- навіщо ти це зробив?
- поцілував тебе? - пауза, а гірка усмішка, що була зникла з його обличчя, повернулася, - Рі, ти була прекрасна, сліпуче прекрасна...
- була? - обурилася я. Не можу ж я змовчати, коли таке говорять! Совість є у деяких?!
- і була, і є, - тепер посмішка стала ніжною, - ти напрочуд гарна, але ж станеш ще гарніше... а потім він сказав поцілувати і... я просто не зміг втриматися... Ан мав розуміти, що він робить!
- Рес? А що Рес?
- Рес? Ти знаєш, він же нікому не дозволяє себе так називати... при тобі він інший
- інший?
- так, інший. Але це й на краще
- так що там з ним? - не дізнатися щось про свого друга я теж не можу
- він би вчинив так само
- Рес? Та нізащо!
- не з тобою, ні. Але якби його ось так же видали за когось іншого... і ти стоїш і розумієш, що ось ця прекрасна мала тепер твоя дружина й... Рійка, вибач, будь ласка
- ти дійсно думаєш, він би теж поцілував?
- він хлопець чи хто? Та я впевнений, що поцілував би
Деякий час ми мовчали, думаючи про своє.
- але ж ти відповіла, - прошепотів мій чоловік
- що?
- відповіла на поцілунок...
Я відчула, як червонію, і відвела очі.
- ох, це був твій перший?
Я не відповіла, але це було й не потрібно. Рін застогнав й вткнувся головою мені в плече.
- Рі, вибач мені. Будь ласка. Я не хотів…
Я, нарешті, подивилася йому в очі. А там стільки смутку, відчаю, жалю... не вистачало ще й його зараз заспокоювати... та пробачила я тебе, пробачила. Я й не сердилась, не в тому справа… Я... ось про те, що я, намагалася не думати.
Десь тут до мене дійшло, що він не Рес і мої думки читати не може (і хвала всьому на світі, що не може!), а тому кивнула. Обличчя чоловіка прояснилося, він обійняв мене й притиснув до себе.
- Рін
- що?
- не роби так, будь ласка, - тихо, та й взагалі вимовити це чомусь було складно. Але ще складніше було спокійно це винести. Не просто складно - неможливо.
Він відсторонився й заглянув мені в очі.
- тобі сподобалося, так? - я мовчала, але він зрозумів, - і що, ще хочеться? - знову мовчання, я й сама не знала відповіді. Або не хотіла знати... видок у брюнета став виноватіше нікуди, він рвучко видихнув і обхопив би голову руками, якби мене ними не тримав. А може й краще, щоб не тримав, бо їх дотик я відчувала настільки чітко... на нього намагалася взагалі не дивитися, - знаєш, ми можемо це виправити, - тихо сказав
- як? - все ж повернула голову в його бік
- о, у мене великий досвід по розсподобанню дівчатам, - посміхнувся, - якщо вони мене самі кидають, Міа так не сердиться. Прямо протилежний спобанню спосіб працює відмінно, - він зміряв мене поглядом і на секунду скривився, - Емай... точно варто це робити?
Я не відповіла, навіть не кивнула, але зрозумів. І зітхнув.
- від Ана блок потім поставиш, а то він мене сто відсотків вб'є...
- а що за спосіб-то? - насторожилася я
Рін наблизився, так що ми ледь не торкалися носами й прошепотів:
- довірся мені, добре?
Ем... добре, але ти взагалі розумієш, що робиш? Моє серце зараз виразно вистрибне з грудей... не до добра це, безумовно не до добра, воно мені ще стане в нагоді.
Рін нахилився ще ближче й поцілував. Точніше, я-то хотіла щоб він мене поцілував, я взагалі ні про що інше думати не могла, але це був лише легкий дотик вуст, а потім...
- ай! - я аж підстрибнула й сіпнулася в сторону
- тшшшш, - Ріан міцно схопив мене й притиснув до себе, - тихо...
Я відвернулася й притиснула руку до губ, з яких тонкою цівкою стікала кров. Це його спосіб?!
- давай залікую
О, це я не проти, це я дуже навіть за. Зусиллям волі повернула до нього голову. Ріан акуратно прибрав мою руку й ледь торкаючись провів пальцем по губах, прибираючи ранки й сліди крові.
- вже не болить?
- ні...
Він заглянув мені в очі й знову спробував нахилитися, але я сіпнулася від біди подалі.
- бачиш - ефективно, - все так же тримаючи мене й не даючи вирватися, фиркнув Ріан
- ефективно, еге ж! Ти хворий на голову, знаєш про це?
- знаю, мені вже говорили
- а що, ти вже багатьох кусав?!
- ну як тобі сказати... зазвичай мені кажуть це з іншої причини
- але ти не сказав, що це не так
- вмієш суть ловити. З тобою не вийде на інше перескочити, так?
- ні, давай колись, вампір-дівчиновідвадник
- от ще! Зійдемося на тому, що в більшості випадків достатньо бути козлом і до радикальних методів не доходить
Ми ще довго розмовляли про якусь нісенітницю й сміялися. У якийсь момент я виявилася сидячою в нього на руках, а то літати спиною вперед незручно... потім голод взяв своє й ми-таки полетіли куди й збиралися - в місто, попутно з'ясувавши, що Рін теж на сніданок не ходив, а мене чекав. Ото ж бо він з голоду кусається! Але чоловік мав рацію - ніякого бажання цілуватися з ним у мене більше не було.
***
У таверні ми зустрілися з Ресом (Рін ще коли ми злетіли зв'язався з ним, так що де ми загубилися друг знав). Він оглянув мене, потім перевів погляд на Ріана, кивнув і посміхнувся. І явно щось сказав йому ментально. Нормально? Так взагалі невиховано робити - я тут стою, а вони ментально спілкуються! Ну й спілкуйтеся собі, раз я вам не потрібна!
- потрібна, - Рес обійняв мене за плечі, - ще й як потрібна. Ось що я без тебе робитиму?
Не знаю навіть... жити спокійним тихим мирним життям?
- неправильно ти мислиш, абсолютно не про те, - він клацнув мене по носі, - краще подумай, що купити треба
О, купити потрібно все! Просто все.
Цим ми й займалися аж до самого Шаару, що вже було ого-го наскільки пізно. Приблизний список ми склали, але виглядав він так: косметика – все, що потрібно. Одяг - на всі випадки життя. Взуття - на будь-яку погоду. Прикраси – всі, які тільки існують. Так, прикольний список, мені теж сподобався.
Почати вирішили з одягу. І ходили, ходили, ходили. Я щось вибирала, щось міряла, показувалася хлопцям. Спочатку Рес тільки те й робив, що критикував - подовжене, ти таке завжди носиш (а що робити? Літаючи на драконі, варто спину прикривати); колір твій, ти часто такий носиш, та й під інші очі не підійде; фасон не той, теж у тебе повно подібного, і так далі, і так далі, і так далі. Ну а що я можу зробити? Я ж ношу те, що мені подобається, що мені зручно, до чого я звикла. А тут - візьми й зміни все. Абсолютно все. Як?
Рес поміняв мені колір очей на зелений, щоб «влитися в образ». А то, що очі ми мені змінимо на зелений ми вже вирішили. Хто в цьому році вступати буде ще не відомо, але серед учнів найбільше саме зелених, а бурштинові зустрічаються рідше. Не думаю, що раптом все кардинально зміниться. Так, в корпусі великих драконів і фіолетові є, але для нас-то важливий корпус середніх. Крім того, у Ріана очі зелені, а раз я тепер теж ер*Тінаел... адже він в цій же академії навчався, раптом хто пам'ятає? Хлопці переглянулися й заусміхалися, але в чому справа мені не пояснили. Так ось, якщо прийде сонячна дівчинка Тінаел, це викличе підозри, а от зелена - може родичка якась, чому б ні?
З новими очима та вже мною досвідченою, що розуміла, що Рес скаже, справа пішла веселіше. Час від часу він все одно забраковував і вказував мені на ту чи іншу деталь, якої мені слід уникати. По-моєму, він параноїк і сильно перебільшує. Колір - добре, фасон - ладно, але хто ж там дивиться або знає, які в мене часто зустрічаються форми ґудзиків? Або якої форми виріз на туніці? Або ще одному йому помітні дурниці?
Ось зате в Ріана реакція завжди була однозначна, передбачувана, але не менш приємна - він завжди вважав, що виглядаю я потрясно. Так, хороший у мене чоловік, він явно позитивно впливає на мою самооцінку, хоча раніше я думала, що Реса в цьому плані складно переплюнути. Раніше, а він раптом узяв і свою роль брюнету віддав, сам ставши занудою-браковшиком. Фу взагалі, ти мені таким не подобаєшся!
Коротше, ходили ми ходили, вибирали-вибирали, купували-купували, а на час польоту в Шаар з'ясувалося, що все одно мало. Так, одягу на ціле життя за один день не купити... я навіть засмутилася - покупки-то я люблю, але ось надмірна їх кількість явно не в радість. А такими темпами скоро я стану їх ненавидіти...