Людина думає набагато продуктивніше,

коли у неї є хороша мотивація.

Урок шианкарського герцога

Здається, я знову й знову все в нових і в нових ситуаціях відкривала, в чому полягало ресове «важко». І це зовсім не тішило... а важко було зупинитися. В той день в Шаарі мене немов хто розбудив. Той поцілунок, ті дотики, ті почуття, що охопили мене... навіть швидкоплинний дотик навіював ці спогади й все поцілунки стали зводитися до одного й того ж кінця - стоїмо, намагаємося віддихатися, старанно чіпляючись за ті крихти усвідомленості, що ще залишилися. А іноді їх і не було, всі думки відбивало геть... всі, крім однієї, але дуже для мене небезпечної. На щастя, у Джейка ще знаходилися сили й іскорки розсудливості (у нього у свідомості проскакувала якась картинка, що й протвережувала хлопця, але я не могла її вловити - аж надто швидко сам її придушував), щоб це зупинити, але навіть я бачила, що з кожним разом їх ставало все менше. І раз у раз вони знаходилися все пізніше...

- Рі, досить йорзати

Ха, легко сказати! Невже я й справді повинна спокійно й розслаблено лежати засипати, коли він так близько, коли його руку в себе на талії я відчуваю кожною клітинкою, коли спиною навіть крізь шовк тканини відчуваю тепло його грудей? Так, тут присутня й чимала частка моєї вини, що сьогодні він лежав без сорочки. Просто дракони трохи попихтіли, а потім ми ще трохи помагічилі, так що, не дивлячись на зиму на вулиці, в кімнаті було жарко. І так, спочатку це він йорзав (я це слово сказала, а він тепер за мною повторює... бе-бе-бе!), аж поки я не психанула й не сказала йому цю емаєву сорочку закинути куди подалі й не заважати мені спати... не заважати, звичайно. Начебто тепер я можу заснути!

- а що, не можеш? - і такий голос такий хвилюючий

Повернула голову, зустрічаючись з ним поглядом. А він потягнувся до моїх губ... ну ні, мені й так відчайдушно не вистачає адекватних думок, а якщо ще й це... Джейк явно не оцінив.

- ах так?

- добраніч, милий

- добраніч, мила, - почулося вже в самого мого вуха, а він став покривати мою шию ледь відчутними поцілунками... п'янкими, хвилюючими кров, що відчайдушно потребувала чогось більшого, ніж легкого дотику. Тоненька шовкова тканина сповзла, оголюючи плече, що не могло залишитися непоміченим...

- Джейк, - простогнала я, розуміючи, що ще зовсім небагато й я взагалі міркувати перестану

Припини, будь-ласка...

- ммм... чому? - він повернувся ближче до мого вуха й поцілував вже помітно відчутніше

Тому, що я цього вже навіть вимовити не можу...

Все так само повільно, не залишаючи ні міліметра оголеної шкіри без уваги, він опустився до плеча, а рука, що перш лежала в мене на талії, стала підніматися вгору, ковзаючи під тканиною ночнушки.

Досить...

Він не зупинився, змушуючи стогін зірватися з губ.

Досить!

Я, зібравши всі крихти усвідомленості й підкріпивши це десь схованою силою волі, вивернулася з його обіймів і відкотилася до самої стінки. Схлипнувши, підтягла до себе коліна, згортаючись в клубочок.

- Рі...

- не чіпай мене

- Рі, я

Далі я не слухала - непроникний купол, який не дозволить ні побачити, ні почути, ні торкнутися, і ментальний блок відрізали від решти світу.

Прокинулася я в жахливому настрої. Воно й не дивно: спочатку я дуже довго лежала під захистом всіх потрібних заклинань. Ні, не захистом, я його не боялася. Я просто ховалася. І не від нього, знову ж таки, я його не боялася. Я не його боялася... сонячний-то мені нічого не зробить, хоча я й знала, що вчора він чув мої думки, але на них не реагував, я так само знала, що занадто далеко це б не зайшла. Подражнив мене, але не більше. Тільки от хто думав про те, як мені потім буде? Коли все тіло охоплює жар, а найбільше на світі хочеться, щоб він продовжував? Я знаю, він може зупинитися (щось змушує його це зробити!), але чому це завжди відбувається тоді, коли моя свідомість остаточно відключається, підпорядковуючи себе лише почуттям? І чому завжди так складно прийти в себе, просто взяти й заспокоїтися? Це викликає жахливі почуття, незадоволеність, роздратування, зводить мене з розуму...

- Рі? - так тихо й обережно покликав Джейк

Так, схоже щось в моєму погляді таке було... кровожерливе. Тому що саме це зараз в мені й прокинулося. Я через твою емаєву сорочку заснути не могла, а вже після всього того... хтось за це заплатить, навіть знаю хто.

Плавно наблизилася. Він все так же лежав на спині, дивлячись на мене розширеними зіницями, а я нависла зверху, впираючись на руки з боків. Облизала губи, повільно нахилилася й поцілувала, вкладаючи всі свої вчорашні почуття. Відсторонилася, а коли він спробував потягнутися до мене - не дала. Ха, будеш знати, як дражнитися, зрозумів?! А далі мене просто понесло - я цілувала й навіть кусала та посмоктувала мочку його вуха, потім шию, потім і того спустилася нижче, вивчаючи оголені груди, красиво виступаючі м'язи преса... глянула на того, хто лежить, невідривно стежачи за мною очима, і, відійшовши від простого споглядання, торкнулася шкіри, ведучи язиком вгору... різким ривком мене перевернули, опинившись зверху, а потім поцілували. Божевілля, чистої води божевілля. Таке п'янке, таке бажане... і в той же час лякаюче. Те, що я явно перестаралася, зрозуміла відразу, але от наскільки, змогла оцінити лише коли він відсторонився, важко дихаючи, спираючись і одночасно притискаючи мої руки до ліжка, не даючи поворухнутися. Потемнілі очі були затуманені. Мені здавалося, минула ціла вічність, перш ніж він судорожно видихнув і відпустив мене, буквально впавши поруч.

- Рі, ти... - проковтнув, - не роби так більше

Я вже й сама зрозуміла, що не варто...

- ммм... чому? - таким солоденьким голоском питаю, просто не могла я цього не зробити

- просто не роби так, якщо не хочеш... - через довгу паузу все ж відповів

Що я не хочу, здогадуватися було не потрібно. Мовчки відвернулася й втупилася в стінку, тут якраз такий узор красивий, дрібний і детальний, здалеку здається однотонним, а насправді це не так...

«хочеш, так?»

Нічого я не… хочу.

- Рі

- ммм?

- виходь за мене

Дійшло до мене не відразу. Далеко не відразу. А потім я навіть перекинулася, підвелася на ліктях і втупилася на нього, як на посланця Емая.

- що?!

- виходь за мене заміж

- Джейк, не хочу тебе засмучувати, але я вже заміжня

- так розведись, - знизав він плечима

- не можу, мені потрібне прізвище

- не твоє. А моє чи Ріана - яка різниця?

Ем... ніколи не думала про це в такому ключі. Але взагалі-то дійсно логічно, головне - щоб не моє.

- ти серйозно?

- абсолютно

Ні, по-моєму, до мене все одно до цих пір не дійшло... думала я довго, дуже довго. Не думала, а відверто тормозила, а ось потім так, думала. Довго.

- ні, - нарешті видала я

Зараз йому в голову стукнуло (і навіть я допомогла...) і я така відразу «так»? Ага-ага. А то не ясно, з чого це йому раптом знадобилося. І чого хочеться теж не ясно.

- дурочка, - ласкаво сказав хлопець, гладячи мене по щоці, - і зовсім не тому

Звичайно! А чому ж тоді?

- я люблю тебе

Ні, це я знаю, ми вже начебто давно це з'ясували. Тобто так, я тебе теж люблю, не потрібно на мене так дивитися... так от, можна було вже мільйон разів запропонувати раніше. І я б навіть дійсно подумала. Хоча ні, я б тоді навіть не думала... а так ні, не піду. Ледве втрималася від того, щоб показати йому язика, а то зовсім вже дитячість була б.

- Рі! - він так докірливо на мене подивився, - як довести, що не тому?

Та ніяк, не вірю.

- може зовсім небагато, чесно

Ага, а в іншому просто зірки так співпали.

- ні, просто Рес твій... та ще чоловік... - він якось спохмурнів

- а що вони? - обіцяв же голову тобі не відкручувати...

- нічого

Нічого? Хм, так ні, схоже, якраз чого... не завадило б дізнатися. Хоча все одно не скажуть, навіть у цього блок стоїть. О, а я знаю! Вдоволено посміхнулася, а обличчя Джейка якось відразу спохмурнішало.

- ні...

- так! - радісно сповістила я, - спочатку йди в нього проси

Тата в мене немає...

- Рі...

Ні не потрібно. Ми вже обговорювали це - мене не потрібно жаліти...

Якщо Рес йому голову не відкрутить, то так, я буду впевнена, що щиро. І все одно в нього моєї руки просити потрібно, хоча це й ніби як формальність. І нехай подякує, що не в Даміра!

- а можна в Ріана попросити?

У Ріана? Та навіщо його взагалі питати? Хоча цікаве запитання... для комплекту можна й у чоловіка попросити, я ж не проти, але факту не скасовує - Рес перший.

Джейк мученицьки закотив очі, проковтнув клубок у горлі, але мовчки кивнув, приймаючи такі умови.

Я на це подивлюся... взагалі я вже давно подумала, але пропустити таке видовище? Ні, хай іде, просить, заодно уроком буде...

***

Не знаю, як у нього це виходить, але Рін нічого цікавого не пропускає. Тому що зараз він теж був тут, причому чисто випадково й ніхто це не планував, просто заскочив до нас. Передбачення в нього!

- ви всі з глузду з'їхали? Ні!

- Ан! - тут же обурився мій чоловік діючий, - ти знущаєшся?

- ні!

- так, братан, ти саме що знущаєшся!

- Рін, я сказав - ні

- це ще чому?!

Мій чоловік потенційний вирішив розсудливо не втручатися, як і я.

- малі вони!

- пф... по сімнадцять - це малі?

- їй ще немає сімнадцяти

- кілька місяців погоди не роблять

- ні!

- слухай, Ан, я тобі чесно допоміг, коли було потрібно, правильно?

- так

- більше не потрібно, а значить - я вільний! - він мало не стрибав по кімнаті, такий ентузіазм з нього лився

- а хто сказав, що не потрібно?

- так все ж логічно - вона вийде за іншого

- і всі про це дізнаються

- в сенсі? - тут же посерйознішали всі ми

- в сенсі хочете в храмі одружитися? - Рес подивився на нас

Ем... переглянулися й синхронно похитали головами. Ні, навіщо мені таке щастя ще раз потрібно? Я б туди взагалі ні ногою, хіба що розлучитися.

- а інакше будуть документи, в чому тоді сенс міняти прізвище? Зрозуміло ж, на яке саме

А от про це я не подумала...

- а варто було б

- братан, вічно ти все псуєш, - висловився мій донезмоги засмучений чоловік

- та я не... слухайте, влітку, після гри вашої, все одно вже все стане ясно... - Рес спохмурнів, але хитнув головою й продовжив, - давайте ще хоч кілька місяців поживемо спокійно, будь-ласка! Нікуди більше не лізучи й не намагаючись ще якими б то не було способами видати себе! І взагалі, ти впевнений, - він подивився на Джейка, - що хочеш в це лізти? Це далеко не безпечно

Сонячноокий з серйозним виглядом кивнув.

- добре... - Рес зітхнув, - влітку

Було ясно - він своє слово сказав. Теоретично, вплинути на нього можна було. Я могла. І всі подивилися на мене, як раз чекаючи - скажу щось чи ні.

- влітку, - визнала я аргументи друга за вагомі

***

- ммм... Рі, - весело гукнув Джейк. Він взагалі веселим був і донезмоги задоволеним, - а як тебе тепер називати?

- в сенсі?

- ось дивись, ти ніби як дружина Ріана, так?

- так

- і при цьому збираєшся заміж, тобто ти - наречена

- так... - починаю перейматися цим питанням

- виходить ти - одружена наречена?

- ні, мені не подобається

- невістка-дружина? - очі зі смішинками наблизилися

- ніііі

- дружина-невістка?

- нііііі

- невістка дружини?

- нііііі

- дружина невістки?

- Джейк, припини, - фиркнула я

- чому?

Найпопулярніше останнім часом питання!

- тому!

- як скажеш, - він потерся носом об мій ніс, - а так можна?

- як?

- ось так, - мене ніжно поцілували

- не можна

- чому?

- тому... - сама потягнулася й поцілувала його

- так не можна

- чому? - обурилася я

- а тому, - він весело підморгнув і потягнув за руку, - ходять тут всякі, заважають

Я його розуміла, незручність поцілунків в тунелях ми вже кілька разів оцінювали - двічі або тричі хтось невидимий налітав на таких же невидимих ​​нас. Це, до речі, було весело. В перший раз.

- стій, - я зупинилася й зупинила його

- що трапилося? - миттю насторожився Джейк

- та нічого... - посміхнулася, - поганого

Сонячний насупився й подивився туди ж, куди і я - крізь стіну. І теж посміхнувся.

Останнім часом Анета особливого інтересу до Брая не проявляла, навіть зовсім навпаки. Але от коли вона говорила з якимось іншим хлопцем і, в найгіршому випадку, сміялася з ним, по вилицях бурштинового чітко ходили жовна... гру під назвою «ми зустрічаємося» ніхто не відміняв, але в жестах Брая вже почала вгадуватися щирість. Анета ніби й легенду підтримувала, але, з іншого боку, не більше того. А зрозуміти, що в неї на думці, не міг взагалі ніхто. Хоча тепер стало ясно - просто голову хлопцеві морочила, тому що, коли він несміливо її поцілував, відповіла.

- ммм... навіть заздрю ​​їм, - і так виразно дивиться на мене

- йдемо, - «не зрозуміла» я натяку

- назад?

- так...

Мій потенційно колишній чоловік і мій кращий друг нас явно не чекали, але начебто зраділи. Чи ні…

- о, з'явилися, - Рін посміхнувся, - у вас є ще одна геніальна думка, як провернути це все скоріше?

- я тобі так не подобаюся?! - роблено обурилася я

- я тебе, звичайно, люблю, тільки б спихнути тебе на когось іншого... так що з ідеями?

- відсутні

- шкода, - він підняв і сьорбнув з пляшки, - пити будете?

- ні, - відрізав Рес, який взагалі з нашою появою зніяковів і свою пляшку відставив. Хм, непедагогічно чи що?

- братан, ти - зануда!

- пити треба менше, - авторитетно заявила я

- дві зануди, - він повернувся до мого чоловіка потенційного, - от нормальні вони?

Джейк філософськи знизав плечима, явно не бажаючи на цю тему сперечатися. А Ріан хмикнув і обвів нас таким поглядом...

- Рін? - обережно поцікавилася я

- навіть не думай, - протягнув Рес

- а давайте щось накоїмо? - не послухав він попередження

- ні

- зануда! Ми вже сто років нічого не робили, якесь у ректора життя занадто спокійне стало, вам не здається?

- я думаю, він цьому радий

- але так не цікаво!

- зате в нього не буде зайвого приводу тебе вигнати

- вигнати? - здивувалася я

- так, він нам не те щоб радий... мене не вийде - я вчитель, а Ріна цілком можна

- чому не радий?

- мабуть життю тому веселому не дуже радів, - Рес так багатозначно глянув на друга, - з нашими постійними витівками

- здорово ж було!

- було

- так повторимо й буде

- Рін, подорослішай вже!

- пф... ніколи не зроблю цієї фатальної ​​помилки

Я закусила губу, щоб не засміятися, і запитала:

- так що з ректором?

- він ще в перший день сказав, що одного ще потерпить, а двох - ні. І що стороннім тут не місце й все таке. Розмріявся, - Рін розплився в шкодливій посмішці, - ні, нам точно потрібно йому за це помститися

- стороннім тут не можна перебувати?

- звичайно, вони сюди навіть потрапити не зможуть. Що ти на мене так дивишся? - роблено обурився він, - я твій чоловік, не забула ще?

- забудеш таке, - пробурчала я. Він в будь-якому випадку не сторонній, ми ж сказали, що сім'я

- ось-ось, не забувай... і я не забуду, - він награно тяжко зітхнув і сьорбнув з пляшки

- час йде, нічого не змінюється... - скептично глянув на це Рес

- тільки ти серйозним стаєш: і то не можна, і се не потрібно... ми в такому місці, такі тут спогади! І нудно!

- тобі завжди нудно, - відмахнувся Рес

- не завжди, а з недавніх пір, - так виразно глянув на мене

- слухайте, а ви ж в болд не грали? - змінила я тему. Взагалі можна було б розсердитися або обуритися, але гаразд - він таки має рацію - шлюб зі мною обмежує

- я й не міг, зелені в це не грають

А я граю.

- але ти ж все одно бачив символи, просто іншого кольору? Міг в щось інше грати?

- я символи не чіпав

- чому?!

- не знаю, не тягнуло якось, - знизав плечима Ріан

- а ти?

- я цілий рік тебе вчив захисту, після цього торкатися чогось, про що я нічого не знаю... вкрай необачно, здоровий глузд був проти. А як дізнався - не захотів

От цікаво - а всі б торкнулися, якби знали, що це? Екстремальні умови на зразок злого ер*Елона я не рахую, там би будь-який це зробив. А якщо в спокійній обстановці? І без всіх обставин, які заважають тільки мені? Складне питання... але, чомусь у мене таке відчуття, що жоден з старших команд не сумнівався б у виборі.

- ходімо щось накоїмо! Нуууднооо!

«він завжди такий?» - подумки посміхнувся Джейк

Ем... звідки мені знати? Може, до одруження зі мною він і спокійніше був, а то зараз явно на місці не сидиться. Але й у першу зустріч я б його спокійним не назвала... хоча те, що моя присутність може якось впливати, теж не заперечую.

«скоріше відсутність... іншого» - вліз в наш розмову (мої думки, що слухав сонячний, якщо точніше) Рес: «у вас коли тренування сьогодні?»

«через годину» - з готовністю відповів Джейк. Ого, а я вже про нього й забула... а йому навіщо? Він же не хоче сказати, що...

«а чому б і ні?»

Хм... справді - чому б і ні?

- Рін, а хочеш з нами на болд?

- болд? - він задумався, - це може бути цікаво...

***

- Лім! - зраділа я рижику

- привіт, - він посміхнувся, зістрибуючи з дракона, - а ви рано сьогодні

Просто годину декому теж не сиділося, так що ми й сюди раніше прилетіли.

- ти теж! Ви з нами сьогодні?

- вихідні ж, як таке пропустити, - він побачив Ріана й безпомилково подивився на мене (хоча, чому дивуватися, зараз по очах саме я до нього ближче!) - не познайомиш?

- Ріан - Ліам, Ліам - Ріан, - урочисто проголосив Джейк, як ми й домовилися. Мало що, врешті-решт, Ріна з Ресом в перший день разом вся їдальня бачила, а такий зв'язок мені ні до чого. Тому чоловіка ми «випадково зустріли в тунелях» і там же познайомилися, а з рештою його знайомити буде Джейк. Наївна спроба відвернути від мене увагу, але чому б не зробити так? Рижику знадобилося мізерно мало часу, перш ніж згадати, де саме він раніше бачив нашого «випадкового знайомого». Як і іншим. Шиєн мало не з першої секунди визнав в Ріані Ріана. У хлопців трапився ідеологічний шок, так що вони й забули, навіщо сюди прийшли. Раніше ми думали, що Рін з нами пограє або щось на зразок того, а вийшло, що Шин, Джест і Лім потягли його кудись в сторону базікати про те, що «для моїх вух не призначене», а іншим це не було дано й вони нас тренували. І якщо ми з Джейком цілком нормально до цього поставилися, то ось Брая теж постійно косило в їх сторону, явно хотілося послухати й поговорити. Та й чорнявий, з яким я зараз стрибала замість Шина, теж думками витав чи не тут.

- Найт! - покликала я, коли в погляді вже явно читалося, що він з кимось спілкується або, у крайньому випадку, слухає

- та стрибай, я тобі хіба заважаю? - відмахнувся він

- а ще мені голова на плечах не заважає абсолютно, я не проти, щоб вона й далі там залишалася!

- пф... Ель, я не знаю, чому тобі Шин цього ще не сказав, але ти й сама відмінно стрибаєш

- що?

- ти стрибаєш сама, - терпляче повторив хлопець

- ем... - я задумалась, причому надовго, а потім просто взяла й попрямувала туди, куди тягнуло всіх хлопців, в тому числі й Найта, який радісно пішов за мною

- Шиєн!

Русявий перевів на мене здивований погляд, потім мабуть зрозумів (або телепатом став, що навряд чи):

- я тобі останній тиждень не допомагав

- а чому мені не сказав?!

- тобі скажи, ти тут же навернешся

- що?!

- Ель, ти коли знаєш, що сама стрибаєш, твориш Емай знає що. Тому спочатку потрібно було, щоб м'язи запам'ятали

- чого це Емай знає що? - обурилася я

- звідки я знаю, це ж не я роблю! - потім він все ж пом'якшав, - психологія - знаєш, що сподіваєшся тільки на свої сили, ось і намагаєшся зробити якось по-іншому

Я насупилася, а Ліам хитро посміхнувся:

- хочеш допоможу з цим?

- як? - насторожилася я

- є один перевірений дієвий спосіб

- не згоджуйся, - порадив Ед, що підійшов ззаду

- та чого, ефективно же, - Зак теж розплився в посмішці

- стрибати будеш добре, - кивнув рудий

Ем...

- Шин?

- самі розберемося. Хоча, у тебе нерви міцні...

Лякаєте ви мене, хлопці.

- Найт? - залишилася у мене ще одна надія, - що за спосіб?

- можу показати

- а розповісти ніяк? - все показати та показати! По-моєму, повеселитися за мій рахунок хочуть!

- показати, - чорнявий простягнув руку, вимагаючи мою, - а не продемонструвати

А, якщо так показати, то я зовсім не проти. Чого не скажеш про всяких хитрих рудих і шатенчиків, які кинули пару фраз, явно демонструючи своє негативне ставлення до цього. І ось же хитруни! В дусі Зака ​​це, чесне слово! Хоча тепер я зрозуміла, у кого він навчився. А показали мені, як вчили Шина стрибати. Русявий, на кілька років молодше, ніж зараз (і милашка такий!), стояв на повітряній платформі, збираючись зробити сальто назад. Проблема, як мені сказав Найт, була вельми схожа на мою - робить нормально, а через раз-два чомусь його косить назад, замість стрибка вгору й закрутки. Так от, платформа під його ногами була явно не його роботи, і, кожного разу, коли він стрибав не так, просто зникала. Розбитися, ясна річ, йому ніхто не давав, але кілька метрів (або десятків метрів) вільного польоту - ті ще відчуття. І так, метод досить ефективний – за хвилини він став робити не те що нормальні, а просто-таки ідеальні сальто назад. Мда... наступним мені показали Еда-мінус-року-два, теж милашка такий, не те що зараз - дорослий серйозний хлопець. Це правда з якого боку подивитися... так от, Ед стрибав сальто вперед, і стрибав він його під себе, тобто занадто рано закручувався, ще не набираючи потрібної висоти. Метод тут був схожий, точніше точно такий же, хіба що Джест-мінус-теж-роки-два прокоментував, що раз він так завзято хоче вкопатися носом в землю, стрибаючи занадто низько, то вони в цьому раді допомогти. Не знаю, як хлопці з таким навчанням собі нервовий зрив не позаробляли, але й у блондина акробатичний елемент швидко дійшов до необхідної досконалості.

- а Зака? - запитала я, тому що показ закінчився

- о, для цього в тебе нервів точно не вистачить, - хмикнув Найт

Мені аж страшно за шатенчика стало - це що вони таке з ним робили?!

- спасибі, - з почуттям подякувала я Шиєну. Я справді йому вдячна - мені одного Зака ​​вистачає, так що за те, що русявий береже мою ніжну (сильне перебільшення, знаю. Або применшення, як подивитися) жіночу психіку, я вдячна.

Загалом, займатися акробатикою я вирішила з Шиєном і тільки з ним, та так, щоб старшої команди поруч не було. Ні, ще Ед є цілком благонадійний, але русявий мені подобався більше. А тому відклали ми цю справу, а Найт так взагалі махнув на мене рукою й теж підсів до хлопців (адже, по ідеї, тренувати нас - справа молодшої команди, а чорнявий від цього вільний, по доброті душевній робив). Ед з Заком теж не дуже горіли бажанням йти й возитися з такими нудними нами, коли п'ятьом хлопцям дуже весело. Дали вони нам болд і сказали їм перекидатися, а ми теж не дурники, так що перекидатися-то перекидалися, але підсіли до них. На мене дивилися несхвально, моя присутність Ріна напружувала - мабуть пам'ятав слова Реса, або сам вже до цього дійшов - багато жартів він би розповів, може й пару історій, але, схоже, вони були далекі від того, що потрібно було слухати вихованим дівчатам. Але знаєте що, совість майте! Сидять тут, прохолоджуються, а ми значить повинні десь в сторонці бути, або як? І взагалі, це мій чоловік, зрозуміли?! Так що жарти їм довелося загнати в цензурні рамки, але від цього менш весело не стало - ми реготали так, що живіт болів. А потім грали в щось, знову розповідали історії, грали, потім взагалі доженялки влаштували, потім знову історії... здорово було й шалено смішно.