Не можна змусити всіх сидіти на місці,

але можна чимось зайняти непосидючих.

Точка зору академії

- Шин, дивись, хто прийшов! - шатен з третього курсу з ентузіазмом заштовхав нас у кімнату й показав своєму сусідові

Русявий припинив захоплююче заняття по лежанню на ліжку й киданню м'яча в стелю й сів.

- ем... Зак, ти щось плутаєш, - посмішка сповзла з обличчя, як тільки він побачив нас. Мене, якщо бути точною, - зелені не грають в болд. І взагалі, ви з якого курсу? Першого? І вже знайшли тунелі?

- спритні, так? - Зак посміхнувся, взяв мене за плечі, трохи повернув і підсунув на півкроку ближче до друга, - а це взагалі унікум! Дівчина буде грати в болд... це буде незабутньо!

- дівчата не грають в болд, - впевнено заявив русявий

- ой, да ну тебе, - Зак повернувся до нас і блиснув усмішкою, - не звертайте уваги. Я Зак, а цей рідкісний зануда - Шиєн. О, Шин, Еда поклич, - не обертаючись кинув він русявому, - а ви давайте, - нас розгорнули в бік іншого ліжка й мало не насильно посадили, - розповідайте. Хоча ні, потрібно Еда почекати... Шин, скоро він там?

- він з Ритою

- і що з того? - не зрозумів Зак, - це ж болд!

- Риті про це розкажи, - пирхнув русявий

- а от розповім, - шатен метнувся до стіни й відкрив прохід в тунелі, але перед тим кинув нам, - нічого без мене не розповідайте! Я швидко, туди й назад

- я взагалі-то пожартував... - пробурмотів Шиєн, але було вже пізно - панель закрилася з тихим клацанням, - але це буде весело, - він посміхнувся, - хочете подивитися?

Хлопці дружно закивали, а старшокурсник запрошуючи махнув рукою.

- руки в мене дві так що обійміться, чи що, - як тільки ми підійшли, сказав він

Ось так вирішують проблеми нормальні люди, а то я на Кріса все ще за ту дискримінацію ображаюся. І так, не має значення що взагалі-то я його не знаю й навряд чи десь крім їдальні або коридорів зможу побачити. Брай посміхнувся й подивився на нас, але мені стало глибоко наплювати на це, коли руки Джейка обвилися навколо моєї талії й притиснули мене до його грудей. Шиєн задоволено кивнув і поклав одну руку Браю на плече, а другою обхопив нас двох.

- очі заплющте

Заплющила, а навколо потекли нитки заклинання. Привиділася кімната, в якій знаходилися двоє - хлопець і дівчина, що примітно – обоє блондини. Хлопець щось сказав, дівчина невдоволено скривилася й зробила пас рукою.

- молодца, - хихикнув Шиєн

- а що вона зробила? - запитав Брай

- зараз побачите

Ми не побачили, ми почули - стук в стіну й крик «Рита!».

- Зак, йди звідси, - порадила вона

- Рита, пусти мене! - не дочекавшись відповіді змінив тактику, - Ед!

Хлопець подивився на дівчину, вона насупилася, тоді він навіть якось винувато:

- він не піде

Блондинка закотила очі й знову махнула рукою. Вже через секунду шатен був в кімнаті.

- Риточка, мила, пусти його!

- Зак, лети лісом

- Риточка! - кажучи, він так плавно встав між блондинкою й блондином і так само плавно дрібними кроками назад відштовхував його до панелі у стіні, - миленька, він же не піде, якщо ти відмовишся відпустити. Будь-ласка, він все що захочеш для тебе зробить, тільки відпусти його до нас, а?

- Зак!

- Ритка! - він зробив крок до неї й склав руки в благальним жесті, - Ритка, це ж болд! Всього на кілька годинок, після вечері він весь твій

- Зак! - це вже обоє блондинів разом, та при тому так обурено

- так що ви ніяковієте як діти малі?! Риточка, миленька, тільки до вечері, це ж всього нічого! Він же не піде якщо ти відмовишся відпустити! Ну будь-ласка!

- справді не піде?

- звичайно! - Зак шикнув на блондина, що намагався хоч слово сказати, і знову до неї, - він же для тебе все зробить, все що захочеш, чесно! А нам-то не багато потрібно, всього годинку з малими поговорити. Ну Риточка, ну миленька, ну будь-ласка!

- добре, - вона невдоволено стиснула губи, - йдіть, якщо болд важливіше, ніж я

Блондин сіпнувся й хотів щось сказати, але Зак знову шикнув на нього, розгорнув і пхнув в спину:

- йди поки пускають! - повернувся до блондинки, - що ти таке кажеш, звичайно ти важливіше! Риточка, спасибі, - він рвучко її обняв і метнувся до стіни, запихаючи блондина в тунелі, - після вечері він твій!

- Зак!

Вона теж запізнилася - клацнула, закриваючись, панель. Втім, дівчина не дуже засмутилася. Навпаки, вона посміхнулася якимось своїм думкам і з задоволеним виглядом пішла до дверей. Заклинання розсіялося.

- Зак у всій красі, - Шиєн закусив губу, щоб не сміятися, - вже уявляю, як Ед буде їй за це дякувати... ви нічого не бачили, ясно? Він мене вб'є якщо дізнається

- стежилка? - запитала я

- так, ось саме за неї і вб'є... сядьте як сиділи, вони зараз прийдуть

Коли в стіні відкрилася панель і звідти кулею вилетів Зак, ми вже чинно-благородно сиділи на ліжку, точно як він нас і залишив.

- ох уж ці дівчата, одні від них проблеми!

- я Нелі так і передам

- Шин, я ж пожартував! - захвилювався шатен, втім, тут же махнув рукою, явно не повіривши йому, і повернувся до нас, - ви ж йому нічого не говорили?

- вибач, Зак, ти запізнився, - не вгамовувався русявий, - а така історія класна була...

- малі, ви ж не говорили ?! Молодці... а я вам ось кого привів, - він смикнув блондина за руку й виставив перед собою, - це Ед

Я чесно з усіх сил намагалася зберегти серйозний вираз обличчя, для чого навіть не на обличчя дивилася, а на його підборіддя. Не знаю чому, але так було простіше. Хлопці теж мовчали, але Браю довелося закусити губу, а блондин це явно помітив.

- так... - протягнув він, повертаючись до русявого, - Шин, я тебе вб'ю!

Ми не витримали й дружно приснули зі сміху, русявий теж, але це не завадило йому докірливо на нас подивитися:

- ось так показуй вам щось!

- Ед, та ладно тобі, ви з Ритою - це ж безкоштовний цирк, - Зак поплескав його по плечу, - і взагалі яка різниця?

- я вам зараз дам «яка різниця»!

- ладно, вб'єш його потім, я не заперечую. А зараз у нас є вони! - шатен аж сяяв, показуючи на нас

- що, з них почати?

- агов, да ти що?! А як же болд?!

- тебе я теж уб'ю, - сповістив він Зака

- та без проблем, але давай після вечері, гаразд? На ситий шлунок все робити набагато приємніше й все таке

- після вечері вб'ю, - пообіцяв Ед

- і мене після вечері, добре? - пирхнув Шиєн

- та як хочете, - великодушно дозволив блондин

Я не витримала й знову пирснула, хлопці кусали губи й намагалися не засміятися. Ед невдоволено подивився на нас, ймовірно чекаючи, чи погодимося й ми на помсту після вечері, але тут згадав про те, що взагалі-то після вечері він зайнятий, гнівно подивився на русявого й шатена, а потім махнув на них рукою:

- злі ви. Ось піду від вас до Ритки, будете знати

- Ед! - Зак аж підскочив, - ми ж не хотіли, ми більше не будемо! - він левітацією підсунув стілець і посадив на нього блондина, - вибач нас, добре?

- Зак, відчепися від мене, добре?

- так я вже відстав! - він і собі стілець підхопив і сів навпроти нас, - розповідайте!

- а третій де? - запитав блондин

- так їх троє

- Зак, ти жартуєш? Зелені не грають в болд. І дівчата теж

- здорово, так? - шатен блиснув усмішкою, - у нас в команді буде унікум!

- ти правда пройшла випробування? - Ед повернувся до мене. Несміливо кивнула, а він зажадав, - розповідайте

І ми розповіли. І про те, що нічого не зрозуміли, теж розповіли.

- та грати будете, що незрозуміло? - здивувався Зак, - вам сподобається. Завтра на тренуванні все зрозумієте

- а коли?

- ммм... та після обіду, чого тягнути

- я не можу після обіду, я в Шаар лечу

- в Шаар? Навіщо?

- мій дракон там

- тоді давайте після вечері, там пару годинок буде... Стоп, що? Хочеш сказати, твій дракон в Шаарі?

- так

- а що він там робить?

- з травмами завжди летять в Шаар

- травми - це погано... коли видужає?

- ем... - можна сказати «ніколи»? - не скоро

- до літа? - я похитала головою, а він витріщився на мене, - а як ти гратимеш?

Знизала плечима. Звідки я знаю? Тим більше, що нам до сих пір не зволили пояснити, в чому саме полягає ця гра.

Загалом, пішли ми від них, залишивши Зака ​​з засмученого. Проте домовилися зустрічатися щодня після вечері, а на вихідних - після сніданку. Хлопці тільки плечима знизали, а ось мене хвилювало повна й абсолютна відсутність вільного часу. Та що там вільного, коли я по-вашому повинна уроки робити?

- на вихідних зробиш, - запропонував Брай

- наче вони в мене вільні! Крім того, артефакторика й теорія магії в нас серед тижня по два рази.

- артефакторика, - він закотив очі, - у тебе завжди артефакторика!

- полуденок по сорок хвилин, якщо швидко поїсти, можеш встигати ще робити уроки. Як і обід і вечеря, - Джейк пішов шляхом вирішення проблеми, а не фиркання з цього приводу

- тільки з обіду я раніше йду й прилітаю якраз до кінця вечері. Але під час полудня - це хоч щось...

Притопав я ввечері до Реса абсолютно без настрою, все думаючи над цим. Сам він теж виглядав не краще, мабуть, думав над тим же самим, тільки не в плані, коли мені зробити уроки, а більш глобально. Так, мені б і самій про це подумати не заважало, але дайте хоч зі справами насущними розібратися, куди мені там ще думати наперед... Дамір б мене прибив за подібні думки.

***

Вдень я практикувала й визнала цілком придатною таку штуку, як робити уроки по дорозі в Шаар. Щоправда по дорозі туди я більше скаржилася Ніку на життя й розповідала про болд і все, що мені тепер робити потрібно, а ще слухала його історії про ігри для великих драконів, зате по дорозі назад він пересадив мене вперед і я цілком навіть комфортно робила завдання по теорії магії. Наскільки можна назвати комфортним писання в повітрі при швидкості польоту дракона... але Нік старався - відгородив нас, так що навіть легенького вітерочка не було, а під підручник і зошит створив таке повітряне ущільнення, що імітує стіл. Робити так домашку можливо, хоча я б не назвала цей спосіб зручним...

Хлопці чекали в їдальні, та при тім не одні - троє старшокурсників теж були тут. І вони теж не одні були - з ними було три дівчини. Риту-блондинку я вже бачила, хоча нас тепер познайомили, а ось ще двох: шатенку Нелі й русяву Ліму - я раніше ні в академії, ні в коридорах не помічала. Втім, швидше за все просто не звертала уваги, я до старшокурсників взагалі не придивлялася. Були вони, в основному, всі з третього курсу, тільки Ед і Рита - з четвертого. Це все мені розповіли, поки я їла. Але якраз це мене не дуже дивувало або взагалі викликало хоч якісь емоції, а ось їх пари хлопець-дівчина... от мені цікаво, вони один одного за кольором волосся обирали, чи так випадково вийшло? Тому що пари блондини Рита-Ед, шатени Зак-Нелі й русяві Шиєн-Ліма дійсно виглядали кумедно. А ще вони відрізнялися за характером, особливо Зак з Нелі. Просто з нього енергія так і лилася, а вона була така спокійна, тиха, врівноважена...

Міркувати над дивацтвами відносин старшокурсників мені не дав той же Зак - ледь я доїла, він мало не в мене з під носа забрав тарілку й левітацією закинув кудись на кухню (звідки почулися невдоволені вигуки чергових, що провинилися й такою працею були покарані), потім чмокнув Нелі в щоку й за руки потягнув нас з їдальні.

- а решта? - озирнувся Брай

- зараз націлуються й прилетять, - шатен застрибнув на дракона й вже звідти, - доженіть!

Брай помчав за ним, а ми з Джейком... навіщо летіти швидко, якщо можна летіти повільно? Тим більше, коли так добре в його обіймах, коли чуєш такий приємних звук серцебиття поруч, коли теплий подих ворушить твоє волосся, коли можна без кінця дивитися в ці сонячні очі? До чого поспішати?

Спустилися, а старшенькі оглянули нас, переглянулися й хмикнули.

- точно спритні, - констатував Зак, - шкода тільки, що це ненадовго

- це ще чому? - здивувалася я

- а ти не шатенка

Як вам сказати, зараз-то моє волосся пофарбоване... а взагалі я шатенка.

- то ви дійсно дівчат собі за кольором волосся підбирали?

- ні, просто жарт такий, - Шиєн посміхнувся, - забийте

Та забили. Але взагалі в мене чоловік є, ви просто не в курсі... і він теж не шатен, а нам проте п'ять років бути разом.

- так, не розслабляємося, - Зак потер руки, а очі заблищали, - грати давайте

- а не зарано? - Ед скептично нас оглянув

- я так давно не грав! - поскаржився на справжню причину шатен, - нормально. Навчання з зануренням!

- а робити що потрібно? - запитав Джейк

- зараз зрозумієте, - відмахнувся він, - і взагалі, давайте всі в повітря, чого посідали... ну ви... не знаю, удвох будете

Ми й не заперечували. Хіба що сіли не як зазвичай, де я бочком, і він мене тримає, а по нормальному, один за іншим. Я спереду, Джейк ззаду (це він міняти не захотів), обхопивши мене руками за талію. А мені й так подобається...

Зак встав на драконі, а потім взагалі з нього зіскочив і пішов по повітрю, зупинився в по одному йому зрозумілим критеріям обраному місці й почав там викреслювати коло. В руках Еда тим часом стало з'являтися якийсь синє сяйво, а Шиєн все ж зглянувся до хоч якихось пояснень. Створив повітряну платформу де якраз помістилося три дракони.

- ось те, - показав на світіння в Еда, - болд. Його потрібно закинути ось туди, - показав на коло Зака, - все зрозуміло?

Відмінне пояснення!

- а воно... як? - запитав Брай

- та як хочеш, головне - результат

Тепер-то мені стало набагато ясніше! Тим часом, Зак закінчив і його підхопив дракон, а Ед жбурнув синю кулю Браю:

- лови!

Він і зловив. Тільки от потім скрикнув і впустив його.

- не можна тримати довше десяти секунд без передачі, - повз пронісся Зак, ловлячи синій згусток

- а відразу сказати не можна було?!

- так краще запам'ятайте, - перекидаючи Шиєну, прокричав він

- я запам'ятаю, - хлопець подув на долоні й поганим таким поглядом подивився на блондина. Ха, здається, він мав на увазі, що запам'ятає, кому потрібно помститися

- без образ, не міг же я дівчині без попередження кинути, - ловлячи назад своє заклинання посміхнувся Ед, - лови!

Він не просто зловив, він потім дав йому прямо протилежну траєкторію й жбурнув в Еда.

- ти в кого в команді? - хмикнув той, без проблем перехоплюючи болд у самого свого обличчя

- ви грати взагалі збираєтеся? - мимо знову пронісся Зак, ловлячи м’яч і влучним кидком відправляючи його в кільце, - один-нуль!

Якщо спочатку мені це й здавалося дурним, то варто було дійсно почати, як гра повністю захопила. Це як гонка, тільки замість Реса тут потрібно було ганятися за такою синьою сяючою кулькою, піймавши яку варто було її відразу ж викинути. Логічно, так. Але якщо спочатку захоплював сам процес, то ось через годинку... вони навіть не напружуючись обходили нас, іноді спеціально насміхаючись і перехоплюючи болд у самого твого носа. І це страшно дратувало, особливо жарти й підколки Зака ​​з Шиєном (і як тільки дівчата їх терплять?! Я от вже прибити хочу!). Коротше, після того, як вони в черговий раз закинули, я психанула, створила повітряну платформу й покликала Брая.

- вау, непогано, - Зак тут же намалювався поруч у повітрі й обійшов її з усіх боків, - дійсно хороша... а маленька така чому?

- а тому, що тебе не звали! - огризнулася я, - йди звідси

Куди там! Незабаром вже всі троє ходили навколо, хто по повітрю, хто по моїй платформі, і оглядали її.

- Ель, а хто навчив? - запитав Ед, - вона не така, як робимо ми... я б навіть сказав, у чомусь краще.

- тато

- ммм... а навіщо?

- а що, не стало в нагоді? І взагалі зникніть ви нарешті, у нас рада!

- дівчата, від них одні проблеми, - закотив очі Зак, - дай хоч подивитися, цікаво ж!

- нате, дивіться, - я з Діром, з яким і основну створювала, зробила маленьку платформочку й відправила її подалі від нас. Старшокурсники побурчали, але слухняно потопали (це був Зак) і перелетіли за допомогою драконів за нею.

- так, хлопці, нам потрібно щось міняти, - повідомила я їм очевидне

- що наприклад?

- тактику, стратегію й все інше

- а у нас хоч щось з цього є? - скептично запитав Брай

- значить, потрібно придумати!

- Джейк, є ідеї? - запитав він

Сонячний один, що мій, хмикнув, але кілька ідей у ​​нього таки були. Втім, мені щось з цього теж в голову приходило. І кілька інших теж була, та й Брай дещо придумав. Загалом, ми принаймні узгодили дії, що теж непогано.

- ми готові!

- та невже? - шатен притопав до нас, - і що придумали?

- так тобі й сказали! - я фиркнула й показала йому язик

- хлопці, йдіть сюди, хтось програти в черговий раз хоче!

Шиєн пролетів над нами, кидаючи мені болд:

- тримай, можете навіть почати

Я-то його зловила, ось тільки після цього миттєво викинула, немов обшпарилася. Ні, це було не так, але якщо перетримати, то дія саме така.

- нам безумовно доведеться постаратися, - розсміявся Зак, ловлячи кулю, - Ед, ти з нами?

- і без мене впораєтеся, - відмахнувся той

Хм, дійсно чимось його моя платформа зачепила... втім, це нам на руку - одним менше. Не скажу, що це вже занадто допомагало, ці двоє й далі без проблем обходили нас, але все ж тепер я могла, принаймні, встежити за літаючим туди-сюди болдом. Прогрес. Не знаю, зглянувся над нами Шиєн або просто вирішив знайти причину ще раз мене підколоти, але хвилин через десять він замість Зака ​​спасував мені. Якщо й хотів посміятися, тут явно помилився - я зловила, тут же прокрутилася в кільці рук Джейка й віддала йому, а сама прив'язалася нитками до Діра, забрала болд назад і мене відпустили. З Рисом ми так нерідко робили, я літала й у нього під черевом, і просто внизу, прив'язавшись ниткою, так що це було більш ніж звично. Зараз мені потрібно було лише зістрибнути й віддати м’яч Браю, що пролітав знизу. Поки я підтяглася назад, Дір спікірував і Джейк перехопив болд у друга, його передали мені, вдаємо, що збираємося повторити цей трюк, а насправді на цей раз я опустилася з ілюзією (її не я створювала, само собою) в руках і з задоволенням показала язик Заку, що пролітав знизу в намірі перехопити м’яч, а Джейк перекинув синій згусток Браю, який різко полетів убік і влучним кидком відправив його в кільце.

Потрібно було бачити обличчя старшеньких, воно того було варте!

- Ед, вони нас обійшли, - голос Зака ​​був якимось скривдженим. Як дитина, у якої цукерку забрали, чесне слово

- що? - він навіть відірвався від споглядання моєї платформи, - що ти сказав?

- вони закинули, - повторив для нього Шиєн

- тоді досить піддаватися, - хмикнув блондин, - нехай на справжнє подивляться

- а не зарано ще? - занепокоївся русявий

- а нічого так вдоволено скалитися!

Зак з Шиєном переглянулися й усміхнулися, а в мене з'явилося недобре передчуття. Дуже й дуже недобре. І воно справдилося. Ні, не можна сказати, що літати вони стали швидше або перекидати по-іншому, але тепер додалися магічні штучки, на зразок тієї маленької ілюзії, якою я обдурила Зака. Тільки ось у них це була не маленька й не ілюзія. Точніше, не тільки вона. Вони викидали одночасно штук по десять однакових куль, всі в різні боки. І так, я начебто крізь їх ілюзії бачити могла, але, як виявилося, крізь справжній болд я теж бачу прекрасно. За допомогою невидимості вони взагалі виникали лише на секунди, вихоплюючи потрібний м’яч і знову зникаючи. І, знову ж таки, я-то можу теоретично побачити крізь їх невидимість, але не з такою ж швидкістю метушні навколо! Та й відволікали іншим - дрібні підленькі заклинання летіли в нас з усіх боків. Нешкідливі з якогось боку, по-моєму, вони нас все ж жаліли, але неприємні. Ці дрібниці кололися, щипали, закривали очі, раптово кричали щось на вухо, ну й інші підляночки, якими я й сама не цуралася користуватися на гонках. Тільки дійсно порівняно нешкідливі. А двоє старшокурсників раз у раз закидали болд...

Вже за кілька хвилин мій гарний настрій змінився смутком, тому що більше я ілюзій на рахунок наших можливостей не мала.

- потрібно щось робити, а то з вами грати не цікаво, - вже на землі насупився Зак, - стратегії немає, м'яча боїтеся, захисту взагалі ніякого...

- захисту ніякого?! - обурилася я

- а що, скажеш, хороший? Так я його проламаю не напружуючись

Ах так значить?!

- от давай з цього й почнемо

Шатен не заперечував. Він таки зміг відірвати Еда від моєї платформи, так що тепер кожному дісталося по старшокурсникові. Хто б сумнівався, що Зак буде зі мною! Але я так і хотіла, треба ж його провчити! Поставила, щоб вже зовсім не випендрюватися, один з середній моїх щитів. Ну як середній? З моєї манечкою до захисту, прищепленою Ресом, він дійсно був средненьким. Зате будь-які заклинання шатена розбивалося о його стінки, навіть не зашкодивши. І якщо перші кілька хвилин він кидався все тими ж дрібними гидотками, то потім заклинання змінилися, навіть бойовки проскочили. Він почав бити всерйоз.

- Зак, з глузду з'їхав? Ти що витворяєш?! - обурився Ед

- просто подивися на це! - він жбурнув чергове далеко не слабеньке заклинання, яке безслідно зникло в метрі від мене

Блондинчик, якщо й хотів обуритися, запнувся. Підійшов до шатена, кидатися гидотками стали вже вдвох. Ну як удвох? Таке не могло пройти непоміченим і вже незабаром з ними був і Шиєн, а Джейк з Браєм дивилися на ці провальні спроби дістати мене із захопленням. Загалом, повернувся мені мій гарний настрій, а то, що вони посмурнішали - так нічого було так вдоволено скалитися!

- Ель, а це теж тато навчив? - запитав Ед

- ні, це друг... - я відволіклася, бо Зак точно задумав якусь підлість

Вона й не заставила себе чекати - зверху полилася вода. Ні, чуєш, це що?! Швидко наворожила посудину з водонепроникного щита, а потім відвела від неї трубу до шатена. Він відскочив, але все ж зачіска підмокла. Насупився і давай ще одну підляночку вичаровувати. Як виявилося - сніжки. Теж без особливих проблем їх відбила (само собою, у деяких нахабних бурштинових), підправивши структуру щита. А далі на мене посипалися всі мислимі й не мислимі заклинання, упереміш з об'єктами, які впливають на фізичному рівні. Тут вже й мені довелося попітніти, а закінчилося все цілком передбачувано - щит просто пропав. Я занадто захопилася, так що й не помітила, коли сила в накопичувачі закінчилася. І було б мені горе, тому що в мене якраз летіла парочка досить небезпечних заклинань (так, вони більше не скупилися, мабуть вже зневірилися пробити мій щит), а навіть витягнувши крихти магії від риара я б не встигла створити новий, але відчула, як розжарюється ланцюжок у мене на шиї, а потім ці самі заклинання розтанули в повітрі. Стою й ошелешено дивлюся на це, старшокурсники так тим більше.

- це що було? – проковтнув клубок у горлі (мабуть дійшло, що б зі мною було, якби це потрапило в мене), запитав русявий

- накопичувач спорожнів...

- тому щит пропав... а ось ЦЕ?

Я потягнула за ще теплий ланцюжок і дістала кулон, подарований Міреєю. Ах ось воно що…

- що це?

- артефакт

- можна подивитися? - Ед підійшов ближче й простягнув руку

Хм, дивись... тільки знімати категорично не хотілося (хоч якесь відчуття захисту, якого мені сильно не вистачало. Я звикла бути досить безтурботною, знаючи, що поруч зі мною цілодобово Рис і на мені завжди є багато сильних заклинань... в академії про це можна було лише мріяти), а тому я просто передала його. Блондин нахилився й задумливо став розглядати камінь.

- робота майстра, - виніс вердикт він, - та ще якого! Почерк когось нагадує... звідки він у тебе?

- ем... подруга подарувала, - цікаво, чи доречно називати нашу вчительку подругою?

- подруга? - хмикнув Шиєн, - якось у тебе багато вельми корисних друзів... не познайомиш?

Та ви й так з ними знайомі, вчителі наші... хоча не знаю, чи веде у вас Рес, тут же ще один маг є (два було раніше, але раптово один пішов з академії. Виявилося, що в нього накопилося порядно коштів і він від «діток» дуже хоче відпочити. На щастя ректора, йому на заміну миттєво з’явився Рес), але це не так важливо. Мовчки забрала в блондина кулон і сховала його під тканину одягу, від впізнавання подалі. Тому що я прекрасно знаю, де він міг бачити такий же почерк - на уроках артефакторики. А це зайві питання... що за Емай, чому я сьогодні така неуважна? Невже складно було й платформу когось із них попросити зробити, і щит простіше поставити, а не випендрюватися? А я ще думала, що в мене хороше самовладання, і я не підкоряюся емоціям! А вони своїми жартами довели й нате - мало було здивувань з приводу того, що в мене очі зелені, так ще й це! І взагалі, чим я думала ?! Де це бачено, щоб зелена так довго вистояла проти трьох бурштинових?

- Ель, - Ед неправильно розцінив моє мовчання, - Ель, вибач, я... ми...

- пролетіли, - та й взагалі не згадуйте більше про це й не думайте на цю тему. А якщо й думаєте, то краще про себе думайте й мучтеся від докорів сумління, а не про те, як це я змогла від всіх ваших атак захиститися, - все нормально

- точно? Ми...

- так, і давайте чимось іншим займемося. У мене накопичувач порожній, - на щастя, завтра немає ні алхімії, ні артефакторики, так що це не критично

- так... - він все ще виглядали винними

- хлопці, забудьте! Все в порядку. Що тепер робити будемо?

Вони невпевнено перезирнулися.

- як ви дивитеся на акробатику?

- акробатику? - радісно вхопилася я за зміну теми

- акробатику? - здивувалися мої хлопці

- так, ось щось віддалено схоже на те, що витворяла Ель, - сказав шатен, - тільки... а хочете краще подивитися?

Хлопці дружно закивали. Незабаром ми сиділи на платформі в повітрі, а Зак зі щасливою посмішкою носився навколо на драконі, демонструючи як раз те, чим я обожнювала займатися з Рисом, а саме наплювацьке ставлення до будь-яких законів гравітації й виконання самогубних трюків. Тільки в його виконанні це заходило ще далі, ніж у мене (навіть не думала, що це взагалі можливо). Але дійсно навіть я з Рисом ніколи не пробувала, наприклад, летіти тримаючись за задні лапи дракона, потім якоюсь подобою сальто перекинутися й примотати ноги нитками магії до передніх лап, а потім розгойдатися, відв'язатися, зробити ще кілька переворотів у повітрі й приземлитися на спину дракону, який за цей час встиг вильнути в сторону, різко знизитися й зловити одного відчайдушного шатенчика. Та й взагалі від того, що він творив, у мене очі на лоб лізли...

- хто хоче повторити? - запитав у нас цей самий шатенчик, вдосталь назнущавшися над силою тяжіння й показавши своє презирство почуттю самозбереження

- не потрібно це повторювати, - поспішно сказав Ед, - почнемо з чого простіше, он як Ель робила. Прив'язується нитками й крутитесь навколо драконів на всі боки. Давайте, вперед, - кивнув він хлопцям

Ха, та це, я впевнена, вони й самі вміють. Джейк ж якось перекрутився й виявився в мене за спиною після того, як я його з Діра скинула.

- а мені що робити?

- а ти... стрибаєш добре?

- ем... в якому сенсі?

- бери Шиєна і йдіть вчіться, стане в нагоді

Русявий знизав плечима й подав мені руку, допомагаючи забратися на дракона. Ми спустилися на землю.

- що хочеш?

- а що можна?

Шин посміхнувся й теж вирішив провести «невелику» демонстрацію. І от як він там скакав! Я зрозуміла, що нічого не вмію, але ось все це хочу! Цілі серії з переворотів-перескоків ноги-руки-ноги (пізніше я дізналася, що це називається фляк), переворотів у повітрі, як з угрупованням, так і рівненькі (особливо красиво виглядало). Він навіть крутився при цьому, здійснюючи оберт на триста шістдесят градусів. Я стояла з відкритим ротом і палаючими очима, а в думках було одне: «ХОЧУ!». Ще не зовсім розумію, наскільки нам все це потрібно буде в болді (як і те, що там Зак нагорі творив), але їм-то краще знати. Та й яка різниця, коли це так класно?

Загалом, не знаю, як там хлопці, а я наступну годину провела вельми насичено. Навіть жарко стало, незважаючи на те, що зима зараз, я роздяглася аж до сорочки. З іншого боку, ми всі були одягнені далеко не по-зимовому, та й снігу в цій частині не було - тут трава росла. Підозрюю, без магії не обійшлося, хоча раніше я на це взагалі уваги не звертала. А ми ж тут бігали з ер*Елоном щоп'ятниці. Хм, це він так свої пробіжечки любить, що не хоче їх на зимовий лад міняти, чи тренування болд команд теж грають роль? Все ж проходити буде влітку й таке інше. А ще куртки банально заважають. І всі ці думки в мене швидко вилетіли з голови, а зайняли її якраз акробатичні трюки. Для початку мене змусили підстрибувати якомога вище, потім покувиркатися, а потім Шин махнув рукою й сказав, що підстрахує, а ми почали вчитися по-справжньому. Сальто вперед я стрибала аж поки голова не закрутилася. Русий сказав, що потрібно ще вище вистрибувати й закручуватися сильніше, тоді все вийде. Потім ми перейшли на сальто назад, де я наполегливо хотіла відкинутися саме назад, а не вгору, і скрутити собі шию. Він витягнув рівну руку десь на рівні моїх лопаток і змусив знову підстрибувати. От стою й стрибаю, і стрибаю, і стрибаю, а він як візьме в один раз так як закрутить за ноги ниточкою магії! Перекинулася я навколо його руки та так і почали дійсно робити сальто, хоча тут мені теж не вистачало й стрибка вище й закрутки сильніше. А ще, як тільки він прибирав руку, я все так само наполегливо стрибала назад і намагалася скрутити собі шию... Потім знову сальто вперед, щоб голова вже в протилежну сторону паморочилося, потім фляк. Для початку мене ще в містки ставати й вставати з них змусили, але з цим проблем не було, так що ми швидко перейшли до самого елементу. А він як раз виявився не складним - стрибнути назад подалі, поставити руки, а ноги за інерцією самі перевертаються. Робила я це не без допомоги все того ж Шиєна з магією, але він сказав, що ось як раз тут це було потрібно найменше й фляк стрибати я навчуся швидше, ніж сальто.

У цілому, мені сподобалося - це було щось новеньке, а новеньке я люблю. Закінчили ми ледь не перед відбоєм - на вулиці вже давно стемніло й стрибали ми при світляках - і хитало мене після цього знатно. Шиєн навіть Джейку мене не віддав, хлопців теж здорово хитало, а посадив на свого дракона й довіз до гуртожитку. Там ми всі дружно впали на чиєсь ліжко й вставати відмовлялися.

- я ж казав, - хмикнув Ед, - зілля їм дайте

- слабаки, - пирхнув Зак

- себе згадай, - Шиєн дістав із шафи пляшку й простягнув її мені, - тут якраз на трьох. Беріть і йдіть звідси

Я знайшла в собі сили встати й забрати її у нього, і ще навіть змогла пробурмотіти щось на кшталт «спасибі», Джейк піднявся, а от Брай...

- Брай, забирайся звідси! - Зак не церемонилися - видав пару стусанів і потиличників, аж поки цей стражденний не піднявся, після чого просто випхали нас в тунелі

Якось ми навіть дійшли, хоча я кілька разів трохи в стінку не врізалась - голова йшла обертом - але Джейк підтримував за лікоть і направляв куди потрібно. Вони взагалі виглядали нормальніше за мене, самі ж не переверталися без зупинки останню годину. Не могли ж вони цього в повітрі робити? А може й могли, звідки я знаю?

Розлили, випили, навіть встигла помітити, що воно інше якесь, перед тим як відрубитися. Прокинулася я, не знаю коли, ліниво розплющила очі й оцінила обстановку - лежу на боці, ззаду Джейк, обіймає мене за талію, де другий сонячний не знаю, та й не особливо він мені потрібен. Подумала зовсім небагато й влаштувалася зручніше - не піду нікуди. Мені й тут добре... тим більше, що Міреа з ранку теж в академії...

***

- доброго ранку, кохана, - Джейк розплющив очі, коли я завозилася й повернула до нього голову

- доброго ранку, коханий, - посміхнулася. Просто це все було так добре й приємно: і рука в мене на талії, і те, з якою ніжністю він на мене дивився, і те, що він поруч...

- як спалося? - через паузу запитав пошепки

- добре, - теж пошепки відповіла я

І знову пауза, я дивлюся в ці сонячні очі, а вони заворожують. Посмішка повільно розтанула, вуста самі собою привідкрилися, дихання почастішало... його рука чуттєво, але не боляче стиснулася, чомусь змушуючи серце битися частіше... Ніколи ще дзвінок побудки не викликав у мене таку хвилю негативних емоцій! Не знаю, чому... Джейк на секунду заплющив очі й все тим же шепотом запитав:

- потрібно вставати?

- так...

Через деякий час, який моєму розуму треба було для того, щоб достукатися до тіла, я перевела погляд на Брая, що тихо мирно сопів, і вирішила, що цим дійсно потрібно користуватися:

- я у ванну перша

Нахабство друге щастя. Втім, Джейк з цього приводу нічого не сказав і повільно, ніби неохоче, відпустив мене.

***

- такс, ніж сьогодні займемося? - Зак потер руки

- ви чим хочете, а Ель моя

- Ед, я...

- захист не питають, - сказав він загальновідому істину, - але платформу покажеш?

- покажу, - з полегшенням сказала я. Про щит встигла сто раз пошкодувати. Боялася, що таки поцікавляться...

- чим вона тебе так зачепила? - здивувався Шиєн

- наприклад тим, що економічніше наших рази в два

Ха, ще б не так. При довгих польотах вчишся цінувати будь-які крихти, силою там не розкидаються. У нас всі заклинання дуже економічні, не дарма ми на їх опрацювання вбили стільки часу.

Не знаю, чому вони нас сьогодні вчити планували, але це вилилося в те, що вчила я. Причому, як не дивно, Джейк з Браєм зрозуміли досить швидко, точно швидше старшокурсників. Хоча, вчитися завжди простіше, ніж переучуватися.

У Зака ​​була ідея потренувати мене в біганині по повітрю на цих самих платформах, але в нас наступного дня була артефакторика, так що домовилися перенести це на інший раз, а зараз мій особистий запас з накопичувача не витрачати. Тоді вони знайшли нам іншу розвагу - перекидання болда. Потрібно було навчитися чітко відчувати лімітовані десять секунд, щоб не позбуватися нього, як тільки зловили, але й не перетримувати й потім викидати. Якщо спочатку нас просто посадили й сказали їм перекидатися з затримками на весь час, то коли ми, між незадоволеним бурчанням і жартами Зака ​​з Шиєном з одного боку й ошпареними руками з іншого, більш-менш відчули ці десять секунд, влаштували болд на землі. Що було добре, тут ми всі троє могли спокійно пересуватися, не те що в небі. Що було погано - це нам не дуже допомагало. Втім, все ж було краще, ніж вчора - тут, у всякому разі, ми теж перехоплювали синій м'яч, а не безрезультатно ганялися за усміхненими старшокурсниками. Підсумок був передбачуваний - вони виграли - але різниця в рахунку вже була менше.

У п'ятницю - нарешті Зак дочекався - я прийшла з повним накопичувачем, який можна було витрачати собі на втіху. А підійшов він до цієї справи зі смаком - затягнув мене високо в небо (підозрюю, щоб Ед не бачив і не надавав йому потиличників), позначив двома маячками початок і кінець шляху, а потім махнув рукою мовляв давай, біжи. Я й пробіглася, що складного? Потрібно лише вчасно створювати платформу під ногу, от і всі справи. Переконавшись, що я сама по собі пересуватися можу й не падаю, шатен пішов далі - почав кидатися в мене заклинаннями, змушуючи виляти, ухиляючись від них. Потім ще й сам за мною бігати почав... Мда, це було просто щось. Теж мені хитрун знайшовся - заганяв шарами, що йому тепер залишилося? Проте, трималася я довго, різко йдучи в сторони або знижуючись (щоправда потім доводилося підніматися, а це складніше). І бігали б ми далі, якби не одне «але» - накопичувач. Сьогодні я за ним стежила, так що до крайнощів не довела й зупинилася вчасно. А шатен ні - налетів на мене, збиваючи з ніг (але сам же й пом'якшив платформу, так що падати було не боляче), а далі ми стрімголов покотилися. Лежу на спині, він навис наді мною.

- чого зупинилася?

- накопичувач майже порожній

- шкода, - протягнув шатенчик. Виглядав при цьому знову як дитина, у якої забрали цукерку, - добре бігаєш... Спускаємося?

- так

В один рух він виявився на ногах і подав мені руку, допомагаючи піднятися.

- ммм... а хочеш щось покажу?

- що саме?

- тобі сподобається, - хитро посміхнувся

- ну якщо сподобається...

Крок, мене міцно обхопили за талію, а вже в наступну секунду підлога під ногами зникла, і ми зірвалися вниз. Я скрикнула, потім прийшла в тихий жах, потім перехопило подих, потім почалася паніка... а цей дивиться на мене, посміхається шаленою посмішкою, та ще й сміється!

- Зак! Відпусти мене!

- відпустити? Ти впевнена? - він трохи послабив хватку, і я тут же зрозуміла, що ні, взагалі не впевнена

- ні, не відпускай!

- ось те-то же

- Зак, ти ненормальний! І мені взагалі не подобається!

- а ти просто розслабся

- знаєш, не виходить, - я-то могла з Риса стрибати, але там у мене завжди був поруч мій дракон! - особливо коли магії не залишилося!

- дурочка, - він клацнув мене по носі, - я ж тебе тримаю

Тримає він... але Заку я довіряла. Ще б пак, я ж бачила, що нагорі, під час всієї цієї біганини, він три рази мене підстраховував, коли я відпригувала на край платформи. А з першого погляду він ще здається безбашенним і безвідповідальним... ні, впасти він мені не дасть. Стало трохи легше, я навіть відірвала погляд від старшенького й подивилася навколо. А подивитися було на що, видовище землі, що швидко наближалася - дивне й душезахоплююче. Перемігши свої страхи ми стаємо вільними... на цей раз нагородою мені були неймовірні відчуття й чарівне видовище.

Те, що на землю мене опустили в цілості, не завадило мені тут же відскочити на кілька кроків від шатена.

- він ненормальний! - поскаржилася я Еду

- що є, того не відняти, - філософськи знизав плечима блондин

***

У суботу, незважаючи на плани, ми влаштували тренування після обіду - з ранку я злітала з Ніком у Шаар, поповнила магію заодно, потім у нас були годинки на уроки, які ми все одно зробити не встигли, тому що, по-перше, занадто багато, а по-друге, ми більше половини цього часу банально дуріли. Я вже цілий тиждень бачу Анету лише на уроках та за їжею, це ж непорядок! Коротше, щось ми зробили, але на завтра справ залишилося ого-го. Зате було весело!

А на тренуванні нас чекав сюрприз. Першим їх помітив шатен, а вже після його радісного крику «Ліам!», ми всі запрокинули голови й помітили точки, що швидко наближалися. Дракони принесли трьох хлопців на вигляд років двадцяти-двадцяти одного, яким наші «вчителі» вельми зраділи. Зак так взагалі мало не збив з ніг рудого, з яким вони потім зробили якусь складну комбінацію ударів-хлопків долонями-кулаками, яка закінчилася тичком один одного в плече.

- малеча, знайомтеся - Ліам, Джест і Найт - чемпіони всіх часів і народів! - привітавшись, згадав про нас шатен

- не те що ви, - підколов його чорнявий Найт, - це ж треба було - продути Віндарі! Позорище!

- зате ми Хінкару виграли, а в них фіолетовий був!

- я б не назвав це перевагою

Зак невдоволено насупився, а я змовчати просто не могла:

- чому?

- тонкощі гри, - не став він вдаватися в подробиці, - хлопці, чому у вас все так неорганізовано?

- що наприклад? - обурився Ед

- третій де й що на тренуванні робить дівчисько?

- тренується

- в сенсі, - на мене дивились три нерозуміючих погляди, - навіщо?

- як навіщо? Грати буде, - незворушно відповів Шиєн

- Шин, не сміши, зелені не грають в болд. А дівчата так тим більше, - хмикнув Джест

- тепер - грають

- подивився б я на це! Ти хоч не боїшся?

Хм... а чого я боятися повинна?

- агов, Джест, ти мені на Ель не наговорюй, - Зак поклав руку мені на плече, - вона вчора так зі мною по небу бігала!

- вже платформи навчили? - здивувався Ліам

- це хто кого вчив, - пирхнув Ед

Рудий підняв брови й зміряв мене вже зовсім іншим поглядом:

- покажеш?

- знову?! - обурився Зак, - у нас взагалі-то тренування! Ходять тут всякі, малечу відволікають... повиганяю, зрозуміли?

- і мене? - хитро примружився Ліам

- та ти що, ні, звичайно!

- ось те-то й воно

- Лім, може зіграємо краще? Вона тобі потім все покаже, - любить же він за інших обіцяти!

Перевела погляд з одного на іншого, винувато розвела руками.

- його не виправити, знаю, - посміхнувся мені рудий, - а що, давно не качався? - це вже Заку

- ха, це ми ще подивимося! - обличчя шатена осяяла посмішка

- до п'яти?

- так, - він злетів на дракона, вже звідти кинув нам, - а ви дивіться й вчіться

Подивитися було на що, якби я ще могла за цим всім встежити! Для повноти сприйняття ми сиділи на платформі на кілька десятків метрів вище кільця, а навколо що тільки не робилося! Шість драконів носилися по небу, але це, до речі, не означає, що шість хлопців були з ними. Старшокурсники раз у раз пропадали з мого поля зору, або спритно перевертаючись і опиняючись між лап дракона, або прикриваючись невидимістю й раптово виникаючи в повітрі в зовсім іншому місці, поки за їх драконами з ілюзією на спині ганялися інші (улюблена фішка Зака), або взагалі творячи щось, в суть чого я ще вникнути не могла. Болд синьою блискавкою літав по небу, постійно переходячи з рук в руки, в лапи й навіть в пащу. А від заклинань повітря просто іскрилося - вони літали всюди, спрямовані чи ні, з маячками або без, так що навіть в нас іноді потрапляло - доводилося нейтралізувати. Що найбільше впадало в очі - командна робота. Вони ніби відчували один одного, були як одне ціле, точно знаючи що, де, коли, як, хто. Спочатку вони шокували мене своїми кидками м'яча в нікуди, а коли в цьому самому ніде саме в потрібний момент проносився хтось і його підхоплював... це були злагоджені, ідеально спрацьовані команди, чого особисто нам не вистачало. І навіть не знаю, чого сильніше - цього, чи мого дракона...

Лише коли Ліам закинув п'ятий болд, я зрозуміла, що з моменту чотири-чотири затамувала подих. А рудий підморгнув Заку й піднявся до нас, як виявилося - дивитися на мою платформу.

- хороша... - шанобливо протягнув він, - навчиш?

- навчиш? - луною повторила я, все ще перебуваючи під враженням від їхньої гри

- звичайно, - він мені підморгнув, - зіграємо?

У Зака ​​просто чуйка на це слово - тут же з повітря матеріалізувався.

- а я?!

- а ти мені відпрацював?

- та потім все зроблю!

- куди вже без тебе, - рудий закотив очі, - два на чотири, подивимося, на що ви здатні. Найт, Джест, хто зі мною?

- самі бігайте, - відмахнувся Джест, присідаючи над моєю платформою, - справді хороша...

- бігайте? - пожвавішав Брай. Розумію - там у нас хоч якісь шанси є. Хоча після того, що ми бачили, я в цьому глибоко сумніваюся...

- звичайно, до неба ще дорости треба

З вуст Ліама звучало абсолютно необразливо.

Дивно, але Зак вирішив змінити своїй геніальній стратегії «до чого додумалися самі - краще запам'ятайте й ефективніше буде» й коротко накидав нам план на кілька можливих і частих ситуацій, а ще встиг розподілити ролі й поставити перед кожним більш-менш конкретну мету. І ось якраз «закинути болд» серед цього не звучало - нам потрібно було лише змоделювати одну з розібраних ситуацій, щоб потім діяти за певним налагодженим алгоритмом дій. Це пішло на користь не тільки нам в плані нашої гри, а й для кращого розуміння старшокурсників - вже після другого закинутого ними болда я помітила дещо схоже, так що, коли вони в наступний раз заволоділи синім згустком магії, вильнула, здавалося б, убік, але саме цей маленький маневр і допоміг мені зробити крок кількома повітряним східцями й відштовхнутися, ловлячи в повітрі м'яч. Далі справа залишалася за малим - пас Заку, він перекидає Джейку, той різко йде в бік і взагалі кидає його вертикально вгору, де зловив Брай, а звідти все тому ж Заку, який вже був біля кільця й ​​закинув. Посмішку шатена при цьому просто потрібно було бачити! Четвертий болд не дав закинути вже Джейк, і хоча в нас його потім перехопили, пізніше його забрав назад, на цей раз Брай. І ось після нашого другого зоряна парочка активізувалася й почала сипати заклинаннями направо й наліво. Частково це й було їхньою помилкою - Найт запустив у мене маленьку гидотку й перестав брати до уваги, а він явно не врахував, що я можу її нейтралізувати на підльоті навіть не замислюючись - постійні гонки з Ресом до цього давно привчили. Болд ми забрали й закинули, а ось після цього я привернула увагу Ліама... плюнула на все й просто поставила щит - це ж не перегони по небу на драконі, де важлива швидкість і така штука як повноцінний щит дуже заважає, додаючи зайвий опір повітря й все інше. І я теж не соромилася й не скупилася - послала йому у відповідь з десяток дрібних заклинань, пробігаючи повз і перехоплюючи болд. І навіть мигцем помітила, що одне з них таки досягло мети. Таке дрібне й дуже вертке, Рес його теж найбільше ненавидить. А дія корисна (некорисна, але це з якого боку дивитися), та до того ж показово-красива - на лобі залишає червону крапку, бачене лівим оком забарвлює в зелений, а правим - в синій. З огляду на, що болд у нас теж синій, це прийшлося до речі. Ми два рази закинути змогли, поки він був трохи розсіяним та відволікався на позбавлення від цієї штуки. Зате після цього... куди там вчорашньої біганині з Заком, цей ганяв мене в три рази активніше, не підпускаючи до болда й близько! Втім, хлопці теж не позіхали й кілька разів в цей час закинули. Ми все одно програли з рахунком десять-вісім, але посмішки не сходили з обличчя - це був явний прогрес, і з'явився він не тільки через шатена в нашій команді. А той як сяяв - словами не передати. Він мене мало не розцілував, захоплено голосячи про те, що я змогла дістати Ліама і я красавчик і взагалі мені пам'ятник за це поставити потрібно.

- Зак, двічі, - спустив його на землю рудий

У прямому сенсі - шатен опустився в упор лежачи й почав віджиматися.

- Ель, молодець, не очікував навіть, - він посміхнувся й вже хлопцям, - чого стоїте? Програли? Вам теж по п’ятдесяточці

- а я?

- ну й ти, - знизав він плечима

- скільки?

- та скільки зможеш

Хм... помітила посмішку Шиєна, який в числі трьох глядачів сидів неподалік. По-моєму, про те ж думає, адже він зі мною не мало займався, вже уявляє, що я можу. Підморгнув мені, я посміхнулася, опустилася й почала віджиматися. І закінчувати не збиралася... вже раза після п'ятнадцятого від старшокурсників почало надходити здивування. До двадцять п’ятого їх брови ризикували промандрували через весь лоб і злитися з волоссям. Ще через десятку Найт вражене пробурмотів:

- тренування ер*Елона не проходять даром...

До сорок п’ятого вони взагалі мовчки дивилися на мене розширеними очима.

- ще чи вистачить? - бадьоро поцікавилася я, після виконання покаральної норми хлопців

- а можеш ще? - очі Найта розширилися, хоча куди вже більше

Я б знизала плечима й продовжила, але в такому положенні це було не дуже зручно, так що просто продовжила.

- вистачить, - зупинив мене Ліам

Вистачить так вистачить. Сіла на землі, зловила схвальний погляд Шиєна, теж частково здивований, а обличчя всіх інших... це просто потрібно було бачити. Особливо те, як кумир Зака ​​моргнув кілька разів (а то на мене дивився й забув про цю важливу справу), хитнув головою, опустився на землю й почав віджиматися...

- а що, Лім, давно не качався? - підколов його шатен, а мені дістався його повний обожнювання погляд - мабуть про це він мріяв давно

Рудий не відповів.

Залишок тренування, до вечері, нас вчили всіляких заклинань, зрозуміло пакостним. І як від них захиститися теж. На щастя, нічого такого, на чому було б видно відбиток моїх очей. Хоча Найту й було цікаво, чому під час гри я не використовувала ілюзії, а витрачала сили тільки на справжні. Так, з їх точки зору, це відмінні відволікаючі маневри, а створювати їх куди простіше. От тільки пояснюй потім, чому бурштинові не бачать крізь ілюзію зеленої...

Накопичувач спустошили досить швидко, все ж я ще під час гри використала його левову частку. А ось потім довелося розповісти старшій команді, яка до того моменту ще не зрозуміла, що в мене немає дракона, чому його, власне, немає. Знову історія про Шаар, відповідаю загальними фразами, на кшталт ні про кого й про всіх відразу, а вони розуміють це як те, що трапилося з Рисом. До їх честі, відреагували досить нормально, хоча я майже впевнена, що дізнайся вони про це спочатку, все було б зовсім інакше. А зараз навіть Джест, який взагалі не вірив у можливість дівчат грати в болд, сказав, що головне мізки, спритність і хороша командна робота. Але я-то знала, про що вони думали насправді - без дракона нам не виграти. Може мізки й головне, але ніхто не сказав, що немає інших дуже важливих речей або що вони можуть компенсувати відсутність одне одного... а це знову й знову повертала мене до все тієї ж суперечки розуму й серця, з приводу можливого «позичання» Риса для академії. Суперечки, яку я вела сама з собою кожен день і яка поновлювалася і хапалася за наймізерніші причини й аргументи...