Один маг – добре, а з драконом – краще.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

- у кого які ідеї?

Ми з Ресом переглянулися й подумки скривилися. Та які тут можуть бути ідеї? Ні, Дамір, звичайно, хороше питання поставив і нам дійсно потрібно щось придумати, але якось воно зовсім не думається.

- Рія, опиши ситуацію, - здається, він зрозумів, що з ідеями туго, і вирішив взяти все в свої руки

- Риса мені віддадуть, коли я закінчу академію. Щоб закінчити академію потрібно як мінімум туди вступити. Щоб туди вступити, потрібно мати дракона. Дракон у мене є, але мені його віддадуть, коли я закінчу академію. Щоб закінчити академію

- знаєш, що я про це думаю? - Дамір поморщився

Чи знаю я? Звичайно знаю. Що взагалі не про те думаю й абсолютно неправильно й з таким підходом проблеми не вирішуються ну й так далі.

- це жахливо, - відрізав він і повернувся до сина, - Ан?

- Рії не можна вступати під своїм ім'ям - Меріони не дадуть їй закінчити академію. Потрібно придумати, як її замаскувати. І ще вибрати, у якій з академій вона буде вчитися.

- краще. Принаймні є питання, на які вам потрібно відповісти. Займіться цим, у вас є година

Він вийшов, а ми з Ресом залишилися. Це цілком нормально, у нас з ним завжди обговорення жвавіше йде, але ось зараз це стосувалося мене і...

- Рія, три питання: куди, як і що нам з тобою зробити, щоб на себе була не схожа

- це все одно буду я, так що не можна сказати, що на себе я буду не схожа, - невдоволено пробурчала

- почнемо з «як», - проігнорував він неконструктивну маячню

- Рес, звідки я знаю?! Це ти в нас в академії вчився чи я? От і скажи мені, що потрібно для вступника!

- тепер ти ставиш правильні питання, - він посміхнувся, - перше - мати дракона

- з цим у мене проблема

- у тебе немає дракона?

- є, але їм-то я як це доведу?

- включай мізки й думай над цим!

- а як перевіряють наявність дракона? - через це саме «думай» запитала я

- дивляться на нього, - по складах вимовив Рес, явно бавлячись

- слухай, чому в мене таке відчуття, що ти вже знаєш, як довести наявність у мене Риса?

- тому, що так і є

- і як?

- придумай

Гад. Просто гад. Думай та думай, а він мені навіщо?! І взагалі, це гальмує процес обговорення!

«Зате розганяє дечиї ледачі мізки»

Я йому трохи запотиличник не дала! Зупинив мене тільки вид тоненькою ланцюжка на його шиї. Вдоволено посміхнулася:

- риар. Якщо є риар, значить є дракон

- добре. Друге - дворянське походження. З цим проблем немає, очі в тебе більш ніж виразні. Третє - мати риар.

- очі в мене надто виразні! Як ми взагалі з такими можемо мене заховати?!

- будемо перескакувати з теми на тему, чи все ж робити щось корисне?

Гр... та знаю я, знаю! Але не можу я про це не думати! Якщо ми все одно не зможемо мене заховати, то й думати про все інше марно!

«думати не буває марно»

Бе-бе-бе! Гаразд, пішли по конструктивному:

- з третім теж проблем немає

- справді? І ти їм покажеш свій риар?

- да... ні. Тоді будь-яка наша конспірація зійде нанівець - з плетіння вони зрозуміють, що мій дракон - Елдірон, - пропустимо той момент, що в будь-якому випадку будь-яка наша конспірація піде нанівець через причину, обговорення якої ми відклали, - припустимо, я можу щось начаклувати. Наскільки Шаар далеко від академії?

- далеко, але для вас з Рисом не критично. Розраховуй, що втрачаєте магічний потенціал в три-чотири рази

Ого... багатенько. Але й на тому спасибі, що хоч якось магічити в академії я зможу. Як - це вже інше питання. Вся справа в тому, що риар створював нитку зв'язку, але зі збільшенням відстані вона ставала все тонше й тонше, а чаклувати ставало все складніше й складніше. Аж поки не дійти до межі, за якою це взагалі неможливо. У нас з Рисом ця межа була досить далеко, воно й не дивно: він - Елдірон, а в мене фіолетові очі, що говорить вже само за себе. І не можу я про це не думати!

- Рес, а як ми взагалі можемо мене замаскувати? Очі ж залишаться.

- Рія, по порядку

По порядку, по порядку! Знаю, що перескакувати з теми на тему - марна трата часу, тому що не можеш ні на чому зосередитися, але все ж таки...

- добре... - зусиллям волі придушила незадоволене бурчання, - довести наявність риара можна щось начаклувавши. Дракона поруч зі мною немає, значить спосіб тільки один - через риар. А якщо вони просто попросять риар показати? Я їм що «ні» скажу?

- ось це якраз той єдиний випадок, коли ідеї загальної рівності грають нам на руку - тебе не попросять. І не спитають рід дракона. А якщо таке раптом трапиться, то сміливо заявляєш, що всі рівні й бла бла бла, так що рід твого дракона не важливий, важлива його наявність. Або ще якась маячня з цієї ж теми, я думаю, ти тут і сама нафантазувати зможеш

- добре,- та нічого доброго! Ні краплі! - значить з риаром розібралися. Що ще?

- довести здатність працювати в зв'язці маг-дракон і показати свій магічний рівень. Простими словами - начаклувати їм чогось.

- схоже цей пункт у мене замінить всі інші. Світлячків покажу, нормально?

- зійде. Далі - мати початкову освіту. Тут все просто - пишеться іспит

- що за іспит?

- ой, та легкотня, ти б і в десять років його написала. Всякі питання з історії, географії, економіки та політики. Зазвичай у тебе є вибір - або описувати все це у всіх подробицях, або відповісти на один-два аналітичні питання, які показують знання відразу у всіх областях. Ще не було жодної людини, яка б цей іспит не здала

- от прям жодної?

- ти можеш собі уявити мага, який до п'ятнадцяти-шістнадцяти років не знає географію?

Ні, дворяни дітям дають гарну освіту. І навіть якщо б ні, то вже після того, як ти облітаєш пів-імперії в пошуках риара, хоч щось з географії та напишеш. І економіка теж - облітавши пів-імперії складно не зрозуміти, де і чим торгують, де щось вирощують, а де більше розвинене ремесло. А ось безпосередньо про гроші можна писати довго й нудно - близько року заробляючи на себе й дракона самотужки, починаєш багато в чому розбиратися.

- добре, що ще?

- не мати судимості

- ем... а у мене вона є?

- ні, звичайно. Думаєш тебе не візьмуть в академію через те, що в суді розглядали справу про опіку? Тут мається на увазі не здійснювати злочинів. Досить заприсягтися, що ти ніколи не порушувала закон

- Рес, але я порушувала. Я втекла з Гастеліану, хоча повинна була залишитися й повідомити

- значить клянешся, що ніколи не скоювала вбивств, пограбувань, будь-яких інших форм насильства й ніколи не завдавала умисного зла

- хм... так можна, - але в думках зло я завдавала...

- Рія, вчися говорити правду, тільки правду й нічого крім правди, при цьому правди не розкриваючи

- ем... Рес, ти це що сказав?

- що в найближчі п'ять років тобі треба не говорити ні слова правди, ні слова брехні

- а що мені тоді говорити?

- правду

- ти сказав, мені не можна говорити правду

- не можна

- і що мені тоді говорити?

- правду

- Рес, я тебе зараз стукну!

Ухилився від мого потиличника й сидить сміється!

- бачиш, вже навчилася

Я фиркнула й ображено від нього відвернулася.

- Рія, час, - уже серйозно нагадав Рес

Ой! Гаразд, обурення й образи в сторону, треба справою займатися.

- що там ще з вступом?

- ти майже адекватна... зійде, коротше.

- в сенсі?! - я аж знову обурилася, - що означає «майже»?! Сам ти неадекватний, зрозумів?!

- я ж вчився в академії, значить, в цьому відношенні зі мною все добре

От же ж гад! Ось просто гад! І що на нього сьогодні найшло?

- так тебе розбуркати потрібно, а то занадто нудна й думати не хочеш

Я образилася. Та так образилася, що взяла й поставила від нього ментальний блок. Взяв моду в мене з голови не вилазити! Я хіба роблю так? До речі, а чому б і ні?

Так, розлетілася. Спочатку я напоролася на блок Реса, а потім на його лукаву посмішку. Ну почекай, я ще обов'язково щось придумаю!

- та на здоров’я

Не зрозуміла... блок на місці, і я точно в голос цього не говорила!

- тобі й говорити не потрібно, у тебе на обличчі все написано. І я дуже добре тебе знаю

Наче я не відчуваю, як він намагається мій блок зняти! І вже починаю відчувати, що йому це майже вдалося. Він і так сильніше - батьки фіолетовоокі, а у мене тільки тато, у мами були бурштинові. А тут ще й Рис далеко, стільки сил на найпростіше витрачається...

- час, - не без зловтіхи нагадала я

- та я як раз пам'ятаю, це ти відволікаєшся

- я відволікаюся?!

- ну не я ж

- так це ти відволікаєш!

- а ти навіщо реагуєш?

Я... та я... та слів для тебе цензурних немає!

- Рія, давай серйозно

- ти тут один несерйозний, - пробурчала я, - Даміра на тебе немає

- є і за півгодини він якраз прийде

- скільки?! - от тут будь-яка жартівливість вже точно випарувалася, - так ми ж ще нічого не вирішили!

- прям нічого, - він хмикнув, втім, і сам уже був у своєму звичайному справовирішувальному стані, - зі вступом розібралися

- значить, написати іспит, щось начаклувати й заприсягтися?

- ще написати заяву й потім піти з ними поговорити, але це дрібниці

- добре. Хм, начебто можливо... але ж мені потрібно буде сказати, чому зі мною немає дракона?

- він у Шаарі

- а що він там робить?

- отримав травму й лікується

- ти сам говорив, що мені не можна брехати. Вони ж маги, відчують за секунди

- а ти не бреши, а по-іншому формулюй. Дракон у Шаарі - чиста правда. Він травмував хвіст і довелося туди звернутися - теж чиста правда, просто не говориш про те, що це було багато років тому. Або взагалі кажеш щось загалом, не про себе й Риса. На зразок: «травми крил складні й довго лікуються». Це ж зовсім не брехня.

Я задумливо кивнула. Дійсно - ні слова брехні, а ось як вони це зрозуміли - вже не мої проблеми.

- йдемо далі. На території імперії три академії, у кожної є свої плюси й мінуси. З якої почнемо?

- Віндара

- добре, Віндара. По-перше, вона знаходиться по іншу сторону Фаелії, а ти й сама знаєш, що коїться на тому її березі... це мінус. По-друге, ця академія все ж орієнтується на великих драконів, усі умови там створені саме для них. І якщо з Рисом ти б ще нормально себе там почувала, то ось без дракона... це теж мінус. Далі, там найсильніші маги, що робить нам задачу з твого маскуванням набагато складніше. Сама розумієш - великі дракони в основному належать бурштиновим і фіолетовооким, і якщо сонячні ще нічого страшного, то темненькі зможуть побачити крізь наші мороки. Це ще один мінус. Останнє - ця академія найближче до володінь ер*Меріон. Я б хотів тобі сказати, що в себе під носом вони тебе не шукатимуть, але шукати тебе будуть скрізь. Коротше, я не бачу взагалі жодної причини йти в Віндару.

- так... слухай, а чого раптом Меріони вирішили, що якщо Рис не дістанеться мені, то дістанеться їм? Зрештою, ще є ви.

- ми... так, ще кілька років тому це було б під питанням, але зараз у нас є Анірал

Так, Ані... думці про неї я мимоволі посміхнулася. Рес з Роком привезли з того континенту яйце й вже за кілька місяців вилупилася Ані. Вона чудова, я полюбила її відразу. Такий маленький нетямущий зелено-золотий клубочок... до всього цікавий маленький дракончик... а як забавно було спостерігати за її дитячими дослідженнями навколишнього світу! І за її ростом. День у день ніби й не помічаєш, але ось прорізалися останні шипи на хвості, зміцніли лапи, а вона сама намагається літати. Рок, щоправда, довго був проти й не дозволяв цього доньці, але як тільки зміцніли крила... Коли вона вперше полетіла мене охопило таке почуття! Стільки радості й захоплення! Вона була прекрасна!

Ані... так, разом з нею в роду Дераон чотири дракони, а в Меріонів всього три. А Елдірона не віддадуть просто до Шаару, це занадто цінні дракони, ще й практично вимираючий вид. Якщо не я, то ер*Меріон... ха, розлетілися! Рис - мій! Це зможе змінити хіба що моя смерть, а я збираюся жити довго й щасливо й все інше теж. І це не змінять ніякі судові папірці, які взагалі абсурдні і їх придумали прості люди!

- Рес, мені потрібно на суд імператора

- а імперський тобі чим не догодив?

- та там же прості люди! Вони нічого не розуміють!

- ми всі рівні, не залежно від походження, віку

- статті, віри й так далі, - занудним голосом продовжила я, - знаю, сто раз вже чула. Але ж в випадку невдоволення, після імперського суду йдуть на суд імператора

- ти думаєш ти одна така «невдоволена»? Імператор цим емаєвим законом тільки собі головний біль створив - всі дворяни тепер хочуть потрапити на суд до нього, ніхто цим не задоволений. Думаєш, йому зайнятися більше нічим? Він і так тепер один день в тиждень тільки те й робить, що пересуджує всіх по другому разу. В теорії потрапити до нього на суд можливо, але там такий жорсткий відбір справ йде... він і так не встигає. І навіть щоб просто подати справу для можливого розгляду імператора тобі потрібно сказати, а чим тобі власне імперський не підходить? І щось на зразок «вони нічого не розуміють» або «я незадоволена рішенням суду» не підходить

- без шансів, так?

- поки вони дійдуть до твоєї справи, тобі вже й опіка не буде потрібна

- наче зараз вона мені потрібна, - невдоволено пробурчала я. Щось сьогодні я часто це робити стала, - добре, - нічого доброго, - про що ми там говорили?

- Віндара. Не бачу жодної причини вступати туди

- я також. Хінкара?

- Хінкара? Перше - вона ближче всього до твоїх земель. Навіть не знаю, плюс це чи мінус. Так, знайомі місця й ліс навколо, як ти звикла, але не бачу в цьому нічого настільки значимого. Узбережжя не так далеко... Принаймні, вона на нашому березі Фаелії й з релігією там все нормально. Навіть не можу сказати щось особливе про неї, якщо чесно

- та нема в ній нічого особливого, - знизала плечима я, - академія як академія. Я з дитинства думала, що вчитися буду саме там - найближче до мого герцогства... але зараз це не здається таким важливим

- можливо, там тебе будуть шукати найбільш ретельно. Хоча, як я й говорив, тебе будуть всюди шукати

- ні те ні се... потрібно дізнатися, наскільки далеко звідти до найближчого відділення Шаару

- так, це вже серйозне питання, дізнаємося завтра у Ніка. Але поки цей варіант не поганий, хоча й плюсів особливо немає.

- залишився тільки Лаерт... що скажеш?

- Лаерт... - Рес посміхнувся, - я вчився саме тут. Ближче всіх до мого герцогства, на нашому березі Фаелії. Багатий район - там дуже жвава торгівля. Та ти й сама знаєш. Шаар в цьому районі один, Рис вже там. Відстань, як я й говорив, велика, але не критична. А сама академія... не знаю, академія як академія. Дракони в основному маленькі й середні, все ж з великими йдуть до Віндари. Маги є всякі, але основна маса - зеленоокі й слабкіші. Не скажу, що цей варіант чимось краще Хінкари. Хоча, тут є Нік. Хлопець хороший й розумний, а як для тебе - зв'язок академії і Шаару. Але це може бути й мінус, адже він знає, хто ти насправді.

- мені Нік сподобався

- так я ж не сперечаюся, нормальний хлопець

- значить, два варіанти - Лаерт або Хінкара. Завтра дізнаємося в Ніка що там з відділеннями Шаару біля Хінкари, тоді вже вирішимо точно

- добре, з цим теж розібралися. Залишилося якось замаскувати тебе. Ідеї?

- у мене очі фіолетові, - нуль ідей на цю тему

- погано

- вони мені взагалі-то подобаються!

- я не про твої чудові оченята кажу, - посміхається й дивиться на мене такими ж фіолетовими очима. Так, було б дивно, якби поганим він вважав саме це. А ідеї - це так, це:

- погано, - не стала заперечувати я, - слухай, але ж як би ми мене не маскували, очі-то залишаться! - хоч тепер мені можна на цю тему думати?! - і що може привертати менше уваги, ніж фіолетові очі й відсутність дракона?

- ти знаєш, очі теж можна змінити...

- не можна, - без сумніву сказала я

- справді? - він задумливо мене оглянув, - а присядь ось сюди

Я скептично хмикнула, але слухняно сіла. Ресу потрібна була пара миттєвостей, а потім із задоволеним виглядом сказав:

- йди подивися в дзеркало

Я все з таким же скептичним виразом на обличчі підійшла до дзеркала й втупилася у своє відображення з відвислою щелепою. Мої фіолетові очі були темно-синього кольору.

- як?!

Я була настільки шокована фактом того, що йому взагалі вдалося «перефарбувати» мої очі, що навіть не сердилась з приводу обраного кольору.

- ілюзія

- це неможливо!

- дзеркало вважає інакше

Я знову подивилася на своє відображення. Так, я справді бачу себе з темно-синіми очима. Неможливо, це ж неможливо. Та це всі знають! Очі - дзеркало душі мага. Скоріше не душі, а просто показник сили, але ж так звучить набагато краще. У всіх дворян були кольорові очі, причому за кольором очей можна приблизно оцінити силу мага. Найбільший магічний потенціал у чорнооких. Насправді, чорнооких в більшості випадків навіть не згадували і не враховували, бо чорноокими на всю Дроакську імперію була лише родина імператора. Після чорних йдуть фіолетові. Найсильнішим - найсильніших драконів, а тому фіолетовоокі володіли в основному крупними, ну або винятками на кшталт Елдіронов з середніх. Так, серед маленьких драконів теж трапляються такі винятки, але так вже історично склалося, що заради мобільності наймогутнішої частини армії, фіолетовим роздали драконів, розмір яких дозволяє на них літати. Після фіолетових йдуть бурштинові, зелені, рожеві, небесно-блакитні і, якими нагородив мене Рес, темно-сині очі. З князі в грязі, мда... У не-дворян, а тобто не-магів, очі були сірими, карими або змішаних і неяскравих відтінків. І ось факт, який все життя до цього дня був для мене аксіомою - колір очей неможливо змінити. Неможливо накласти на них ілюзію, вона розсипається в перші ж секунди. Знаємо, пробували. Кілька років тому я з дивовижною наполегливістю намагалася стати чорноокою. Магія людини, її сила відображається в очах, і вона не терпить спотворень. Вона буквально роз'їдає ілюзії, накладені на очі.

- Рія, ось скажи, ти коли-небудь пробувала зробити свої очі бурштиновими?

- бурштиновими? Ні, для чого?

- нема для чого, в тому то й річ. Хто захоче змінювати свої очі в слабшу сторону? Всі хочуть здаватися сильніше

- хочеш сказати, що я можу зробити свої очі бурштиновими? – золоті сонячні очі… гарно виглядає. Але фіолетові, звичайно, краще

- ммм... ні, ти не можеш

- а ти, значить, можеш?

- а я можу. Будь-якими, крім чорних

- як і чому?

- в очах відбивається сила мага, так? І саме ця сила роз'їдає всі ілюзії, не дозволяючи спотворити колір очей. А якщо ілюзія буде сильніше твоєї магії?

- тобто, ти можеш змінити мої очі, тому що ти сильніший за мене... ну, в якійсь мірі - логічно, адже тоді моя магія бореться з тим, що не може побороти. Але чому тоді не можна чорні?

- цього я не знаю

- мм... може це тому що ти фіолетовоокий? А якби чорний накладав, то зміг би й чорні?

- ні, - на диво впевнено заявив він

- ти перевіряв?

- так

- і на кому це?

- друг з академії

- друг, значить...

Якщо чесно, то я образилася. От не награно, а серйозно щось так боляче й неприємно кольнуло зсередини. З другом якимось він експериментував, а ось мені про можливість змінювати колір очей не сказав!

- Рія, ну не сердься. Ми з тим хлопцем випадково разом це з'ясували, тому і пробували

- випадково - це як?

- ну так... еее...

Ще й не розповідає!

- пити треба менше, ось як, - подивившись на моє ображене-обурене обличчя зізнався Рес

Хм... у випадково вже вірю. А мені не розповів чому?

- ми по п'яні дещо натворили, так що декому стало відомо про те, що ми знаємо, і нам довелося йому пообіцяти, що ми не будемо всім розповідати без необхідності

- а що тут такого?

- міркування безпеки. Адже це так просто й зручно - з одного погляду визначати силу людини. А от уяви, що готується замах. На якийсь захід приходять сині, рожеві, зеленоокі. Навіть якщо ти про це не думаєш, твоя підсвідомість оцінює їх і не сприймає як загрозу. Ти не настільки зібрана, ти знаєш, що вони так точно не зможуть заподіяти тобі шкоди. Продовження ти розумієш... на рівні імператора це не спрацює - чорні побачать крізь морок, але будь-якого герцога й нижче - без проблем.

Так, бачить дракон, все дійсно серйозно...

Від подальшого обговорення нас відірвав Дамір. А ми ж ще зовсім не придумали, як мене маскувати, тільки про очі!

- занадто слабко, Рії потрібно не менше, ніж зелені, - оглянувши мене, виніс він вердикт

Я дуже багатозначно подивилася на Реса, той лише знизав плечима, мовляв зелені так зелені, але ілюзію не зняв. Ха, думаєш, мене це сильно турбує? А ось і ні, сили-то мої все одно при мені, а темно-сині очі дуже симпатичні, мені подобаються, можу й так походити. Я подумки показала йому язика, на що він закотив очі й повернув мені мій рідний фіолетовий колір. Хм, так навіть краще: і звично й красиво й взагалі мені фіолетовий завжди подобався. Він примружився, а мої очі порожевіли. Вау, так теж прикольно. Начебто й на мої схоже, але в той же час нотка новизни й свіжості. Так, добре вийшло.

Далі мої очі позеленіли, а ось у Реса - порожевіли.

- так краще, - Дамір вдоволено оглянув нас

- мене-то за що?

- а ти вихваляйся поменше, - незворушно відповів йому батько, - ще результати є?

Поки Рес розповідав все, до чого ми додумалися в останню годину, я бавилася тим, що посилала йому всілякі картинки з ним розовооким переможеним такою класною зеленою мною. Так, здорово виглядає, мені подобається. І знаю, що жорстоко, тому що відповісти він мені зараз не може й взагалі відволікаю, так а нічого було мене підколювати! І так, це абсолютна безвідповідальність з мого боку, але нічого не можу з собою вдіяти.

До честі Реса, він ні зовні ні подумки не реагував на підколки, хоча я вловила від нього хвилю невдоволення. Зате Дамір, не знаю як, все просік і мої очі поблакитніли. А що, мені й так подобається, я взагалі з будь-яким кольором прекрасна. І не треба мені тут своє єхидство демонструвати й слати мої ж перекручені на новий лад картинки! І взагалі, як ти можеш одночасно розмовляти й займатися цією діяльністю невихованих діток? Я так не змогла б...

За кілька миттєвостей очі Реса придбали темно-синій колір і я просто не втрималася від того, щоб знову послати йому те ж саме в ролі мене такою могутньої і блакитноокої і його такого слабкого й нещасного синенького. А що? В крайньому випадку, зараз станемо однаково-синіми, слабкіше то немає кольорів.

Дамір вважав по-іншому, і вид мене сіроокої був абсолютно не прикольним. Так, я, звичайно, гарна, але якось воно блякло виглядає... не сподобалося мені, ось ні крапельки.

- Рія, план на завтра?

- злітати в Шаар, дізнатися, як вони справляються з Рисом і чи візьмуть мене. Дізнатися в Ніка про відділення Шаару біля Хінкари й точно визначиться з академією. Придумати маскування - легенду й зовнішній вигляд.

- добре, приймається, - моїм очам повернувся звичний фіолетовий колір, - Ан, ідеї з приводу зовнішнього вигляду?

- змінити все: косметику, парфуми, тип одягу. Я в цьому не спец, але ж за допомогою косметики можна візуально змінити риси обличчя, так? - він повернувся до мене, і я невпевнено кивнула, - тон її вибираємо трохи тепліше або навпаки холодніше того, чим зазвичай користується Рія. Духи замінити на абсолютно інші, навіть не схожі. Одяг теж повністю змінити, - він змірив мене поглядом і продовжив, - додати прикрас... купити абсолютно нові й в іншому стилі. Змінити зачіски. Взуття можна на підборах або з платформою, щоб візуально зробити зріст вище...

- дуже добре, - Ресу теж повернувся рідний колір, - завтра після Шаару цим і займіться. На кольорову гаму одягу теж зверніть увагу - змінити повністю. Так, Рія?

- краще спочатку вирішити з кольором очей й підбирати під нього. Не нижче зеленого, тут я згодна, але ж ще є бурштиновий. І якщо в академію в цьому році вступить багато сонячних, мені краще не бути зеленою. Їм достатньо буде поглянути на мій морок або навіть на інше заклинання, щоб зрозуміти, що я аж ніяк не можу бути нижче їх.

- розумно, - він кивнув, - виділятися й лізти в бурштинові не варто, але якщо їх буде багато, то тебе дійсно хтось підловить. Добре, тоді в першу чергу дізнайтеся все про вступників та наявних учнів, потім вирішимо з кольором очей й будете займатись покупками. Ан?

- вступні через два тижні, тоді стане ясно з першим курсом. Про студентів завтра дізнаюся. Але пріоритет все одно перший курс, адже основну масу часу Рія проведе саме з ними

- згоден. Ще розумні ідеї є?

- змінити довжину й колір волосся, - схоже, Рес вирішив серйозно мене преобразити. Ой, щось не впевнена, що мені це сподобається... і бач який, справді все продумав! Хоча чого я дивуюся, хіба став би він інакше так несерйозно вести себе цю годину?

- добре, розберетеся з академією й кольором очей і тоді вже всім цим. А щось з приводу того, яку легенду придумати Рії і як відвернути й збити з пантелику ер*Меріон?

Ми з Ресом переглянулися й синхронно похитали головами.

- значить, вам ще одне завдання на найближчі дні. На сьогодні досить.

Ох, давно б пора. За сьогоднішній день я й так вимоталася, але ж завтрашній буде не простіше...

***

У мене ніколи не було проблем зі сном, але ось в останні кілька годин я переверталася з боку на бік і ніяк не могла заснути. Мені все було незручно, все чогось не вистачало. Здогадатися, чого саме мені не вистачало, не складно - Риса. Він старший за мене всього на місяць, рідкісний випадок для людини й дракона. І ось з найперших моїх днів він завжди був поруч. І завжди ми засипали разом. Спочатку він маленький вмощувався поруч і клав на мене голову. Коли ми підросли, особливо він, я вже спала в нього під боком, а Рис прикривав мене крилом і... не можу я заснути без нього! Якщо вдень кілька годинна відсутність поруч мого дракона була помітною, відчутною й доставляла неприємні відчуття, то ось зараз це стало критичним. Немов порожнеча всередині, порожнеча навколо й така самотність і безнадія...

Зрештою я не витримала й пішла до Реса. Рок миттєво насторожився, але побачивши, що це я й все нормально, заспокоївся й підтягнув до себе хвіст, даючи змогу пройти.

- Рія? - ось Реса я як раз не дуже здивувала, - не можеш заснути, так?

Я кивнула з нещасним виглядом, а він тепло посміхнувся й зробив запрошуючий жест.

- йди сюди, нещастя ти моє

Ані могла проспати багато чого, але такого не пропустила. Вже коли я зручно влаштувалася в кільці його рук, це маленьке й хитре драконя перелетіло до нас і радісно почало тикатися головою під мою руку.

- теж хочеш? - я посміхнулась

Підняла руку, а вона прослизнула й влаштувалася калачиком. Маленьким тепленьким калачиком, що ще й сопе так забавно.

А потім матрац прогнувся під відчутною вагою.

- Рок, друже, ось тільки тебе тут не вистачало, - невдоволено буркнув Рес

Так, Рок теж вважав, що його тут не вистачало! Тому ліг, склав навколо кільце хвоста й притягнув нашу купку крилом ближче до себе. Мда...

- мда... - Рес прямо точно скопіював мої думки, - принаймні, тепер можеш забути про самотність

Я посміхнулась. Так, самотністю й не пахне. І добре так: під рукою сопе Ані, ззаду мене обіймає Рес, а Рок взагалі всіх і відразу. І вони всі такі близькі й такі дорогі мені. Так, те, що потрібно. Була тільки одна неприємна думка - а як там Рис? Адже йому, напевно, теж погано... одне заспокоювало - з ним все добре, інакше б я відчула через риар.

***

Я замружилася від яскравого світла, але потім все ж розплющила очі. Ясно, Ані вже встигла услизнути по своїм неймовірно важливим шкодливим справам, а Рок, напевно, полетів розім'ятися й пополювати. Так, це ми з Рисом завжди вранці літали разом, а ось Рок досить часто робив це сам.

Я лежала біля Реса, поклавши на нього голову, він обійняв мене за плечі. Спить ще або...? Або. Повернувши голову я ніс до носа зіткнулася з ним.

- доброго ранку, - посміхнувся

Мимоволі посміхнулася у відповідь. Так, добрий начебто... але якийсь занадто лінивий: і лежати так добре й вставати зовсім не хочеться... я вмостилася зручніше й задумливо стала водити рукою по його грудях, та й взагалі по всій шкірі, що приховувала шикарні м'язи, подумки шукаючи причину не вставати довше.

- Рі, припини, - голос Реса був якимось хрипким

Ммм... чому? Мені подобається…

- лоскотно

Я підняла на нього очі, а на обличчі прослизнула лукава усмішка. Лоскотно, так? Ні, безумовно не лоскотно, щось ти якийсь напружений. Але, якщо хочеш, то це ж без проблем взагалі...

Рес видав чи то смішок чи то схлипування й ривком перевернув мене на спину, нависнувши зверху.

- хтось погано поводиться, - оглянув мене, рука ковзнула по животі, піднімаючи шовкову сорочку, - потрібно виправити...

У мене тут така блаженна-сонливість була, ну навіщо ж мене лоскотати?! Я з криками й сміхом намагалася відбитися від Реса, але він все-таки хлопець та ще й старший за мене, так що хто з нас двох сильніший нескладно здогадатися.

- ааа... Ре... Рес, пу... сти мене!

- пустити? - він зупинився, а я змогла перевести подих, - чому? Мені подобається…

Він знову провів рукою по моєму боці, ледь торкаючись шкіри. Я мимоволі хихикнула й трохи відсунулася. Його маневр повторився, мій теж. Тільки от далі мені відсуватися нікуди, і так вже плечем торкаюся його другої руки...

- здаєшся? - і дивиться на мене очима, в яких танцюють смішинки

Здатися? От ще, розмріявся! Я взагалі тобі ще помститися повинна, я ще не забула... за що, вже не пам'ятаю, але мстити буду.

У наступні кілька хвилин я реготала як ненормальна й намагалася відбитися або вислизнути, втім, і те й інше безуспішно.

- все ... я сд... да... юся!

- здаєшся? - він зобразив задумливий вираз обличчя, - навіть не знаю... - вдоволено посміхнувся, нахилився ближче й прошепотів, - тепер ти моя і я буду лоскотати тебе стільки, скільки захочу!

От же гад! Я могла пробачити багато, але не таке ж нахабство! Ривок і вже я сиджу з поважним виглядом зверху, а він лежить і сміється. Так, на цю тему в мене ілюзій не було, він просто дозволив мені таке провернути (в прямому й переносному сенсі). Але ж можна було обличчя й серйозніше зробити, всю картину псує!

- ти переможений! - спробувала я донести до нього потрібну думку

- так, - і все ще сміється

- тепер ти будеш.... Ммм.... - ось щоб такого побажати?

- лоскотати тебе вранці?

- ні! Ти будеш…

Від важких роздумів мене відірвав дракон, що повернувся з охоти.

- Рок? Ти ж не хочеш сказати, що вже час? - Рес подивився на нього й посмішка тут же сповзла з обличчя, - Рія, у нас десять хвилин!

О-о... Дамір не любить запізнень, а щоб привести себе в нормальний вигляд, яким не буде незадоволена Іаріда, потрібно явно більше десяти хвилин!

- ти будеш моїм слугою весь сьогоднішній день, - оповістила я Реса, скочивши й збігаючи в ванну. Уже в дверях на секунду зупинилася й продовжила, - і я наказую тобі всюди мене супроводжувати!

Ну а що? Треба ж хоч щось загадати зараз, а нічого іншого придумати не встигла. Я знаю, що він би й так зі мною весь день літав, зате тепер виходить, що він робить це не просто так, а тому що я така класна наказала йому... приємно на це дивитися з такої точки зору!

«так, дивись-дивись. У ванній мені теж тебе супроводжувати?»

Ем... ні, не варто. Я дозволяю тобі поки що одягнутися й зібратися. До речі, а щось з моїх речей, бува, не завалялося у нього в кімнаті? Знадобилося б зараз...

«не повіриш, але випадково завалялося. Одна твоя сорочка вже півроку тут випадково валяється»

Це добре. Дуже добре. А взуття та шорти або штани є?

«немає»

Емай, ось це вже прикро. Доведеться забігти до себе в кімнату, не піду ж я в одній сорочці...

«розслабся, Ані все принесла. До речі, у тебе залишилося п'ять хвилин»

Ані я відразу ж подумки похвалила, хоча наскільки вона розумничка, зрозуміла лише побачивши принесені речі. Там було навіть те, про що я якось забула: гребінець, шпильки, косметичка, парфуми... це не рахуючи частин одягу на кшталт білизни, про яку я теж якось не подумала. Коли Рес вийшов з ванної, я вже була практично одягнена (не рахуючи сорочки, яку він мені обіцяв, а я не знаю, де вона) й розчісувала волосся. Він скептично мене оглянув, вклав у руки косметичку й зайнявся моєї зачіскою. О, це добре, плести він вміє (не складно здогадатися, на кому навчився), а мені зайва хвилинка не завадить. А сам-то він коли встиг зібратися? І добре виглядає, ні до чого не причепишся...

Коли видом моєї голови й обличчя ми обидва залишилися задоволені, Рес відкрив одне з відділень шафи. Вау... я й гадки не мала, скільки в нього моїх речей. Кофтинки, пара блузок, шкіряна куртка, жилетка й безрукавка... навіть підшкірки лежать! Звідки це все?

- ти тут залишила, - намагаючись зробити серйозне обличчя відповів Рес

- а ти мені чому не говорив, що в тебе тут стільки моїх речей накопичилося?

- мені було цікаво, коли ти сама помітиш

- а чому зараз показуєш?

- та ось чекаю-чекаю, чекаю-чекаю, вже й набридло, - вже губи кусає

Мда... як сюди потрапила куртка або кофти я ще розумію, але блузки-то звідки? А, я згадала! Після якихось там офіційних зустрічей й іншої дурниці ми вирішили політати, а мені було ліньки йти до себе переодягатися (так, пройти кілька зайвих поворотів - неймовірно складно!). Він мені тоді ще одну зі своїх сорочок дав, а я тут парадну блузку й жилетку залишила... і, мабуть, не один раз. Але яким чином я примудрилася забути тут підшкірки? Одягали їх під шорти, щоб літаючи на драконі не подряпати ніг і не наставити на них синців. Хороша штука й корисна. Зроблені з якогось там супер-пупер крутого матеріалу, так що на ногах вони були навіть не помітні - немов друга шкіра - але при цьому міцні, не рвалися, не розтягувалися й надійно захищали справжню шкіру від лусочок дракона. А, я згадала, мені жарко було, і я їх зняла...

- а раніше я в тебе нічого не забувала?

- а раніше я тобі про це нагадував

От нічого стояти й сміятися з мене, ясно?

- Рі, у тебе такий вираз обличчя, ти б себе бачила!

Я пробурчала щось нерозбірливе й натягнула блузку. От... нехороша людина!

- кінчай дутися, йдемо

- час?

- ще п'ять хвилин

- стоп, - я різко розвернулася і втупилася в Реса, - ти мені п'ять хвилин тому сказав, що ще п'ять хвилин!

- це було десять хвилин тому, якщо бути точним

- і... і за скільки насправді прилетів Рок?

- за двадцять: п'ятнадцять зібратися й ще п'ять спокійно дійти

Ой, про те, що потрібно ще дійти, я якось не думала...

- навіщо ти мені сказав, що десять? Я б так не поспішала!

- а так як раз вчасно зібралася

- я б і так вчасно зібралася!

- прямо як зараз?

- та я... та ти...!

- на правду не ображаються, - вже ледь стримується. Смішно йому, бачте!

Ні, останнім часом ти занадто знахабнів, друже мій! Потрібно щось з цим робити. Я ще правда не придумала, що... але бережися!

- ти йдеш чи я сам? - посміхнувся

- я - йду! - гордо пройшла до дверей і вже там обернулася, - а ти мене супроводжуєш, зрозумів?

Він пирхнув і закотив очі, але все ж пішов за мною. Ось так, розумничок.

***

- Рис!!!!!!!

Я трохи з Рока не звалилася, мене Рес встиг схопити за талію. Але коли ми спустилися, в два стрибки я була біля свого дракона.

Рис грайливо штовхнув мене головою в груди, від чого я зробила пару кроків назад. Ой, легше, мій хороший, ти ж мене так на землю впустиш. Але взагалі я на нього ні крапельки не сердилась, я була така рада його бачити! Я знаю, що ще й дня не минуло, але раніше ми не розлучалися більше ніж на годинку-дві, та й то досить рідко.

Рис теж був радий мене бачити й від надлишку емоцій аж прискакував навколо. Ми з ранку ще не літали, так? Зараз виправимо!

«Рія, тільки на території Шаару»

Я його вже й не слухала. Ми носилися по небу ще швидше, ніж зазвичай. Ми виробляли фінти ще божевільніше, ніж зазвичай. Ми насолоджувалися всім цим ще сильніше, ніж зазвичай. І нам більше абсолютно нічого не було потрібно, нам абсолютно ні до чого вже не було діла.

Коли ми спустилися, виявилося, що Рес з Ніком вже встигли все дізнатися й обговорити. По-перше, неподалік кожної академії є відділення Шаару, але неподалік - поняття відносне й від Хінкари відділення досить далеко. Якщо міряти на крила дракона, то не дуже, але у зв'язку через риар кожен метр грав значення. Так вирішили питання з академією - я йду в Лаерт.

Питання з Шааром теж вирішилося без проблем - мене беруть. Правильно, який дурень не візьме фіолетову та ще й з Елдіроном? Вік - справа десята, вирости я завжди встигну. А такими сильними й перспективними парами не розкидаються. Тим більше, що серед шаарівців я бачила не так багато бурштинових, а основна маса – зелені.

Мене знайомили зі всякими важливими людьми, розповідали, хто й за що тут відповідає, але коли голова закрутилася від купи осіб, імен і посад (потрібно сказати, це могло б статися набагато раніше, але пам'ять на таке нам теж батьки тренували. Погано тільки, що часто й цього буває недостатньо) махнули рукою й здали Ніку. Ми обоє такому повороту подій зраділи й пішли дізнаватися про всі премудрості шаарівців.

Переконавшись, що зі мною все нормально й на найближчий час я зайнята, Рес полетів в академію. Точніше, я його відправила в академію, тому що він напрочуд серйозно поставився до моєї ранкової заяви й відлітати не поспішав. Дивно навіть. Приємно, відчуваєш свою крутість і важливість, але дивно... з чого б це? Хіба не розумієш, що коли я з Рисом та ще й в Шаарі, нічого поганого трапитися не може?

Втім, Нік швидко зайняв мене настільки, що все інше вивітрилося з голови. Спочатку просто оглядова екскурсія по всьому, потім ми пішли займатися звичайними шаарівськими справами, від яких хлопця ніхто не звільняв. Дракони, дракони, дракони. У когось просто оглянути й зробити висновки, що все нормально, когось перев'язати, комусь дати ліки, над кимось почаклувати, а іншим потрібно викликати головного лікаря. Нік відповідав за всіх, але при тому ні за кого конкретно. Просто загальний догляд, а якщо все погано - кличемо лікаря. Хоча кілька разів я й запевняла його, що ми з Рисом і самі впораємося. Лікаря все одно покликали, справлялися ми вже під його наглядом. І таки да, він залишився задоволений, навіть дуже задоволений. Спеціальних знань у мене не було, але сил вистачало. Коротше, забрав він мене в Ніка й далі я вже літала з ним, осягаючи премудрості драконячої анатомії й ази медицини.

До вечора я втомилася, як за останнє випробування в небі. Ніколи не думала, що це так складно - доглядати за драконами з Шаару. Догляд за своїм драконом у мене взагалі сил не відбирав, навпаки - ми обоє це любили. І так, в Шаарі особливі дракони і, крім іншого, їх ще підлікувати потрібно, та й не тільки, але все одно... я й раніше не думала, що бути шаарівцем просто, але тепер перейнялася до них глибокою повагою.

Весь шлях до замку я вдало проспала, сидячи ззаду Реса й напівлежачи-напівспираючись на його спину. І навіть примудрилася непогано відпочити, такому ми вже давно навчилися в наших-то кількаденних польотах. Коротше, в замку я була бодрячком і навіть могла міркувати.

- а ви нічого не забули? - вислухавши наш звіт за сьогодні й плани на завтра запитав Дамір

Я перезирнулася з Ресом і почала посилено міркувати, що ж він має на увазі. А якщо Дамір нам про це сказав, він безумовно має щось на увазі, та при тому досить важливе. Будь це щось не дуже важливе, він би дав нам зробити помилку або просто про це забути й потім розбиратися з наслідками. А зараз сказав... що ж це таке велике й суттєве, що ми впустили?

- опікун Рії! Ми ще з ним не бачилися й взагалі потрібно побільше дізнатися про цього типа. Як би він нам все не зіпсував...

Вау... якось я про нього зовсім-зовсім забула. Я й спочатку його не сприймала як якусь важливу зміну в моєму житті, а вже після новин про Риса взагалі з голови викинула - не до того було. Та й не потрібен мені опікун, краще просто віддайте мого дракона й залиште мене в спокої...

- у всякому разі, ти не безнадійний, - констатував Дамір, - добре, а тепер слухайте. Ріїн опікун - імперський службовець, взагалі працює за іншою спеціальністю, але подібні випадки звалюють на нього й ще парочку таких же, хто не проти отримувати імперську премію за опікунство. Саме в цього вже десять підопічних різного віку й положення. При чому останні сім-вісім явно були зайвими, тому що він не справляється. Та й неможливо це... Схема вже відпрацьована: дитині знаходять фактичного опікуна, а він відповідає лише за папери. При чому тут я б на нього теж особливо не розраховував, бо людина конкретно перевантажена і йому просто не вистачає на все часу

Зате грошей з премій вистачає!

- хочеш сказати, він не проти того, що Рія живе тут?

- не просто не проти, а дуже радий позбутися чергових проблем. Та й... спробував би він бути не радий, - о, уявляю. От тому я й не думала, що в моєму житті цей самий (або будь-який інший) опікун з'явився б - Дамір би не дозволив

- нам він ні в чому заважати не буде?

- не буде ні заважати, ні допомагати

Добре. Дуже добре. Я ж хотіла, щоб моїм опікуном став хтось із ер*Дераон, та хоч всі разом. Тепер так і вийшло. На паперах, звичайно, інакше, але це не важливо. Втім, я ні на секунду не сумнівалася, що при будь-яких обставинах залишуся жити в Шианкарі, навіть будь цей тип й іншої думки (одна з причин, чому я так вдало про нього забула). Я сама проти, та й Рес і його батьки теж. І якщо в суді Дамір не зміг цього добитися, то ось за його стінами - стережіться. Якщо йому щось потрібно, значить так і буде.

***

Я не могла заснути. Знову! Ніколи раніше в мене проблем зі сном не було... а ось вже другу ніч поспіль я кручуся з боку на бік, а думками мучу себе так, що аж плакати хочеться. І все тому, що поруч немає Риса. Ну не можу я жити без нього, просто не можу! І якщо вранці в душі грілася думка, що вже за годину-дві його побачу, вдень ми разом носилися по Шаару та допомагали іншим драконам, а ввечері мене зайняли розумової діяльністю, то ось ніч... тут я залишилася наодинці з моїми думками, моїми стражданнями , моїм болем, моїми переживаннями... ні, це просто нестерпно! Нелюди, забрали в мене дракона! Та щоб вам в посланці піти! Як я переживу п'ять років таких ночей?

Зрештою, я психанула, взяла речі на завтра й пішла до Реса.

Рок трохи здивувався, але більше зрадів. А усюдисуща Ані ковзнула мені на плече й всім своїм виглядом показувала, що вона така мила й хороша й давай вже, не тупи. Я посміхнулася й погладила її, а потім почухала шию біля гребня, що вона особливо любила. Рес подивився на мене, що переминалася з ноги на ногу, удавано тяжко зітхнув і зробив запрошуючий жест. Двічі повторювати було не потрібно. Я вмостилася на боці, Рес обійняв і притягнув ближче, Ані підлізла під руку й вже вдоволено сопла, а Рок згорнувся навколо. Я влаштувалася зручніше й мимоволі заусміхалася. Добре-то як! Сподіваюся, що й Рису теж...

Ранок повністю повторював вчорашній - Ані й Рока вже немає, а ми з Ресом все ще валяємося. Точніше, я сплю, а він чи не хоче вставати (як я його розумію!), чи мене будити. Очі самі собою ковзнули по його грудях.

«не потрібно» - простеживши за моїм поглядом, послав він думку

А? Взагалі я про це й не думала, але тепер... та й треба ж дізнатися, чого це він так дивно реагував, хіба ні?

«чого не потрібно?» - рука піднялася й зависла в декількох міліметрах над ним: «цього?»

Ой, догралася... Рес одним ривком перевернув мене на спину, опинившись зверху.

- я тебе попереджав!

Ой, нііі, не треба...

- чого не треба? - він лукаво посміхнувся, а одна рука вже піднімала мою туніку, - цього?

Так, цього самого - зовсім не потрібно мене лоскотати!

- як скажеш, - він відпустив мене й відсторонився

Точно дивний якийсь. Дивний і на подив поступливий. І так, начебто я сама просила його цього не робити, але якесь внутрішнє відчуття невдоволеності залишилося.

- лоскочиш тебе - не підходить, не лоскочиш - теж не підходить. Ти вже визначайся якось, - він скосив на мене очі й посміхнувся

Я? Визначитися? Ні, це складно. І взагалі, він мої думки читає, невже сам зрозуміти не може?

- Рія, та якщо хоча б ти розуміла, чого хочеш, це було б дивом

А я йому хто, фахівець з див?

- провокатор ти малий, ось ти хто, - він знову скосив на мене очі й хмикнув, - потрібно тебе чимось зайняти...

Так займай, я ж не проти. А чим?

- чим-чим, тим самим. У нас хіба мало невирішених питань? Навіть твоя легенда - подумай над цим.

А що тут думати? Придумати ми можемо багато чого, але ім'я-то моє залишиться.

- ім'я? Так, ім'я - це проблема. От і думай, що з цим можна зробити.

А що з цим можна зробити? Ну добре, давайте по порядку. Значить, з чого складається дворянське ім'я? Перше - це власне ім'я. Далі ставиться ім'я дракона, ер*родове прізвище, ім'я більш сильного батька дракона, ім'я матері (батька, якщо мова йде про хлопця), ар*рід дракона. Разом, отримуємо - Раелія Рисрам ер*Діасен Лиерта Дінаріель ар*Елдірон. І от скажи мені, як це все змінити до невпізнання, щоб юридично це все ж була я? Гаразд, а наскільки все погано?

- Рес, а для вступу повне потрібно, або скороченого вистачає?

- та кого хвилює ім'я твоєї матері? Скорочене

О, вже краще. Тоді отримуємо - Раелія Рисрам ер*Діасен. Але краще то воно й краще, а я й тут не бачу особливих можливостей щось змінити, якщо чесно. Хоча, може закосити під дурочку й скоротити неправильно? Використовувати не моє ім'я, а ім'я моєї матері, все одно ніхто особливо його не пам'ятає. Емаєві Меріони напевно пам'ятають, але навряд чи будуть шукати мене під ним. Такий варіант спрацює?

- а чому б і ні? - Рес задумався, потім знизав плечима, - це ж теж частина твого імені, а що скорочувати правильно не вмієш - ну вибачте, розумом не вийшла

Нормально?! І сидить посміхається! Так я тебе зараз...! да за таке...! Я жбурнула в нього найближчу подушку, а потім ще одну, а потім ще одну. А останню жбурляти шкода стало - всього одна-то залишилася - так що я просто систематично стала бити його нею ж. А він сидить і сміється! Тобі взагалі нічого не заважає?! Я тут в праведному гніві б’ю його подушкою, а він сидить і сміється! Неможлива людина, чесне слово! Навіть сердитися на нього не виходить...

- а ти й не сердься

Він підморгнув, перехопив подушку й потягнув її на себе, а оскільки я своє знаряддя не відпускала, то й мене теж. Перекувиркнулася слідом і навіть випустила з рук пухове втілення моєї помсти, тому що внизу якраз валялося ще три таких самих, якими я ще недавно кидалися в Реса. Дві знову пішли на обстріл, а третьою я спробувала хоч якось донести до нього своє обурення. Оскільки тепер озброєні були ми обоє, він теж осторонь не сидів і не терпів таке над собою знущання, а відбивався й цілком навіть успішно. Так, що в кінці кінців я залишилася без подушки, а він уклав мене на лопатки. Витягнута рука впиралася трохи вище грудей і не давала піднятися.

- здаєшся?

Пф... звичайно, розлітався. Я взагалі мщу тобі, якщо не помітив.

Рес скептично мене оглянув, хмикнув і люб'язно дозволив:

- мсти

Моя чергова спроба піднятися уперлася в його залізну руку, яка й не думала зрушуватися з місця.

- ну що? Давай, я чекаю

Чекає він... а хай чекає, чому б і ні? Демонстративно заклала руки за голову й поклала ногу на ногу. А що? Мені лежати комфортно, а він... хай чекає далі!

- значить, з ім'ям розібралися, - я прикинула, що буде простіше й продовжила, - тепер треба щось зробити з ім'ям дракона. Що ми можемо з ним зробити?

- не знаю, сама думай, - знизав він плечима, явно теж затіявши свою гру

- вибач, не можу - розумом не вийшла!

- хм... доведеться тебе рятувати, - він на деякий час задумався, а потім видав, - Ртарам

- що?

- Ртарам, - повторив Рес, - Рисрам плюс Лиерта - Рам плюс Рта - Ртарам.

- і що це таке?

- ім'я твого дракона

- Рес, це якась незрозуміла комбінація половини імен мого й не мого дракона

- і що? У твоєму імені вони є, а ти вирішила, що в скорочене потрібно впихнути якомога більше й зліпила їх. Ну що поробиш, дурненька ти у нас, - він лукаво підморгнув

От я навіть уваги на це не звернула, чесно. Абсолютно ні крапельки. Зовсім. І спрага чиєїсь крові мене теж не охопила. І лежати далі в розслабленому стані мені теж не стало складніше (але я все одно зовні не подавала виду!).

- ти їх навіть не по порядку зліпив

- зараз перепридумаємо. Дракон у тебе пацанчик із середніх і цього не змінити, значить в імені «и», дві «р» і ще три будь-яких. Рис - не підходить, ти його весь час так називаєш. Значить, від твого беремо Рам. Залишилося р і и. Лир? Рамлир? Ні, не звучить щось... Тир? Рамтир? Або Рамрит? Рамрил?

- еее... та щось не дуже

- інших варіантів немає, з цих вибирай

- Рамтир, - я покатала ім'я на язику, - добре, решта мені взагалі не подобається. Але ти впевнений, що таке прокотить? Навіть ні, краще все ж Рамлир ... звучить ще дивніше, але хоч по порядку

- у батька запитаємо, але по ідеї повинно

- хм... добре. А з прізвищем мені що робити?

- прізвище, прізвище, прізвище... не знаю, його-то ніяк не спотворити, - він навіть відпустив мене й в глибокій задумі ліг поруч

Прізвище... так, якщо з іменами ми ще змогли так по-емаєвському щось зробити, то тут взагалі без варіантів. Як можна змінити прізвище? З нашими витівками було б логічно зараз змішати й спаплюжити його й рід Риса, але ні. Я до сих пір з іменами драконів сумніваюся, а прізвище так перекрутити не можна навіть в найсміливішій фантазії.

- а не потрібно його ніяк перекручувати

- в сенсі? І до чого ми так з іменами корячилися, якщо з прізвища будь-хто може зрозуміти, що я - це я?

- не зможе - ми тобі все прізвище змінимо, без перекручування

- і як ти збираєшся це зробити?

- а ми тебе зараз заміж видамо, от прізвище й зміниться

Я аж поперхнулася, а оскільки все ще лежала на спині, то закашлялась і перевернулася на бік. Відкашлявшись, підвелася на ліктях і втупилася на нього, як на посланця, а саме - як на ненормального.

- Рес, ти що, з глузду з'їхав? Заміж?! Мене?!

- не потрібно на мене такими круглими очима дивитися! От уяви - видали ми тебе заміж, прізвище змінилося й без всяких проблем здаємо тебе до академії. Там вчишся п'ять років, після чого отримуєш Риса, розлучуєшся через фіктивність шлюбу й живеш спокійно далі

- а де в цей час буде мій гіпотетичний чоловік?

- та де, справами своїми хай займається, ми йому не заважаємо. Просто п'ять років не зможе вийти ні за кого іншого, але ми йому це можемо компенсувати фінансово, я думаю, він в образі не залишиться

Уявляю, яких збитків це може завдати казні. Втім, ідея Реса, так що нехай сам за неї й платить (залізна логіка, так), а їх казні взагалі ніщо в світі збитків не завдасть. Висловитися з цього приводу він не побажав, зате подивився на мене з таким видом, що поспішила перевести тему:

- ммм... попустимо. І за кого ти мені пропонуєш вийти?

- зараз придумаємо... він повинен бути з не дуже відомим прізвищем - це головне. Явно не герцог, та й не маркіз, а ось граф підходить. Їх вже більше й знати всі сім'ї всіх графів в імперії просто нереально. Значить, зеленоокий або нижче. Але, оскільки в тебе очі будуть зелені або вище, а ви повинні один одному відповідати, просто для зайвої перестраховки, значить - зелений. Друге вже складніше - ми повинні йому довіряти. А значить, це не просто гіпотетичний перший зустрічний на вулиці граф, а хтось із знайомих, з близьких знайомих. У тебе близьких знайомих графів, що заслуговують на довіру, не спостерігається, - у мене взагалі знайомих, крім нього, не спостерігається. Тобто друзів, а якісь особистості, бачені пару раз в житті, є. Просто й батько мене зайвий раз до кого попало відпускати не хотів, та й я його чи Ресову компанію залишати теж, так що на них моє коло спілкування закінчувалося, - значить, шукаємо в мене або в батьків. Хоча вони теж навряд чи, сумніваюся, що в них є відповідні за віком близькі знайомі. Ммм... знаєш, є пара хлопців з академії...

- але?

- Рія, вони мої однокурсники, їм всім не менше двадцяти чотирьох

- і що? Я ж не заміж за них збираюся. Ой, ну тобто заміж, але це ж інше... коротше, не бачу тут проблеми

- зате я бачу... добре, ось як раз з цим-то я розберуся...

- з чим?

- та так, не важливо. Значить, потрібен надійний й адекватний графчик з академії... з першої групи відкидаємо, з другими я три роки навчався, вони мені ближче. Та й там на рік-два молодші, хоча б щось... Разом маємо чотирнадцять хлопців, з яких зелененьких - вісім. Як мінімум п'ятеро вже одружені - двоє ще з академії, а про інших я начебто щось подібне чув. Разом троє... ні, цей ні в якому разі, він на надійного не тягне... двоє... - він зміряв мене поглядом і зітхнув, - ці теж не підходять...

- чому? Ти їм не довіряєш?

- не те щоб не довіряю... Ріну я дуже навіть довіряю, але ось тебе... йому... Ні, - він похитав головою

- так говориш, ніби я насправді за нього заміж збираюся. Довіряєш - значить він нас не видасть, а хто п'ять років буде на паперах значиться моїм чоловіком не так важливо. До речі... а чому ти взагалі вирішив, що мене можна видати заміж? А опікун? А хіба тоді не мій чоловік за мене відповідає?

- твій опікун – взагалі не те, на що варто звертати увагу

- але ж тоді й Меріони можуть дізнатися, що я вже не під його опікою й заміж вийшла

- поки ваш шлюб фіктивний, а ти фактично вважаєшся дитиною, тобі потрібен опікун. А папери про заміжжя ми сховаємо далеко й надовго, ніхто крім нас і його знати не буде. Або ще щось з ними зробимо. Або не з ними... - тут вираз його обличчя став зовсім дивним, а я насторожилася, - думаю проблем не буде

- не з ними?

- ми щось придумаємо, - склалося враження, що він вже придумав, але поки мені не скаже. Це насторожує…

- придумаємо, - фиркнула я, - ми вже стільки дурниць придумали!

- та нормально все буде

- Рес, не ображайся, ти в мене, звичайно, розумний, але я хочу послухати думку Даміра на цей рахунок

- я ж не проти, - він посміхнувся, - навіть зовсім навпаки

- добре... розкажи мені поки про цього Ріна

- Ріан ер*Тінаел, дракон його - ар*Мендвіор, зеленоокий, двадцять п'ять років. Мій сусід по кімнаті - три роки разом жили. Нормальний хлопець і друг хороший, до сих пір бачимося час від часу. Це, до речі, ми з ним про очі дізналися, і я на нього намагався накласти ілюзії, що теж плюс... не знаю, що ти хочеш почути?

- а чому він не підходить? Ти сказав - довіряєш йому, нічого поганого теж ще не сказав. Не погодиться?

- чому-чому, - він пробурчав щось невиразне, потім зробив для себе якісь висновки й махнув рукою, - добре, він - найкращий варіант, я йому справді довіряю найбільше за всіх. По голові настукаємо й все буде нормально, - пробурмотів швидше для себе, ніж для мене

Реса від допиту на тему того, що він вкотре має на увазі, врятував Рок. Я завила - знову збиратися за п'ятнадцять хвилин?!

- та розслабся, я сьогодні попросив його раніше прилетіти.

- раніше?

- так, у тебе є півгодини

- півгодини?! Сильно раніше, мені цього прямо вистачить, - мій голос був сповнений сарказму, - це взагалі або тільки на зібратися?

- тільки на зібратися. І нічого мені тут нити - у тебе зайвий час є щоб копатися й півдня у ванній проводити?

Ні, зайвого часу в мене не спостерігається, а якби був, я б краще з Рисом в Шаарі на півгодини більше провела. Ех, прав він... але ж так приємно не поспішаючи зібратися, полежати у ванні, розчесатися, підібрати одяг, зачіску, нанести легкий макіяж... А не носитися як навісна й на ходу магією мити й сушити волосся!

- якщо тобі це так подобається, можеш раз в тиждень вставати за дві години й робити, що хочеш, а в інші дні збирайся нормально

Хм... це гарна ідея, мені подобається

- ще б не подобалася. Іди збирайся, вже шкодую, що сказав тобі про півгодини!

Не треба шкодувати, мене краще пожалій. І встигну я зібратися, не потрібно мене квапити!

***

Дамір з Іарідою спочатку від наших ідей впали в шок (ніколи не думала, що таке взагалі можливо). Якщо на новини про імена він хмикнув, подумав і погодився, то ось реакція на заміжжя в них обох була не кращою за мою. А погляди, особливо погляд Іаріди! Він не обіцяв ні мені, ні Ресу нічого хорошого. До нашого душевного й фізичного здоров'я, Дамір перейнявся ідеєю досить швидко, а після цього й дружину переконав, що не все так погано. Я не сумнівалася, що про цього Ріана він дізнається все можливе й неможливе, але до сина в нього було тільки одне питання:

- він надійний?

- я б довірив йому своє життя

- а життя Рії?

- так

Він не забарився ні на секунду, з чого я зробила висновок, що в кімнаті він мав на увазі щось інше.

- добре, - кивнув Дамір, - клич сюди, поговориш з ним, а там подивимося