Краще пізно, ніж без риара.
Зі збірки приказок Дроакської імперії
Бувають моменти, коли стає плювати на все. Все, абсолютно все відходить на другий план, залишаючи лише одне, найважливіше. Коли ми з Ніком летіли в Шаар, саме так і сталося. Я відчувала, це виходило з риара й мало не фізичним болем лунало по всьому тілу.
- нарешті!
- що трапилося? - не на жарт занепокоїлася я, серце болісно стислося
- твій дракон він... неспокійний
Неспокійний - не те слово. Риса взяли в кільце, втім, з досить великим радіусом, він до себе й близько нікого не підпускав. Вся поза була напружена, ніздрі розширені й агресивно видихали повітря, з пащі так і норовив вирватися вогонь. Підходити до нього банально боялися. Всі, крім мене, зрозуміло. А я не просто підійшла - я щодуху побігла. Елдірон різко повернувся, загарчав і видихнув струмінь полум'я. Щит поставила миттєво, хоча накопичувач і був порожній після сьогоднішньої алхімії, сам Рис поруч, так що проблемою це не було. Але вражає, це ж наскільки він повинен бути не в собі, щоб з відстані в кілька десятків метрів не впізнати мене? Та за кілька сотень впізнає, це взагалі не проблема! А про можливість відчути через риар я взагалі мовчу... впізнав, усвідомив, заревів і кинувся до мене.
- Рис! - я обняла його голову, - що сталося?
У наступну секунду мене відштовхнули, а він одним стрибком опинився спиною до мене й люто гарчав на когось перед собою.
- назад! - крикнув хтось із шаарівців
- Рис! - покликала я його, - Рис, це свої!
Мене не слухали - він повертався, окреслюючи вогняне коло в центрі зі мною, зриваючись на рев і знову видихаючи полум'я. Покликала ще раз, але це було без толку. Тоді підійшла до нього (так, підходити до дракона в такому стані - самогубство, але мене він не зачепить), підстрибнула, трохи магії на імпульс, приземлилася між крил, далі пройшла - ми так часто робили - і сіла. Лягла, якщо бути точною, і обхопила його шию, при цьому нашіптуючи якісь слова. Які - це було не важливо, сам голос й інтонація подіяли на нього - Рис потроху заспокоївся, зупинився й тепер тільки люто видихав повітря через ніздрі.
- зникніть усі! – не надто чемно, але мені було не до цього
- він... ти... - спробував заїкнутися один з «стажерів», але інші шаарівці тут же на нього цикнули й повільно та плавно стали відступати.
От молодці, він на взводі, різких рухів не потрібно. І Емай, як же я їм за це вдячна! Ні, не конкретно зараз, зараз-то вони розуміють, що він швидше життя віддасть, ніж заподіє мені шкоди (а я не дам йому заподіяти шкоду іншим). Видно - зараз Рис мене захищає. І так, від них теж, саме тому нікому й не варто перебувати поряд. Але моя подяка була пов'язана не з цим. Вони не повинні були так робити... як тільки він почав проявляти хоч найменші ознаки агресії... ще навіть до нашого прильоту... нехай він і сильніше, але проти кількох драконів і без магії (я ж не поруч!) шансів немає. А вони чекали, тільки здалеку спостерігали за ним, щоб нічого не накоїв... а будь інакше, я б прилетіла й застала Риса в одній з будівель, спеціально обладнаній для подібних випадків. І що б він творив там, навіть думати не хочу... якщо він в такому стані... все було б спалено дочиста, а він би намагався проламати стіни. І при цьому б точно покалічився!
Рис трохи заспокоївся, але все ще був дуже нервовим. Навіть літати не захотів, так що ми просто сиділи, а я розповідала йому про все: про навчання, про академію, про болд, про Джейка... чомусь усі мої теми згортали саме на нього. Зрозуміла я це далеко не відразу, а ось як зрозуміла - задумалась, та при тому надовго. Відірвало мене ментальне питання Ніка.
«я не полечу в академію»
«так я розумію... хочеш, заберу тебе з ранку?»
«ні не потрібно»
«а академія?»
«плювати» - чесно відповіла я: «а ще у мене хороший куратор»
«як скажеш. Якщо що - клич, я прилечу»
«спасибі, Нік»
Наступним кроком був цей самий куратор. Реса все це схвилювало не на жарт, так що його теж довелося заспокоювати мовляв все нормально, Рис теж вже не нервується (мої балачки - хороша терапія) тільки прислухається до всього навколишнього з незвичайною увагою. Той факт, що я з Рисом, заспокоював апріорі, тому що він мене в образу не дасть і захистить будь-якою ціною. Загалом, домовилися, що я залишуся в Шаарі, а він скаже хлопцям, що мене на тренуванні не буде, і що завтра день пропущу теж з ким потрібно поговорить.
До самого вечора я все розповідала щось і розповідала, а Рис слухав, іноді пирхав, іноді легенько пхав мене головою, мовляв давай далі, чого задумалася. Ніч? Ніч - це ніч, я спала в нього під боком, а крило закривало від усього світу. Прокинулася рано - звичка з академії. І не відразу зрозуміла, де я перебуваю - знову ж за звичкою повернула голову, щоб зустрітися з ласкавим поглядом сонячних очей, а потім отримати таку ж усмішку й самій просяяти у відповідь. Повернулась, побачила Риса, посміхнулася йому й зраділа нітрохи не менше, але легкий наліт суму все ж залишився.
Сьогодні мій дракон був набагато спокійнішим, ми навіть політали зрання (і ще спробували дещо з того, що показував Зак), а після того, як Айдар люб'язно нагодував мене сніданком, літали з ним. Після обіду з'явився Рес. Він взагалі за сьогодні зі мною зв'язувався разів десять, не менше. Зате не так переживав, бо не можу сказати, що взагалі не переживав. Та й я теж... Рис начебто заспокоївся, але що це було? І чому?
Рес з Роком оглянули все довкола, але нічого не знайшли. Мабуть, цього чогось тут вже й не було - мій дракон став вести себе як завжди. Потім ми літали, влаштували гонку, знову просто літали, потім розмовляли, потім магічили (Рису теж тренуватися потрібно, не тільки мені з Ані. А накопичувач - це не те, це тільки для мене).
Він мене таки забрав. Не скажу, що це було просто, але й не скажу, що я сильно опиралася. За цілий день я дійсно перестала переживати за Риса, вже все було нормально, але, з іншого боку, питання «чому?» все ще мучило. І ще Рис сам підпихав мене головою в спину до Реса, мовляв забирай її, що дуже дивувало... і явно було не до добра. Я навіть ледь не залишилася, але він сердито засопів і знову пхнув мене до Реса. Здивувалася ще більше, зітхнула, пообіцяла прилетіти завтра з ранку, дозволила Року відвезти мене. Все ж якщо мій дракон щось вирішив - так тому й бути. А він вирішив, що мене тут бути не повинно... і мені ось мене бентежить - чому?!
***
До хлопців я прийшла мало не перед відбоєм, так допізна ми затрималися в Шаарі. І хоча Рес пропонував залишитися, все одно пішла до них. Чому зрозуміла лише тоді, коли відкрила панель в їхню кімнату, а на мене тут же налетів Джейк, обійняв і міцно притиснув до себе. Ось чому…
- Ель! Що трапилося? Де ти була?
Хвилювався... приємно, з одного боку, з іншого - совісно, тому що адже через мене, тому що я не сказала, тому що я й зараз не можу сказати, тому що... Судорожно зітхнула й заглянула в очі. Не питай, будь ласка, я не хочу, я не можу знову брехати... не тобі...
- все добре? - тихо запитав хлопець
- так, - вдячно посміхнулася й обняла його
- я можу щось зробити?
Бути поруч, обіймати мене, не ставити запитань...
- даси конспекти за сьогодні?
- звичайно, - він якось сумно посміхнувся й зітхнув
Не роби так, будь-ласка...
- Ель? - посмішка стала куди як лагідніше й ніжніше, - тшшш... ти чого?
Зрозуміла, що теж стою з сумним виглядом, а не відповісти на таку посмішку було просто неможливо.
- ось так краще, - сонячні очі потеплішали
***
Рев. Попіл. Тіло дракона, тіло людини. Заплакана дівчина кидається до нього. Рев. Чотири дракони обступили її тіло. Його охопило полум'я. І рев. Рев чотирьох драконів. Він всюди, він...
Раптово все припинилося, обірвалося, а мене поглинула чорнота.
***
Прокинулася я від вельми неприємних відчуттів, скривилася й глянула на Джейка. Сон як рукою зняло. Обличчя бліде, губи стиснуті в тонку лінію, зіниці мечуться під закритими повіками, рука до болю стиснула мою талію. Раптом згадала, що мені снилося... от Емай!
- Джейк! Джейк, прокинься! - він не реагував, так що я пхнув його, - Джейк!
- Ель, у тебе совість є? - пробурчав Брай
Забила на нього, а сама й далі намагаюся розбудити одного сонячного.
- Джейк!!! - вже просто кричу, а ліктем ще один відчутний тичок
- а? - він повільно відкрив очі, але погляд такий... ніби не тут він
- та замовкни вже! - обурився Брай
- Джейк, - вже тихіше покликала я, - Джейк, подивися на мене
Через довгу паузу він сфокусувався на мені, а я зітхнула з полегшенням - прокинувся, тепер точно.
- Ель?
- Джейк, відпусти, мені боляче...
Охнув, рука миттєво розслабилася, але не прибралася.
- вибач, - прошепотів він, - вибач, будь-ласка... я не... - насупився, - що за...
Емаєві посланці! Судорожно зітхнула й заплющила очі. Так лежати було добре, приємно, спокійно. Вік би з ним лежала, але була одна велииика проблема - Джейк же не дурень. Емай! А можна зробити вигляд, що всього цього не було? А можна стерти йому пам'ять? А можна відмотати час назад, я залишуся ночувати в Реса? А можна... можна, щоб це все був просто моторошний кошмар?! Адже він не дурень, точно не дурень... зараз зрозуміє, що сталося й тоді... пощастить, якщо він не бачив нічого конкретного, але я в цьому дуже сумніваюся. Я й подумати не могла, що це знову станеться! Адже коли ми полетіли, все було добре! Рис весь день був просто Рисом, моїм драконом, поводився як завжди, немов все нормально! Тільки ввечері випихав мене, це було дивно... А Джейк... навіть Рес не зміг побачити мій сон дракона, втрутитися або розбудити мене! Їм з Роком довелося віднести мене в Шаар до Риса, щоб ми заспокоїлися. А Джейк... я розплющила очі й повернула до нього голову, наштовхнувшись на пильний, вивчаючий погляд. Мовчить - чекає, що скажу я.
- нам потрібно поговорити, - через силу вимовила я
- знайшла час! - знову обурився Брай
Джейк кивнув.
***
Дір закинув нас на дах і полетів. Сонячний мовчки сів на один з виступів, які йшли по периметру, і дивився куди завгодно, тільки не на мене. А я... я теж сіла в кількох метрах від нього й обхопила коліна руками. А думати я взагалі ні про що не могла, тільки дивилася на нього і... так, мені було боляче. Жахливо, несамовито боляче.
- Джейк, - ледь чутно покликала я
Він не відповів.
- Джейк, поговори зі мною
- про що?
- що ти бачив? - задала я питання, яке зараз мене бентежило найбільше
- а ти як думаєш?
Щось жахливе...
- сон дракона, чи не так? - відповів якось зовсім бездушно, байдуже, а дивиться перед собою розсіяним поглядом
- а... - я на секунду заплющила очі, але взяла себе в руки й запитала, - що саме?
- хочеш знати, про що більше не можеш брехати?! - він різко повернувся до мене
- я... - до болю закусила губу, щоб не схлипнути, - я тобі ніколи не брехала
Так само різко видихнув і відвернувся, а я закрила обличчя руками. Це кошмарний сон, це просто кошмарний сон. Це не я. Це не він. Зараз я прокинусь, потрібно просто прокинутися...
- я бачив чоловіка, - раптово заговорив хлопець, все так само не дивлячись на мене, - мертвого... а твій дракон, подивившись на нього й переконавшись, що він мертвий, полетів звідти... втік... з тобою. Обличчя не було видно, але це була ти... ти перефарбувалася. Це щоб ніхто не впізнав? І у дракона твого далеко не травма, травм з таким довгим лікуванням не буває... боїшся, що його впізнають? Той чоловік загинув не своєю смертю... хто він? А ти? Ель, або як тебе там насправді звуть?
- це похідна від мого імені, - тихо відповіла я
- нехай і так, не має значення... варіантів на пояснення вашої втечі й подальшої поведінки придумується не багато
- Джейк, припини!
- чому?
- ти сам не знаєш, що говориш
- сни драконів не брешуть
- ти їх не так зрозумів
- то може поясниш?
- я не можу... - не можу... більше всього на світі хочу, але не можу
- чому? Ще не придумала правдоподібної версії? Чи просто заговорюєш мені зуби, думаючи, як би від мене позбутися?
- ти бачив мій сон... - ледь чутно прошепотіла я
- другий варіант небажаний? - сумно хмикнув
Замовк, дивлячись в далечінь, і це добре - скажи він ще хоч слово, це стало б останньою краплею. Я була на межі, вже відчувала, як тремтять куточки губ. Як починають світиться очі... Навіщо він так зі мною? За що? Це було боляче, по-справжньому боляче... починаю розуміти, що мав на увазі Рес... і я більше так не можу!
- це був мій батько
- у нього очі фіолетові, - подивився на мене, - а у тебе
- фіолетові, - обірвала я його, перемикаючи ілюзію
Спочатку його очі (що теж починали сяяти в темряві від емоцій, що охоплювали хлопця) здивовано розширилися, потім з'явилася недовіра, вже за півхвилини, коли стало зрозуміло, що розсипатися й залишати зелений фіолетовий колір не збирається, він вражено пробурмотів:
- але що? Ні... як?
Вельми зв’язно.
- це був мій батько, а втекли ми, щоб врятуватися, - повторила я, - і я не вбивця! - відвернулася, щоб не бачити його. Було боляче й гидко до сліз
- Ель! - він торкнувся мого плеча, - я не...
- не чіпай мене! - відскочила на кілька кроків
- Ель, - він обійшов мене, спробував наблизитися, але почув попередження й зупинився в метрі (а ще помітно сіпнувся, знову побачивши мої очі. Впевнена, що вони вже палали), - ти не так... я не...
- йди геть!
- Ель
- я не хочу тебе бачити!
Зітхнув, сіпнувся в мою сторону, але все ж не наблизився, зате знайшов інший, набагато більш витончений спосіб:
- відвезти тебе в Шаар?
Хотілося сказати ні. Категоричне. Я справді навіть бачити його не хотіла, він... як він міг?! Як він міг таке про мене подумати?!
І знав же, на що тиснути! Явно сам про це здогадувався, в Шаар мені потрапити потрібно було - дізнатися, чи все в порядку з Рисом, поговорити з ним, відволікти від цього, адже смерть своєї матері він теж бачив... А зараз рань неймовірна, навіть побудки ще не було , Ніка я чекати не можу. Ще є Рес, але це теж займе час, а я й так вже багато тут втратила...
- так, - крізь зуби процідила я, здаючись
На Діра залізла сама, ігноруючи подану мені руку. І взагалі сіла позаду, а не як зазвичай. І навіть на думку Ейдера і його викрутаси було плювати, втім, їх і не було. Але все ж зліт був далеко не плавним, тому що вони такими не бували принципі. Торкатися сонячного я не хотіла, але він сам зловив мої руки й зімкнув у себе на талії, ще й тримаючи, щоб не прибрала. І нехай, впасти все ж не хочеться, я просто не буду звертати на це уваги. Не буду звертати на це уваги. Не буду, я сказала!
Долетіли ми мовчки, і так само мовчки я зістрибнула, знову без його допомоги. А то я сама цього зробити не можу! Просто раніше така ніби як турбота була приємна, а зараз... не звертаючи на нього уваги, покликала Риса через риар, так само не дивлячись на бурштинового застрибнула на дракона й ми полетіли. Куди мені було взагалі не цікаво, головне - з Рисом. Але він літати, як виявилося, не хотів. Приземлився на одному з плоских майданчиків на скелях, посадив, обернув хвостом і так вимогливо втупився на мене. Притулилася до його лап, зітхнула, погладила.
- знову снилося, так? Рамі, миленький мій... що тебе турбує? Скажи, я все для тебе зроблю!
Мені в жестах вельми дохідливо пояснили, що я дурепа. Був у нього такий особливий жест, просто іноді я себе дійсно можу дивно вести...
- це ще чому? Просто сон? Милий, та не просто сон... вже все добре? Так, бачу, бачу, веселий ти, - я засміялася й пхнула його в бік, щоб не придурювався, - а поговорити тоді навіщо затягнув?
Рис фиркнув і кивнув головою вниз. Простежила за його поглядом і зітхнула, сміятися разом перехотілося.
- це Джейк...
Дракон у мене допитливий, а ще вимогливий, і за мене переживає, і якщо він щось вирішить - так воно й буде. А зараз він вирішив дізнатися, чому я така й що мене гнітить, а вже що це пов'язано з хлопцем, що раптово прилетів зі мною, зрозуміти було не складно. Довелося розповісти. Абсолютно все й нічого не приховуючи, бо мені щось приховати від Риса неможливо. Але насправді й не хотілося, я завжди з ним була щира, та й виговоритися часто не завадить.
Рис фиркнув і покосився на мене, а потім акуратно забрав свій хвіст і полетів вниз.
- Рис! - вже здогадалася, що він зробити збирається, мене охопила паніка, - Рисрам!
А зробив він саме те, про що я подумала - приніс мені Джейка. При тому для початку попирхав, спілкуючись з Діром, так що той сам за шкірку посадив бурштинового на спину моєму дракону. А вже він приніс, акуратно висадив і полетів.
- Рис! - розлетілася, так він мене й послухався! Якщо він щось вирішив, так воно й буде... я його, звичайно, люблю, але ось в даний конкретний момент мене охопило непереборне бажання придушити най нестерпнішого дракона у світі!
Сіла на край скелі, бовтаючи ногами в повітрі й підкреслено ігноруючи бурштинового. І навіть той факт, що він сів поруч, теж повністю проігнорувала. Цікаво, якщо я зараз зітрибну, Рис мене зловить і назад закине, або в мене буде шанс не дати йому це зробити?
- Ель, поговори зі мною
Емай, щось мені це нагадує.
- про що?
- про що хочеш
Я знизала плечима - не хочу взагалі з ним розмовляти.
- вибач, я не хотів тебе образити
Хотів, не хотів - яка різниця? Та й я не образилася, мені просто боляче... як він взагалі міг так про мене подумати?!
- я не це мав на увазі... ти все неправильно зрозуміла
Ага, не це. А що тоді?
- що ти... не важливо.
Важливо, мені дуже важливо.
- що ти стала свідком, злякалася, втекла... боїшся сказати кому-небудь. І боїшся, що дізнаються, знайдуть, може тебе бачили... не знаю, щось в цьому роді
Ну так, дійсно... і про те, що я можу бути причетна він взагалі не думав? Випадково там виявилася... от саме про це він мені й сказав на даху!
- вибач, я взагалі не думав, про що говорив і не говорив, про що думав... Я... це не так.
Хочеться вірити…
- але?
- не можу
І от тут до мене дійшла одна річ - не пам'ятаю, щоб я говорила. Тобто зі мною таке буває, з Ресом. Адже він мої думки читає, так що іноді відповідає ще до того, як я щось скажу, а потім воно якось і саме так виходить, що я тільки думаю, а він говорить, це нормально. Або взагалі на ментальну бесіду переходимо, так зручніше. Я такі моменти можу навіть не помічати, але... от зараз зрозуміла, що воно так і було. Я вголос уже давно нічого не кажу. І як це так?!
- мені твій дракон одну здатність подарував...
От поганець крилатий! Все, нарвався, я буду йому мстити й моя помста буде страшна. Ще не придумала яка, але він точно запам'ятає, як всяким зустрічним-поперечним мої думки відкривати. І взагалі, може мені теж так потрібно?! Чому тільки йому?!
«а ти що зараз робиш?» - хмикнув Джейк
Ем... не знаю. Не ментально ж ми спілкувалися тільки що!
«впевнена?»
Ні, вже не впевнена... видала йому запотиличник, встала й відвернулася.
- за що?!
- а нічого у мене в голові лазити!
Хоча... адже не така вже й погана ідея. Збрехати ментально куди складніше...
«ти мене справді неправильно зрозуміла. Я не це мав на увазі й так про тебе не думав» - він теж встав, так що я дивилася йому в очі й тепер була впевнена - правда. Так обдурити вкрай складно, це відчувається...
Зітхнула з полегшенням і навіть не стала заперечувати, коли він зробив крок до мене й обвив талію руками.
- вибач, будь-ласка... - прошепотів він, - за все, що сказав. Я не хотів зробити тобі боляче... вибач
Вибачила... а зараз готова була пробачити взагалі що-завгодно, так добре було в його обіймах... недобре це й неправильно. І взагалі це ж я, а не він... спробувала відсторонитися, але він не пустив.
- дурочка, - потерся носом об мій ніс, - тобі ж розповідали про сни
Так, Дамір говорив - потрібні сильні почуття. І, як з'ясували на практиці з Ресом, далеко не дружні. Я знаю... і знала раніше, але собі не зізнавалася. Чи не дозволяла зізнаватися. А тепер і він знає... і це... це...
- точно дурочка, - ласкаво прошепотів хлопець, - почуття повинні бути в обидва боки...
Почуття, так... відпусти мене.
Сонячний за підборіддя підняв мою голову й заглянув в очі:
- Ель, я люблю тебе
- Рія, - чомусь поправила я
- Рія, я люблю тебе, - повторив пошепки
І ось тут до мене дійшло, що він сказав, я здригнулася й втупилася на нього розширеними очима, але нічого сказати мені не дав - нахилився й поцілував. Я забула про все, мимоволі пригорнулася тісніше, запустила руки в шовк його волосся й просто насолоджувалася цим п'янким поцілунком... аж поки поряд не пролунав радісний рик Риса.
- ми з тобою ще обов'язково про це поговоримо, - насилу відсторонившись, погрозила я дракону пальцем
Рис глузливо пирхнув, а мене безцеремонно розгорнули назад і знову поцілували...
***
- а чому Рія?
Ми сиділи все на тій же скалі, він - притулившись спиною до стіни каменю, я - у нього на колінах, обвивши шию руками... неподалік ще Рис лежав і зацікавлено поглядав на нас, але ми вже навчилися не звертати на це уваги.
- похідна від мого імені
- а Дінаель?
- Дінаріель, це ім'я моєї матері
- а твоє?
- Рія, так якнайкраще, - прошепотіла я, нахиляючись і цілуючи його. А то деякі сонячноокі занадто розумні питання задають...
- а які потрібно?
- ввечері, будь-ласка...
- а що буде ввечері?
- я тобі все розповім
- а чому не зараз? - можу я хоч кілька годин про це не думати?! Просто робити вигляд, що все добре... що нічого цього немає, що Рес в черговий раз не хвилюється через мене, не думати про те, що на це все скаже Дамір і...
- краще поцілуй мене
Від такого не відмовляються.
- а хто такий Рес? - запитав він, через досить тривалий відрізок часу, який ми обоє думали зовсім про інше
- мій друг…
- багато в тебе друзів
- ні, насправді тільки він і ви ще. І Нік
- ммм... а я тобі друг?
Дурник ти, ось ти хто. Потягнулася до його губ.
- а хто такий Дамір? - ще через одну тривалу паузу продовжився допит, - якщо не друг?
- тато Реса...
- Реса... - його погляд спустився нижче, а, зачепившись за ланцюжок риара, зупинився й різко смикнувся назад, - ти ж зараз кажеш про Даміра ер*Дераона?
Так, це ім'я нам усім було знайоме - ми вже проходили його й на структурі, і на економіці. Причому саме його, його підхід. І обидва наших вчителя щиро їм захоплювалися й з ентузіазмом розповідали по цілому уроку, а то й всі два, а то й на перервах. З огляду на те, що він ще й батько нашого куратора, це ім'я запам'ятали всі й надовго. Вони потім навіть Реса на тему каналу розпитувати намагалися... і явно складно не пов'язати нас, побачивши мого дракона
- а твій друг тоді хто?
- подумай... - а краще не варто. Я повільно окреслювала пальцем коло навколо його губ
- це... складно, коли ти так робиш... Рес - Андрейс ер*Дераон?!
- так... - а хтось ще казав, що думати не може!
- він.... - питання - це погано. Нічого, зараз виправимо - нахилилася й поцілувала...