Життя - вічний вибір між тим,

щоб потурати своїм бажанням,

і почуттям незадоволеності,

коли розум все ж перемагає.

Фраза одного мудреця

Дні летіли за днями, тижні за тижнями. Поганих новин більше не було, втім, як і хороших. Поступово воно немов забулося, відійшло на другий план, поступаючись місцем тому що тут і зараз. Чому так я розуміла й навіть це заохочувала, адже вплинути я мало як могла, а от вчитися - так. І краще щоб мої сили йшли на це, а не на хвилювання, терзання й псування моїх же нервів. Забулося настільки, що я зважилася - а Рес відпустив - полетіти в місто. По-перше, ми все ж влітку недорахували й теплих речей у мене не вистачало. Не катастрофічно, але дещо докупити потрібно було. Брай летіти відмовився навідріз, йому й минулого разу вистачило: це були муки й мучитися знову він не має наміру, тому що це - мука (саме так, з трьома «муками». Одне з нових завдань Малека на противагу «п'яти синонімам» - мовляв коли ми вже знайшли саме те, що найбільш ясно висловлює нашу думку, то не варто намагатися придумати щось інше й замінювати його. Ідеальне слово можна й потрібно повторювати). Бе-бе-бе, і без тебе обійдуся! У Анети теж знайшлися якісь справи, хоча її очі так блищали, що мимоволі з'являлася думка - ніяких справ у неї насправді немає. Зі мною полетів Джейк. Якщо бути точним, то я з ним, тому що Дір - його дракон, але суті це не міняє. Настрій був прекрасним, часу до міста теж досить, та й компанія приємна. І ця сама компанія безсоромно користувалася всім перерахованим і без кінця мене смішила. Це він так захищався, коли в мене з'являлося непереборне бажання задушити декого сонячного за попередню підколку, розсміши мене знову - і вже руки, що тягнулися до його горла, чомусь обвивають його ж шию, а я істерично регочу, утнившись йому в плече. Заспокоївшись (що зайняло чимало часу, потрібно зауважити), глянула на нього... ця ситуація так нагадує мені іншу - я з Ріаном, ось так само сиджу в нього на руках і не можу відвести погляд від його очей, його руки на моїй талії, вітер, який лоскоче шкіру обличчя... хіба що тоді я не обіймала його за шию, але це діяло в зворотну сторону. Пам'ятаю й що було далі - він мене поцілував. І вкусив, але це інша історія... і... в усьому винен Ріан! Після Тижня Єднання я повернулася цілком адекватна, без цих непотрібних думок, які постійно лізли в голову, і ось що тепер? І тепер знову він винен (а хто ж ще?!) в тому, що я сиджу й намагаюся прогнати з голови абсолютно зайвий образ мене й одного сонячного, очі якого буквально полонять і не дають відвести погляд. І це точно він винен в тому, що кожен, навіть найменший, дотик відчувається так гостро, що серцебиття почастішало, а вуста самі собою розкрилися, даючи почастішати й диханню. І правильно, здається, моєму мозку відчайдушно не вистачає кисню. А як ще пояснити цю ману й те, що думати ні про що інше просто не виходить? Так, ми точно летимо надто високо - повітря тут розріджене. Потрібно б нижче спуститися...

Немов почувши мене, повітря розрізав гучний свист і світловий спалах.

- нас звуть, - не те запитала, не то констатувала я. Чомусь пошепки...

- нас... - з неприхованим жалем прошепотів Джейк, на якого недолік кисню теж впливав. На секунду прикрив очі й хитнув головою, а потім сказав Діру спускатися.

Причина, з якої нас покликали, була далеко не радісною - купецька дочка загубилася. Втім, нічого, що не можна було б вирішити - заклинання пошуку я знала якнайкраще, що й давало мені свого часу можливість від нього успішно ховатися. Завдяки Тижню Єднання його знав і Джейк, так що чаклував саме він, а потім ми разом полетіли по сліду. Дитину знайшли швидко - відійти вона встигла недалеко, особливо якщо міряти на крила дракона. Не минуло й півгодини, як батько ледь не плакав від щастя й обіймав маленьку дівчинку, обіцяючи нам мало не весь світ в подяку. Доньці його було близько чотирьох, може п'ять, не більше, і за свою коротку подорож вона не встигла ні злякатися, ні навіть зрозуміти, що щось не так. Просто пішла прогулятися... а ось політ на драконі залишив незабутнє враження - вона дивилася на Діра закоханими очима й, по-моєму, подумки була явно не тут.

- дядь, - вона підійшла й смикнула Джейка за рукав, звертаючи на себе й без того звернену на неї увагу, - а можна ще політати?

Джейк запитально подивився на купця, який почав вибачатися й говорити доньці щоб не приставала до нас і взагалі ми й так святі (дивно про магів таке чути) і її знайшли в полях... не хотів нас «обтяжувати».

- дядь, покатай дитину, - посміхнулася я

Обличчя дівчинки тут же засяяло, але вона все одно закинула голову й втупилася на «дядю»:

- можна?

- можна, - він теж посміхнувся, - а познайомитися хочеш?

Вона з ентузіазмом закивала, а «дядя» підвів за руку до Діра й представив їх одне одному. Це так мило виглядало, що усмішка не злазила з обличчя.

Поки Джейк з Діром катали дівчинку по небу, я займалася її батьком, а саме - його заспокоєнням, мовляв літати на драконі - це абсолютно нормально, безпечно, а в Джейка взагалі досвід неймовірний - кожен день мене возить - і так далі. Відволікшись від хвилювань, він знову згадав про те, що хотів нам віддячити. На щастя чи ні, а раптом він зрозумів, що ми ніби як дворяни й гроші нам точно не потрібні. А ще він згадав, що сам купець, і почав пропонувати мені свої товари. Я активно відмовлялася рівно до того моменту, як він показав мені власне товари - одяг. Адже ми саме за ним і збиралися, а вибір тут був непоганий і якість теж прийнятна. Коли повернулися Джейк з дівчинкою, я вже вибрала й наміряв все те, чого мені не вистачало, встигла посперечатися з її татком через те, що він відмовлявся брати навіть медяшки, вирішила, що добре, так і бути, і взагалі думала над тим, що робити далі, попутно приміряючи в'язані шапочки з косичками, бантиками, незвичайними малюнками й всякими іншими кумедними штуками.

- тітонько! - дівчинка підбігла до мене й смикнула за рукав, а ось сонячний подивився й засміявся

- що?

Відповідаю на її питання, а він все так же стоїть і сміється.

- ти можеш бути серйозніше?! - шикнула на хлопця. Весь авторитет в очах дитини мені псує!

- вибач, не можу тебе серйозно в цій шапці сприймати, - він набрав повні груди повітря й закусив губу, але потім знову пирхнув

От... слів на тебе немає! Жартівливо пхнув в плече, а потім в якості помсти й на нього таку шапку одягла, так що тепер дружно сміялися одне з одного. А потім мені в голову прийшла чудова ідея й ми дві самі дитячі (бо вони для дітей і були, а на нас замалі. Але від цього ще смішніше виглядали) і найзабавніші теж взяли. Для друзів. Я б ще й своїм дорослим «хлопчикам» прихопила (впевнена, що мій чоловічок точно б оцінив), але все ж настільки нахабніти не варто, і так вже багато чого нам подарували. Та й пояснювати сонячному, для кого вони, мені не хотілося.

- куди летимо? - вже в повітрі запитав Джейк

- не знаю, - адже справді - куди? Все, що було потрібно в місті, я вже знайшла...

- а куди хочеш?

Хочу? О, я багато куди хочу... в Шаар так взагалі цілодобово. Але ні, туди ми не полетимо. А куди я ще хочу? Не знаю... нікуди не хочу. Мені й так добре, а якщо полетимо кудись - там люди будуть... дивно, еге ж? Але в тому справа, що мені шалено подобалося ось так - удвох - і я навіть пораділа, що Анети тут немає.

- давай на пляж?

- холодно

- купатися не обов'язково... та й магія на це є

Він лише знизав плечима, мовляв на пляж так на пляж. Хіба що ще запитав на який конкретно. Хм... Варіантів два: Ібагська затока або Сунгалія. Недовго думаючи, вибрала Сунгалію - і ближче, і спокійніше там.

На річці нікого не було, але воно й зрозуміло - було холодно. Але, не дивлячись навіть на те, що спочатку я цього не планувала, захотілося поплавати. Може це через те, що влітку я жодного разу навіть в озерці не плавала? Якось не до цього було... не знаю, що послужило тому причиною, але результат був один - мене тягнуло в воду. Нічого поганого я в цьому не бачила, а тому й причин собі відмовляти не знайшла. Джейк хмикнув і закотив очі, але наклав на мене температурний щит і навіть відвернувся, поки я роздягалася. До речі, досить дивне й нелогічне явище, хоча не зроби він цього - все одно б попросила. Але який сенс, якщо потім побачить вже в купальнику? Ні, я-то його не ношу з собою скрізь і завжди, але морок купальника створити не складно. Подумавши, я навіть білизну зняла, щоб потім не витрачати магію на її сушку. Не з моїм мізерним запасом у накопичувачі заклинаннями розкидатися, а під мороком все одно - що є, що немає.

- знаєш, я ж можу побачити крізь нього... - мені здається, чи при погляді на мене очі Джейка потемнішали?

Пф... удачі. Та й навіщо? Подивитися на мої труси й ліфчик, яких на мені немає, але ти про це не знаєш? Так а яка різниця, купальник-то від них не сильно відрізняється, хіба що матеріал інший...

- ну спробуй, - хмикнула я

Правда потім зрозуміла, що я сказала і які можуть бути наслідки, послухай він мене, і тут же зірвалася в воду, від спокуси сонячних подалі. А то мало що кому на думку спаде, а потім пояснюй, чому він крізь мій морок не бачить...

- дожени!

Мене, зрозуміло, наздогнати не так-то просто, але він старався. Кілька разів навіть торкнувся, а потім, мабуть нерви здали, і він став невидимим, або я вже намоталася й стала неуважною, але мене за ногу потягнули глибше у воду й вже за кілька секунд обняли й притиснули до себе, щоб більше нікуди не втекла.

- зловив! - ух ти молодець, вже й повітряний міхур начаклувати встиг

Я хихикнула й спробувала викрутитися, але мене стиснули міцніше й на вухо прошепотіли:

- не пущу

- а якщо попрошу? - голова сама собою відхилилася назад і трохи в сторону

- ммм... ні

- а якщо добре попрошу?

Ні, на цей раз винен був не Ріан. На цей раз винна була я сама, визнаю. Все-таки не варто було повністю роздягатися, це ж для нього мій морок матеріальний, для мене - ні. Тоді б я, можливо, не відчувала кожною клітинкою тіла його дотик, не чула б так чітко його серцебиття, не думала про те, про що думати не варто...

- ммм... як, наприклад?

- що? - чому так складно думати?

- просити як будеш? - такий проникливий шепіт

А це…

- будь-ласка

- ні, спробуй краще - тихо засміявся, від чого в мене на час перехопило подих

- будь-ласка будь-ласка

- ні

Це вже точно нахабство! Такого ми нікому не прощаємо, і так цьому хлопцю чомусь занадто багато дозволено... можливо тому, що змусити себе адекватно мислити вкрай складно. Я повернулася, мені не заважали. Руки перемістилися на талію, але присунути мене ближче не наважилися. Спаси дракон, якби мені ще не заважали ці сонячні очі, було б взагалі чудово. А вони... відволікають. Занадто відволікають. Але я дихаю, так. Вдих-видих, вдих-видих. Думаємо. Гаразд, способи вирішити цю проблему теж є. Роблю півкроку вперед, прикриваю власні очі, щоб мені дечий погляд не заважав здійснювати задумане, різко присідаю, ривок у бік - я вільна. Показала йому язика й рибкою стрибнула за межі повітряного міхура, а далі жваво попливла до берега. Накупалися...

Джейк виринув, коли я вже була одягнена й сиділа, обнявши коліна руками. Зсередини гриз якийсь черв'ячок, чогось йому не вистачало, немов я відмовилася від чогось, чого йому дуже хотілося...

***

- а тому що потрібно було з нами летіти, зрозумів? - так, я й сама раділа, що Брай не полетів, але не сказати цього не могла

А справа була в тому, що поки нас не було однокурснички активізувалися (вихідний все ж) і встигли так набриднути Браю з Анетою, що вони ховалися в кімнаті хлопців, куди пробралися через вікно під пологом невидимості. А коли посміялися з шапок, і він дізнався, що на цей раз ніякої нудьги смертної не було, взагалі видав самий мученицький стогін. Не подражнити його з цього приводу мені не дозволила совість.

- я ж їм прямим текстом сказав! Коли вони відстануть?!

- ніколи, - хмикнула я, - хіба що в тебе дівчина з'явиться. Або вони будуть впевнені, що вона в тебе є

Брай з Анетою задумливо переглянулися.

- це зіпсує їм нерви, - посміхнувся він

- і обламає всіх разом, - вона теж посміхнулася

- так що, мила?

- звичайно дорогий

- ей-ей-ей, а як же я? - встряв Джейк, - вони ж тоді всі на мене повісяться!

- значить, тобі теж потрібна дівчина, - видала я

Тільки після того, як сказала, я зрозуміла, що тільки що сказала. І це усвідомлення боляче кольнуло в серце - думка про те, що в нього може бути дівчина, була бридкою й неприємною.

- хто б це міг бути? - протягнула Анета, хитро дивлячись на мене

Що цікаво, Брай теж подивився на нас і посміхнувся. І руки, що обвивали мою талію, напружилися. Цей факт мене спантеличив, повернула голову й зловила погляд сонячного, на колінах якого якраз сиділа.

- Ель? - це Брай, та з натяком так

Що - Ель? Ні, я-то розумію, що сиджу тут з ним і він мене обіймає й так, мені це подобається, але що - Ель?

- будеш моєю дівчиною? - так тихо запитав і при цьому так на мене дивиться... навіть без смішинок, як домовлялися друзі, а... по-іншому. І напружений. Чекає, що я скажу...

Я... Рес тобі голову відірве... а ще я не можу - я заміжня. Заміжня! І я чесно не збиралася погоджуватися, але... дивлячись йому в очі просто не змогла сказати «ні».

- це ти будеш моїм хлопцем

- звісно, кохана, - він посміхнувся неповторною усмішкою, а я мимоволі засяяла у відповідь

***

- кохана, чарівно виглядаєш

- дякую, коханий

Дір, почувши це, повернув голову й втупився в мене зацікавленим поглядом.

- що, любий?

Він запитально пирхнув, але я й так розуміла, що.

- він тепер мій хлопець, - пояснила я дракону, - ти ж не проти?

Той блиснув очима, знову пирхнув і повернувся боком, мовляв залазьте. Ми й залізли, не чекаючи від нього ніякої підлості. А вона, підлість ця, була. Зліт - момент, коли варто триматися, а ось при рівному польоті дракона при певних обставинах можна навіть на ноги підійматися. Ми з Рисом раніше часто так робили - завдання від Даміра, яке начебто допомагає «відчути» один одного - підіймаєшся і йдеш від загривку до хвоста, а потім назад. Загалом, політ, якщо швидкість невелика, досить спокійне явище. Але на цей раз Дір не летів спокійно - він летів ривками - піднімався, опускався, різко звертав, аж поки я не взвизгнула як істеричне дівчисько й не обхопила Джейка руками.

- коханий, заспокой свого дракона!

Втім, в цьому вже не було необхідності - політ вирівнявся. Я ошелешено похитала головою й відпустила його, що явно було помилкою - Дір знову різко рвонув вгору. Руки перемістилися на так спішно й абсолютно даремно покинуте місце, а ми знову полетіли рівно.

- що це з ним? - пошепки запитала я

- не знаю, - так же пошепки відповів Джейк, - є припущення

- яке?

- хочеш перевірити?

- непогано було б знати

- опусти руки

Я насупилася, але промовчала й необхідне зробила. А Дір втретє різко рвонув вгору, змушуючи мене спішно повернути їх назад.

- хм... краще більше не прибирай

- не буду, - я замотала головою, - нізащо

Джейк посміхнувся, а я подумала, що прибирати й не хочу - мені подобається. Тільки зручніше переклала їх, щоб не лізти на нього й душити, а просто культурненько обіймати. І відчула, як приємно стискається в грудях серце, коли мене теж обняли «зручніше» й притиснули ближче.

В їдальні на нас поглядали з усіх боків, що нервувало. Ні, на початку року так і було, але за кілька місяців вони заспокоїлися і я відвикла. Начебто це й було нашою метою - щоб всі побачили, усвідомили і відстали від сонячних, але все ж відчувала себе незатишно. Адже нічого надзвичайного в нас теж не відбувалося! Подумаєш, Брай й Анета називають один одного «дорогими» й «милими», а ми з Джейком - «коханими». І ще те, що сидимо ми не як зазвичай – дівчата навпроти хлопчиків - а по парам, та ще й дехто обійняв мене за талію. І те, що сміючись, він ховає голову в моє волосся. І те, що я намагаюся зобразити закоханий погляд і підкреслено часто дивлюся на сонячного поруч. І взагалі ще безліч приємних дрібниць, від яких хочеться сміятися, але в той же час це до запаморочення приємно. Нічого ж настільки вражаючого, щоб дивитися на нас весь сніданок!

***

День пройшов чудово. Чарівно. Хвилююче. Всі ці приємні дрібниці, з яких і складалися наші «стосунки», не давали усмішці зійти з обличчя, а настрій стрибав від відмінного до супервідмінного. І навіть забаганка Діра, у вигляді того, що я обов'язково повинна обіймати Джейка, була зовсім необтяжливою. Єдине, що мене турбувало - реакція Реса. Точніше, повна її відсутність. Ні слова, ні жесту, ні погляду... це насторожувало, змушувало чекати чогось гіршого. Близьку смерть одного сонячноокого, наприклад...

Так що ввечері, вийшовши з таємного ходу в кімнаті нашого куратора, я застигла й мовчки дивилася на нього, чекаючи хоч чогось. Він підійшов і втупився на мене з висоти свого зросту, а я подумки стиснулася й приготувалася оборонятися.

- та не буду я, - якесь втомлене зітхання

Як це? Такого не буває. Він повинен сердитися й погрожувати мені тим, що відірве йому голову...

- спробує зайти далі - відірву

- це всього лише гра, - чомусь спробувала виправдатися

- гра, звісно... - він тихо пирснув, - грайте, та не загравайтеся

- Рес, але чому... - чому раніше навіть спільні уроки викликали проблеми, про танці, наприклад, вже й не кажу, а зараз можна...

- Рі... - він обійняв мене й погладив по волоссю, - я хотів тебе вберегти... це важко, справді важко...

- що - важко?

Не відповів, лише знову зітхнув і поцілував мене в лоб, зовсім як маленьку й нетямущих років дев'ять-десять тому.