Не все дракон, що літає.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Обговорення, яке при відсутності ректорів або директора Шаару, який теж став до нас навідуватися, більше було схоже на безперервну суперечку, тривало довго. Ще в той же день захист академії зміцнили, а за тиждень до неї взагалі стало не підібратися, але від плану я все одно не відмовилась. Кілька послідовних ударів – ризиковано для них, але сюди проб’ються. Втім, цього від мене ніхто й не вимагав, залишалося тільки незмінне «я йду з тобою». І якщо Рес поруч мене не дуже радував, але цілком влаштовував, то Джейк... ні аргументи, ні вмовляння на нього не діяли. Дійшло до того, і від цього я впала в неглибокий, але все ж шок, що він не гірше за мого гарчання на Даміра огризнувся, а потім сказав настільки категоричним тоном, що навіть герцоги шианкарські з ним сперечатися далі не наважилися. Хоча, я була майже впевнена, що ці троє розуміють щось, чого не розумію я. І що Рес теж не може зайняти однозначну позицію з цього приводу, що хоче заборонити, але щось є й на іншій стороні, щось за те, щоб сонячний був поруч... це бентежило, але нічого вдіяти я не могла.

Благо хоч Ріан поки не прилітав, а тільки час від часу подумки перекидався з нами парою фраз. У такій ситуації залишати його в невіданні було легше легкого, тому що в академії при близькому спілкуванні з нашої трійцею й ще й Даміром, що частенько таємно з'являвся в Реса в кімнаті або в кабінеті ректора, це було б куди складніше. По ідеї, дурних бажань у нього виникнути не повинно, але хто його знає? Ми одне про одного явно те ж саме раніше думали... а те, що потім все одно дізнається й розсердиться - нічого, переживемо, зате й він переживе.

Міреа, яка тиждень Реса не вибачала й всіляко це демонструвала, зокрема повернулася до старої моделі поведінки: нечастого спілкування і їдким коментарів, навіть обідала знову окремо (підозрюю, спала теж) - після того, як дізналася про намічене, трохи відтанула. І тут явно зіграли роль не його жалюгідні (з її точки зору. А він намагався, справді намагався) спроби завоювати її прихильність, а саме те, що розповів все, в тому числі й про свою участь, і це не дивлячись на те, що вона в той вечір його всіляко відшивала. Заради великої освітянської місії ми (я наче теж в ній брала участь, але на ділі просто тихенько поруч сиділа) пішли в тунелі й почаклували, після чого артефакт не змусив себе довго чекати й втягнув нас у кімнату. Міреа закотила очі, обізвала Реса упертим бараном і зійшла до того, щоб все-таки послухати, що він там сказати хоче (а до того вона п'ять разів встигла продемонструвати, що слухати не хоче бо й бачити його гидко. Тому вшосте ми й перестали намагатися зайти через двері...). Не знаю, що в неї в той день такого з настроєм було, але на те, щоб поговорити з нею, Рес реально багато сил витратив. І як терпіння тільки вистачило! Зате Міреа оцінили, зокрема те, що урок засвоїв і приховувати від неї нічого не буде, і дійсно поводитися стала як до «виховання». Щоправда, виходити за нього все ще відмовлялася. Зате спілкувалися вони тепер нормально, чому Рес був невимовно радий. І ще вона брала участь в обговореннях і створенні артефактів. Зокрема захисних, маскуючі взяв на себе корпус маленьких (попередньо пообіцявши, що робити їх буде тільки фіолетовоокий четвертокурсник, тому що серед вчителів там таких не водилося. Та й серед учнів - велика рідкість, ще більша, ніж у нас). Я б і захисний охочіше від нього взяла, все ж фіолетовий... ні краплі не сумніваюся в талантах Міреї, її артефакт мене захистив вже двічі і я їй неймовірно вдячна, але після однієї і далеко не найсильнішої атаки Меріонів він розплавився. Колір очей... його не скасувати. Рес ці думки вловив, але авторитетно сказав те, що я вже пару раз чула на уроках - артефакторика стирає межі між очима. Міреа теж на мене не образилася, але сказала, що ні в кого не вийшло б створити захисну брязкітку могутніше, ніж у майбутньої матері. І щось в цьому безумовно є... як і в тому, що супер-пупер прокачування працює лише раз (якщо двійня - двічі), а далі йде тільки супер. Рес при цьому глянув на мене, але я, на відміну від деяких, артефакторику любила, так що знала, що таке неможливо. Втім, переконувати його не стала. Міреа, до якої я таємно від друга ввечері прийшла, тільки підтвердила: кращий захист індивідуальний, а не надів хто захотів і пішов. Але, на щастя, одноразовими такі артефакти теж не назвеш - їх можна передавати від покоління до покоління. Зазвичай малося на увазі вниз, але в нашому випадку й татко поносити річ дочки зможе, все ж одна кров. Для нас з Міреєю кому слід зробити найпотужніший артефакт було очевидно, але знай Рес... ставити його перед вибором між мною й своєю дитиною? Для повної картини сюди б ще Рока приплести (для свого дракона кожен зробить що завгодно), щоб він взагалі з глузду з'їхав. Це жорстоко, йому краще просто не знати.

Дамір часу даремно не втрачав і зробив те, до чого в нас з Ресом якось не доходили руки - знайшов інформаторів Меріонів. Не те щоб ми й самі цього зробити не могли, просто брали це як факт - вони існують - а пошуки... що зміниться? Хіба що моє до них ставлення, але я спілкувалася практично тільки з сонячними, так що зовсім нічого. А виявилися це зеленоокий і розовоока, які, до всього іншого, терпіти один одного не могли. Хороший вибір, безумовно хороший. Змовитися і брехати на пару вони не зможуть ніколи, а тому досить надійні. Але це як подивитися... Наприклад, була в нас ідейка поламати комедію і йому показувати недбалість-безтурботність, а їй - що я прямо тремчу від страху ну й подібне. Трохи пожартували на тему витягнутих пик усіма ненависних Меріонів, але на тому й закінчили, тому що давати настільки явні докази того, що щось затівається, було вкрай нерозумно. А тому театр виглядав так: спочатку я вся боюся й тремчу, а з кожним днем ​​стаю все більш розслабленою й безтурботною, в кінці кінців дійшовши аж до крайності.

Було щось хороше, коли я не знала, хто шпигує. Тоді все було нормально, і я жила собі спокійно, але тепер, побачивши пики цих двох, я з кожною хвилиною все більше й більше бісилася. Так хотілося підійти й врізати їм гарненько! Вони стали для мене втіленням всіх моїх проблем, хоча по факту такими не були, але до їх наймачів я так просто дістатися б не змогла. Щоразу їх вид, навіть прослизнувши десь на задньому плані, піднімав цілу бурю спогадів і далеко не хороших емоцій. Заспокоював мене Джейк, заспокоював або відволікав. Чесно кажучи, друге в нього виходило куди краще й ще було куди приємніше... але навіть з усім цим на болд я приходила в крайньому ступені оскаженіла, що, звичайно ж, хлопці помічали. Як і те, що в процесі гри пар розсіювався і я поверталася до нормального стану, не було бажання на всіх накричати й послати до Емая, на жарти й підколки реагувала як і раніше й могла з усіма посміятися. Непосвячені, всі крім Джейка, списували це на звичайні дівчачі примхи, і навіть напівжартома-напівсерйозно пропонували організувати спеціальний болд для дівчат, мовляв від психів, як виявилося, це здорово допомагає, іншого настільки ж ефективного методу вони ще не знайшли (хоча дуже старалися). І якщо після обіду я б точно за таке на когось рикнула, то до вечері жартівливо пхали Шиєна або показувала язик Найту.

Лім, щоб його з його догадливістю, питав, що трапилося, але я пожартувала й сказала не забивати голову. Болд - гра командна й сильно зближує, що дивно - з противниками теж. З старшокурсниками ми вже давно спілкувалися охоче й не тільки на полі. Якщо серед тижня вечорами ми всі ще були зайняті уроками, то на вихідних хтось міг від нудьги завалитися в кімнату до хлопців, де ми вчотирьох зазвичай і сиділи, а ми теж не соромилися й час від часу ходили до них. Особливо весело було в Шиєна з Заком, тому що одному шатенчику, якщо він був не з Неллі, на місці не сиділося, і він постійно щось чудив. Це здорово відволікало від власних проблем, так що не дивно, що посиденьки зі старшенькими я любила.

***

Нападів більше не відбувалося. Чи то вони порозумнішали й зрозуміли, що в академію так точно лізти не варто, чи то гра в розслаблену дурочку спрацювала й вони чекали, коли я нарешті вийду за межу. За цей час ми встигли підготуватися, так що й проти другого я не заперечувала. Навпаки - коли на нараді остаточно призначили дату, мене охопила радість, яка з кожним днем ​​тільки посилювалася. Операцію прив'язали до дня народження Джейка, щоб у мене якась вагома причина покинути академію була (що не дуже тішило, могли б і раніше - як я тоді подарунок знайду? Навіть якщо щось начаклувати, то ж не з повітря воно чаклується! Джейк натрапив на подібні думки в мене в голові, посміявся, поцілував і сказав, що нічого іншого йому не потрібно). Розіграли перед зелено-рожевими-ненависними-пиками кілька сценок, де я з піною у рота переконувала Реса відпустити мене на день народження, а він з таким же завзяттям не піддавався. Але мені складно відмовити, так що врешті-решт він погодився, але тільки в родовий замок сонячних і тільки з ним. От неув'язочка вийшла: саме в цей день ректору Рес знадобився. І виходить, що я нікуди не лечу. Але як так? Я ж не можу просто взяти й залишитися тут! І взагалі ми ж ще два тижні тому домовилися! У мене настільки обурено-натуральне «Рес, ти ж обіцяв!!!» вийшло, ніби він і справді мені мало не клявся й порушив. І ось коли він уже «відчув» свою провину або щось на зразок того, така гарненька фіолетовоока дівчинка почала йому розповідати мовляв все добре буде, що може трапитися? Уже давно ні слуху ні духу, нічого мені не загрожує. Що за параноя? Канючила я довго й нудно, час від часу чергуючи це з обвинуваченнями, а то ламатися він не поспішав. Я навіть почала думати, що він уже проти затії й хоче все зіпсувати, але ні - таки відпустив. Будемо обережні, звичайно. Бути на зв'язку, само собою. Як тільки долетимо сказати тобі, та куди ж без цього? Будьмо уважні, невже ти сумнівався?

Летимо. Дір трохи попереду, ми обережні, так. Рес з Роком повинні наздогнати нас за кілька хвилин, йому все ще потрібно дограти й дійсно піти до ректора, а вже звідти під невидимістю, на яку теж трохи часу потрібно, наздогнати нас. З приводу цього я не переживала абсолютно, як і через те, що Дамір і «група підтримки» попереду на достатній відстані. Розрахунки ми проводили ретельно, Рес наздожене ще раніше, ніж ми долетимо до інших. І тут хвилюватися не було про що: надто близько до академії. Хто в здоровому глузді буде нападати, коли я при бажанні все ще можу побачити її силует на горизонті? Але ось тільки ми помилилися...

Їх присутність я відчула першою, що не дивно. Дивно було інше - занадто рано. Це справді занадто рано! Так, приписуючи цій трійці відморозків здоровий глузд ми явно погарячкували... але мої плани це не змінює. Сьогодні все закінчиться!

Кинула Ресу думку, він витіювато вилаявся й сказав, що йому ще кілька хвилин потрібні, щоб ми якось час потягнули. Та я що, я ж не проти. Тільки не відволікай і з іншими теж сам поговори, а то один з явними пробілами у вихованні та дитячими травмами тягнути не хоче й вже якоюсь гидотою в мене шпурнув. Гидота розтанула в частки секунди. Фу, аж противно, ви мене такою слабачкой вважаєте? Така ж гидота й Джейку дісталася, але теж розтанула. Опа... ні, ви напевне мене недооцінюєте, та при тому конкретно так, якщо навіть сонячний таку атаку відбити може. Не те щоб сонячних я вважала слабаками, але кидатися в фіолетових заклинаннями їх рівня - несерйозно. Хоча глузду у вас що здорового, що не надто, не спостерігається, так що гаразд, мені-то що? Можете й далі гратися, я ж не проти.

Спустилися на землю, все ж у повітрі ми набагато вразливіші й полегшуємо завдання невидимкам, до слова для мене не таким вже й невидимим (тільки одного ніяк знайти не могла, він сильний, зараза... рівня Реса. Він єдиний мене нервував). Джейк ще до зльоту налаштувався на хвилю моїх думок, так що все розумів сам і слухався беззаперечно, що не заважало мені його час від часу проклинати. Навіщо було зі мною тягнутися?! Щоб мені зараз відволікатися на ці емаєві думки від створення щита? Це, знаєш, і так справа не проста, так ще й раніше першої атаки навіть заготовку створити не можна було, а то підозріло. Довелося зі звичайним захистом летіти, а зараз він мене взагалі не заспокоював. Ні краплі!

Зайнята щитом, я пропустила ще кілька атак, як потім зрозуміла - пробних, які погасив Джейк. Молодець, звичайно, але краще б тебе тут не було! Невелика пауза змусила лише ще більше нервуватися, що було обумовлено - наступна гидота хлопцю була не по зубам і з тріском зламала «єдину» перешкоду на шляху до нас. Що добре, створення заклинань «тільки для фіолетових» вимагають багато сил, так що вимотують куди швидше. Добре, коли один на один, а ось в разі три на двох це вже не рятує... наступна атака частково загрузла в моєму щиті, через що довелося багато слоїти заново, а частково поглинулася артефактом. Камінь моргнув і змінив колір, на щастя, ще далеко не на критичний. Це добре, кілька разів ще зможе виручити, а я встигну виставити непробивний захист. Ось тільки в Меріонів були інші плани: зрозумівши, що з нами не все так просто, вони теж грати перестали. В повітрі почали формуватися три палаючих потоки, поступово зливаючись в один. Своїми ж заклинаннями видали своє місце розташування, але це вже мало що значило. Як же я проклинала безмозкого бурштинового! Ось навіщо йому знадобилося летіти зі мною?! Навіщо?! Я не встигну, я не зможу... не це! Не дивлячись на помітно нагріте повітря, на шкірі виступив холодний піт. Я похитала головою й зціпила зуби. Ні, так не буде. Все закінчиться, але не так! І мені плювати, що атаку такого рівня, та ще й спільну, та ще й в зв'язці з трьома Елдіронами навіть мій абсолютний щит може не витримати. Так не буде! Я встигну, ще всього кілька шарів... з кожен він стає все міцніше й міцніше, я зможу... я просто зобов'язана! Це вже не просто я й Рис... і я цього не дозволю!

Краєм ока зазначила, що Джейк щось чаклує й тільки знову обізвала його всіма відомими словами. Біжи, дурень, біжи! Ти їм не потрібен, ти міг просто полетіти... ти міг навіть не піти зі мною, Емай тебе задери! Пізно, вже занадто пізно... три потоки злилися в один, оформилися, дозріли. І він кинувся до нас. З хлопком зникав шар за шаром щит, поки вкрай не розтанув. Артефакт розжарився, нещадно обпікаючи шкіру навіть крізь тканину, камінь безперервно міняв колір, і, дійшовши до критичного, розплавився, визнаючи свою поразку. Луч кинувся до мене... секунди, хвилини, години... скільки це тривало? Метри, сантиметри, міліметри... у голові билося лише дві думки. Одна - з відчаєм, друга - що приносить уявне, швидкоплинне полегшення. Джейк, чому?! За що?! Рис, ти будеш жити. Смертельне для мене, тобі не заподіє шкоди, воно розраховане тільки на людей...

Спалах, засліпив мене на мить. Дивно, але нічого іншого не відчуваю. А що відчувають, коли вмирають?

Крик. Сповнений страшного болю й страждання крик. Джейк?!

Зір повернувся. Небо розрізала блискавка, швидкий розчерк, падіння. Один з трьох, Рес. Ти все ж встиг... і не тільки ти. З пелени з'являлися фігури драконів і людей, злагоджена робота, двоє з трьох, троє... мені до цього немає діла. Хрипкий стогін, сонячний не втримався й впав на землю. Бам... та що з ним?! Я адже бачила, його не зачепило. Та й навіщо, адже потрібна була тільки я! І це все дісталося тільки мені, тебе ж не зачепило! Одним стрибком я опинилася на землі, ноги чомусь не слухалися, я впала. Дивно, сто разів з Риса зістрибувала. Але це на краю свідомості, а я думаю лише про нього. Піднімаюся, бігу. Швидше йду, не розуміючи, що відбувається. Ні з ним, ні зі мною. Тіло не слухається, але нічого іншого я не відчуваю. Міцно стиснуті зуби, кулаки, явно нігті до болю впиваються в шкіру. Джейк... скривився й сіпнувся, немов щось з ногами. З губ зірвалося ледь чутне «вибач» і він закрив очі. У наступну секунду повітря розірвав несамовитий крик. Біль. Невимовний, непередаваний біль в кожній клітинці тіла. Я знову спіткнулася й впала, але зараз це вже супроводжувалося відчуттями й не було настільки дивно. Біль. Божевільний, всепоглинаючий біль.