Не лети туди, де тебе не чекають.
Зі збірки приказок Дроакської імперії
- привіт, - я посміхнулася своїй сусідці, з якою в минулий раз ми навіть не побачилися.
- о, притяглася нарешті, - протягнула дівчина противно-зарозумілим голосом, - ну привіт
- я - Ель, - зробила ще одну спробу зав'язати нормальні відносини
- Каріма, - все той же тон, а вона взагалі від мене відвернулася
Мда, щось мені підказує, що нормальних тут не вийде. Ось вміють же деякі люди викликати антипатію!
Я теж від неї відвернулася й підійшла до ліжка, на яке два тижні тому звалила всі видані мені підручники. І...
- Каріма, а де мої книжки?
- я прибрала твої книжки зі свого ліжка
- а з чого воно стало твоїм? - мені не шкода, я взагалі на найближче звалила, але сам факт...
- я його вибрала
- а до цього я його вибрала
- а ти в мене не запитала
Пф...
- а ти, значить, у мене запитала?
Дівчисько перевело на мене зневажливий погляд:
- та що ти до цього ліжка причепилася?!
Пф...
- мені взагалі все одно, спи де хочеш. Куди ти поклала мої книжки?
- на столі твої книжки лежать, заспокойся, - вона закотила очі, а потім встала й кинула мені, - я буду у ванній, мої речі не смій чіпати
Пф... прямо як ти мої підручники? Потрібні мені твої речі, а як же! Я поклала сумки біля свого нового ліжка (явно не розумію логіку цієї дівчини, моє нове ліжко буле ближче до вікна і, по ідеї, повинне була їй сподобається більше), підійшла до столу й ретельно переглянула гору виданих мені в бібліотеці необхідних знань. Начебто все на місці...
«Рі, зроби три кроки вліво й повернись до вікна правим боком» - пролунав у мене в голові голос чоловіка
Ем... що тобі тільки в голову не стукне! Добре, мені ж не складно. Тепер я стояла спиною до стіни й дивувалася, навіщо ж йому таке знадобилося. А ось в наступну секунду чиїсь руки (не складно здогадатися, чиї) затягнули мене назад, і я опинилася в повній темряві.
- Рін! Я тебе зараз... - закінчити не змогла, тому що він затиснув мені рот долонею
- тшшш... не пали контору, - щось вималював у повітрі й прибрав руку, - тепер можна
- ти...! Ніколи так не роби, зрозумів?! - спалах гніву вже пройшов і зараз мені було набагато більше цікаво інше, - де ми?
- таємні ходи пронизують всю будівлю
- таємні? - я багатозначно подивилася на нього
- ну не те щоб таємні, просто студентам про них не говорять. І так, студентам наче тут ходити не можна... але це спірне питання, тому як нез'ясоване, тому що студентам про них не говорять. Але це й не потрібно - самі спритні самі знайдуть їх ще до кінця року. Хлопці, в основному. Так що ти тепер одна з небагатьох дівчат, які знають про них
- хлопці? Так, дівчата навряд чи будуть лазити по кімнатах і шукати таємні важелі, або як там сюди потрапити. А так в кожну кімнату можна зайти?
- так, - він багатозначно посміхнувся, - в будь-яку
- щось мені підказує, що в хлопців це популярне місце
- навіть не уявляєш наскільки. Йдемо до Ана?
- так, - я закивала, з цікавістю роззираючись
- ні, почекай, - він повернувся до стіни, де по ідеї є вхід в мою кімнату, і знову зобразив щось в повітрі, - ось тепер можемо йти
- а ти що зробив?
- охранку на твої речі накинув, щось не подобається мені ця дівка... і ще вхід захистив, тепер сюди зможеш пройти тільки ти
- здорово! А як це зробити?
- а ось, - він показав точку на стіні, на яку потрібно було натиснути, - зрозуміла? – я кивнула, - йдемо, я невидимість на нас накинув
- а невидимість навіщо?
- тут ніби як не можна ходити. Хоча це спірно... і ще це популярне місце в хлопців, не забула? Ні до чого світитися... тим більше входячи в учительську, - він хихикнув
- а що з учительською?
- побачиш, - знову хихикнув
У посланці тобі піти, мені аж цікаво стало...
На черговому повороті мій чоловічок зупинився й закрив очі.
- Рін?
- почекай. Там бурштинові теж є, зараз Ан нам нову невидимість зробить... дай руку, - я слухняно вклала свою долоню в його й він притягнув мене ближче, - бачиш?
- вау... - за поворотом стояли хлопці років сімнадцяти й щось обговорювали, - але як ти... там же бурштиновий, ти не повинен бачити крізь його невидимість...
- а це й не я, це Ан
- в сенсі?
- це Ан дивиться, він їх бачить. Просто тут за стіною стоїть, тому різницю в куті зору не помітно. А я дивлюся його очима. І ти теж
- але як?
- тут ти й не такому навчишся, - я не бачила, але він точно посміхнувся
- здорово... а що їм усім тут потрібно?
- хочеш послухати? Зараз...
Я дійсно почула голосу хлопців.
- ти не можеш зламати його захист?! - якийсь недовірливий голос бурштиновому
- ні... от Емай, він хорош!
- ще б не був хорош, він же вчитель, - пирхнув хтось
- з чого ви взяли, що це він? Нічого ж не видно...
- дівчину же ми змогли зламати, - якийсь зеленоокий з мрійливим виразом обличчя, - а вона нічого так. Думаю, я полюблю артефакторику
Я насторожилася й відчула, як Ріан теж подався вперед.
- вона була бурштинова, і це робив не ти, а я, - огризнувся все той же сонячний, що безуспішно намагався побачити щось за стіною, - та й теж спірно, по-моєму, вона просто не в курсі була й накинула так, про всяк випадок. Сумніваюся, щоб я зміг пробитися крізь її реальний захист
- а цей? Він тоді хто?
- та звідки я знаю?! Ти бачиш те ж, що і я
- я нічого не бачу
- саме так!
- слухайте, а може вже список вивісили?
- так пора б уже, обід навіть пройшов, - пробурчав бурштиновий, - покличте хтось Якима, може він прилетів нарешті
- тільки що, - через паузу відгукнувся зеленоокий, - зараз піде подивиться
- добре…
- хлопці, в середньому корпусі не може бути вчитель з маленьким драконом? - інший зеленоокий
- не може, звичайно, - пирхнув бурштиновий, - з чого ти взяв?
- а з того, що там всього дві теплих плями - людина й маленький дракон
Хлопці зосередилися й загомоніли.
«братан, втрачаєш вправність» - послав глузливу думку Ріан
«та хто ж знав, що вони такі розумні» - в тон йому відповів Рес: «ви самі-то захистилися?»
«так... але від бурштинового прикрий, а?»
«вже»
- якого Емая?!
- не може такого бути
- не може, інакше б ми його зламали, - авторитетно заявив бурштиновий
- а це тоді що?
- хлопці, списки вивісили, - сказав той, що спілкувався з Якимом
- і що там?
- артефакторика - Міреа ер*Фасана
- та знаємо ми, що дівчина артефакторику веде, - відмахнувся його друг, - з магією що?
- Андрейс ер*Дераон, - захриплим голосом прошепотів хлопець
- той самий ер*Дераон?! - у хлопців округлилися очі
«тебе тут все ще пам'ятають» - посміхнувся Рін
«а ти сумнівався?» - пирхнув Рес
- звалюємо
- пізно, - сказав хлопець, що здогадався дивитися за тепловими плямами, - картинка пропала...
В повітрі перед ними з'явилися палаючі слова: «Давайте-давайте, я чекаю»
Вони завмерли, в німому жаху дивлячись на напис. Букви трохи почекали, блимнули й змінилися: «скучили по ер*Елону?»
Хлопців як вітром здуло.
«ну ти суворий» - хихикнув Ріан
***
- йдемо подивимося? - запропонував мій чоловік
- Рін, ми вже не студіози, щоб так робити
- а ти прям такий серйозний вже став? Я помітив... і взагалі в нас добрий намір - підемо перевіримо її захист і чи знає вона про ходи. Нефіг усяким недорослям там шастати.
За кілька хвилин Ріан нас таки переконав, і ми справді пішли по тунелях до кімнати вчителя артефакторики...
- чому тут немає нікого? - напружився Рес
- та яка різниця? Так навіть краще! - мій чоловічок мало не прискакував від нетерпіння, - ну давай вже!
- Рін, ти невиправний, - Рес закотив очі, - ти хоч не забув ще, що одружений?
- забудеш тут, - він пирхнув, - і взагалі це інше. Цікаво ж!
- давайте руки
Я ще не зрозуміла, як це працює, але слухняно подала йому руку. Рес на секунду прикрив очі, а потім відкрив і... нас немов щось втягнуло всередину, так що ми шкереберть полетіли й покотилися по килиму.
- ще одні?! - в іншій кімнаті почулися швидкі кроки, - ну все, ви мене вже дістали!
У проході з'явилася зла дівчина. На вигляд їй було років двадцять два-двадцять три, і вона була дивовижно красива. У хлопців хіба що щелепа не відвисла, коли вони її побачили.
- так, а ви у нас явно не студіози, - вона уважно оглянула хлопців, попутно ховаючи злу гримасу на обличчі, і перевела погляд на мене, - тебе-то як сюди занесло? Перший курс? - я невпевнено кивнула, - ясно: двієчники й недоучка. І що мені з вами робити?!
- чого це ми відразу двієчники? - обурився Ріан
Рес дипломатично мовчав, хоча, може, просто слів не міг знайти, дивлячись на неї.
- та тому, що до артефактора сунутися стануть або повні ідіоти, або ті, хто перебуває в благом невіданні, - вона глянула на Ріана зверху-вниз з таким виразом... - судячи з того, що ти взагалі це питаєш...
Мій чоловічок, що дивно, навіть очі опустив.
- такс, що тут у нас? - вона перевела замислений погляд на Реса, - фіолетовий... вистачило ж тобі розуму! Не чаклуй в наступну годину
- а що буде? - голос був трохи захриплим
- хочеш дізнатися - можеш перевірити, але не рекомендую
- а пасивні?
- якщо вже накладені - нічого страшного
Мій друг повільно кивнув, так само не відводячи від неї погляду.
- добре, з цими бовдурами все зрозуміло, - вона повернулася до мене, - ти що тут робиш, та ще в такій дивній компанії?
- а чого це ми бовдури? - знову обурився Ріан
- а ти подивися на себе, - вона знову глянула на нього зверху-вниз, так що він навіть зніяковів і знову опустив очі, - так що? - перевела погляд на мене
«Рес?»
«Не...» - його скрутило, обличчя зблідло, губи стиснулися в тонку лінію.
- дурень! - дівчина сіпнулася кудись в сторону до ящиків, але тут запізно накрило й мене, - а з цієї-то що?!
Зображення перед очима попливло, її голос розмився, і я відключилася.
***
Першим, що я побачила, була склянка з якоюсь зеленою рідиною, що маячила перед моїм носом.
- пий
Слухняно набрала рідину в рот і ледь не виплюнула назад, але жіноча рука підняла моє підборіддя й натиснула на якісь точки на шиї, так що я рефлекторно проковтнула.
Далі моя вчителька артефакторики підійшла до лежачого Реса й дала йому пару відчутних ляпасів, приводячи до тями.
- пий, - коли він сів, йому під ніс сунули такий же стакан
- це що? - голос слабкий і сиплий
- отруїти тебе вирішила!
Рес слухняно ковтнув рідини й тут же закашлявся.
- кахи-кахи... ти не пожартувала чи що?
Дівчина нахилилася до його обличчя, так що вони ледь не торкалися носами, витримала ефектну паузу й прошепотіла:
- я завжди говорю абсолютно серйозно
Далі їй залишалося лише підхопити склянку, що випала в нього з рук, забрати мою в Ріана, вийти з кімнати й усе - Рес сидить з ошалілим видом і витріщається їй услід.
Ріан відкрив було рот, збираючись щось сказати, але тут вона заглянула назад:
- поклади їх, зараз заснуть хвилин на десять. А ось потім... - кажучи, дивиться прямо в очі Ресу, тон теж змінився, в ньому з'явилися незрозумілі мені нотки, - ми... з тобою... поговоримо
Вона зникла в іншій кімнаті, а вигляд у мого друга став ще більш очманілим.
***
- отже, - ми сиділи в рядок на дивані, я між двома хлопцями, під пильним поглядом бурштинової. Не знаю, як вони, а я зараз відчувала себе немов перед Даміром після чергової дитячої витівки, - я вас уважно слухаю
Я глянула наліво, глянула направо, у відповідь отримавши такі ж скошені на мене очі.
- добре, почнемо з простого, - вона тицьнула пальцем в Ріана, - ім'я?
- Ріан
- і все?
- ер*Тінаел
- ось так би відразу, - перевела погляд на мене, - ім'я?
- Дінаель
- знущаєшся?
- ер*Тінаел...
- пф... хочете сказати, що ви родичі?
Ми переглянулися й невпевнено кивнули.
- а тепер правду, будь ласка, - чомусь при цьому вона подивилася на Реса
- вони... - він довго мовчки дивився на неї й все ж сказав, - сім'я...
- ні, я так дивлюся в нас з вами нормального діалогу не вийде, - вона дуже глибоко й дуже скорботно зітхнула, після чого знову подивилася на мене, - якого кольору твої очі?
- з ранку були зелені, - не забуваємо, що брехати не можна
Ще раз так важко й розчаровано (явно в мені) зітхнула, але звернулася чомусь знову до Реса:
- і навіщо ти її такому навчив?! - не стала чекати будь-якої реакції, він взагалі сьогодні загальмований, і знову повернулася до мене, - а якщо не з ранку й без магії, ти мені чесно відповісти можеш?
Не можу. Все, що я можу - тупо відкрити рот і дивитися на неї.
- а... - Рес теж не знайшов що сказати
- що... як ти... - Ріан хоча б пару слів зв'язати зміг. Браво, починаю пишатися своїм чоловіком
- пояснюю для дурників - вони випробували на собі наслідки дії одного з моїх артефактів. Не будь вони фіолетовими й не спробуй скористатися магією, цього б не сталося. Я, правда, не знаю, як ви змінили їй колір очей і навіщо, але вони безумовно не зелені. І так, тебе я попереджала
- я не... - Рес, на якого вона при цьому дивилася, зніяковів й опустив очі
- не знав, що це магія, або що «ти не»? Ще трохи і я подумаю, що ви перше, а не купка двієчників. І взагалі, вам ніколи не говорили, що спілкуватися ментально в присутності когось ще некультурно?
- я...
- так мовчи вже, зрозуміла, що «ти»!
Рес зніяковів ще більше. Воу, по-моєму, на нього догана Даміра й то не такий ефект мала...
- тобто, якби я спробував чаклувати, зі мною б такого не було? - вирішив прояснити Ріан
- дивлячись що... спробуй зробити щось мені на шкоду й спрацює інший артефакт... або третій... до речі, якщо ви двоє зараз мене не послухаєте й знову викине щось подібне, то відчуєте його дію в повній мірі, тому що всю отруту ви вже випили. А вдруге... пролежите з тиждень так точно
- а що з ними не так? Я, значить, тільки якщо на шкоду, а вони...
- а вони - фіолетові, сильніше мене й потенційно небезпечні. Зайди ви, як адекватні люди, через двері, все було б нормально, а вас сюди втягнув артефакт і позначив як загрозу, тому й заборона на чаклунство. Уже випущене заклинання він нейтралізувати не зможе, все ж законів магії не порушиш, а ось перешкодити це зробити - легко.
- тобто, весь час поки ми тут, нам не можна чаклувати? - запитав Рес
- розумний хлопчик, молодець. Тільки раніше думати треба було - спочатку було так, а після отрути вам цілий день чаклувати не можна.
- цілий день?!
- це далеко не найгірше, що могло з вами статися, повір
- я... - під глузливим поглядом дівчини все ж продовжив, - вірю... спасибі
- будеш мені винен. Отже, повернемося до того, з чого почали, - вона повернулася до Ріана, - це що за спокушання малолітніх?
- а... - здається зрозумів, що наші відмовки вже не підходять, - та мене взагалі змусили!
- змусили одружитися на шістнадцятирічній дівчині? - вона іронічно підняла брови, - і хто ж, дозволь спитати?
- вони, - здав нас з потрохами мій чоловічок
- ммм... як цікаво, - вона перевела погляд на Реса, - і з якою метою?
- прізвище змінити...
- навіщо?
- щоб в академії не дізналися про те, що вона – герцогиня
- а чим це вам заважає?
- зайва увага... небажана
- і що за причини небажаності? - вона перевела погляд на мене
- а... мій дракон... не тут, - логічна відповідь на питання, так. Цікаво, як вона нас вчити буде, якщо при ній у всіх мізки відбиває?
- а де?
- в Шаарі, - все тихіше відповіла я
- в Шаарі... далеко... дуже далеко... навіть для фіолетових. Так, герцогиня без захисту... в якійсь мірі навіть розумно, але не дуже вже кардинальні заходи?
- що зроблено, то зроблено, - знизав плечима Ріан
- хм... і як же ти збираєшся тут вчитися в цей час? Зробили накопичувач?
- накопичувач? - синхронно видали ми
- накопичувач, накопичувач. Жодного разу не чула про таке? - я негативно похитала головою, - а, забула, що вони в нас двієчники. Добре, тут я можу тобі допомогти. Я напишу назву книги, візьмеш у бібліотеці. Але розбиратися будеш у вільний час - це не програма першого курсу, на уроці в нас інші теми. Все зрозуміло?
- так, - я з ентузіазмом закивала головою, - спасибі
- якщо щось не ясно - заходь, допоможу розібратися, - чомусь вона повернулася до Ресу, - будеш мені винен. З урахуванням отрути вже двічі
- та хоч тричі, - легковажно махнув рукою, - вона зможе тут з ним чаклувати?
- добре, тричі. А ось що вона з ними зможе прочитаєте, може хоч чогось навчитеся. Можу сказати, що на артефакторику їй більше й не потрібно до пори до часу, на алхімію теж напевно вистачить, якщо наші уроки в різні дні. Ось з магією нічим допомогти не можу, хіба що з десять-п'ятнадцять штук створити й обвішатися ними.
- алхімія й артефакти, - Ріан переглянувся з нами, - ідеально
- та невже? - вона на секунду задумалася й перевела пильний погляд на Реса, - ім'я?
- Андрейс ер*Дераон, - через паузу пильного розгляду очей один одного сказав він
- новий учитель магії... непогано спрацьовано, - вона посміхнулася, - Міреа ер*Фасана. Тепер, коли ми познайомилися, може ви нарешті скажете, що вам тут треба?
- ну... еее...
- бачиш, як ти нам допомогла! Ось за цим і прийшли, - відповів за нього Ріан
- ось прямо тільки за цим ви скористалися таємними тунелями й спробували зламати мій захист? Особливо враховуючи, що ви тільки тут про накопичувачі й почули...
- нічого ми не ламали! - обурився мій чоловік
- і що ж тоді за заклинання було? - вона подивилася на Реса
- бачення... - він знову зніяковів й опустив очі. Хм, якщо вона зможе змусити його почервоніти, то це безумовно буде рекорд
- бачення... але прийшли ви й не за цим теж, - з натяком на щось, від чого Рес зніяковів ще дужче
- чому не за цим? - знову подав голос Ріан
- тому, що з вами дівчинка, - вона закотила очі
- можливо, не за цим... - знехотя визнав чоловік
- і навіщо?
- ну... еее... подивитися... можливо - познайомитися. Ідеально - вирішити питання з її драконом
- для цього можна й через двері зайти
- і на захист твій подивитися...
- пф... подивилися?
- студіози говорили, що змогли тебе зламати
- де це вони таке говорили?
- коли Ана зламати намагалися
- Ан... - вона немов спробувала ім'я на смак, - і давно це було?
- напевно... не знаю... ніби
- ясно, одні прийшли ще до установки артефакту... іншим так не пощастило
- а що з ними? - обережно поцікавився Рес
- ритуальне вбивство для артефакту довголіття
- а... ми?
- та що з вас, дурників, взяти-то? Сидіть вже, підете, коли вечеря почнеться й в тунелях порожньо буде
- вечеря... - голос Ріана був по-дитячому сумним
- обід ви вже пропустили, а з вашої ласки, я теж
Рін так приречено на нас подивився, що мені його навіть шкода стало. Розумію, сама з ранку не їла...
- і що, ще годувати вас? - вона знову закотила очі й удавано зітхнула, - впали на мою голову! Будеш чотири рази мені повинен
І чому мені здається, що жодного з них цей факт не засмучує?
***
Не знаю, як хлопці, а я чайком з бутербродами й фруктами цілком наїлася. І ось потім почалося найцікавіше...
- і чим би вам таким зайняти? - вона окинула нас кровожерливим поглядом, довше затримавшись на Ресі
- книжкою з бібліотеки? - несміливо припустила я, відчуваючи себе просто неймовірно зайвою
- книжкою - можна, але ти ж не хочеш зараз вийти з моєї кімнати й поговорити з тією юрбою студіозів, яким дуже цікаво, кого ж наступного я звідси викину?
- еее... ні, не дуже
- ось-ось. Тунелями теж не підете, бо сто відсотків когось зустрінете, а ви обоє без магії. Ви ж не хочете афішувати своє знайомство, я правильно розумію?
- не хочемо
- Ані може злітати, - запропонував Рес, - Рін, покличеш її?
Ані, точно! Коли ми виходили, вона полетіла за нами в тунелі й цілком ймовірно, що все ще десь там сновигає. Чоловік створив крихітний маячок-заклик і відправив його побродити в застіньє. Не минуло й кількох хвилин, як ця маленька пронира вже була тут і з серйозним виглядом обстежувала кімнату. Причому поведінка її була досить дивною - перш вона з усіх боків оглянула мою вчительку, приділивши особливу увагу браслету на руці і, здавалося б, нічим не примітним деталям одягу. Далі Ані облетіла всю кімнату, на щось навіть не звертаючи уваги, а щось обходячи й оглядаючи з усіх боків. Дійшло до того, що вона зупинилася й засичала на одну з ще не розібраних коробок.
Ер*Фасана теж підійшла до коробки й відкрила її, ставши по черзі викладати перед Ані предмети, що лежали там, в основному - прикраси, але зустрічалися й штуковини дивних форм, іноді - з різьбленням або орнаментом. На чергову брошку, що з'явилася з коробки, Ані засичала.
- я знаю... ти теж розумієш, що з ним щось не так?
Дракошка задумливо обійшла брошку по колу й злетіла на плече моєї вчительки. Вона подивилася на зелено-золоте диво і прикрила очі, відкривши їх через хвилину.
- неймовірно... - я навіть побачила, як розширюються її зіниці, - полагодимо?
Ані кивнула й втупилася на брошку, те ж зробили й всі інші, хоча ось для них це ніякого сенсу не мало. Через деякий час прикраса немов засвітилося зсередини, потім погасла, але колір точно став світлішим.
- ти просто чудо, а не драконя, - ер*Фасана ласкаво погладила її й повернулася до нас, - панове двієчники, ви цього, звичайно, не знаєте, але в цієї прекрасній драконіци надзвичайний талант. Ось так відчути всі артефакти може далеко не кожен. А вже про те, щоб побачити матрицю чужого, та ще й полагодити його... ти не проти, якщо вона іноді буде допомагати мені на уроках? - запитала вона в Реса, - за всіма встежити не так просто, а без контролю можуть такого понастворювати, що...
- якщо вона не проти, - він знизав плечима, - і Рок
- твій татко? - вона знову погладила Ані, - я з ним домовлюся. Так що, будеш мені допомагати?
Ані задумалася, потім тицьнула лапою в її браслет і в Реса.
- зробити йому таке?
Кивок.
- якщо ти хочеш... з деякими модифікаціями. Принесеш мені з бібліотеки одну книжку для цього? І ще одну для неї, - вона показала на мене
Ані згідно кивнула. Ер*Фасана написала на листочку назви з парою слів для бібліотекаря, і дракошка полетіла. Втім, повернулася досить швидко, після чого мені вручили книгу з накопичувальних артефактів і посадили читати в кабінеті. Самі вони були десь у вітальні й раз у раз чувся чийсь голос або навіть сміх, але все, що відбувалося там, для мене стало немов на задньому плані.
***
- а ти часу не втрачала, - голос ер*Фасани змусив мене здригнутися, - покажи
Оглянувши мої листи з виписками, вона вдоволено кивнула.
- молодець, буде з тебе толк. Намалюй схему, тоді краще розберешся й заодно побачимо, якщо ти щось не так зрозуміла й приберемо неточності.
Я з ентузіазмом закивала, але мені на плечі лягли руки Ріана:
- потім помалюєш, пішли
- куди?
- на вечерю, куди ще. Або ти не хочеш?
Хочу, але хіба вже час? Я ж тільки-тільки читати сіла...
- тільки з тих пір пройшло години три, не менше, - посміхнувся Рес
Стоп! Я ж не вимовляла цього, а йому не можна чаклувати!
- та в тебе все на обличчі написано, - хмикнув мій друг
Що ж, гаразд, вірю. Хоча Рін от здивувався, по-моєму, для нього на моєму обличчі не так вже й все написано. І моя вчителька теж оглянула нас зацікавленим поглядом, потім зробивши для себе якісь висновки й трохи хитнувши головою. Але вони просто не знають мене так добре, як Рес, той всі мої мікро-мікрожести читати може. Та й я сама по його зовсім не виражаючому нічого для оточуючих обличчі можу зрозуміти багато.
- ми йдемо чи ні? - нетерпляче запитав Ріан
- так... пішли
***
- Ель! - на мене налетіла Анета, - я тебе обшукалася вже, ти де була?
- ее... привіт. А ти давно прилетіла?
- та ми тут з самого ранку, - кажучи, вона цілеспрямовано вела мене до столика бурштинових, - а ти де була?
- а я пізніше прилетіла, навіть обід пропустила
Чиста правда - і прилетіла пізніше, і обід пропустила. З іншої причини, але це справа десята. Тим часом, Анета вже дотягли мене до столика хлопців.
- привіт
- привіт! - Джейк мені явно зрадів, Брай теж посміхнувся, - ти де пропадала? З ранку ще тебе шукали
- з ранку мене тут не було... я взагалі не так давно прилетіла, - дивлячись з чим порівнювати
- о, так ти ще не знаєш новин! - Анета нахилилася й змовницьким шепотом просвітила мене, - наша вчителька артефакторики - бурштинова. Але це ще не те щоб рідкість, а ось наш учитель магії... - вона зробила ефективну паузу, - фіолетовий!
- да ти що?! - ахнула я
- та що там фіолетовий, - пирхнув Брай, - хоч сіро-буро-малиновий. А ось те, що про нього тут розповідають...
- а що про нього розповідають? - я навіть зацікавилася
- та ось, - хлопець затнувся, дивлячись за мою спину
Я обернулася. А, Рес з Ріном прийшли. Так, це безперечно привід всій академії витріщитися на вхід і проводжати їх поглядом аж до столика. О, стає все цікавіше - до них попрямував ректор. Не дивлячись на мертву тишу в їдальні, ні слова з їхньої розмови чутно не було, на превеликий жаль всіх присутніх. А їм напевно було б цікаво дізнатися, чому Рес з Ріном переглядаються й щосили намагаються зробити серйозні вирази обличь, а ректор хмуритися й щось строго вимовляє обом. Та навіть мені було цікаво!
- є припущення, хто той, другий? - пошепки запитав Джейк
- так. І якщо я правий... - простягнув Брай
- хто? - Анета подалася вперед
- другий... адже їх було двоє, так?
- так, - у Джейка загорілися очі, - ім'я з ер*Дераоном перегукується... Ан... Ріан, ось! Прізвища не знаю
І слава всьому на світі, що не знаєш! Якби знав, то... ну Рес, будеш ти мені ще щось про ґудзики на сорочках говорити, коли мого чоловіка тут вся академія знає!
- та тому що ніхто й не говорить, яка різниця? - Брай знизав плечима, - в історіях не це важливо
- ер*Дераона ж називають
- тому, що це найбагатший герцог в імперії; тому, що у нього Елдірон; і ще тому, що тепер він наш препод. Це робить історію куди цікавіше... до речі, як його після всього того ще взяли в учителі? - він пирхнув, - а якщо нас навчить, ректор зрадіє?
- ха, спробував би він не взяти фіолетового, та ще й з Елдіроном!
Ага, Рес ось саме так і говорив.
Взагалі вся їдальня тільки про «чортову парочку» й говорила (хоча вони-то їх так не називали, це тільки я знала справжні почуття ректора до мого друга й чоловіка), судячи з постійних поглядів в їх сторону й мало не падаючих на підлогу від сміху студентів. Що й казати, я й сама сміялася з переказаних хлопцями історій, а я ж їх слухала не в перший раз, і навіть не в другій!
Ріан аж світився, посмішка не сходила з його обличчя й навіть час від часу спіймані погляди незадоволеного ректора не погіршували його настрою. Зате Рес здавався абсолютно незворушним. Але тільки не для мене, звичайно. Тому що я прекрасно помічала його погляди на ер*Фасану, яка сиділа в двох столиках попереду... І виглядала вона чудово, потрібно сказати.
Загалом, вечеря пройшла весело, причому весело було абсолютно всім, крім ректора.