Ні небесний, ні земний, не до смаку нам такий.

Зі збірки приказок Дроакської імперії. Розділ: безкрилі

Так і потекли дні - з ранку ми тягалися по різних крамницях і скуповували все, що тільки можливо. Після дня одягу зробили перерву й дивилися взуття, потім підбирали мені косметику (я підбирала, а ось вони відверто нудьгувалися), потім настала черга прикрас та аксесуарів. А ось потім по другому колу, так як з першого заходу всього потрібного не змогли знайти, не встигли, або воно вже настільки дістало, що ми просто цю справу кидали і йшли кудись поїсти або розважитися. Загалом, мій гардероб поповнився відчутно, але все ще була нестача того чи іншого, так що на нас чекали кілька подібних «веселих» днів.

А ось після обіду, навіть ближче до вечора - Шаар. Я була шалено щаслива зустрічі з Рисом і гасала з ним по небу як ненормальна, а потім відправлялася по справах з Ніком або Айдаром. Хлопці в цей час сиділи або лежали десь на пляжику, відпочиваючи від цього божевільного походу по крамницях.

І ось настав він, той самий день... Ми одягли мене в усе нове, з Іарідою довго продумували макіяж і намагалися змінити риси обличчя без магії, потім настала черга прикрас. Зазвичай я не ношу багато прикрас, а вони самі досить лаконічні. Не те щоб вони мені не подобалися або щось на зразок того, але знову ж таки - з нашими з Рисом божевільними польотами вони... трохи заважають, можна так сказати. А ось тепер Рес поставив чітке завдання - купити купу прикрас і носити їх (сам же мені їх і купував, що приємно, звичайно). І знову ж таки - вони повинні бути зовсім іншими. А саме - не такими маленькими й не непомітними. Ось це завдання мені припало до душі, все-таки я дівчинка й з задоволенням приміряла й вишукувала собі все нові й нові штучки. Само собою, за цілий день мені й це набридло, але прикрас ми справді купили багато, і вони мені подобаються. І я навіть не проти піти купити ще. Так ось, переодягли мене по повній програмі. І навіть змінили зачіску й наділи прикраси. Пов'язані речі, між іншим, тому що ми купили мені кілька витончених діадем, і я як раз була в одній з них. Функцій у неї було дві - просто радувати око своєю витонченістю й при цьому фіксувати напіврозпущене волосся, щоб при польоті не лізло в очі. Зазвичай я просто виплітала всілякі косички з боків і по верху голови, фіксуючи їх ззаду. Знала я варіантів плетінь мільйон на всі випадки життя, а така зачіска була й красивою, і зручною. Крім того, в будь-який момент я з легкістю могла злегка змінити її, зібрати волосся в пучок або щось подібне й обернути косички навколо, фіксуючи їх. При необхідності раз-два й у мене вже абсолютно зібрана зачіска, яка не заважає лети ти хоч вниз головою. Але це було раніше, а зараз ще одне завдання від Реса - ніяких кіс, що з'єднуються позаду. І ось як, скажи мені, волосся фіксувати? Повністю заплітати? Як варіант, але мені подобаються розпущене, або хоча б напіврозпущене. І ось діадема якраз і могла мені в цьому допомогти. Хороша штука, зручна й дійсно виглядає дуже красиво, але не вичурно. Саме так, як і повинно бути. А від цих зелених каменів (якраз у колір моїх нових очей), які переливаються на сонці, я взагалі в захваті. Саме волосся мені теж дещо відростили й перефарбували, благо з магією це не складно. Змінили відтінок кольору й зробили темніше на кілька тонів. Заодно поміняли мені стрижку й тепер у розпущеному стані вони були не рівними, а формували невеликий вигин, таку хвилю. Мені подобається, коротше. А по боках ще залишили кілька пасм коротше для обрамлення обличчя. Теж ніколи раніше так не робила, а вони й виглядають красиво, і вносять нотку в моє візуальне невпізнання. Від дзеркала мене ледве відірвали, а я ще ж хотіла помилуватися браслетиком, кулончиком і моїм виглядом у цілому... не дали мені намилуватися собою-не-собою (бо я на себе справді схожою була, тільки якщо уважно придивитися, при цьому знаючи, що шукати) й потягли вниз, де показали Даміру. Він конспірацію схвалив, і ми полетіли.

Академія... Міа кілька разів облетіла навколо (а я летіла з Ріаном, тому що не варто з фіолетовооким тут з'являтися, хоча Рес теж прилетів і був десь неподалік), даючи мені все оглянути краще. Чотири головних будівлі, за зовнішнім виглядом яких без проблем розумієш їх призначення, і ще три гуртожитки, розташованих неподалік. Будівлі формували величезну букву «с». На одній стороні був розташований корпус великих драконів. Таких тут було не дуже багато, тому що вони вважали за краще вчитися у Віндарі, де умови для них краще. А тут у них була величезна плоска будівля. І відразу ж видно - міцна така. Воно і ясно - у великих усі уроки, де були потрібні дракони, проводилися або на даху, або взагалі в полях-лісах-скелях не знаю де. Під кутом до великих стояв корпус середніх. Як не дивно, але саме він займав найбільше місця. Але дивно те може й дивно, а ось у середніх уроки могли й всередині й зовні проводити, а тому один з поверхів був пристосований для драконів і саме він і робив будівлю такою широкою й високою. Дах теж був плоским. На останній стороні букви «с» стояли дві будівлі - адміністративна й корпус маленьких драконів. Адміністративна, в порівнянні з навчальними, була просто крихітною. Але зате красивою - головна вежа, по колу якої йдуть башточки поменше й арки, що приєднують до неї два крила. Нахилені дахи, на яких збудовані всілякі дива архітектури й купол вежі радували око, після всього того практичного, але плоского й некрасивого неподобства. Корпус маленьких драконів, на відміну від своїх великих аналогів, вражав витонченістю - колони, скеровані у вись, з красивою ліпниною нагорі, високі й довгі вікна, теж по краю обрамлені, легкі повітряні кольори. Корпуси великих і середніх теж були прикрашені, але це більш монументальні будівлі й дивитися на них варто було здалеку, ось з повітря мені їх вид сподобався. А з землі воно все здається занадто великим, особливо вікна в середніх, через які дракони потрапляли на поверх для них.

Я ще й близько не надивилася на драконів різного розміру, кольору й родів, що снували туди сюди, але вже підходив час іспиту й потрібно було йти. Ех, ладно, ще встигну це зробити потім.

В аудиторії нас було не те щоб багато, не те щоб мало. Чоловік тридцять, напевно, я не рахувала. Зате очі оцінила відразу. Загалом, все як ми й думали і як було раніше в цьому корпусі - основна маса зелених, ще парочка рожевих і навіть один блакитний, але вони мене не дуже хвилювали, а ось бурштинові - це так. А сонячних тут було троє: дівчина й два хлопці. Так, ми все-таки правильно вирішили мені бурштинових не робити, он як на цих поглядають... фіолетового не було жодного.

Сам іспит виглядав саме так, як говорив Рес - є вибір: описувати географію, історію, економіку та основи законодавства, або відповісти на два питання, які перевіряють знання відразу у всіх областях і вміння робити логічні висновки.

Перший: «назвіть неофіційні назви Дроакської імперії й поясніть їх походження». Хм, це вони про «імперію контрастів» й «імперію двох столиць» чи що? Насправді їх історична причина походження одна й та ж, просто стосуються різних речей. Хоча теж не зовсім і різних... почнемо з імперії двох столиць. Справа в тому, що на півдні імперії розташовувалася величезна Агоранська пустеля. Навіть не тільки в імперії, вона заходила й на територію Цмерку. А ось її жителям було якось абсолютно все одно, що взагалі-то їх пустеля належить двом різним країнам і вони їх піддані. У пустелі було своє життя, свої закони, все своє. Навіть негласна столиця була - Макарантар, яка розташовувалася якраз на території імперії. Ось вам й імперія двох столиць. Цікаво інше - з обох сторін до пустельних абсолютно не лізли ні зі своїми податками, ні з законами, ні з якимись вимогами, фактично дозволяючи їм на цій території жити за своїми правилами й створити свою країну, хоча вона й не була визнана (та й не прагнула до цього). Їм-то що, їх і так не чіпають, їх і так все влаштовує. Зате можна ходити й в імперію, і в Цмерк, без всяких там кордонів і проблем з владою. А імперії й Цмерку це давало можливість користуватися пустелею у своїх потребах, не вирішуючи ці питання з владою Агорана. А, сказати по правді, хоч ніхто й не розумів, як же ці пустельні там живуть, зате дворяни регулярно туди навідувалися. Навіть наші з Ресом тренування «протримайся в повітрі якнайдовше» спочатку проходили в пустелі. І це було пекло, просто пекло. Це я тоді так думала, мовляв над водою буде набагато простіше й так жарко не буде. Наївна, та над відкритим морем таке пекло під прямими променями сонця, гірше будь-якої пустелі! На загальноімперському рівні там раз на рік проводилися гонки, та й взагалі пустеля - корисна річ, бували справи, для яких потрібен величезний не зайнятий простір. Коротше, такий стан речей всіх влаштовував, і ніхто не намагався нічого змінити.

Про імперію контрастів це вже цікавіше. Хоча... страшніше. Звідси й пішли всі проблеми звичайних людей і магів, або, як нас ще називають, небесних і земних, крилатих і піших. У цьому варіанті ще є безкрилі - маги, у яких немає драконів. Причини можуть бути різними: у роду просто немає більше дракона, людина скоїла щось жахливе й дракон «відмовився» від неї (трапляється нечасто, але іноді буває. Адже драконом не володіють, він добровільно підпорядковується тільки тому, кого визнає. І ось якщо людина втрачає цю довіру й повагу, то дракон відмовляється від неї, а риар розсипається. Потрібно зауважити, що дракони теж бувають різними. Я вже давно мрію, щоб риари Меріонів порозсипалися, а їх драконам нічого так, все підходить), його просто позбавили права на дракона й штучно розірвали зв'язок через риар (складна процедура, маги після цього зазвичай сходять з розуму або стають розлюченими на всіх дворян маніяками. Добре хоч без драконів, а значить - без магії), дракон загинув і всякі інші особливі випадки й причини. Деяким безкрилим, які не здійснювали нічого протизаконного, а просто їм «не вистачило» дракона, давали право взяти його у Шаарі. Але, як я казала, це теж не так-то просто. Так ось, якщо проблеми крилатих і безкрилих ще цілком вирішувалися, якщо це не випадок навмисного розриву зв'язку через риар, то ось проблеми зі звичайними людьми... вони почалися давно. Колись, правда зараз це більше схоже на жарт або казку, але вся територія імперії була всіяна ріками 1 лісами, не було ніякої Агоранської пустелі й всіх цих степів. Тоді крилатих поважали й всі ми жили в мирі й спокої, все було добре й бла-бла-бла. Були незадоволені, куди без цього. Одні заздрили здатності чаклувати, інші теж хотіли мати драконів, треті заздрили багатству. Ось вони й налаштовували всіх проти дворян, мовляв чого це вони мало того, що літають і чаклують, так ще й багаті? Не порядок, давайте виправимо. Те, що їх предки самі й добровільно віддавали свої землі магам і погоджувалися платити за них податок, в обмін на захист і допомогу, вже нікого не хвилювало. Ходили ці розумники ходили, думали-думали, та придумали збагатитися, продаючи деревину. Тоді й до Цмерку її за хорошу ціну возити можна було, та й собі замість глиняних будиночків хороших дерев'яних зробити. Стали вони вирубувати ліси, і вирубували, і вирубували. Дворяни приходили до них і говорили, що нічим хорошим це не закінчиться, але вони відповідали в досить різкій формі, що мовляв ви просто не хочете, щоб ми теж стали багатими. Маги образилися та й вирішили їм не допомагати більше. А вони дійсно ставали все багатшими й багатшими, а, побачивши це, все більше й більше людей слідували їх прикладу. Возити деревину вже стали й до Конг-Ронгу, а ціни на неї все падали й падали (тому що бажаючих її продати все більше й більше), а тому вони все більше й більше вирубували, щоб отримувати прибуток як раніше. Довирубувалися. Якщо спочатку вони рубали сухостій або вибірково, так, щоб це не шкодило лісові, то потім почали зносити все, одні пеньки позалишалися. Це їх мало хвилювало, говорили, що мовляв посіємо тут зерно та урожай класний буде. Класний то класний, тільки через кілька років земля видихалася й все, немає більше ні лісу, ні врожаю. Це ж вам не чорнозем, це лісові ґрунти. І ось за пару років вони вирубали мало не весь ліс на півдні імперії. Річки всохли, озера теж, урожай не дуже так, грошей теж немає. Невдоволення росло, а в усьому винні маги, так. Це підігрівалося ще й безкрилими, якраз тими, у кого штучно обірвали зв'язок. І ось останньою краплею стали пожежі. Літо було спекотне, води на півдні залишилося мало, одна Фаелія, але це скоріше межа земель дереворубщиків, ніж якась їм допомога. Почалися пожежі в різних місцевостях і їх навіть з горем навпіл загасили - маги допомогли. Уже, напевно, і самі зрозуміли, що образи доведуть імперію до того, що залишиться один пустир. А ось простий народ, знову ж таки не без допомоги безкрилих, звинуватив магів у тому, що це вони підпалили поля. Потім їх й у всіх інших бідах теж звинуватили й почали мало не до війни готуватися. Південь імперії горів у прямому й переносному сенсах. І ось під час всієї цієї заварушки прямо посеред «проблемних» земель виявилися двоє підлітків з маленькими драконами, брат і сестра, вони як раз шукали риари. Звичайно, на цих землях були й інші дворяни, але першими під гарячу руку попалися саме вони, а в такому віці, без риара, та ще й з маленькими драконами, маги занадто вразливі. Їм просто не пощастило опинитися не в тому місці не в той час (самі зрозуміли й вже поспішали в іншу сторону, але до цього вони зайшли занадто далеко й просто не встигли втекти), за що й заплатили життям. І ось цього робити було не варто, безумовно не варто. Дворяни з усієї імперії налетіли на ті землі, вже по-справжньому палячи все на своєму шляху. Ну, може й не все, навмисне підпалювали лише поля з урожаєм (та й то через одне, все-таки залишаючи шанс не померти з голоду), але води не було й гасити було нічим, а тому пожежі перекинулися й на інші поля й на поселення. Мільйони жертв вогню, ще стільки ж загинуло від голоду. І розруха всюди - на землі, а суцільне згарище. Так відплатили маги за вбивство двох ні в чому не винних дітей.

Роки, десятиліття пройшли, перш ніж на тих землях відродилося життя. І лише через століття вони змогли досягти рівня, що був до пожеж. Ті події глибоко закарбувалися в пам'яті людей і знайшли відображення в релігії. Безпосередньо вона не проклинає магів і драконів, але їх бог Емай одягнений у світло-блакитне або біле, такий добрий дідок на хмаринках. В руках у нього посох, але посох живий, на ньому росте листя. До чого він посохом торкнеться, там відразу й родючість, і життя взагалі в усіх його проявах. Свята вода, знову ж таки, як протиставлення вогню дракона. Святий жест - коло, все з ним пов'язане - пальцем у повітрі коло накреслив, долонею, рукою - знову ж як символ води. Барандініс, рай по-іншому - океан, гори з водоспадами, прекрасні озера, моря... залежить від рівня святості, куди ти потрапиш - у невеликий будиночок біля струмка, гори з водоспадами чи на прекрасний тропічний острів. Тенденція одна - скрізь є вода. А ось у пеклі всюди вогонь, а служать там якісь незрозумілі істоти, суцільно вкриті лускою, кігтями, рогами й ще чимось подібним. Називається ця клята земля - ​​Ярещ. От цікаво, всі ці релігійні правда не помічають, що «Ярещ» пішло від «ящір»? Ну й іншого теж складно не помітити. Але їх це якось зовсім не бентежить. Їх пророки направо й наліво тлумачать про День Ярещі, мовляв якщо ви будете сильно грішити, то настане цей день і весь світ загине в полум'ї. Теж нічого не бентежить, ні? Ні, не бентежить. І все б нічого, нехай моляться, пам'ятають і не грішать, та ось релігія-то їх явно під «гріхом» має на увазі не вбивство магів, тому що вона вся побудована на ненависті до нас і мовляв ми взагалі породження пекла й все таке інше. А ось за століття ця думка настільки вбилася їм в голови, що... була я одного разу на Дні Єднання в тих землях, це просто жах. Ти їм допомогти пропонуєш, а вони або не погоджуються й починають своїми руками перед тобою махати й робити жести, що відводять зло, або погоджуються, але весь час у тебе за спиною все одно роблять ці жести. А вже про те, що вони говорили про мене й Риса, я навіть згадувати не хочу... до речі, найцікавіше, що в Агоранській пустелі - якраз породженню всіх тих подій - релігії як такої немає, культ води й Емая поширений тільки в степах і землях поруч з нею. А ось пустельні без забобонів, хоча як вони живуть в там все одно ніхто не розуміє.

Загалом, з історією розібралися, а от до чого це призвело? А саме до наших контрастів. Найперший, що кидається в очі - ліси на півночі й пустеля-степи на півдні. Справа в тому, що на півночі, крім іншого, було розвинене рибальство в Сефоркському морі, а тому вони не повелися на це все й на вирубку лісу теж, а продовжували ловити рибу або полювати в лісах. Можливо, стали прикладати більше зусиль ось і все. Ці жахливі події обійшли північ стороною. Точніше, просто не змогли перекинуться на інший бік річки Фаеліі, яка тепер немов межа між двома світами.

Другий - багатство на півночі й бідність на півдні. На півночі не було вирубки й цього казкового збагачення за пару років, але зате не було пожеж і катастрофічного руйнування, пустиря. Навпаки, вони й далі полювали, ловили рибу, вирощували всякі сільськогосподарські культури. А коли на півночі тільки почалися неврожаї й нестача продуктів - продавали це туди. І поступово гроші перетекли на північ, а все, що не перетекло - згоріло. Звичайно, за минулі десятки років це встигло згладитися, південь вже теж розвивається й потроху оговтується, та й багато хто переїхав, розгладжуючи цю межу, але й зараз різниця помітна досить сильно.

Третій - релігія. Південь у цьому плані тьма-тьмуща, а ось на півночі її як такої немає. Тобто ті, хто переїжджав, везли її з собою й на нашому боці Фаеліі теж з'явилися храми (в одному з яких ми й одружилися... самій страшно від цієї думки!), Але такого поширення вона не отримала. Тут у людей інший менталітет і серед достатку води й поваги до драконів і магів весь цей жах просто не прижився.

Четвертий - кордону. Південний кордон з Цмерком називається «ходи - не хочу» - пустеля, за переміщеннями по якій взагалі не стежать і ще два невеликих шматочка степу, на які теж особливої ​​уваги не звертають. Якраз недалеко від одного з таких шматочків стоїть академія Віндари, в якій навчаються практично всі в імперії маги з великими драконами, так що з того боку ніяких підлянок можна не чекати - віндарівці виловлять ще за десятки кілометрів. А другий шматочок ще менше та й ближче до Конг-Ронгу розташований, і річка там є на території Цмерку, так що це мало не єдина його частина біля імперії, куди весь той жах теж не докотився й де живуть адекватні люди, що поважають драконів. Загалом, межі як такої на півдні немає, за її охороною фактично ніхто не стежить, хіба що віндарівці але це не їх обов'язок, просто туди ніхто не посміє сунутися. А якщо сунеться - теплий привіт (навіть жаркий. Вогненний, скажімо так). А ось межа з іншого боку Фаеліі як неприступна фортеця. По всій її довжині розташовані гори Мендіни, серед них є тільки кілька нормальних перевалів, через які все одно ніхто не ходить, а плавають по Сефору.

П'ятий контраст - контраст двох столиць. Офіційна - Кальрімір - розташована між Фаелією і її притокою, її так і називають - місто на воді. І воно всіляко намагається цьому відповідати - величезна кількість фонтанів, пронизуючі все місто канали, штучні озера, а навколо сходів до палацу взагалі інсталяція водоспадів. З іншого боку - Макарантар - столиця пустелі, в якій навколо піски й піски й піски, а вода - раритет. Будинки теж відрізняються - якщо в Кальрімірі вони всі прагнуть вгору й кожен намагається вибудувати бодай шпиль вище, ніж у сусідів (правда негласно ніхто не будує вище шпиля палацу імператора), то в Макарантарі будівлі ледь-ледь піднімаються над поверхнею землі, тільки щоб зайти можна було, а поверхи йдуть вниз на десятки метрів, аж поки не дійдуть до прохолодних верств землі. І останнє: Кальрімір - місто фарб, там все яскраве й різнобарвне, в той час як в Макарантарі існують лише всі відтінки піску, з якого вони й роблять піщаник (на подив міцний камінь), а з нього - будинки. Коротше кажучи, контрастів в імперії дійсно вистачає.

Гаразд, що у нас там друге? «Проаналізуйте торгово-економічні зв'язки з Конг-Ронгом». О, народ, ви попали. Відчуваю, мій твір зараз буде називатися «Шиангатський канал, або чому мій друг багатий до непристойності». Почнемо з загального аналізу. Так ось, кордон з Конг-Ронгом - кілометри й кілометри Мендін. Через гори возити товари ніхто не стане. По-перше, там всього кілька перевалів, а так вони непрохідні. По-друге, шлях через ці кілька перевалів складний, а провезти з собою вийде всього-нічого, що зробить їх товари занадто дорогими й ніхто їх не купить. І саме тому торговці обходять Мендіни, а не йдуть через них. На півдні вони приходять в Лінкард і там цілком жвава торгівля, як для бідного півдня, просто туди приходять пустельні, коли їм щось потрібно. Але Лінкард і наполовину не так привабливий для торговців з Конг-Ронга, як наші міста на півночі. Багатший регіон, який в обмін може продати набагато більше різноманітного товару хорошої якості. З Конг-Ронгу на північ везуть всілякі камені й мінерали, ювелірні вироби, гірські трави, м'ясо й шкури гірської дичини. А ми їм продаємо тканини, солодощі, м'ясо й шкури лісової дичини, деревину знову ж. Ніхто не говорить, що на півночі не торгують деревиною, але тут це роблять з розумом і не зрубують все підряд. А так у нас це розвинене й майстри різьблення по дереву теж у пошані, робота їм завжди знайдеться. Але це вже інша тема. Так ось, в Лінкард загірний народ возить будівельні матеріали, знову ж гірські трави, м'ясо й шкури, рибу, що взагалі на півдні делікатес, ну і дрібниці. А продають їм зерно, мед, м'ясо пустельних ящірок, пустельні фініки (ніхто просто не може вимовити їх справжньої назви, тому прижилося це). Коротше народ там бідніший і товари інші. Всім зрозуміло, що набагато вигідніше їхати на північ і торгувати там. І, до недавнього часу, торгові судна пливли по Сефоркському морю, обминали Пенесуелський півострів, а далі або зупинялися в Прустані на вході в Ібагську затоку, або заходили в затоку й зупинялися в Хавені. І начебто всіх і так все влаштовувало, хіба що шлях займав багато часу й товари виходили не з дешевих. І ось тут Дераони прокопали Шиангатський канал. Тепер можна не огинати весь Пенесуелський півострів, а проплити по річці Сунгалії, по каналу й потрапити туди ж - в Ібагську затоку. Звичайно, за проплив по каналу потрібно заплатити, але для торговців це вигідно й по часу, і по грошам - інакше їм доведеться обпливати весь півострів і весь цей час платити й годувати команду корабля, що вийде нітрохи не дешевше. А на вході в Ібагську затоку все одно візьмуть свій податок інші герцоги. Так що набагато зручніше заплатити один раз шианкарським герцогам, ніж багато разів всім. І так, цей один малесенький канал просто казково збагатив Дераонів, на всю імперію багатший тільки імператор. Зате сусідньому герцогу, на землях якого стоїть Прустан (куди перестали плавати, бо Хавен до каналу ближчий) і якому раніше теж платили за вхід в Ібагську затоку, цей один малесенький канал псує всі карти. І він спочатку взагалі був у люті, рвав і метав, але потім Дамір знайшов компроміс і поставив високий податок на торгівлю в Хавені, так що багато хто пливе далі до Прустану й продає там. В результаті ціна на товари не надто змінилася ні там ні там, тому що в Хавені з урахуванням високого податку, а в Прустані з урахуванням зайвого шляху по Ібагській затоці. Плавають торгувати й туди й туди, як і раніше, залежить від жадібності й настрою торговців. Разом конг-ронгівці тільки виграють час і гроші, люди різниці взагалі не помітили, другий герцог теж не в накладці, а ось ер*Дераон виграли і там і там. І за канал їм заплати, і в Хавені податок високий, теж, само собою, вигідніше, ніж низький. А торговців менше не стало, тому що за витратами вони все одно не програють. Ось сто разів намагалася придумати щось схоже, але до Даміра мені явно далеко...

Написала я одна з перших, здала й вийшла на вулицю. А ось там... він убив мене наповал своєю красою. Могутній, величний, прекрасний. А яка мускулатура! Небесно-блакитна луска переливалася на сонці, надаючи окрасу ще більш хитромудрий відтінок і підкреслюючи достоїнства. Я стояла й милувалася, а дракон тим часом повернув голову й втупився на мене. Навіть більше того - він зробив кілька кроків назустріч, обнюхав мене й завмер, дивлячись у вічі. Ой... а ми ж не перевіряли, чи чують дракони морок на моїх очах. Ні, це в мене параноя якась, він не може цього відчувати... ніби. Дракон пирхнув і схилив голову. До чого ж ти красивий! Я не втрималася й повільно простягнула руку, а оскільки він не заперечував, торкнулася його.

- це наш маленький секрет, добре? - прошепотіла я, чухаючи й легенько полоскотала його

Дракон серйозно кивнув і вдоволено заурчав, повернувши голову так, щоб мені було зручніше.

- подобається?

- так, - щиро відповіла я, - він неймовірний

- знаєш, - через відчутну паузу продовжив вже замислений голос, - а він небагато кому дозволяє так робити

Я повернула голову і в наступну секунду сіпнулася як від удару, побачивши хлопця, що говорив зі мною. Так, можна було й самій здогадатися, що Ейдер - дракон далеко не рожевих і навіть не зелених. Але... ось Емай!

- ем... все в порядку? - здивовано запитав один з бачених мною в аудиторії бурштинових

- так, - ні, ні і ні! Чому, ну чому я не писала цей іспит трішки довше?! Ти б вийшов раніше за мене й полетів вже, все було б чудово! - я... спіткнулася

- спіткнулася? - брови іронічно піднялися. Не вірить, гад. Гр!

- тут земля не рівна, - з найсерйознішим виглядом заявила я

- ну якщо земля... - з таким же серйозним виглядом кивнув, але в його очах були смішинки

- а куди нам далі? - спробувала я перевести тему

- в адміністративний корпус, - він махнув рукою, - он той

- он той? - я прикинула відстань. Якось з повітря все набагато ближче здавалося! - далеко йти…

- йти? - брови знову піднялися, вже здивовано

- не повзти ж! - і взагалі відчепися. Не важливо, що це я до твого дракона підійшла! Це взагалі він до мене підійшов! Все, давайте, летіть звідси, мені з вами розмовляти не можна...

- а де твій дракон?

- ем... він... далеко звідси... зараз

Хлопець зміряв мене уважним поглядом, подивився на Ейдера й запропонував:

- можемо підкинути тебе, - навіть не буду думати про те, що нізащо не повинна погоджуватися, тому що йти так далеко теж не хочеться. Золотий хитро посміхнувся, - а то ще спіткнешся по дорозі...

Ах так значить?!

- навіть не зна-а-а-а-аю, чи варті ви такої честі, - я перевела погляд на дракона, - але ти мені подобаєшся, так що добре, так вже й бути

Актор з мене хороший, хлопець теж був вражений й оцінив по заслугах.

- дякую, - він галантно вклонився, щоб приховати посмішку, що наполегливо лізла на обличчя

- ой, та не варто, - я витончено змахнула кистю руки й звела очі небу

Все так же намагаючись зберегти серйозний вираз на обличчі, він сів на дракона й подав мені руку, допомагаючи забратися. Летіли ми як завжди з Ресом - я ззаду, тримаючись за нього, щоб не впасти. Ага, це тільки з Ріаном чомусь так повелося, що я сиджу попереду в кільці його рук...

***

- Дінаель? - сонячний зиркнув у листок, який я заповнювала

- Ель, - так, ми й ім'я матері вирішили скоротити й прибрати з нього так звичне мені «Рі». І скорочене ім'я теж змінили, а то сенс шифруватися, якщо всі будуть мене «Рією» називати?

- Джейк

Ось і познайомилися... А можна роззнайомитися назад? Хоча я не проти зробити це трішки пізніше, в кінця дня, коли це не буде загрожувати мені тривалою перебіжкою між корпусами.

Сама анкетка, як я її відразу назвала, неприємних сюрпризів не піднесла. Папір на ній відчував брехню й підсвічував її червоним при жесті одного з членів комісії, про що мене попередили хлопці ще вчора. З формулюваннями я була обережна, благо питань було всього нічого й вони це терпіли. Ім'я ми вкоротили (Дамір запевнив що все буде нормально й таке прокотить. А з ім'ям дракона була ще одна хитрість - я написала дві частинки окремо. Близько, але обидві половинки його все-таки не з'єднувалися. Візуально виглядало як одне слово, але було двома. І так, обидві ці трьохбуквені скорочення дійсно були іменами драконів, так що й брехні в цьому не було), вік я писала чисту правду. Як давно створили риар? У минулому році, теж правда. А то, що це було на початку минулого року і я цілком могла ще тоді сюди поступити - дрібниці. Національність? Піддана Дроакської імперії, хіба може бути інакше? Місце народження? Та Дроакська імперія, що ж ще? Хотіли дізнатися точніше, так точніше й питання формулювати потрібно було! Стать? Жіноча. Сімейний статус? Сирота. Так, може ви й інше прочитати очікували, але це вже ваші проблеми. Хотіли інше, потрібно було питати: «Заміжня?». А так вибачте, як зрозуміла, так і відповіла. Незручними були лише питання про місце проживання й персон, з якими можна зв'язатися в разі чого. Ми-то розглянули такий варіант розвитку подій, і я була готова відповісти, що постійно місця проживання в мене немає (бо жила я в двох замках, а планую - в академії. Хоча в Гастеліан я в найближчому майбутньому навряд чи повернуся, але це теж дрібниці), а зв'язатися можна з Ріаном. Більше просто не з ким, не говорити ж - з Дераонами? А так виходить цілком нормально - у нас одне прізвище, ми ніби як родичі й нікого не повинно здивувати, що він приглядає за мною. В анкетах раніше були питання про колір очей, рід дракона й всяке подібне, але саме те, що говорив Рес - це ситуація, де ідеї рівності грають нам на руку - вони не мають більше права задавати подібні питання.

Анкетку я заповнила, ми з Джейком їх здали й дізналися точний час, через який нам потрібно прийти в середній корпус на випробування магічних здібностей.

- слухай, вони й справді перевірять наші роботи за ці три години? Ще ж є великі й маленькі, а це з сотню робіт набереться!

- кожен корпус перевіряє лише своїх, а це вже виходить не так і багато. Сотня - це ти переборщила, тут великих буває максимум десять на курс, їх взагалі за годинку перевірять та й відпустять. А в нас тридцять одна робота. Візьми хоча б п'ять вчителів й отримаєш по шість робіт на кожного. Це по півгодини на роботу. Так більш ніж достатньо, повір. Їх же просто прочитати для галочки потрібно, сумніваюся, що хтось відповість неправильно, - взагалі я й сама все це знала, але даємо йому відчути себе розумним і заодно займає чимось, щоб раптом не з'явилася думка щось у мене питати

- так... навіть в два рази менше часу вистачить

- їм теж відпочити годинку не завадить, зате ми поки можемо все тут оглянути

- ммм... мені подобається ця ідея, - оглядай, тільки на мене дивись поменше. Взагалі про мене не думай, так буду найкраще

За наступні години півтори ми облетіли й облазили весь корпус середніх, у всякому разі ту його частину, куди нас пускали. А було це мало, одні коридори та ще пара приміщень. Зате ми розібралися в нумерації й логіці розташування аудиторій і запам'ятали головні з них, побували на даху, де проходять заняття з магії, а потім познайомилися з бібліотекарем та трохи йому допомогли. А потім вирушили до їдальні, все-таки вже давно час обіду.

Наші майбутні одногрупники в основному подописували іспит і більшість зараз якраз зібралася в столовій. Хтось встиг перезнайомитися й зараз сидів міні-групками, але таких була меншість. А ось по розташуванню інших не складно було зрозуміти, хто саме їх найбільше цікавить - бурштинові хлопець і дівчина. Воу, дивлячись на таку загальну увагу, я навіть пораділа, що мої очі зараз не природно-фіолетового кольору.

Дівчина, побачивши Джейка, так непомітно й абсолютно ненав'язливо посадила нас за свій столик, що прямо ніхто не помітив і не зрозумів її маневру, ага.

- все так погано? - поцікавився бурштиновий-один, який мій

- ти не уявляєш наскільки!

- від женихів відбою немає, - пирхнув бурштиновий-два

- смійся-смійся, - пробурчала дівчина, - я потім посміюся, коли на тебе така ж знайдеться!

- дарма сподіваєшся

- хлопчики, ви ж хороші, так? - вона зробила ляльковий вираз обличчя і, заглядаючи їм в очі, мало не заспівала, - ви ж мене любите? Ви ж мене в образу не дасте, так?

- тю, знайшла кого боятися, - знову пирхнув бурштиновий-два

- а у тебе хтось конкретний, або просто увага не подобається? - запитав Джейк

- та є тут один нахабний і наполегливий типчик, - вона невдоволено скривилася, - слова «ні» не розуміє абсолютно

- він відв'янув тільки коли я сюди пересів. І то не відразу, а тільки після маленької демонстрації

- ти мене просто врятував, спасибі, - дівчина нахилилася й поцілувала його в щоку

Починаю відчувати себе зайвою... Від хлопця вдалося домогтися розповіді всієї історії. Виявилося, Анета все занадто перебільшує й насправді неадекватний тут всього один типчик, та й при тому блакитноокий. Що висвічує його як ще більш нахабного й неадекватного, між іншим. Інші хлопці виявляють не більше ніж звичайний інтерес. А ось блакитноокий реально підсів до неї й почав приставати (за її словами), не бажаючи залишати в спокої. І що б вона бідненька робила й як від нього рятувалася б, якби не Брай, який відважно її врятував! А оскільки я дуже сумнівалася, що вона сама не могла дати відсіч блакитноокому (і це бурштинова-то?), та й судячи з її поведінки, просто хотіла, щоб до неї підсів Брай і «врятував» її (не здивуюся, якщо виявиться, що весь той час, поки до неї «приставали», вона сонячному бісики пускала). Він своєю роллю явно не перейнявся й тільки посміювався над дівчиною. А вона примудрялася фліртувати одночасно з обома, причому було схоже на те, що вона хоче цим розбуркати Брая. Безрезультатно. Той взагалі справляв враження абсолютно безтурботного хлопця-пофігіста, ні на одну її провокацію не повівся. Незважаючи ні на що (що мені ось як раз з ними й не можна було спілкуватися, наприклад!), сонячні мені сподобалися, ми базікали й сміялися весь час до випробування.

- Ель, тебе підкинути? - бач турботливий який!

- а? - якось про це я й сама забула, - так, будь ласка

- а що з твоїм драконом? - здивувалася Анета

- він зараз далеко

- а як же ти іспит здавати будеш? - зацікавився Брай

- через риар щось начарую, ось і всі справи, - я знизала плечима, - так що, летимо?

- мені тільки через двадцять п'ять хвилин, - похитала головою дівчина

- а мені через пів години. Летіть, ми ще тут посидимо трохи. Зустрінемося потім, так?

Джейк кивнув і подав мені руку.

***

- а де твій дракон?

- він отримав травму хвоста. Зараз не може знаходиться тут

- і скоро зможе?

- травми хвоста складні й довго лікуються

- тобто ти плануєш вчитися без нього кілька місяців?

- поки це не стане можливим

- а чому б не почекати, поки він одужає?

- я не можу втратити цілий рік, - і від цього нічого не зміниться...

- час терпить, тобі ж всього шістнадцять. Так, більшість вступників саме такого віку, але до нас приходять і в сімнадцять, це нормально

- за сімейними обставинами я змушена йти в цьому році, хоча сама б із задоволенням вчилася тут зі своїм драконом, - тільки от від року це не залежить. На жаль.

- а хто…? - він подивився в заповнену мною анкету, - Ріан ер*Тінаел? Хм, навіть так... Ви родичі?

- він моя сім'я, - я кивнула - жести на правду не перевіриш. А сім'я - це так, ми ніби як тепер сім'я

- мабуть, зараз піклується про тебе?

- можна й так сказати, - ось з Мією мене до академії підкинув. Це ж турбота про мене?

- після смерті батьків?

- після цього, - кажу немов через силу, губи дрібно тремтять, очі дивляться в підлогу, весь вигляд висловлює що ось-ось заплачу, - я б не хотіла це обговорювати, якщо можна

- так, звичайно... - пройшла пауза, мабуть вирішили дати мені заспокоїтися, - а наскільки далеко зараз знаходиться твій дракон? Я так розумію, не в Шаарі?

- звідси буде кілька кілометрів

Насправді набагато більше, але так, кілька кілометрів тут теж буде. І кілька десятків кілометрів. І… не важливо. А ось питання про Шаар я просто вдало пропустила мимо вух.

- кілька кілометрів... добре, покажи нам яке-небудь заклинання

Ось так би відразу! Я створила не дуже складне заклинання-світлячок і кілька разів змінила його колір і розмір.

- а ілюзію можеш?

- на жаль, ні

- чому?

Та тому, що ви тоді зрозумієте, що я далеко не зелена, ось чому!

- сподіваюся, тут мене цьому навчать

- навчимо... а ще щось можеш?

Ох, знав би ти, скільки ще я можу! Наворожила водяний шар і перетворила його на лід, потім змусила випаруватися.

- ще щось потрібно?

- потрібно? Ні, цього достатньо, магічні здібності є... скажи мені ось що - у вас з Ріаном багато спільного?

Прізвище спільне й друг теж.

- а що конкретно вас цікавить?

- характер і темперамент, в основному. Схильність до... кхм... нестандартного проводження часу.

- ем... навіть не знаю... напевно, ні.

- це добре, - мені здалося чи вся комісія полегшено видихнула? - але ти точно впевнена, що не хочеш почекати одужання свого дракона?

- абсолютно точно, - хоча б тому, що він не хворий. А чекати я не можу

- я можу тебе взяти, але з учителями будеш сама це питання вирішувати

- добре, - щось придумаємо... заради Риса обов'язково щось придумаємо

- уч... - він на секунду запнувся й пробурмотів, - чортова парочка! Ви це вже вирішили... навіть не знаю, дякувати тобі чи ні! Інакше б він ніколи цього не зробив, але чим обернеться теж не уявляю... особливо якщо й другий тут...

Ем... що? Він взагалі про що?

- добре, візьми ось це, - він простягнув мені купу якихось папірців, - ласкаво просимо в академію

***

Весь день до вечора пройшов в нескінченній метушні: отримати розклад, отримати підручники (бібліотекар видав нам з Джейком без черги), вмовити Джейка підкинути мене з книжками до гуртожитку (він не дуже й пручався), знайти головну, знайти старосту, отримати ключ від кімнати та інструкції, куди саме йти, знайти кімнату, звалити все на найближче ліжко й піти знову шукати старосту, і так далі й тому подібне. Коли від цього дурдому вже ледь очі не світилися (так, перебільшую, але так воно дістало!), в коридорі мене виловила Анета й потягла в інше крило гуртожитку до хлопців, примовляючи, що всяку маячню я дороблю й зможу вирішити через два тижні.

Бурштинових поселили разом, що не дивно. Хлопці нам зраділи, і проговорили ми до самого вечора, аж поки в мене в голові не пролунав незадоволений голос Ріана, який не міг мене знайти. Ой... швидко розпрощалася й пішла шукати свого чоловіка.

***

- Рія, ти знущаєшся? - Рес, здавалося, зараз проже в мені дірку поглядом, - ось скажи мені, якого Емая ти в перший же день познайомилася і, більш того, подружилася з тими єдиними трьома людьми на весь ваш курс, з якими тобі категорично не можна було цього робити?!

- та не дружилася я з ними! Так випадково вийшло...

- випадково? Рія, три бурштиновооких, всього три! Всього три з тридцяти чоловік, які можуть подивитися на твої ілюзії й зрозуміти, що вони не можуть крізь них бачити. Або подивитися на твої заклинання й зрозуміти, що їм таке не під силу. Я даремно міняв тобі колір очей? Може вийдеш і на всю академію загорлаєш - я фіолетовоока?!

- Рес, але я справді з ними спеціально не знайомилася! Просто там був дракон, а потім Джейк підійшов, це його дракон був, а потім він мене до корпусу підкинув. Я, по-вашому, бігати між ними повинна була? А в їдальні ці двоє сиділи разом і нас до себе підсадили...

- а ввечері вони тебе теж самі в кімнату затягли?

- та так і було! - обурилася я

- Рія, три, всього три людини, з якими тобі спілкуватися не можна. І ти примудрилася цілий день тільки цим і займатися!

Я покаянно опустила голову, але, трохи подумавши, знову глянула на нього:

- якщо вони не зможуть побачити крізь мій морок, вони просто подумають, що це не морок. А складного я нічого чаклувати не буду. Та й як я це зроблю, коли Рис так далеко?

- Рія! Ми останні два тижні тільки й придумували тобі легенди й створювали конспірацію!

- так яка до Емаю конспірація?! Ваш декан вже згадав Ріана! Уже! А ще дуже сподівався, що я на нього не схожа! І ще він щось говорив про вчителів і про те, що Ріан цю проблему вже вирішив. Чи не розповісте, до речі, що це він мав на увазі?

- ммм... а що декан про мене говорив? - зацікавився мій чоловічок

- а тільки про нього? - Рес теж змінив гнів на зацікавленість

- ну ні, спочатку ви мені поясніть, що там з моїми вчителями!

- та нічого особливого, - Рес знизав плечима, - учитель магії як учитель магії, тобі сподобається. Молодий. Розумний, - після кожного слова він витримував ефектну паузу, - красивий. Веселий. Фіолетовоокий. Андрейс Ринрок ер*Дераон

- ти... ти... Рес, я тебе обожнюю! - я буквально застрибала, потім обняла його, потім знову підстрибнула й чмокнула в щоку

Він спостерігав за мною з поблажливою посмішкою, явно задоволений собою й моєю реакцією теж.

- так що там декан говорив? - вклинився Ріан

- що... та це ви! Він вас мав на увазі, так?! А я ще подумала на секунду що мене з Ріаном так обізвав! І скажіть мені, що ви такого там творили?

- Рія, не томи, ти про що? Як він нас обізвав? - мій чоловічок мало не підстрибував від нетерпіння

- чортова парочка. А ще запитував, чи схожа я на тебе й заспокоївся, коли я сказала, що ні.

Рес з Ріаном переглянулися й вдоволено заусміхалися.

- а в якому контексті?

- спочатку запитав, хто ти мені, потім чи схожі ми. Цікавив його «характер і темперамент», а ще «схильність до... кхм... нестандартного проведення часу». А потім сказав, що може мене прийняти, але з учителем я сама буду питання з драконом вирішувати. А потім ніби щось згадав, запнувся, назвав вас чортовою парочкою й сказав, що ми це вже вирішили. Я ще не зрозуміла, про що він, але він про вас говорив, що вчитель буде в курсі й чіплятися не буде... і ще сказав, що не знає, дякувати мені чи ні, тому що навряд чи ти б став інакше це робити, але чим це обернеться він не представляє. Особливо якщо другий теж тут. Я чекаю подробиць, між іншим!

- подробиць? - на обличчі Ріана з'явилася посмішка, - а ми тобі й показати можемо. Ректор вже, певне, скучив за нами, он як згадує. Не будемо його розчаровувати...

- Рін, - Рес теж посміхнувся, - ти не забув, що їй ніби як не можна привертати увагу?

- ой, та що може привертати увагу менше, ніж учениця драконячої академії без дракона? - він легковажно махнув рукою

- тільки ця учениця, що товаришує з бурштиновими!

- Рес, та яка тут конспірація, коли ваш ректор вже пов'язав нас трьох?

- він би це все одно зробив, рано чи пізно. І немає тут нічого такого - ти родичка Ріана, я його друг, його б у вчителя точно не взяли, так що він попросив мене допомогти. А я не відмовився, ось і вся історія.

Ось так узяв і пішов на прохання друга! Робити йому нічого!

«на прохання кращого друга. Чому б і ні?"

«а я тобі тоді хто?!»

«Рі» - ментально посміхнувся: «ти набагато, набагато більше»

Знаю, але чути все одно приємно.

- а чого це Ріана не взяли б? - навіть образливо за чоловічка стало

- так він і мене спочатку брати не хотів, - Рес пирхнув, - але дурень був би, якби від фіолетовоокого вчителя відмовився, та ще й з Елдіроном

- так, а тепер може ви мені нарешті поясните, чому вас так любить ректор?

- покажемо ми тобі, давно вже його не втішали

- Рін, ні, - Рес посміхнувся, але голос був категоричний, - подорослішай вже, пора б. Рі, розумієш, просто ми... е... зробили багато дечого, що ректор ніяк забути не може...

- зате весело було!

- так було... тільки половину з цього я не пам'ятаю, - пробурмотів Рес

- а тому що пити треба менше! - повчальним тоном сказала я, вже починаючи розуміти, про що ж таке згадує ректор, - це ж те, про що я думаю?

- ти їй розповідав ?! - Ріан явно здивувався

- так... але не все, тільки пристой... кхм... невинне

- Рійка, тоді вважай ти взагалі нічого не чула! - Рін задоволено потер руки, - потрібно терміново виправляти!

Ого, нічого собі - я нічого не чула! Та Рес мені кілька років розповідав про всілякі приколи та розіграші в академії, і це я нічого не чула? Я, правда, не знала, що він це все творив з Ріаном... а що ж там ще було такого, що він мені не розповів? І чому?

- на те були причини й зараз вони не змінилися. Ріан, вона знає більше ніж достатньо

- та якого Емая? Не будь занудою!

- закопаю, - багатообіцяюче прошипів Рес

- зрозумів-зрозумів, - чоловік підняв руки перед собою в захисному жесті, - ніяких історій

- ну Рееееес, - заканючила я, - мені ж цікаво!

- виростеш - тоді я подумаю

- а зараз я тобі хто? Я взагалі вже заміжня!

- ні! - сказав, як відрізав

Ну ось, а я сподівалася щось цікаве почути...

- так, повернемося до того, з чого почали - бурштинові, - спробував він мене відволікти від небажаної теми

- Рес, та вони нормальні, і ми вже начебто з'ясували, що дізнатися теж не зможуть

- Ан, справді, нехай гуляє з ким хоче, в чому проблема? Краще мати їх в друзях, ніж в ворогах - придивлятися так не будуть

- ось про «гуляє» мені взагалі не подобається!

- їй уже шістнадцять, рано чи пізно це станеться

- агов, ви не забули ще, що я тут?! - обурилася я

На вилицях Реса ходили жовна, але все ж ніде закопувати ні мене, ні друга він поки не збирався.

- Рія, добре, в чомусь ви мене переконали. Просто будь з бурштиновими обережніше й по можливості не чаклуй при них. А ось про «гуляти»... ти заміжня, пам'ятаєш про це?

- так як тут забути, - фиркнула я

- і розлучитися ти зможеш тільки в одному випадку. Нагадати?

Та ні, я й так прекрасно знаю - фіктивний шлюб. Ну й що?

- а те, що ніяких хлопців, побачень, поцілунків і... і взагалі ти маленька ще!

- щось не пам'ятаю, щоб тебе це бентежило, - тихо зауважив Ріан, тут же зробивши вигляд, що це не він сказав

- вона зараз на першому!

- ммм... плюс-мінус, яка різниця?

- різниця в тому, що це Рія! І ще в тому, що інакше ви не зможете розлучитися

- а я то тут причому? Не зі мною ж

- а ти знаєш, що при розлученні в храмі про «з іншими» теж запитують? І знаєш, що там роблять за зраду?!

- ні... – проковтнув клубок у горлі, - і дізнаватися щось не тягне

- добре, хоч з тобою все з'ясували. Рія, тепер ти, - він відвернувся від зблідлого Ріана, - врахуй тільки одне - якщо хтось із хлопців хоча б спробує тебе торкнутися, я відкручу йому голову. Зрозуміла?

Я загальмовано кивнула, а обличчя напевно було нітрохи не краще, ніж у чоловіка. По-моєму, ми обоє тільки зараз зрозуміли, чим може обернутися вінчання в храмі... І якщо раніше це здавалося якимось дурним жартом, знущанням, то ось тепер... ставало по-справжньому страшно.