Найдорожчі люди -

найслабші наші місця.

Урок гастеліанського герцога

Було нудно. Дуже нудно. Гіпноз - справа дуже непроста. І, як майже вся скільки-небудь серйозна магія, замішана на кольорі очей. Саме тому гіпнотизерами в нас підробляли тільки Рес з Даміром - так ймовірність того, що коли-небудь його виявлять, практично була відсутня. Сто п'ятдесят чоловік - не жарти. Навіть на двох виходить по сімдесят п'ять. Але це півбіди: після розваг п'яних Реса з Ріаном мій друг взагалі на всіх накладав. Справа в іншому - тут був не поверховий, а вже більш складний. Одна справа - змусити забути маленьку подія, зовсім інша - змінити спогади про знайому тобі людину (до речі, мене коробило, що треба таке робити. Але ось у інших сумнівів не було - я буду вчиться тут з драконом, інших варіантів просто немає. А, як сказав ректор, заради збереження деяких таємниць можна піти на багато що. І під таємницями вже, само собою, не я малася на увазі). Ті, з ким я не могла перетнутися ніде крім їдальні й коридорів - нікчемна справа. А ось інші... з одногрупниками вони возилися довго, що вже говорити про те, скільки часу може знадобитися на інших. Так от, моя присутність була обов'язковою й необхідною, Джейк теж був зі мною, і нам було нудно. А чим зайнятися? І взагалі могли б мене теж повчити, я б допомогла, справа б пішло куди швидше.

«ні»

«чому?»

«Рі, без образ, але це - тільки після академії»

Хм... був у мене маленький порив образитися, але якщо Рес каже після академії - так тому й бути. У нас і раніше зустрічалися заклинання, на моє бажання дізнатися які була подібна реакція. Я, звичайно, доросла і зі здоровим глуздом людина, у цьому ніхто не сумнівається (на краю свідомості одного з них - чи то Джейка, то чи Реса - майнула єхидна думка з цього приводу, але її я просто проігнорувала), але все ж є заклинання, одне знання яких - відповідальність. Так що добре, я може й знаю, що на шкоду його не використаю й бла бла бла, але після академії так після академії. Нехай самі тоді мучаються!

«а ось це в точку» - хмикнув Рес: «мало того, що не просто, так ще й занудно. Частково вже шкодую, що ми не «перевели» тебе сюди з Хінкари»

Ой, та прям так і шкодує! А то ми цей варіант не розглядали й не дійшли до висновку, що клопоту там буде й того більше. Так, з одного боку, Рія й Ель - дві різні дівчини. Той факт, що як мінімум півроку в мені ніхто не визнав Рію, а я впевнена, що донощики Меріонів тут є, говорить сам за себе. Але, по-перше, різні вони можуть бути за описом, за зовнішнім виглядом. А ось при близькому, або навіть не дуже близькому, знайомстві різниця вже не настільки помітна. Та й чи помітна взагалі? Характер я приховувати не намагалася, вести себе неприродно для себе - теж. До того ж, є друзі й Джейк. Це ж зовсім не підозріло, якщо одна дівчина пропадає, а з іншої академії приїде ще одна дівчина, яка займе її місце? Браю й Анеті, припустимо, можна було б зробити гіпноз і переконати в тому, в чому ми й зараз всіх переконуємо. Я завжди вчилася тут і я завжди була фіолетовоокою. А як же інші? Ось-ось, ніяк. І навіть якщо раптом вирішити, що й з друзями ми цього робити не будемо, а я просто познайомлюся з ними наново як Рія, залишається Джейк. Про наші «стосунки», які вже давно й не награні, відомо всім, хто хоч колись на нас дивився. І невже це нормально, якщо його дівчина раптом пропаде, а її місце займе інша? Тому що ховатися й вести себе в рамках етикету (хоча в академії таким не страждають, але хоч приблизно) ми не готові. І добре, навіть відкинувши все інше, у нас залишається болд. Гравці в ньому не змінюються, це всім відомо. Так що сидимо, нудьгуємо, Дамір з Ресом підправляють переконання інших щодо мене. При згадці про болд останній згадав Емая й застогнав. Адже вони найскладніше, особливо Брай, який, до того ж, ще й мій друг і взагалі мало не цілодобово мене бачить. Не просто мій образ, не просто переконання щодо кольору моїх очей і моєї сили, але ще й спогади про постійні фрази на зразок «зелені в болд не грають». Їх всі належало замінити на «дівчата в болд не грають». Хто б знав, що я буду не тільки очі від цієї фрази закочувати, але й щиро порадію її існуванню! Адже інакше нам би довелося постаратися придумати альтернативу, а так вона буквально сама на язик проситься.

Так ось, подумали герцоги шианкарські, подумали й вирішили, що складне потрібно все ж скоріше зробити.

«Рес, а я?»

«а що ти?»

«Нууууднооооо» - висловила я нашу спільну з сонячним думку

«так чого ви сидите? Займіться ділом якимось»

«яким?»

«корисним»

«Рес!»

«не знаю...» - він справді задумався: «зв'язок свій освоюйте»

«а?» - не зрозуміли ми

«Рі, повний зв'язок!» - по складах, як для маленької й нетямущої, вимовив він: «ти хоч уявляєш, на що він здатен?»

«Еее.... можливо, не зовсім» - чесно зізналася я. Джейк не говорив, але з приводу його «знання» я теж ілюзій не мала

«неучі. Хоча що з вас взяти, ви й звичайною ще нормально користуватися не вмієте»

«наприклад?»

«та хоча б бачити очима один одного»

Хм... справді не вміємо. В академії вже не раз стикалися з цим, старшокурсники користуються постійно й навіть без зв'язку можуть, але ми ще не вивчали такого.

«от сидіть і вивчайте»

«Рес, все, звичайно, здорово й ідея класна, але хто нас вчити буде?»

«я, як бачиш, трохи зайнятий»

Ага, ось я про те ж... втім, сумували з цього приводу ми не довго, тому що в кабінеті якраз з'явилася парочка з болд команди: чорний і рудий.

Найт заворожено наблизився до Даміра, той тягнути не любив. Все, ці двоє випали. А от Рес не поспішав, зате Ліам оцінив все, хмикнув, сам підійшов і сів, а потім легковажно-спокійно:

- все ж правда, - Рес запитально вигнув брову, а рижик закотив очі, - знав я, що ніяка вона не зеленоока! Правда, - він ковзнув поглядом по лежачому поряд Рису, - все ж не вірив, що все саме так

Саме так, в сенсі що я - Раелія... хоча, якщо про колір очей здогадався, то все інше скласти не так вже й складно. По правді кажучи, колір очей дійсно був найкращим моїм маскуванням.

- ти знав?

- зелені не грають в болд

- я про колір очей

- що можливо - знав

- як давно?

- достатньо

- хм... - Рес задумався, та й було про що - адже якщо ми не причетні до викриття таємниці, то й «підправляти» спогади рижику про мене ні до чого

- ти дійсно вийшла заміж? - перевів він погляд з задумливого фіолетового на шоковану від такого питання мене

- ееее

- звідки? - недобре примружився Рес

- її прізвище явно інше, - знизав Лім плечима, дивлячись якимось незрозумілим поглядом вже на Джейка. Так, у нас з ним теж різні, а зараз я сиджу в нього на колінах у кільці його рук, та й наша звичайна поведінка теж на дещо натякає...

- вийшла, - тихо зізналася я, вже сама не знаю, навіщо й чому

Рижик весело пирхнув, хоча ось особисто я нічого веселого в цьому не бачила. Особливо причин для такого багатозначного погляду в нашу з Джейком сторону! І взагалі, якось не до речі згадалося моє весілля, плаття, храм, Рін... так, вже зовсім не туди понесло.

«Рі...» - від тону сонячного навіть серце на секунду злякано зупинилося: «а це що тільки що було?!»

«Ем... весілля моє»

«Гр... а потім?!»

Емай, невже побачив? Рука Джейка напружилася й притиснула мене сильніше, очі палахкотіли іскрами.

«побачив» - помітив очевидне Рес: «і ревнує»

«ти... він...!»

«стандартний обряд весілля в храмі» - як можна нейтральніше сказав наш куратор

Так, стандартний. Там просто все стандартне було. І поцілунок теж такий стандартний!

Ой... я не хотіла про це думати, правда не хотіла! Можна взяти свої думки назад? Не можна? Емай, прикро.

«він мене взагалі вкусив!» - поскаржилася я

«що?!» - гнів Джейка змінився на подив і навіть шок

«вкусив, уявляєш?» - продовжую скаржитися я, радіючи непогано провернутому маневру

«це було іншим разом! Теж стандартно?!»

Ой, Емай, невже ще й це побачив?

«ага» - знову підтвердив очевидне Рес, помічаючи як стиснулися зуби хлопця: «ревнувати до її чоловіка некрасиво якось, не вважаєш?»

Гр... смішно йому, бачте!

«Джейк, охолонь, це все одно в минулому» - вирішив все ж посерйознішати мій друг

Мда, якогось особливого заспокійливого ефекту ці слова все одно не справили. Хоча дуже правдиві, між іншим. Але в чомусь я й сонячноокого розумію - це для нас в минулому, а він тільки що бачив. Навіть не знаю, як би сама реагувала, якби побачила якийсь подібний спогад з ним... гр!

«справді?»

Зараз сердиться почну - у мене не голова, а прохідний двір якийсь! У пориві цього почуття дісталося чомусь Ресу, від якого я блок поставила, а ось до Джейка навпаки повернулася й заглянула в очі:

«люблю тебе»

Секундочку подумала й поцілувала в підтвердження, і навіть те, що ми далеко не одні, як-то зовсім не хвилювало.

Від заняття нас вирвало ну дуже гучне покашлювання. Чиє - не знаю, так що йому пощастило. Рес вдав, ніби він ні до чого й взагалі його тут немає, а ось рижик сидів і кусав губи.

- як все складно, - він не витримав і пирснув

Бе бе бе!

Не знаю, де я знайшла для цього силу волі, але змусила себе прокрутитися в кільці рук Джейка, щоб не було спокуси повторити. Все ж у нас тут серйозні справи є... ніби... у Реса... чомусь важко зібрати думки в купку… а я тут просто повинна бути, вимога процесу, так би мовити... а ще нам було нудно... і Лім щось про очі говорив... а, що він знає давно... хм… і що будемо робити?

Рес, не дивлячись на мій спрямований на нього погляд, не відповів. Запізно згадала, чому саме, скинула блок і повторила.

- не знаю, - протягнув він, дивлячись на рижика

- що зі мною робити? – розуміюче хмикнув той

Рес не відповів, втім, відповідь і так була зрозуміла. А що робити? Якщо мислити логічно (постаратися, тому що тепле дихання одного сонячного, яке я відчуваю шиєю й кожної волосинкою, вельми відволікає), все це затіяно для однієї мети - збереження таємниці зміни кольору очей. Тобто, це робиться щоб цю саму таємницю ніхто не дізнався. А ось ті, хто вже знає... причиною його знання були не ми, так що й підправляти про мене спогади особливого сенсу не бачу. Яка різниця? Адже це нічого не змінить.

- може бути, - Рес насупився, а потім хитнув головою, - гаразд, живи. Але з однією умовою, - тепер уже Лім запитально підняв брову, а мій друг продовжив, - клятва

- пф... я вже два рази клявся

- конкретніше? - сам мене вчив недоговорювати, так що тепер не до кінця з'ясовані деталі, які «й так всі зрозуміли», помічаємо

- цим знанням нікому не завдам шкоди, не буду сприяти його розголошенню й бла бла бла. Стандартна, коротше

- а двічі чому?

- вдруге ректору

- так він знав?! - обурився Рес, - міг би й сказати!

Лім філософськи знизав плечима, мовляв він тут точно ні до чого. Хм, до речі, а мене ніхто не просив. Ні Рес, що зрозуміло (а вони з Ріном клялися?), ні ректор, що вже не настільки зрозуміло.

«Клялися, звичайно. В ідеалі взагалі нам гіпноз накласти, але тут така незадачка - я фіолетовий, так що ректору не по зубам. І ще категорично проти того, щоб хоча б Ріану мізки промити»

Ммм... попереджений - озброєний?

«саме так»

А як же «не буду сприяти її розголошенню»? Те, що рижик говорив.

«не в усіх випадках. При необхідності можна, для чиєїсь безпеки можна, коротше з тобою можна. А чому ректор ще з тебе не вимагав... не знаю, може думає, що ти мені вже клялася?»

Цікаво... але це ж не завадило йому з Ліма вдруге взяти? А ще Джейк є...

«не знаю, може ще не встиг просто. Так, Рі, займіться вже справою якоюсь! Відволікаєш постійно»

Я фиркнула й навіть подумала образитися, але все ж він має рацію. І рижик сидить чекає поки ми наговоримося, теж не дуже здорово. Так що справді потрібно чимось зайнятися. І ідея Реса мені подобалася, от тільки хто нас вчити буде?

- Лім! - раптом осінило мене, - а ти зараз зайнятий?

- дивлячись, що ти хочеш. Я вільний, до речі? - запитав він у Реса

- так, - кивнув мій друг

- ні! - заявила я, - ти нам потрібен. Дуже дуже. Будь-ласка!

- Ель, що ти хочеш?

- Рія, - виправила я, - вчитися хочемо

- чому саме?

- бачити очима один одного. І ще щось... все, що можна!

- ммм... і що мені за це буде?

Велика подяка!

- я тебе теж чомусь навчу

Рижик думав не довго, та й що тут думати? Я багато цікавого знаю, він в курсі. Так що поки Рес з Даміром возилися з усіма іншими, а це зайняло просто ого-го скільки часу, наш трійничок сидів й осягав премудрості магічного мистецтва. Причому вчили всі по черзі, кожному було чим здивувати інших. До вечері ми були порядком виснажені, але ось багаж знань і навичок поповнився досить значно. Крім іншого, ми навчилися й бачити очима один одного, і чути, і розрізняти смак і запах (хоча не уявляю, коли б мені це знадобилося), і відчувати емоції, і навіть спробували відчувати те, що й інший на фізичному плані. Тут стійкого результату ми не досягли, але коли Лім заліпив Джейку щигля (він же не може дівчину вдарити), просто так, з метою перевірки, я натурально зойкнула й інстинктивно закрила лоб рукою (а відчула все одно дівчина! А то ти не знав, що так буде!). Боляче вдарив, зараза! Мстився, безумовно мстився. Ні, а як ти думав, тобі підколювати можна, а мені у відповідь - ні?! Ні, не можна, побережу свій лоб... але я тобі все одно помщуся!

***

Як би мене це не здивувало, але те, що в мене з'явився дракон, дійшло не до всіх. Що відбувалося цілий день в кабінеті ніхто не пам'ятав, а на вечерю ми запізнилися, так що Риса ніхто й не бачив. А відлітали ми теж практично без свідків, хоча вони все ж були. До речі, літати тепер ми вирішили окремо (це було важке рішення), і з багатьох причин. Те, що такі польоти звичайним польотом обмежуватися вперто не хочуть - одна з них. Мабуть, саме ті кілька свідків і встигли за ніч по гуртожитку слух рознести, бо на сніданок ніхто не поспішав і всі робили вигляд, що вони тільки збираються і якісь неймовірно важливі справи затримують їх зовні будівлі, але насправді банально хотіли подивитися на мого дракона й в чутках переконатися. А тим, хто все ж не брав участі в цьому масовому розглядання, за сніданком все розповіли. Брай з Анетою, до речі, реагували цілком нормально, але за «одужання» Риса щиро пораділи. А колір моїх очей не бентежив абсолютно, немов так дійсно було завжди. Хіба що здивувалися, що я їх «Ель» виправила на «Рію», але тут відповіла абсолютно чесно - Рія для близьких. Я звикла саме до такого скорочення, мене завжди так називали й батьки, і Дамір з Іарідою, і Рес. На всяких балах про це якось не замислювалася: все нові й нові обличчя, з більшістю з яких у мене навіть сильного бажання говорити не виникало, не те що знайомиться ближче. Для них я завжди була Раелією. Так що раніше мене звали або повним ім'ям, або Рією, але Рією - близькі мені люди. І тільки потрапивши в академію (а ще точніше - тільки зараз, коли стало можливим це вибирати), я зрозуміла, що абсолютно не хочу, щоб одногрупники, з якими я насправді знайома побічно, та ж Каріма або інші дівчата й хлопці, які вішалися на сонячних, називали мене так, як батько, як Рес, як Джейк... Ель - гаразд, але інакше - ні. А ось друзям можна, мені так набагато звичніше й набагато приємніше.

За сніданком я спеціально не дивилася в бік старшокурсників, зате на ранковому тренуванні (а сьогодні була субота. Так, пропустили ми два дні академії, доведеться відпрацьовувати) були, по-перше, всі шестеро, а по-друге, від них таким захопленням й ентузіазмом віяло! Від Зака ​​в першу чергу. Він навіть пробачив нам чергові пропущенні тренування, повністю переключившись на Риса. І, само собою, почати вирішили з гри. Рису сподобалося, що не дивно. Ми з ним щиро насолоджувалися всім цим метанням стрілою по небу, маневрами, відволікалочками, трюками й адреналіном, вируючим в крові. Грали сьогодні значно краще, ніж зазвичай, але цього було недостатньо. Тоді я знову психанула й оголосила тайм-аут, а у нас було обговорення на повітряній платформі. Був одні момент, який міг значно поліпшити результати - ментальна зв'язок. З Джейком-то вже був, та при тому якнайкращий, і те, наскільки він допомагає в грі, відчути ми вже встигли. З Браєм у нього теж був, не такий, але був. Мені теж не безпосередньо, але раніше натякали мовляв давай, але тоді це було протипоказано - при такому розкладі приховати свою особистість значно складніше. Відговорилася я відсутністю дракона, тому що без нього це зробити неможливо. А от тепер всі фактори були повністю «за», так що ми трохи почаклували й в подальшій грі щиро насолоджувалися отриманим результатом. Командна узгодженість і координація дій у болді - найважливіший фактор. Фактично, все зав'язано саме на цьому, навіть перше випробування. Раніше в нас це сильно кульгало, зате зараз про все домовлялися моментально. І якщо раніше я тільки дивувалася з приводу того, як старшокурсникам вдається закинути болд взагалі в іншу сторону, де саме в потрібний момент з'явиться хтось із команди й перехопить, то тепер ми й самі робили схожі штучки. Та що там схожі, ми ще й не таке робили! Від деякого навіть у Зака ​​очі на лоб лізли! Саме ці елементи несподіванки допомогли нам виграти, тому що чого очікувати від старшокурсників ми приблизно знали, а ось наші дії для них були в новинку. Не всі, але коли я зістрибнула й каменем пролетіла вниз прямо перед носом у Шиєна, перехоплюючи болд, він точно був в шоці. Так що ми виграли й це було просто неймовірно! А вже з яким єхидством я змусила їх віджиматися - словами не передати. Правда весь кайф обламав Лім, мабуть хобі в нього таке, заявивши, що граємо шість на три. Зрозуміло, що вони були не за нас. І зрозуміло, що ми вже точно не виграли. І це було нечесно! Цілковито! Так що коли я зажадала справедливості й ми повернулися до три на три, вже зі старшою-старшою командою, я буквально життя спокійного рижику не давала, нагороджуючи цілим букетом хитрих заклинань. Отак тобі, будеш знати, як дражнити фіолетових! Це раніше я економила кожні крихти, зате тепер в магії - роздолля, твори що хочеш. І як я цим користувалася! Це було неймовірно! Найкраще наше тренування за весь час! Мені й раніше болд подобався, але тільки тепер я зрозуміла, чому Лім говорив, що цю гру ніколи не кидають. Не уявляю, що б змусило мене відмовитися від таких відчуттів.

***

Наступні кілька днів були схожі на рай. Ось що мені насправді для щастя потрібно? Щоб близькі мені істоти (сказала б люди, але Рис не людина) були поруч. І це дійсно вершина щастя, дурень той, хто цього не розуміє.

Все йшло своєю чергою. За вихідні ми з Джейком розібралися в матеріалі за пропущені дні й зробили домашку, решту часу стабільно проводячи в небі. Або на тренуваннях, яких я тепер чекала більш колишнього, або просто самі літали, грали в доженялки, тому що, незважаючи на щоденні візити в Шаар, у мене спостерігався явний брак спілкування з Рисом і ми проводили з драконами кожну вільну хвилинку. Навіть просто могли сидіти й щось обговорювати, але незмінно я сиділа поруч з зелено-золотим чудом, зручно прихилившись до його теплого боку.

Навчальні дні стали напрочуд довгими. У сенсі в мене з'явилася небувала кількість вільного часу. Ми не забули цим скористатися й перенести болд на після обіду, тому що після вечері часу було значно менше. А потім робили разом уроки, і як же я за цим нудьгувала! Ріан прилітав й ображався, що ми йому нічого про напад не сказали. Ми з Ресом тільки плечима знизали - докорів сумління з цього приводу ніхто з нас не відчував, як втім і у випадку Джейка або Міреї (хоча Рес активно вдавав, що перейнявся й більше такого нізащо не повториться). Це не їхня війна, їм зовсім ні до чого в неї лізти. Не вважаю їх чимось гірше себе, але проти фіолетових навіть бурштиновий не вистоїть, що вже говорити про Ріне. А він мені подобається, а ще він друг Реса, так що нехай трохи побіситься й поображається, зате залишиться здоровий і неушкоджений.

У Джейка знову прокинулося почуття ревнощів, вид Ріана посприяв, але тут діяла вже перевіреним способом - поцілунок всякі дурні думки з голови викидає. І жарти-підколки Ріна, якими він так і сипав від надлишку позитивних емоцій в нашу адресу, теж заткнув. А потім Ресу знову довелося нам всім промивати мізки й пояснювати, чому ж ми не можемо розлучитися прямо зараз, адже моє ім'я всюди вже значиться з справжнім прізвищем. А от не можемо, тому що залишати територію академії Рису заборонено, а без нього я нікуди не полечу. І Рес мене без нього теж нікуди не відпустить з міркувань безпеки. В академії контур захисний, а за її межами - ні. Нас і так двоє проти трьох, а якщо ще в мене дракона не буде, і я чаклувати не зможу...

Емай, до чого ж він мав рацію! У сенсі, що захист мені знадобиться. Минуло трохи більше тижня, коли на структурі й управлінні пролунав посилений магією голос ректора, викликав мене й Реса. Джейк теж підскочив, але йому довелося залишитися.

І ось прийшли ми, вже передчуваючи якусь бридку штуку, а вона й не змусила себе чекати - вночі намагалися зламати захист академії, і причому вельми й вельми досягли успіху. Ще одна спроба, а тепер вони точно знають куди бити, і навіть не дивлячись на оновлення й зміцнення вона не вистоїть. Рес побісився, сказав тверде «ні» (про що вони взагалі?!) і ще нагадав про якийсь там пункт якогось там закону, мовляв академія має захищати своїх учнів, а він хоче все навпаки зробити (та про що ж ви?!).

- Андрейс, ти взагалі вмієш думати, відкидаючи емоції?! - воу, і це він-то не вміє?! - припустимо, тут ми можемо її захистити, але що буде потім? На канікулах? Після академії?

- ні, - в сотий раз твердо повторив Рес, - цього не буде

Моє жалюгідне питання - чого не буде? - банально проігнорували. Суперечку закінчили, причому ректор трохи зубами не скрипів і дійсно на Реса сердився. Але скликав раду ректорів і почали обговорювати план оборони. Крупні повинні були поставити ще один додатковий контур, маленькі - виготовити кілька артефактів. За обговоренням деталей нас (я насправді просто поруч сиділа й нічого не розуміла) й застав Дамір. І теж взяв участь.

- що? - насторожився Рес, коли всі троє ректорів замовкли й дивились на нас

- ні, - вже щось зрозумів Дамір

- на це потрібен час

- ні

- хоча б тиждень

- ні

- якщо вдарити дві ночі поспіль – вона не вистоїть. Ми просто не встигнемо відновити

- ні

- та подумайте ви про майбутнє хоч трохи! - зірвався ректор на рик, мабуть неабияк його цією темою дістали вже

- ні, - одноголосно відрізали герцоги шианкарські, а Дамір ще й додав, якщо раптом не ясно, - свідомо піддавати Рію небезпеці ніхто не буде

Що дивно, на цей раз моє жалюгідне питаннячко все ж ігнорувати не стали, мабуть ректор вирішив і моєю думкою з приводу чогось, що стосується мене, поцікавитися. І він явно сподівався, що я зможу переконати двох фіолетооких упертюхів.

- Раелія, будь-які наші дії тут не мають сенсу. І це не п'ять років академії, як ви собі любите повторювати, це все твоє життя

Так, займаюся іноді таким. Всього п'ять років і все буде добре, і я буду з Рисом, і мене залишать у спокої... адже кожному потрібна надія! Ректор цього явно не визнавав і безсовісно розбив мої жалюгідні спроби сховатися за ілюзорним майбутнім. Але говорив він правду, нехай вона мені й не подобалася, а Рес взагалі з кожним словом все більше й більше переходив на гарчання.

Ректор мав рацію. Я можу ще чотири з половиною роки ховатися в цих стінах, але рано чи пізно доведеться вийти. І канікули ніхто не відміняв, так що «рано» може настати ще раніше. І п'ять років... тільки наївний може думати, що потім вони відстануть. Що, не вийшло «законно» забрати в мене Риса? Ой, яка печаль, повернемося до старих перевірених методів. На двох ер*Діасен вони свою ефективність вже показали. До того ж, я ж тут не одна, це ж академія. Я взагалі своїм існуванням ставлю під удар усіх, хто поруч. І ладно діти з академії, все ж я думаю, Меріонам вистачить розуму й совісті (хоча ні, її у них немає) нікого з них не зачепити, але от інші, по-справжньому дорогі мені люди... Хлопці не дарма запитували Джейка, а впевнений чи він, що хоче в це лізти. Вийти за мене це... просто неймовірна небезпека й мінімальні шанси на виживання при сутичці. І взагалі, якщо подумати добре, його приберуть ще раніше за мене, тому що інакше є шанс дракона не одержати, його віддадуть скоріше Джейку. Тільки зараз я це зрозуміла, тому що раніше якось не думала на цю тему, не хотіла, боялася... і я була категорично проти такої розв'язки. А ще Рес... адже він кинеться мене захищати й ні про що інше думати не буде! Моє життя важливіше... ні, так бути не повинно. Він не може весь час з-за мене переживати й постійно підставлятися. Він і так мені все життя присвятив... вистачить, так не може тривати! Особливо тепер, коли в нього буде дитина... він повинен бути з ними, а не мотатися зі мною (адже саму нікуди не пустить: я одна, їх троє) і постійно переживати...

Найближчі люди - найслабші наші місця. Я б на багато що наплювала, але думки про них... ні, так не повинно бути. Так не може тривати. Цей тиждень в академії - це ж було ідеально. Про що ще можна мріяти? Немов екскурс в щасливе життя без цього емаєвого роду, як би все було... і було б чудово. Настільки щасливою я вже давно не була, якщо не сказати ніколи. І я не дозволю це забрати!

- я згодна

- ні! - хором видали герцоги

Так, дорогі, так. Лише перемігши свої страхи, ми стаємо вільними. Я втомилася від всього цього, просто втомилася. Я втомилася боятися. І якщо для кінця нескінченного жаху мені потрібно один раз побути приманкою - я не проти. Є ті, заради кого це потрібно зробити. Зрештою, мені ж нічого не загрожує. Три ректора й Шаар (а саме з цього приводу Дамір сперечався з ними в день «передачі» Риса академії)... хіба якісь нещасні Меріони з їх двома з половиною драконами зможуть мені щось зробити? Пф... ні. І що, що потрібно підтвердження факту нападу, а значить - хоча б одне пущене в мене заклинання? Та зрозуміло, що це будуть не світлячки, але мені вони нічого не зроблять. І що, що щоб не було підозріло, на мені має бути тільки моя магія? Я теж не зі слабких, як ви знаєте. А ще й артефакти - їх ніхто не відміняв, їх засікти не можна. Так, взагалі начебто можна, але Міреа нам уже розповідала, як робити так, щоб не можна було. Творіння талановитих артефакторів від звичайних брязкалець нічим не відрізнити. Я не бачу приводів для паніки абсолютно. Рес бачив, у нього при сполученні слів «Рія» й «небезпека» в голові гарчали дракони, все забарвлювалося в червоний колір і взагалі вся його свідомість всіляко була проти. Думки, що гуляли в голові Даміра, я вільно бачити не могла, але свою позицію він теж позначив чітко. Два вперті дурники! Як ви не розумієте?! Ось правильно ректор говорив - емоції ними рухають. Це емоції проти, тому що, якщо подумати логічно - це найкращий вихід. Це закінчиться, це просто закінчиться. Повинен бути кінець, я вже стільки всього перенесла, я не можу так жити далі!

- Рія, яка до Емаю логіка?! Це не логіка, це самогубство!

Логіка, дорогий, логіка. Така, де ми не звертаємо увагу на емоційні бажання, а дивимося на факти - до мене не пробитися. З такою підтримкою мені неможливо буде заподіяти шкоду.

- значить, підеш з Джейком

- що?!

- кажу, удвох підете

- ні!

- Рі, чому ж? Тобі ж неможливо буде заподіяти шкоду, значить йому теж. Тоді в чому проблема?

Гр... Рес, вибач звичайно, але ти ідіот? Те свідомий ризик, а це зовсім інше.

«ах, свідомий ризик?! Тобто все ж ризик?»

«я фіолетова, я можу себе захистити! І це зовсім інше!»

«але якщо мислити логічно - це хороший варіант. Погодься, ти сама гуляєш за межами академії зараз - дуже підозріло»

А з Джейком, значить, не підозріло? Повірити не можу, що ти взагалі таке пропонуєш!

«ти не готова взяти його, але при цьому обурюєшся, що ми не готові відпустити тебе»

Та це несумірні речі! Для мене це необхідність, і кому як не мені вирішувати мої проблеми. А піти з Джейком - дурний, нічим не обґрунтований ризик. Так, мої слова мовляв ризику немає й все таке, але ми обоє прекрасно розуміємо - немає слова «ні». Він просто мінімальний. І мені було б набагато простіше його виключити, якби я думала тільки про себе й Риса (хоча йому життя точно збережуть, але травм це не виключає. А я проти травм!), якби ми відповідали тільки за себе. Емай, так, це обґрунтований ризик! Це повинно закінчиться! Просто повинно й все. Я не можу все життя так жити, у мене, знаєте, зовсім інші плани. Кожен день ховатися, боятися й переживати за близьких людей в них взагалі не входить! Я хочу бути вільною! І взагалі не можемо ж ми просто взяти й спустити їм це з рук! Вони повинні відповісти за скоєне, і вперше в нас з'явився шанс їх провину довести! Це моє минуле й моє майбутнє, це повинно бути зроблено. Я так вирішила й так буде!

Сперечалися ми довго. Трійцю високопоставлених працівників академії вигнали з одного з їхніх кабінетів (взагалі не нахабно) й сперечалися. Сперечалися, кричали до хрипу, психували, зривалися... хто б подумав, з нашим-то вихованням! У якийсь момент навіть Дамір не витримав і рикнув на мене. Зовсім рідкісне явище, і раніше я б від такого відразу ж стушувалася й зробила вигляд покаянної овечки, а зараз оскалилася й рикнула нітрохи не гірше. Вони обидва від такого навіть в нетривалий ступор впали, чим я й скористалася. Прикрила очі, глибоко зітхнула й максимально спокійно вимовила:

- це моє життя і я прийняла рішення. Подобається вам чи ні, але воно не зміниться

У мене був ще один невбиваємий аргумент - заборонити мені будь-яку дію може лише опікун. З юридичної точки зору, будь-яким чином впливати на моє життя може лише він, але йому на мене плювати, йому від мене тільки імперська опікунська премія й потрібна. А герцоги шианкарські... ні, таке я скажу лише в самому крайньому випадку. Це ж майже як зрада! Але й мовчати не збираюся, це моє життя і, Емай візьми, вам теж варто поважати мої рішення. Мені вже не сім років, в кінці кінців!

- ти подорослішала, - в унісон з моїм думкам, вимовив Дамір

Я б плечима знизала, але до ситуації це якось не пасувало. Так, подорослішала, і не тільки в фізичному плані. І я вже не буду ні за ким ховатися й вірити в казки про щасливе майбутнє. Ні, я знаю: хочеш щось змінити - дій. Перемагай свої страхи. Нічого само по собі не стане таким, яким мені потрібно. А мені потрібне звичайне життя, в якому відсутнє все, з чим я жила раніше. І так, нехай вкрай маленький, але це все ж ризик. І я готова ризикнути, мені є заради кого.

- добре

- що? - здивувалася я. Дамір... згоден?!

- це зважене рішення і, нехай я з ним не зовсім можу погодитися, я його поважаю. Рано чи пізно нам би довелося зробити щось подібне... краще, якби після академії. Але це твоє життя й останнє слово за тобою

Вау... несподівано. Тобто я сподівалася, але почути це було зовсім по-іншому.

- я йду з тобою, - не знаю, що саме на Реса більше подіяло - мої доводи й думки або слова батька. І я загалом розумію, що ти просто не можеш мене саму відпустити, але Емай... ми знову почали сперечатися.

***

Обговорення, яке насправді складно було назвати таким, тривало довго. Потім ми плюнули на претензії один до одного й вирішили хоч щось по суті продумати, але цю тему теж не залишили, просто відклали. А ось за обідом ми до неї повернулися. Я не помітила, коли ми перейшли туди й взагалі прокинулася лише отримавши ментальний запотиличник від Реса. Після цього трохи підкорегувала свій курс, немов я й не за ним до столика вчителів йшла, а насправді до своїх друзів. На щастя, ніхто особливо уваги на це не звернув, навіть друзі, яких набагато більше цікавило, навіщо нас викликали й що сталося. І якщо парочку сонячних задовольнило моє розсіяне мямляння, що мовляв раз дракон є, може мені іспити перездати вже з ним, то Джейк відразу зрозумів, що брешу, навіть думки для цього читати не знадобилося. Знаю, бо блок поставила. Не думати про це зараз не можу, а ось йому бачити ні до чого...

- Рія? - миттєво насторожився, а в голосі з'явилися нотки хвилювання

- коханий, - я мило посміхнулася, - все добре

Ох, дарма це я. Точно від неуважності, інакше б не сказала. І найгірше - зрозумів і напружився ще більше. Емай... «коханим» я не називала його з тих самих пір, як наші «стосунки» стали справжніми. Просто від цього слова віяло якоюсь облудою, грою, фальшю. Нерозумно? Але щось подібне відчували ми обоє, так що й використовувати його перестали. А тут... хто тягнув мене за язик?! Невже було складно хоч трохи подумати, а не відповідати за інерцією, за старою звичкою? Ось тепер сиди й думай, що ж такого сказати... радувало одне - наче ненароком скосила очі на Брая з Анетою й один надмірно проникливий сонячний подарував відстрочку. Щоправда мені її все одно не вистачило, тому що спроби знову приховати справжню причину з тріском провалилися. Навіть незважаючи на те, що я зробила серйозний вираз обличчя й впевнено говорила про всякі паперові тяганини й залагодження питань з хінкарською академією. Хлопець з кожним моїм словом ставав похмурішим і насувався все ближче й ближче. От не знаю, спеціально це чи ні, але психологічний тиск вдавався на славу, особливо коли я відступила й вперлася спиною в стіну...

- Рі, що сталося? - голос такий оксамитовий, ласкавий, але це тільки «приправа», тому що за цим звучить вимога

- з Хінк

Мені банально не дали договорити - роздратовано шикнули, в пориві наблизилися, вперли руки в стіну з боків від моїх плечей, тим самим створюючи своєрідну пастку, а потім нахилилися ближче й прошепотіли:

- брехні на благо не існує

Я готова посперечатися... і взагалі я не... гаразд, брешу. Недобре, теж згодна. Милий, але є ж і ще один спосіб. Такий приємний, відволікаючий, що змушує викинути всякі дурні думки з голови... здійснити підступний план мені не дали, причому не особливо й напружуючись - притулений до губ палець цілуватися сильно заважає.

- не вийде, - хитнув він головою, але я-то помітила, як потемніли очі! - розповідай!

Дорогий, як я можу розповідати, коли твій палець сам мені в цьому заважає? Прибрав би… Ображено надула губки, від чого сонячний різко видихнув і ривком нахилився до мене, так що я тепер відчувала шкірою теплий подих, але потім міцно стиснув зуби, а погляд... пропалював. Не знаю, звідки в мене така дурна думка взялася й чому я її послухала, але губи повернулися в нормальне положення, тільки трохи привідкрилися, даючи язику можливість повільно обвести їх по контуру, заодно й дечий заважаючий мені палець теж лизнути.

- Рія! - рикнув хлопець, якого роздирали суперечливі почуття

- так, любий?

Руку він прибрав, повернувши її в положення спирання на стіну. Хм, може й не потрібно було? Тепер шанси вислизнути мінімальні... але будемо чесними - я не хочу цього робити. А ось вся ситуація, зокрема така близькість Джейка, змушує хотіти дечого іншого...

- мені потрібно знати, - неемоційно сказав сонячний, старанно розсіюючи погляд, щоб на мене не дивитися

- менше знаєш - міцніше спиш

- Рія!

- ммм? - що Рія та Рія? Я вже майже сімнадцять років як Рія!

- блок прибери, - а його це зачіпає... але ні

Язик повторив свій маневр, натякаючи на бажану розв'язку, змушуючи сонячного люто видихнути, але впитися в мої губи. Поцілунок був злим, на межі болю, але від того не менш солодким. Я насолоджувалася їм, плавилася, віддавалася йому й не думала ні про що інше. Зокрема, про велику й підлу підставу. Я й зрозуміла далеко не відразу, і навіть не тоді, коли ми відірвалися одне від одного й хлопець притулився лобом до мого лоба, важко дихаючи. Втім, у мене з цим було нітрохи не краще, а серце взагалі десь у вухах стукало. Ось тільки я ситуацією не користувалася й в голову ні до кого не лазила!

- ти ж сама не скажеш

Звичайно, ні! І взагалі ось так... це нечесно!

- сама провокувала

Припустимо. Але це щоб тебе відволікти, а зовсім не для того, щоб мій блок кудись зник разом з думками, даючи подивитися як раз те, що я показувати не хотіла.

- ти цього робити не будеш

Хоч ти не починай! Джейк невизначено хитнув головою, але чи то сам зрозумів, чи то порився в мене в голові, але приречено зітхнув, визнаючи що таки я це зроблю й відговорити мене не вийде.

- я йду з тобою

Почалося...