Роза Лоренс сиділа у своїй кімнаті, яка була заповнена запахом живого пива і сигаретного диму. Вона перебирала старі фотографії на столі, з глибоким зітханням згадуючи минулі часи, коли життя, було не таким зламаним.

Роза відкрила дешевого пива, зливала його у свою втомлену душу, відчуваючи, як воно плавно тече в горлі. Підіймає пляшку до губ, міцно стискаючи, мовби вона була єдиною вибуховою силою.

Вона перебирала копії старих закритих справ. Усі мали по декілька тек. Одна із них взагалі в окремій коробці. Вона кинула погляд на назву. "ЧФламінго". Там валялось добрий десяток різних справ. Від звичайного пограбування до справжніх вбивств еліт міста.

Темні тіні прошивали кожен куточок кімнати, і вони відображали її внутрішню боротьбу. Як відомий офіцер поліції, вона боролась зі злочинцями та зловмисниками, але найважливіша битва сталася всередині власного розбитого серця.

Руки тремтіли, коли вона знову тягнулась до пляшки. Кожен ковток пива був як примирення з власними демонами, але вона знаходилась лише в тимчасовому врегулюванні у своїх тьмяних думках.

- Я знаю, що наступного ранку знову стану офіцером поліції, оборонцем закону. Промовляла собі Роза. 

На екрані телевізора з'являється ведучий новин, його голос наповнює кімнату звуком тривожної музики: - Доброго вечора, шановні глядачі. Сьогоднішні новини приносять диверсифікацію жахів та таємниць, що окутують наше місто. Нерозкриті вбивства продовжують підкидати тіні сумніву на роботу правоохоронних органів та турбують мешканців. Останні події свідчать про серію таємничих вбивств. Серійний вбивця чекає у пітьмі свою наступну жертву.

На екрані з'являються фотографії дівчат, їхні обличчя кричать про страх і безпомічність, а під ними надпис "Інкасатор".

- Поліція закликає мешканців бути пильними та надавати будь-яку інформацію, що може допомогти в розслідуванні. Злочини повинні бути припинені, а справедливість має тріумфувати!

Телевізор вимикається клацанням пульта. В кімнаті залишається напружена атмосфера, яка нагадує про те, що темряву вбивства все ще коливає місто.

Місто окутане світлом раннього ранку. Роза приходить на службу, переступаючи поріг відділку. Кроки рішучі, але погляд втомлений. Зачіска наче виграна у лотереї. Вона знає, що цей день може бути спокійним, але може й бути наповненим невідомим.

Зі своїм досвідом та професійним підходом, Роза обходить кожний куток відділку. Наче традиція. Туалет. Кава. Свіжа газета. Її колеги зустрічають з виразом поваги, знаючи, що вона завжди готова до виклику. Але за спиною всі обговорюють її любов до алкоголю. А також, що вона забула, що вона жінка.

Роза роздивляється червону візитку, знайдену поруч із місцем злочину. Лежить на столі, ніби викликаючи увагу до себе. Погляд застигає на великому серці, яке прикрашає візитку, і напис "Нефертіті: Краса, що вбиває" у вишуканих золотих літерах. Роза відчуває підозру, коли думки про можливий зв'язок між салоном краси й злочином починають формуватися в розумі.

Починаючи крокувати кабінетом, Роза помічає вітрину, де виблискують різнокольорові флакони парфумів та лаки для нігтів. Відчуває той самий холодок, який огортає її, коли розглядає ці вироби, наче вони володіють власними таємницями. Біля відділку є маркет із косметикою? Вона здивувалась і водночас злилась на себе. Вона ж жінка. Коли вона припинила помічати такі речі. Можливо є нагода піти у салон "Нефертіті"?

Вона відчинила шафку, яку давно не відкривала. Відчуває той самий запах парфумів. У дзеркалі, слідкує за кожним виразом обличчя, шукаючи сліди, які можуть вказати на щось. 

- Коли ти себе загубила?

Пізніше вона робить позначку у своєму блокноті, обіцяючи собі провести додаткове розслідування щодо салону краси "Нефертіті". Ця червона візитка може стати ключем до розгадки.

Роза Лоренс, стоїть перед салоном краси "Нефертіті". Її гострий погляд випромінює злість, але і темні сумніви, коли вона долає поріг цього місця.

Салон краси "Нефертіті" відзначається своєю вишуканістю і загадковістю навіть ззовні. Він розташований у великій і старій будівлі, яка виглядає так, ніби вона таємниче зникає серед вуличних кам'яних фасадів. Фасад салону, оздоблений в темних відтінках, має деяку подібність до вілли самої цариці. Тільки у двадцять першому столітті.

Зі сторони вулиці, де розташований салон, вночі можна побачити ліхтарі, що змінюють кольори, які виливають своє м'яке світло на бруківку, створюючи мандрівну ауру.

Символічною особливістю екстер'єру є велика червона вивіска з вишуканим золотистим написом "Нефертіті" на вході, яка привертає увагу. Ніби сама спонукає у світ загадкової краси та секретів. Видно, що салон має свою власну атмосферу, яка навіює розкіш.

З кожним кроком до входу, холодний вітер тільки підсилює внутрішній дискомфорт. Вона почувається, ніби кожен крок, приносить ближче до жіночності. Але водночас, не забуває, чому вона тут.

Коли двері відчиняються перед нею, Роза заходить всередину, і навколо неї знову окутує той самий запах парфумів та лаків для нігтів, які, здавалося, повіялися з самого пекла. Вона обережно оглядає кожен куток, як пташка, що копирсається в замку, спостерігаючи за кожним рухом дівчат. Чи може цей салон краси бути чимось більшим, ніж просто місцем для догляду за собою? Чи може він приховувати щось страшне?

Завдання Рози залишається незмінним - дізнатися правду. Але чим ближче підходить до вирішального моменту, тим більше вона відчуває, що сама може бути втягнута в цю мережу темряви та краси.

- Вітаємо у нашому світі краси!

- Добрий день.

- Ви записані? Як ваше ім'я?

- Ні. Роза почувала себе ніяково, спілкуючись із дівчиною з доглянутими бровами, чистою шкірою, макіяжем...

- Ви бажаєте записатись?

- Так. Хочу зачіску.

- Бажаєте обрати майстра? Лінда? Сара? Мая?

- Хай буде Сара. Вона відчула, що важко вдавати, що ти в темі. Насправді згадувала коли востаннє купляла помаду.

- Завтра? Шістнадцята двадцять?

- Гаразд. 

Коли вона вийшла із салону. У машині намагалася не плакати. Сигнали та шум міста наче відключились. Вона глянула у дзеркало. Жовта шкіра. Брак сну. Занедбане волосся.