- Сходив якось на фітнес. Вирішив зайнятися здоров'ям. Так от, там у мене була дуже строга тренерка. Чи принаймні, вона так думала. Ми робимо з нею прес. Я втомився, і кажу: "Ох, не можу більше, вистачить, дайте вже мені перекур!" Тренерка, з усім серйозним виглядом, каже: "А ну, давай ще! Ти ж не лежача картопля!" І ось я розумію, що перебільшив з фітнесом, якщо тепер мене порівнюють з картоплею. Але нічого, не втрачаю надії стати хоча б картоплею з олією - зручніше буде лежати!
- Де сміятись?! У залі зареготали.
- Тренерка усміхнулася, але й далі строго підтримувала мої зусилля. А я подумав, може, дійсно, вже час змінити тренера? І замість перекуру, може, я віддамся на обідні тренування... з картоплею!
- Фууу! У залі знову зареготали. Але не від жартів Карла Флінта.
За лаштунками сцени – це справжній вир адреналіну. Велика команда акторів, режисерів, технічного персоналу та інших працівників форсують час, готуючись до появи на сцені. Репетиції, в яких кожен рух, кожне слово, кожна реакція вирішальні.
За лаштунками панує непідкована суміш почуттів: від хвилювання і напруженості до сміху та радості. Актори вдягають костюми, готують свої реквізити, перевіряють мікрофони, а макіяжний персонал намагається встигнути допрацювати кожну деталь.
Звукорежисер випробовує звукові ефекти, світловий оператор налаштовує освітлення, а режисер жваво координує кожен крок та вираз обличчя.
А в той час, коли ведучий готується вийти на сцену, серце б'ється в ритмі стукітливого сміху. За лаштунками сцени – це театральний хаос, де кожен момент є важливим, а кожна помилка може стати найбільшим смішним моментом вистави.
Карл Флінт. Комік. Дехто каже, що він невдаха. Інші сміються з нього. Йому тридцять чотири роки. Холостяк. Від батьків переїхав три роки тому. Веселий хлопець насправді. Просто йому не пощастило у житті. Батьки у нього завзяті алкоголіки. Братів та сестер немає. Здебільшого його жаліють. Наче дитину.
- Карл ти був на висоті. Хтось вигукнув коли той ввійшов до гримерки.
- Припини.
- Наш хлопчик образився. Промовила одна із дівчат.
Карл обернувся до свого дзеркала. Він побачив розпач. У серці щасливого, але насправді нещасного Карла кожен день проходить як тиха битва між маскою щастя, яку він показує світу.
Ззовні він виглядає як найбільш яскрава і життєрадісна особа у кімнаті. Його посмішка світиться як сонячний промінь. Слова розбуджують надію та віру, але глибоко всередині відчуває пустоту.
Його щастя – це побудована на поверхні віртуальна реальність, яка приховує безодню болю, що тремтить всередині. Кожен день відіграє свою роль у виставі життя, намагаючись забути про свої власні тривоги.
Та хоча ззовні може здаватися непохитним, всередині він відчуває невпевненість і самотність. Серце, замасковане за маскою, болить від туги за справжнім з'єднанням і розумінням.
Карл живе в пошуку радості, прагнучи знайти внутрішню гармонію, яку давно втратив. Але доти, доки не зможе відкрити своє серце і дозволити собі бути вразливим, він буде продовжувати танцювати на тій тонкій межі між щастям і нещастям.
Карл затягнувши застібки та шнурівки черевика і підготувавши свій велосипед, вирушив додому. Вітер відчутно віяв у його обличчя, а місяць пробивався крізь гілля дерев.
Він керував велосипедом, відчуваючи легкість руху та свободу кожного маневру. Але раптом він втратив контроль і втрапив у ситуацію, яка змінила його життя.
Виїжджаючи на перехрестя, Флінт не помітив, що машина наближалася збоку з великою швидкістю. Гальмувати було вже пізно. Зіткнення було невідворотним.
Від удару велосипед перевернувся, а Карл відлетів у повітря, відчуваючи, як час сповільнюється. Секунди здавалися годинами, коли його тіло перебувало у повітрі. Жіночі крики. Свист у голові. Він автоматично перевірив чи його ноги на місці. Руки. Голова. Пальці. Вуха. Ніс. Кров. Крові було багато.
- Залиш його.
Карл намагався розплющити очі. Він бачив яскравий одяг. Жіночий голос. Він перевернувся на спину. Його рухи були повільними.
- Він живий! Залиш його! Тікаємо!
Він почув як завівся двигун. Чорна автівка. Підвівшись знову впав. Марка. Яка марка? Карл себе зненавидів. Він заплакав. Можливо і від болю.
- Я вас ненавиджу! Кричав він лежачи у повній темряві.