У вузькій і зловісній камері в'язниці панувала темрява, атмосфера наповнена мовчазною напругою. Сем, зламаний і позбавлений надії, стояв перед вікном, що лише слабо пропускало світло зовнішнього світу. Був ув'язнений не лише стінами цієї камери, а й власними демонами.
Тінь темряви підкреслювала його зневіру, його обличчя відбивало втому та безнадію. Рука чоловіка тремтіла, коли він узяв ремінь, підв'язав до стелі та зробив петлю. Його серце билося, мов молот, наче хотіло вирватися з грудей.
- Думаєш, я почну кричати, щоб тебе врятували? Заговорив сусід по камері. - Хрін тобі!
Тривожний шепіт та непритомний образ майбутнього накрили його думки. Він боявся не лише закону, а й людського, морального осуду. Він був втрачений і забутий, порушивши закони, що були основою життя.
Та найбільше лякало те, що його вчинок залишиться безслідним для його родини. Рішення здійснити акт відчаю, що покладені на його плечі біль і сором будуть відчувати не лише він сам, але й кожен член родини на покоління.
Душа рвалася, його існування знаходилося на межі. Він вирішив, що смерть – це єдиний вихід, останній акт, останній порятунок від не витримуваного тягаря ганьби.
Піднявши очі вгору, він вступив до своєї власної темряви, де вже не було болю й сорому. Його крок був важким, але відчуття вільності й врегульованості заповнило його душу, коли він крокував у вічність, поки темрява окутала його назавжди.
- О, божечки! Рятуйте! Сміючись говорив сусід.
Софія вбрана в стильний костюм із вишуканою зачіскою, сиділа за великим дерев'яним столом у кабінеті. Волосся сяяло під світлом великої люстри, а очі виражали впевненість і рішучість. Перед нею лежали документи – стопка паперів, які символізували перехід власності на всі речі, які колись належали Сему Бранду.
З виразом серйозності на обличчі вона взяла ручку в руку і почала підписувати кожен документ. Рука рухалася впевнено і майстерно, кожну лінію, кожен підпис вона робила з уважністю. Кожен рух пера був символом нової незалежності, нового початку.
Підписавши останній документ, вона спокійно поклала ручку із м'яким шурхотом. Поглянула на папери перед собою, відчуваючи хвилювання і відчуття великої відповідальності. Тепер це все було її – вілла, статки, гроші, компанія "SOMO" – все переходило у її володіння.
З невидимим виразом задоволення на її обличчі вона піднялася зі стільця і вийшла на великий балкон, що виходив у сад. Вона дихала свіжим повітрям, дивилася на зелені дерева і квіти, що росли в саду. Цей момент був для неї символом нового початку, нових можливостей, нового життя. Нотаріус та адвокати сиділи у кабінеті та обговорювали подальші дії.
Софія була вільною жінкою, здатною керувати своїм життям і майбутнім. І хоча перед нею стояли виклики та відповідальність, вона знала, що готова протистояти. Відважність і сила духу зроблять майбутнє яскравим і успішним для її сім'ї.
Вона родом із великої родини. Чотири брати та дві сестри тепер забезпечені. Дивлячись на сад вона дістала свого смартфона. Гудки були довгими та холодними. Зараз мають взяти слухавку. Софія почала плакати.
- Алло!
- Містере Росс, покличте до телефону Матильду.
- Очікуйте!
Софія почала збирати свої сльози. На дворі навіть пташки затамували подих. Наче природа і є тим зв'язковим між Софією та голосом у телефоні.
- Софіє?
- Мамо! Ми це зробили!