- Я працюю в салоні краси "Нефертіті" вже майже рік, і мені здається, що там щось не так.

Роза нахилилась вперед, уважно слухаючи, — Розкажи детальніше, Сара. Що саме викликає підозри?

Сара ковтнула і подивилася на офіцера серйозними очима, — Це все почалося декілька місяців тому, коли наш бос, Мая Бранд, почала поводитися дивно. Вона часто йшла до підвалу, де раніше ніколи не з’являлася. Я помітила, що туди приходить багато різних людей. Всі вони виглядали дуже підозріло. Надлишкова педантичність. Високо підняті носи. Але ходять і повні протилежності. Виглядають трохи краще жебраків. Усі вони беземоційні. Це єдине, що їх поєднує.

Роза кивала, роблячи нотатки, — Що саме вони робили? 

- Я бачила, як вони приносили якісь коробки та сумки, але не знаю, що в них було, — відповіла Сара, її голос тремтів. Іноді чула дивні звуки з підвалу, ніби там щось працює або хтось кричить. Намагалася запитати інших співробітників, але вони виглядали наляканими й не хотіли говорити. Поводяться наче нічого не чують.

Роза відчувала, як серце починає битися швидше, — Чи є у вас якісь конкретні підозри щодо того, що там може відбуватися?

Сара знизала плечима, очі наповнилися сльозами, — Я не знаю точно, але думаю, що Мая щось приховує. Вона завжди була дуже стриманою, але останнім часом стала агресивною і нервовою, водночас надто веселою.

Роза вдихнула глибше, намагаючись зібрати всі факти. Це було серйозне звинувачення, і вона повинна діяти обережно, — Сара, ти дуже мужня. Ми обов’язково перевіримо твої підозри. Чи можеш ти надати якусь додаткову інформацію? Можливо, імена людей, деталі?

Сара задумалась на мить, а потім кивнула, — Так, я пам’ятаю декілька імен, які вони називали між собою. Один з них — Джон, він виглядав досить елегантно. І ще один — Карл, він часто приходив вночі. Було майже кінець робочого дня. Я часто бачила його біля вхідних дверей.

Роза записала імена, відчуваючи, як пазли починають ставати на місце, — Дякую, Саро. Це дуже важлива інформація! Ми зробимо все можливе, щоб з'ясувати, що відбувається в тому підвалі. Якщо згадаєш щось або помітиш щось підозріле, негайно повідом.

Сара кивнула і витерла сльози, — Дякую! Я просто хочу, щоб все це скінчилося, щоб всі були в безпеці.

Роза провела її до дверей і повернувся до свого столу, глибоко задумавшись. Інформація, яку надала Сара, була тривожною, але вона також відкривала новий напрямок для розслідування. Вона знала, що попереду багато роботи, і рішуче налаштована дійти до правди. Можливо правильним було б запропонувати їй підвезти додому?

 Роза сиділа на краю ліжка у своїй спальні, дивлячись у темряву через напіввідкриті віконні жалюзі. Вулиця була порожньою, тільки віддалені звуки міста нагадували про те, що життя за вікном продовжується. Вона важко зітхнула, прокручуючи в голові події сьогоднішнього дня.

Те, що сталося сьогодні у відділку, додало ще більше занепокоєння. Молодий хлопець напав на дівчину з ножем прямо в їдальні, де завжди панувала безпечна атмосфера. Це був жахливий інцидент, який розворушив вже і так нестабільні емоції.

Вона чула про напад від свого знайомого, офіцера Гарріса, який не міг приховати шок і розгубленість у своєму голосі, коли розповідав про це. Її погляд застиг на одній точці, а думки кружляли навколо тих моторошних деталей. Вона уявляла, як хлопець, очевидно збожеволівши від страху чи розпачу, схопив дівчину і приставив ножа до її шиї. Офіцери намагалися врятувати ситуацію, але ця сцена залишила глибокий слід у свідомості всіх присутніх.

- Чому це сталося?

Що змусило хлопця зробити такий відчайдушний крок? І як це могло бути пов'язане з тим, що Маркус зник? Роза не могла позбутися думки, що всі ці події якось переплітаються. Вона відчувала, що існує невидима нитка, яка пов'язує всі події, але не могла знайти початок цього клубка. Роздуми були переповнені страхом. Вона знала, що повинна бути сильною, кожна нова подія підсилювала її тривогу. Потрібні були відповіді, вона сподівалася, що детектив Крамер зможе їх знайти.

Вона встала з ліжка і підійшла до вікна, вдивляючись у темряву. Холодний міський вітер торкнувся її обличчя, коли трохи відчинила вікно, намагаючись освіжити думки. Вона вдихнула на повні груди, намагаючись заспокоїтись.

- Що ж насправді відбувається? — прошепотіла вона у порожнечу, шукаючи відповіді у нічному небі.

Роза знала, що не зможе заснути цієї ночі. Вона повинна знайти спосіб допомогти детективу Крамеру, щоб знайти Маркуса і зрозуміти, чому Томас напав на дівчину. Її серце було наповнене тривогою, але вона не мала іншого вибору, окрім як продовжувати пошуки правди.

Роза обережно друкуючи запит на клавіатурі свого ноутбука. Вона вже кілька годин безрезультатно намагалася знайти хоч якісь зачіпки щодо заходу у салоні. Екран монітора освітив обличчя блідим світлом, коли вона переглядала різноманітні вебсайти. Почала з офіційного сайту міської ради, де перераховувалися всі заплановані заходи на цей тиждень: концерти, ярмарки, спортивні змагання, виставки та конференції. Роза методично переглядала кожен пункт, уважно вчитуючись у деталі.

- Нічого підозрілого, — прошепотіла собі під ніс, перегортаючи сторінку за сторінкою. Вже майже втратила надію, коли натрапила на афішу великої благодійної події, яка мала відбутися у місцевому парку в суботу ввечері. Захід організовувався відомим бізнесменом Семом Брандом, а серед запрошених гостей було багато відомих і впливових людей міста.

- Може, це те, що мені потрібно, — подумала Роза. Вона знала, що такі заходи часто приваблюють різноманітних людей, включаючи тих, хто може бути причетним до підозрілих справ.

Роза також звернула увагу на інші, менш помітні заходи. Наприклад, невеликий концерт у місцевому клубі, який організовував маловідомий музичний колектив. Вона зберегла всі ці події у закладках, вирішивши, що варто розглянути всі можливі варіанти.

Вона також переглядала соціальні мережі, перевіряючи групи та сторінки, де місцеві жителі обговорювали майбутні події. Інколи такі неофіційні джерела могли дати більше інформації, ніж офіційні сайти. В одній із груп знайшла згадку про таємну вечірку, яка мала відбутися у закинутому складі на околиці міста. Коментарі під постом були неоднозначними: одні називали це веселим зібранням, інші ж натякали на незаконні дії. Коментарі були різними: "Вони не жертви янголів, а жертви природи". Зберігаючи посилання на сторінку. Вона знала, що закинуті місця часто стають осередком для підозрілих дій. Вона продовжила читати коментарі: "Я бував там разок. То повна дупа". Коли інший коментар був: "Це просто прекрасне дійство!"

Після кількох годин напруженої роботи, Роза відчула втому, але вона також знала, що не може зупинитися. Відкинувшись на спинку крісла, Роза зробила глибокий вдих, намагаючись зосередитися. Коментарям майже два роки!

- Жертви янгола?

Вона відчувала напруження, яке висіло в повітрі, коли знову сіла за стіл. Сон так і не приходив до неї. Вона знову відкрила ноутбук. Ввела в пошуковий рядок "секта Жертви янгола" і натиснула Enter. Екран швидко заповнився різноманітними результатами: статті з новин, блоги, форуми й навіть кілька відео на YouTube. Вона вирішила почати зі статті з надійного джерела, де обіцяли детальний опис цього загадкового ордену. Виявляється про це гуділи навіть газети.

Зосередившись, Роза почала читати:

Орден "Жертви янгола" з'явився багато років тому і швидко привернув увагу правоохоронних органів своєю таємничою діяльністю та зв'язками з різними кримінальними угрупованнями. Засновником секти є загадкова фігура, відома під ім'ям Азраїл, яка позиціонує себе як посланця вищих сил, що має на меті "очистити" людство.

Члени ордену, які називають себе "Янголами", проходять через серію ритуалів посвяти, деякі з яких включають самопожертву та інші екстремальні практики. Секта також відома своїми таємними зустрічами, що проходять у різних місцях, включаючи закинуті будівлі та підземні приміщення. Останнім часом з'явилися чутки про те, що "Жертви янгола" могли бути причетні до зникнення осіб з різних міст. Роза глянула на рік статті. Тисяча дев'ятсот сімдесят перший.

Роза відчула, як серце почало битися швидше. Вона продовжувала читати, намагаючись запам'ятати кожну деталь:

Орден використовує складну систему вербування, залучаючи нових членів через знайомства. Вони обіцяють духовне очищення та звільнення від страждань, що приваблює багатьох людей, які шукають сенс життя. Проте, згідно з показаннями колишніх членів, реальність всередині секти значно відрізняється від обіцянок. Їм доводилося проходити через фізичні та психологічні тортури, а також виконувати накази, які часто мали злочинний характер.

Роза зупинилася на мить, переварюючи інформацію. Вона згадала про хлопця, який напередодні напав на доньку офіцера. Чи міг він бути пов'язаним з цією сектою? Її думки кружляли навколо можливих зв'язків між останніми подіями та цими "Янголами".

Вона повернулася до читання:

Правоохоронні органи стверджують, що "Жертви Янгола" використовують підпільні бази для проведення своїх ритуалів. Одне з таких місць було нещодавно виявлено у закинутому складі на околиці міста, де були знайдені докази ритуалів та інші компрометувальні матеріали. Наразі поліція проводить розслідування, але вплив секти продовжує зростати.

Роза відірвалася від екрана і зітхнула. Інформація, яку вона знайшла, була разючою і тривожною. Вона зберегла статтю і вирішила обговорити знайдене з детективом Крамером. Інтуїція підказувала, що цей слід може бути ключовим у розгадці всіх таємниць, які оточували їхнє місто останнім часом.

Світанок після дощу набирав силу, розкриваючи місто в новому світлі. Небо було забарвлене в ніжні відтінки рожевого та фіолетового, які повільно перетікали в блідо-блакитне. Краплі води, що залишилися на листах дерев і траві, відбивали перші промені сонця, мерехтячи, як мініатюрні коштовності. Вологе повітря було свіжим і чистим, наповненим тонким ароматом мокрої землі та квітів.

Детектив Крамер сидів за своїм столом у відділку, схилившись над екраном ноутбука. Його обличчя було освітлене блідим світлом монітора, де він уважно переглядав інформацію, яку вдалося знайти Розі Лоренс. Списки імен, дати, події — все це потрібно було звести в одну картину. Він намагався зосередитися, але поруч із ним було неможливо не помітити присутність, самої Рози.

Вона нервово ходила вздовж кімнати, час від часу зупиняючись і дивлячись на детектива. В рухах була тривога. Її погляд метався по кімнаті, а руки постійно тягнулися до рота. Гризла нігті, ледь помітно, але достатньо для того, щоб це привертало увагу Крамера. Він підняв очі від екрана і подивився на неї з легким роздратуванням.

- Роза, ти можеш зупинитися?

Жінка офіцер зупинилася і винувато посміхнулася, забираючи руку від рота, — Вибач, Джеймсе. Просто... все це мене дуже нервує.

Крамер зітхнув і повернувся до екрана, — Я розумію. Але мені потрібно зосередитися.

Роза знову почала ходити, але тепер руки тримала схрещеними на грудях, намагаючись контролювати себе.

- Я знайшла кілька свідчень колишніх членів. Вони описують ритуали й структуру секти. Це моторошно. І вони всі говорять про якогось Азраїла, який стоїть на чолі.

Крамер уважно слухав, водночас переглядаючи свої нотатки. Він знайшов статтю, яку Роза зберегла раніше, і тепер детально вивчав її зміст.

- Це може бути ключовою зачіпкою, — задумливо промовив він. Якщо цей Азраїл — справжній лідер, то ми повинні знайти його. Можливо, він стоїть за зникненнями. Я вже раніше чув про цих жертв янгола.

Роза зупинилася і знову почала гризти нігті, але цього разу Крамер не зробив зауваження. Він розумів, що це спосіб справлятися зі стресом. Він зосередився на статті, яку прочитував.

- Що будемо робити далі? — запитала Роза, її голос був тремтячим, але сповненим рішучості.

- Ми повинні зв'язатися з тими, хто дав свідчення, якщо вони ще живі — відповів Крамер, не відриваючи очей від екрана. Можливо, хтось із них зможе надати більше інформації або вказати на місце, де ми можемо знайти Азраїла.

Роза кивнула, відчуваючи, як її нерви трохи заспокоюються. Вона знала, що попереду ще багато роботи, але тепер у них був план. Вона підійшла до столу і сіла, намагаючись зосередитися на завданні.

Також розповіла про те, що їй розповіла Сара. Про Джона. Про салон. Про людей які відвідують підвал "Нефертіті". Він уважно слухав, але досить спокійно все сприймав. Наче підтверджував всі свої побоювання чи версії. 

- Де Маркус? Запитала Роза, не видаючи здивування.

- Я сам не знаю. Відповів детектив дивлячись у сторону його кабінету. 

- Вдома бував?

- Так. І вмить він пригадав про теку яку там знайшов.

Роза помітила його очі. Вони почали бігати по кабінеті. Він попросив залишити його самого. І що вони ще повернуться до питання, пов'язаним із янголами. Роза підозріло кивнула. Вона дуже добре бачила, що їй не все розказали.

Детектив схилився над текою з написом "Конфіденційно". Зовнішній вигляд теки був вже трохи зношеним, що свідчило про те, що її багато разів відкривали та переглядали. Світло настільної лампи падало на документи, створюючи тіні, які миготіли від найменшого руху. Крамер обережно відкрив теку, відчуваючи легкий трепет. На першій сторінці був чіткий надпис "Секретно. Лише для внутрішнього використання". Це не обіцяло нічого доброго.

Він повільно перегорнув першу сторінку і побачив звіти, фотографії та рукописні нотатки. Очі швидко бігали по рядках, намагаючись зрозуміти загальний зміст. Інформація, яку він бачив, була тривожною: опис підозрілих осіб, можливих учасників секти "Жертви янгола", їхні зв’язки, місця зустрічей, таємні ритуали. Схема структури. На самому верху Азраїл. Монахи. Янголи та жертви.

Крамер помітив кілька фотографій, прикріплених до документів скріпками. На них були люди, яких він не знав, але інтуїція підказувала, що вони мають важливе значення. Один знімок особливо привернув його увагу: це була жінка з пронизливим поглядом, яка стояла поруч із групою людей у темному приміщенні, схожому на підвал. Вона мала загадковий вираз обличчя, і Крамеру здалося, що вона відіграє важливу роль у всій цій історії.

Далі йшли рукописні нотатки Маркуса. Вони були написані поспіхом, із численними виправленнями й закресленнями. "Зустріч з А. в п’ятницю", "Важливі платежі через офшор", "Важливо: провести бесіду з інформатором". Кожне слово підсилювало його підозри й ставало ще однією частиною пазла. Також у файлах були флешки, де всі файли були під паролем. Фотографія дивної постаті у чорній мантії. Маска нагадувала Люцифера. Позаду виднілись крила.

- Що ти наробив, Маркусе? — прошепотів Крамер сам до себе, відчуваючи, як напруження зростає. Завжди довіряв своєму колезі, але тепер усвідомлював, що той вів небезпечну гру за їхніми спинами.

Його думки перервало дзижчання телефону. Крамер відвернувся на мить, поглянув на екран — нове повідомлення. Він швидко прочитав його, потім повернувся до теки. Детектив продовжив переглядати документи, намагаючись скласти всі частини разом. Інформація в теці була неоціненною, але водночас підсилювала його підозри щодо причетності Маркуса до всього, що відбувалося останнім часом.

Залишаючи теку відкритою на столі, Крамер знову глибоко вдихнув. Він знав, що попереду ще багато роботи, і що істина, яку він намагається знайти, може бути набагато гіршою, ніж він міг уявити.

Повернувшись до фотографій, він дивився на людей. Було надто темно. Навіщо фотографуватись у темноті? Джеймс торкався знімків наче порталу. Він обернув фото. На зворотній стороні красувались написи. Фотостудія "Діафрагма", - Це ж фотосалон Джона? Чи ні?

Чесно кажучи детектив так любив свою роботу, що достеменно не знав, чим займається його брат. Не говорячи про назву студії. Після затримання Джона йому надали кімнату у готелі. Він не підозрюваний. Принаймні не офіційно. Але деякі особи схиляються до версії, що він має відношення до вбивств. Джеймс набрав свого брата з мобільного.

- Так.

- Як називається твоя студія?

- Діафрагма. Щось сталось?

Детектив кинув мобільного у сторону відчиненого вікна. Не влучивши, телефон розлетівся від попадання у металеву шафку поблизу. За стінами кабінету чулись звуки сміху та привітань. Джеймс би не надав уваги, якби не знайомі імена. Відкривши двері побачив перед собою Сема Бранда. Чорний та дорогий костюм, було важко не помітити. У блискучих черевиках Джеймс бачив своє обличчя. На лівій руці красувався золотий годинник. Здається від Rolex.

- Джеймс Крамер?

- Так, сер.

- Ми можемо поговорити на одинці?