Під сонцем, що вигравало з неба жаром, офіцер поліції Роза Лоренс, стоїть поруч зі своїм службовим автомобілем на тихій вулиці. На мить торкнулась зброї. Із повороту вибігли діти із гучною музикою. Відбій. Її руки тремтять від напруги, але вона знає, що не може дозволити собі розслабитися. Поодинокість відчувається навколо, наче темні тіні навколо будинків дихають. Останнім часом вона дуже напружена.

Нещастя від цього міста виявляється в найнесподіваніший момент. Коли Лоренс уважно працює, вона чує стукіт каблуків по асфальту. Погляд відразу привертається до тіні, що крокує у віддалі. Чи це просто перехожий? Це всього-на-всього модна напудрена дівуля вийшла із Мерседеса свого татка. Краєм ока, але з максимальною презирливістю вона спостерігала за дівулею.

Напруга наростає, коли вона продовжує мити машину. Час сповнених загадкових звуків і прихованих намірів. Роза не може відчути себе в безпеці, навіть зберігаючи спокій. Кожен крок наближається до невідомого майбутнього, де навіть її службовий автомобіль може стати пасткою. Невже одного разу вона сидітиме позаду водія?

Спостерігаючи за віддзеркаленням свого обличчя в склі, вона робить останній погляд на вулицю. Дівуля зникла. Автомобіля теж немає. Вона видихнула. Готова до будь-якого виклику, що може з'явитися. Бо в цьому місці ніщо не є таким, як здається.

Підсвідомо вона знала, чому ненавидить таких дівуль. Їй дуже важко далось навчання. Важко далось вступити у ряди поліції. Розуміла, що робота не високооплачувана. Але перспективна. Бідна родина та без амбіційні батьки. Мати завжди говорила. - "У школі займеш моє місце. Рано чи пізно". Прибиральниця? Мамо ти серйозно? Здається Роза навіть цитувала матір у напівголос.

Невже вона не варта більшого? Чому такі дівулі мають все? За ними наче приходять із самого їхнього народження. - "Це буде моя коханка". Роза уявила собі ситуацію у пологовому. Вона усміхнулась.

- Офіцере, ваша кава.

Роза обернулась на мінівен, який стояв поруч. Вона часто купляла тут каву. Здебільшого просто хотіла підтримати чоловічка. Натовпу біля його ржавого мінівена не було. Хоча кава смачна.

- Блищить?

- Як завжди. Були часи, навіть, я так свою не мив.

Вони посміялись. Роза сьорбнула кави. Вони ще деякий час дивились на її службове авто. Авто і дійсно гарно вимите. Це ж єдине, що у неї є. Точніше єдине за ким можна доглядати.

- Те вбивство. Почав чоловічок. - Пройшли вже ночі. Хто на таке здатен у нашому місті?

- Це все досить дивно.

- Шкода дівчину. Чоловічок почав чистити кавовий апарат.

- Шкода. Роза пила каву втупившись у своє авто.

Пшииик. Рація на плечі зашипіла. - "Всім патрулям. Місцевий парк. Знайдено труп дівчини." Роза мало не пролила каву. Обличчя чоловічка застило. Він почав шукати мобільний. Його руки тряслись. Роза за цей час уже сиділа в автомобілі. - "Тридцять перший. Виїжджаю."

Роза стоїть перед вхідними воротами парку, де за повідомленням, сталася трагедія. Вона має бути обережною. Сонце сховалося за хмарами, кидаючи на землю тіні, що тягнуться як холодні пальці.

З кількох кроків вона входить у парк, серце б'ється швидше. Тепер це не просто місце прогулянки, це місце злочину. Роза відчуває погляди, які спостерігають за нею з кущів, але нічого не змушує її зупинитися.

Крок за кроком вона наближається до місця злочину, де обведено все жовтою смужкою. Її дихання стає неглибоким, коли побачила тіло. Потрібно залишити емоції поза межами, вона - офіцер. Примчала одна із перших. Всі чекають на криміналістів. Детектива теж ще немає. Присівши біля трупа вона дивилась на засохлу кров яка покривала всю голову. Де її перука? Фотоапарат. Одягу теж не багато. Серед трави вона побачила яскраво червоний клаптик паперу. Візитка. Щоб тебе чорти забрали! Подумала Роза. Легким жестом вона поклала її собі у кишеню. Офіцерів ставало більше. Помічник детектива залетівши за смужку. Охопив ніс рукою. Він зупинився. Дивився та бурмотів щось у долоню.

- Та ж, щоб тебе! Маркус вибіг швидше ніж зайшов.

Її кроки точні, але серце б'ється все швидше, коли вона помітила, що немає пальців. Ремарочка. Один все-таки є. Збираючи сили, вона звертається до свого колеги, готова до того, що може виявитися найгіршим жахіттям. У світі де кожен крок може бути останнім, вона готова боротися за правду, навіть якщо це означає поглиблення в найтемніші таємниці парку.

Детектив який прибув на місце злочину, стояв наче вкопаний. Деякий час спостерігаючи за криміналістами. Роза риючись у своєму телефоні зробила знімок всієї сцени. У своєму авто вона трималась за кермо та перебирала думками.