Джеймс Крамер прокинувся серед ночі, холодний піт вкрив його чоло. Він простягнув руку до місця поруч, де зазвичай спала Емма, але відчув лише прохолодну порожнечу. Серце забилося, неприємне передчуття охопило його, наче льодяні пальці.

Він сів на ліжку й обвів поглядом темну кімнату. Все здавалося на місці, але щось було не так. Дихання стало важчим, коли він підвівся і напружуючи слух, пішов по коридору. Крок лунав гучніше, відбиваючись від стін пустотою, яка ставала все більш очевидною.

Він відчинив двері, сподіваючись побачити доньку, що мирно спить у своєму ліжечку. Але було пусто, ковдра охайно складена. Він пройшов до шафи, відкрив її, але вона була порожня. Іграшки, одяг – все зникло.

Відчуття тривоги перетворилося на паніку. Він кинувся до вітальні, сподіваючись знайти якусь підказку. Полиці, де раніше стояли їхні книги, були порожніми. Фотографії з рамок зникли. Вона не залишила жодного сліду, лише пусті місця, де колись були речі їхнього спільного життя.

Зрештою він зупинився посеред кухні, спробувавши зрозуміти, що сталося. В голові крутилися тисячі думок, але один висновок був нестерпно ясним – Емма покинула його. Вона забрала доньку і пішла.

Сів за кухонний стіл, його руки безсило впали на коліна. Серце билося глухо, як дзвін. Тишу навколо розривав тільки його важкий подих та годинник на стіні. Спогади нахлинули на нього, кожен момент з нею і донькою відчувався тепер як далека мрія, яку ніколи більше не поверне.

Він закрив очі, намагаючись зрозуміти, де помилився, що зробив не так. Він добре знав відповідь, але боявся визнавати. Лише порожнеча, яка поглинала його зсередини, як і порожні полиці та шафи в його будинку.

На великій чорній плазмі висів білий лист. Такий контраст важко було не помітити. Як детективу Крамеру було зрозуміло, що там пише.

Любий Джеймсе!

Цей лист, мабуть, буде для тебе несподіванкою. Мені важко знайти правильні слова, але я знаю, що ти заслуговуєш на пояснення.

Коли ми зустрілися, я відчула, що ти – саме та людина, з якою я хочу провести своє життя. Твоє тепло, твоя підтримка і любов стали для мене надійною опорою. Ми створили родину, як я завжди мріяла. Наповнена щастям і взаєморозумінням. Наші дні разом, наші спільні спогади – все це я бережу у своєму серці.

Але з часом щось змінилося. Я відчувала, як між нами зростає дистанція, як ми віддаляємося один від одного. Можливо, це було поступово, але більше не могла це ігнорувати. Я намагалася знайти відповіді в собі, щоразу приходила до одного висновку: нам потрібно було щось змінити.

Це рішення не було легким. Я довго вагалася, чи робити цей крок. Але зрозуміла, що не можу більше жити в цій порожнечі, не можу більше ігнорувати свої почуття і потреби. Я вирішила піти, щоб знайти себе, зрозуміти, що мені потрібно, і дати нам обом шанс на новий початок. Знаю, про твою відданість роботі. І поважаю тебе за це. Твоя робота важлива для міста.

Я забрала доньку, бо вважаю, що це найкраще для неї. Хочу, щоб вона росла в атмосфері любові й гармонії, яку поки не можу створити тут. Знаю, це боляче чути, але вірю, що ти зрозумієш. Їй кожного дня потрібен батько, а мені чоловік.

Це не означає, що я не люблю тебе. Навпаки, я завжди буду вдячна за роки, які ми провели разом. Ти був частиною мого життя, і ця частина назавжди залишиться в моєму серці. Але зараз, я повинна йти своїм шляхом.

Прошу тебе зрозуміти та пробачити. Щиро сподіваюся, що ти знайдеш у собі сили прийняти це рішення і зможеш рухатися далі. Можливо, наші шляхи ще колись перетнуться, і ми зможемо знову спілкуватися як друзі.

Будь ласка, бережи себе і знайди своє щастя. Ти заслуговуєш на це.

З повагою Емма.