Темна ніч вкрила ліс, мов ковдра. Місяць лише зрідка пробивається крізь густу крону дерев, кидаючи бліді сріблясті плями на землю. Джеймс рухається безшумно, наче тінь, обережно прокрадаючись між деревами. Кожен крок продуманий, кожен рух обережний. Уникає сухих гілок і опалого листя, що могли б видати його присутність.

Його одяг темний, зливається з темрявою, лише іноді можна помітити відблиск від срібного ножа, прихованого у чохлі на поясі. Він знає цей ліс досконало, знає всі стежки й приховані переходи. Він уважно прислухається, кожен рух очима фіксує, аби не потрапити в пастку, не натрапити на небажаного супутника.

Гілки дерев часом чіпляються за його одяг, але він м'яко їх відводить, не залишаючи жодного сліду. Вітер обережно ворушить листя, створюючи тихий шелест, в якому важко розчути тихий шурхіт кроків. Він рухається, мов привид, зливаючись з тінями, безшумно і невловимо. В гармонії із природою.

Інколи зупиняється, прислухується до нічних звуків: далекого дмухання сови, тихого шурхоту під лапами лісових звірів. Він знає, що найменший шум може видати його, тому весь його рух – це майстерність контролю й обережності. Ліс живе своїм життям, але детектив, мов частина цього життя, вміло прокрадається крізь його гущавину. 

Зненацька він зупиняється, починаючи чути далекі голоси. Його вуха вловлюють звуки сміху та музики, які стають дедалі гучнішими.

Джеймс підкрадається ближче до джерела звуків. Нарешті, він бачить невеликий просвіт у кущах і тихо підповзає до нього. Звідти спостерігає за групою молодих людей, які влаштували вечірку посеред лісу. Вони були майже оголеними. Молодики без футболок, але в коротких яскравих шортах. Дівчата наче у купальниках.

- Купальники? У лісі? Прошепотів Джеймс.

Вогнище яскраво горить, освітлюючи обличчя людей, які весело спілкуються і сміються. Дехто танцює під музику з портативної колонки, інші сидять на колодах, обіймаючи один одного. Поряд лежать рюкзаки та покривала, а на імпровізованому столі – напої та їжа.

Детектив спостерігає за цією сценою із кущів, залишаючись непоміченим. Не зводить очей з компанії, аналізуючи кожен рух, кожен звук. Можливо, його мета знаходиться серед цих людей, а може просто обережно вивчає ситуацію. Наче нічого й підозрілого. Пригадав як сам був молодим. Ще й не таке витворяли. Його погляд спокійний і холодний, він знає, що чекання – це частина його справи. І так, ховаючись у кущах, продовжує спостерігати, готовий до будь-якого розвитку подій.

- Вона відмовилась... після чого голосний сміх.

Джеймс чув їхні розмови уривками. Наче поганий зв'язок. Він легко присів та правою рукою тримався за сріблястого ножа. Здається є вірогідність, що його побачать і він скористається ножем.

 Джеймс прокинувся від яскравих спалахів. Повільно підняв голову, його свідомість ще не до кінця відійшла від сну. Першим, що він помітив, були яскраві спалахи, що розривали темряву, наче блискавки. Зовсім скоро він зрозумів, що це спалахи фотоапарата.

Піднімаючись з кущів, обережно визирнув звідти, ховаючись у тіні. Група молодих людей, яких він бачив раніше, все ще була тут. Вогнище тепер догоряло, кидаючи слабке світло на галявину. Молоді люди, здається, вирішили зробити кілька фотографій на пам'ять. Вони позували перед фотоапаратом, сміючись і жартуючи. Деякі з них були оголеними.

- Невже, я все пропустив? Пожартував Джеймс.

Детектив знову подружився з тінями, залишаючись непоміченим. Очі уважно слідкували за кожним рухом компанії. Він бачив, як один із молодих людей підіймає фотоапарат і робить знімок, після чого спалах освітлює ліс, змушуючи його швидко закрити очі. Він залишався нерухомим, хоча кожен спалах міг його видати. Молодь була занадто зайнята своїми розвагами, щоб помітити його присутність. Їхні голоси лунали радісно і безтурботно. Він знав, що час обмежений. Обережно відійшов назад у кущі, уникаючи гілок і листя. Спалахи все ще сліпили очі, але він швидко пристосувався до змінного світла і темряви. Продовжував рухатися, поки не відчув себе на безпечній відстані. Зупинившись, прислухався до нічних звуків, перевіряючи, чи не був він помічений. Молодь все ще розважалася, не підозрюючи про його присутність. Детектив зітхнув з полегшенням, повертаючись до свого шляху. Ліс знову обгорнув його своєю темрявою, і він зник у нічній тіні, мов привид.