Так він опинився в тому становищі, що зараз має. У нього є батьки, дах над головою, але не має головного це довіри до них і любові. Після недоспаних ночей через ситуацію з фото, у нього з'явилися таємниці, тай вони нікуди і не зникали. Кожний день в цій сім'ї, як випробування для нього, перевірка його сили та стійкості.
Дзвінок будильника і новий день, нові можливості. Ще сплячим він виключив будильник і … . Чорт забирай, 9:00 він проспав перший день в школі. Дурацьке фото, він скоро помішається через нього. Зібравшись якомога швидше він закинув портфель на плече і вилетів з кімнати. Одягаючись він зрозумів, що в будинку надто тихо і чомусь “батьки” не розбудили його, як зазвичай. Але байдуже, чому його це має хвилювати.
Він вибіг з дому і так як шкільний автобус уже не їздить, йому прийшлося їхати на метро. Тому він вирішив не гаяти часу і якомога швидше потрапити в школу, принаймі до ланчу.
Метро було переповнене людьми, шум, галас, всі кудись поспішають. Ледве пробравшись через натовп до каси за білетом, він зупинився на хвилинку, у нього було дивне відчуття, що за ним хтось пильно слідкує. Хоча тут море людей і це може бути кожний третій, але відчуття спрямованого на тебе погляду не залишилося не поміченим. Що ж може просто здалося, він взяв білет і поїхав. Близько 12:00 Прокоп був у школі. На щастя охорона кудись відлучилася, але щоб оберегтися від покарання за прогул, він переліз через огорожу з чорного виходу не поміченим і пішов у кафетерій.
Його школа була приватною, тому і правила тут були суворі. Найменше порушення і ти покараний. Хоча тут була завжди можливість для самовираження, що не могло не радувати."Батьки" запхали його сюди, щоб зробити з нього виховану людину, але вони не знають всіх його можливостей. Школа стала для нього, як дім, у який можна прийти і не відчувати себе лишнім в ньому. З першого дня і до сьогодні так і залишається. Тут він знайшов друзів, тут він мав змогу розвиватися, і пробувувати на що здатний. З дитинства Прокоп цікавився зірками, тому не дивно, що один з улюблених предметів у нього - астрономія. Він може годинами сидіти за книжками, перечитуючи кожну сторінку по декілька раз, щоб нічого не пропустити і це йому ніколи не набридає.
Що було дивно, так це те, що діти які зникли колись з дітдому вчилися теж в цій школі. Співпадіння? Він так не думав. Хоча, він і не міг дізнатися чому вони тут, він був безмежно радий першому дню в школі, коли побачив Кевіна.
- Давно не бачились.
Кевін і ще парочка наших друзів Том і Майкл, з якими він вже познайомився в школі, повернулися і посмішки розплилися на їхніх обличчя.
- Хей, здоров були. Ти чого так пізно, думали тебе взагалі сьогодні не буде, - сказав Том, - знаєш же, за прогул тобі може влетіти.
- Та знаю, я проспав...
Йому не хотілося їм говорити причину, хоч вони і його друзі, все ж інтуїція підказувала не робити цього.
- Як ваші справи? Як канікули? - запитав Прокоп, присідаючи біля них, щоб перевести тему розмови.
- Та от якраз говорили про це. Том все літо провів у своїх рідних в Італії, а Майкл, ти ж знаєш який він зубрила, ціле літо не вилазив з книжок, ще й на курси записався. - сказав Кевін. - А я, працював з батьками, вони влаштували мене до себе.
- Ооу, так ти їх вже і батьками називаєш, щось змінилося? - поцікавився Прокоп.
- Нуу, та якби так, але не зовсім.
- Що ти бубниш собі під ніс там, говори розбірливо.
- Та нічого такого, просто взяли на роботу, тай все.
Що це з ним, чого це він, як на іголках сидить? Дивний якийсь. – подумав Прокоп.
- Ну тай добре, радий що в тебе все гаразд.
- А ти, як твоє літо? - запитав Майкл.
- Та нічого нового, "батьки" як завжди на роботі, їм до мене діла нема, тому все літо я вештався по окрузі, розглядав місцевість, а вечором , вже як ритуал, дивився на зорі, от і всі мої канікули, а ну і ще прочитав всі книги, тому після школи планую піти прикупити нові.
Продзвенів дзвінок, вони зібрали речі і розійшлися по класах. Так як Кевін з хлопцями були на рік від нього старшими і вчилися разом, він пішов в клас сам.
Він і непомітив як пролетів час, як вже треба було йти додому, а йому взагалі не хотілося. З друзями він попрощався і зібрався виходити з школи. На дворі була така спека, що важко дихалося. Він подумав піти купити воду і за книгами.
- Ей Прокоп, зажди мене.
«Ну і кому я ще тут потрібний?!» Не встиг він повернутися, як в нього влетіло якесь дівчисько.
- Ти хто така? Ми знайомі?
Оговтавшись, вона глянула на нього, вся зніяковіла, а щоки її зарум'янилися.
- Нуу, ми разом вчимося. Хіба ти не знаєш мене?
Її погляд , такий проникливий, трохи збив його з пантелику, але ненадовго.
- А мав би? Чого тобі? А втім неважливо я не маю часу говорити, в мене справи.
- Зажди нам потрібно поговорити!!
- Іншим разом.
Махнув рукою і пішов. Його не цікавить її розмова, та ще й якщо це буде про першу любов бла бла бла, то тим більше, він ненавидить ці дівочі штучки, лиш відбирає час який можна потратити з користю. Нічого нового йому точно не розповість. Він вибіг під палаюче сонце і направився до воріт. Про все що він міг думати, це вода і яку б книгу прикупити.
- Прокоп? - почувся приємний голос.
«Серйозно?? Що за день?? Чого всім від мене треба?» Він оглянувся і побачив жінку років так десь 40 і вона йому когось дуже сильно нагадувала, тільки він не міг згадати кого.
- Так мадам, ми знайомі? - із ввічливості запив Прокоп.
- Ооо нарешті, я тебе так довго шукала!!
Він остовпів коли вона його обняла і не розумів, що трапилося. Звідки вона його знає, що їй потрібно? Аж потім дійшло!
- Мам?!