Життя, яке б воно не було, наповнене різними барвами. У випадку  Прокопа це тільки чорний колір, який інколи змінювався на білий. Тільки тоді коли він спить. Ось чому, у снах ти бачиш те, що вас наповнює з середини, до чого ви прагнете, чого бажаєте. А що ж він бажав, ох скільки ж всього йому хотілося. Хоча не тільки у вигаданому світі, а й в реальному він мав дещо, що сильно цінував. Це було фото. Доказ того, що у нього ще все в порядку з головою і йому нічого не наснилося.

Одним вечором, сон ну аж ніяк не приходив до нього, тому , вирішивши прогулятися вечірнім Нью-Йорком, це було більше схоже на чорні квартали якоїсь глушини, він пішов до найближчого озера щоб провітритися. Була страшна спека, а повітря у домі не сприяло для сну. Повний місяць допомагав йому, було хоч видно малість того куди він йде. Прийшовши до озера, Прокоп приляг на прохолодну траву і витріщився на небо вкрите мільярдами зірок. «Як же красиво!» подумав він, що ж ховається за ними, які таємниці приховує чорне небо з сяючими краплинами. Трохи схоже на його життя, таке ж чорне тільки Прокоп не має стільки сяючих спогадів, як у нього. З цими думками він й не помітив як заснув, чи він і не спав? Вже й сам не знає. 

Назвемо це сном, бо ж він сам не впевнений у тому, що сталося. Різко вечір змінився на день, зірки зникли і він лежав під пекучим сонцем в якомусь не відомому йому, місці. Все було не схоже на звичний йому Нью-Йорк з його великими хмарочосами і модними магазинами. Це було щось набагато маштабніше. Вставши з трави, він оглянувся довкола, не вірячи своїм очам. Будівлі були збудовані в ще не знаному йому стилі, а повірте в них він розумівся, треба ж було зайняти чимось його сіру буденність, машини , що літали в повітрі, хіба таке можливо? «Дивний сон, здається начитався забагато фантастики» подумалось йому. Але все змінив невідомий дзвінок, можете повірити, це була мати, як вона посміла, покинула його на вулиці, а тепер дзвонить.

- Привіт синку, це мама, мені дали твій номер люди з якими ти живеш, я б хотіла зустрітися з тобою, якщо це можливо.

«Що ти сказала?» крутилося у нього в голові, та як вона взагалі сміє просити його про щось за чотирнадцять років її відсутності. Це якою ж потрібно бути прогнившою, щоб … . Його думки перервала чиясь рука на плечі. Він аж здригнувся, телефон випав з рук і враз він опинився у тому ж самому місці, перед тим же самим озером і в тій же самій глушині. Прокоп тримав телефон який встиг підняти за три секунди до … . До чого? Він й сам не знав і не розумів, що з ним трапилося. Він не знав яким чином телефон зазняв те місце де він був і руку яка торкалася до його плеча. На фото, як він вже пізніше придивився, рука була жіноча, хоча не така витончена як у більшості дівчат. А на пальці красувався перстень, досить масивний і камінь схожий на рожевий діамант. Дівчата, вони такі дівчата, навіть у снах. Мабуть, вона була з досить заможної сім’ї. А, можливо, він собі напридумав. Ви знаєте, що тільки не уявляєш, коли не знаєш достовірної правди. Прокоп спочатку цьому не повірив, як таке може бути, але коли глянув у телефон він побачив той же самий невідомий номер з якого дзвонила його мати. Він задумався, а може це було насправді?

Він швидко побіг додому, хоча важко його так назвати, і закрився від усього світу. Вечір змінився на день, день на ніч і так цілий тиждень. Весь цей час у нього крутилася картинка в голові того місця де він побував, виходить що побував, бо у нього є доказ, але він ніяк не міг зрозуміти, що ж це таке було, що з ним трапилося і як взагалі він там опинився. Мати не переставала йому надзвонювати і у нього вже не вистачало терпіння ігнорувати її дзвінки. Йому потрібно терміново виходити з дому, добре що через пару днів починається школа. Хмм школа, це напевно одне з місць де йому раді і чекають, та й для нього цей куточок змінює його сіру буденність з прийомними батьками.