- Так що нам тепер робити? - сказав в голос Прокоп.

Лора глянула на нього з цікавістю.

- Наскільки я знаю у тебе ще є туз в рукаві. - смішком відповіла вона.

- Ти про мої видіння? Їх уже давно не було. - з ноткою суму сказав він.

- От і це дивно. Ти говорив коли у тебе стрес, ти часто опинявся в іншому місці. Але за цей час скільки всього сталося, а ти так і не опинявся в майбутньому. Що було останнього разу?

- Останнього... Дай згадати. Здається твоя сестра сказала мені, щоб я більше ніколи сюди не повертався.

- І після цього у тебе все зупинилося?

- Ну так.

- Дивно!

- Що тут дивного?

- Просто коли я в останнє з нею бачилася, вона мені сказала теж саме.

 - Серйозно? У тебе теж були видіння? І довго ти мені не збиралася це розповідати? Так що тепер? Нам потрібно витягнути її звідти.

- Я думаю нам потрібно навідатися знову до твоїх батьків. І так я не хотіла тобі про це розповідати.

- Та нізащо!!!

- Ну Прокоп, вони це все затіяли, вони можуть і знати секрет, як відновити твої видіння. 

- Я навіть не хочу про це говорити, ми придумаємо інший спосіб.

- Який?

- Будь який, лиш би тільки туди не повертатися. Сама говорила триматися від них подальше, і від їхньої корпорації. - великим секретом було те, що він не хотів повертатися туди, щоб не травмувати Лору знову, якщо вона побачить свою сестру у тому місці. 

- Знаю, але не бачу поки іншого виходу в цій ситуації. Ти ж сам розумієш, що ти мало про це все знаєш, а в них уже є досвід в цьому.

- Це так, але це не міняє ситуацію, що вони експерементували на живих людях. І якби цього не було, твоя сестра була б з тобою, а не в якомусь астральному сні з якого не може проснутися. 

Прокоп розумів, що це жорстокі слова, але Лорі потрібно зрозуміти, що це поганий план повертатися до них. Як би там не було, вони самі все зможуть вирішити, тільки потрібно зрозуміти з чого це все почалося. 

Вони зійшлися на тому, що спочатку їм потрібно знайти де поїсти і поспати, а буде новий день і зможуть щось придумати. Тому вони попрямували шукати найближчий нічліг, але залишившись без нічого, навряд чи їм вийде щось знайди, тут пан або пропав, як то кажуть в народі. 

Побувавши у різних дивних ситуаціях за цей час, Прокоп все ще відчував, що десь є місце в яке йому обов'язково треба потрапити. Ці відчуття не покидали його ніколи. Усе його несвідоме і недовге життя, як суцільна подорож-пригода, про яку хочеться розповісти або може краще і нікому не знати. Але факт залишається фактом, вони з Лорою зараз двоє у світі, який вони не знають, і разом проти нього, проти людей, які мають плани на них і проти великої корпорації, яка на них полює.

Як би там не було їм треба зібрати всі свої сили  і повернути все на свої місця, як того бажає природа, а не люди які в це влізли.

Йшов час, а вони все ще нічого не знайшли, сонце палило шкіру, їм хотілося в тіньок і випити прохолодної води, таке відчуття ніби вони в пустелі, без крихти в роті і на самоті. 

Ближче до вечора вони набрели на хатинку, яка була як мед на душу, після всього піску і сонця за день. В хаті світилося і вони не посоромилися постукати у двері, яку їм відчинила стара похила жіночка років 50-ти. Виглядала вона вимученою і не виспаною, але посміхнулася відвідувачам і сказала:

- Доброго вечора діточки, чим можу вам допомогти? - якось приємно посміхнулася старенька.

- Ми шукали нічліг і де можна поїсти один день, по дорозі натрапили на ваш будинок. - відповіла Лора.

-Ну так заходьте любі діточки, нагодую вас і знайдем місце де переночувати вам в цій маленькій хижині. - сказала старенька і жестом запросила в свій дім. - Мене звуть Сара, а вас як мої любі?

- Мене Лора, а це Прокоп. - показала вона на хлопця.

Прокоп підійшов і потиснув руку старенькій на знак привітання і подякував за гостинність.

- Ой та немає за що. Мені не жалко, за своє життя у мене було двоє дітей, теж дівчинка і хлопчик, але я їх втратила одного разу. Довга і болюча історія для мене. Не знаю живі вони чи ні, але більше з того часу я їх не бачила. Тому буду вважати що вони це ви, хоч легше на душі робиться.

- Вибачте за таке питання, а що з ними сталося? - запитав Прокоп. Лора штовхнула його ліктем і попросила помовчати.

- Ех, довга історія, якщо у вас є час я можу з вами поділитися, щоб скоротати вечір.

- Так, так у нас звичайно є час. - відповів Прокоп, за що отримав гримасу невдоволення від Лори.

Бабуся розказала, що давним давно років 20 назад у віці восьми років її діти зникли, вона досі незнає як. Всі пішли вечором спати, вона розповіла їм казку перед сном, а потім пішла до своєї кімнати, на ранок їх вже не було. Скільки різних порогів вона переходила у їхніх пошуках, нічого не знайшла, ніхто їх не бачив і не знав де вони знаходяться. Вона і досі не покидає можливостей їх знайти. 

Прокоп добре її розумів, він все життя хотів знати хто його батьки, але дізнавшись нарешті хто саме, дуже про це жаліє тепер. Все-таки батьки - це ті люди які тебе виховали, а не біологічні. 

Також бабуся пригостила їх варениками з сметаною і вони спокійно лягли собі спати. Нарешті день без стресу і дивних ситуацій.