Вступ
Секунда 1
Секунда 2
Секунда 3
Секунда 4
Секунда 5
Секунда 6
Секунда 7
Секунда 8
Секунда 9
Секунда 10
Секунда 11
Секунда 12
Секунда 13
Секунда 14
Секунда 15
Секунда 16
Секунда 17
Секунда 18
Секунда 19
Секунда 20
Секунда 14
Що не день, то нові сюрпризи. Наступного дня Лора з Прокопом провели ніби сірі мишки, ну принаймі один з них. Здавалося, ніхто, хто знаходився в цій клітці, навіть, і не підозрював хто такий Джаред Морт. Добре ж він влаштувався у своїй норі, не тільки приховує свою натуру, але й залишає робити всю чорну роботу на інших людей, а сам виходить чистим із води.

Прокоп вирішив сьогодні не робити нічого, що могло б здаватися дивним з його сторони. Він як і в перший день дивувався злагодженій роботі всіх приладів і людей у цій місцині, відвідав уроки по роботехніці в одному з корпусів і залишився непомітним на протязі дня, чого не скажеш про Лору. Постукавши зранку у її двері, Прокоп застиг і просто дивився на неї, як вона кидається з одного кінця кімнати в інший. Вона була сама не своя з самого ранку: чорні круги під очима, напухші щоки і червоні від сліз очі. Здавалося, щось у її душі обірвалося і вона пустилася у всі тяжки, не конролювала свої дії, не слухала нікого, що привернуло увагу Джареда Морта.

Надвечір, коли Лора допленталася до свого ліжка, що коштувало Прокопу не мало зусиль, постукали у двері. Прокоп навіть не мав уявлення, хто це може бути. Він встав з ліжка Лори, перед тим накривши її, і пішов відчини двері. Кого, кого, а його він найменше бажав побачити. Перед ним власною персоною красувався сам Морт. Махнувши Прокопу головою, взнак привітання, він пройшов до кімнати і попрямував до Лори.

- Вона тільки-но заснула. – зупинив його Прокоп.

- Юначе не тобі мені говорити, що я маю робити. – нахмурився Морт, коли побачив перед собою Прокопа зі складеними на грудях руками.

- Я не вказую вам що робити, тільки не хочу знову бачити Лору у такому стані, їй потрібно гарно виспатись, щоб завтра прокинутися з новими силами. – настоював на своєму Прокоп.

- Ти мало знаєш, а вже вирішуєш, що і як їй краще. Я знаю, що у неї за стан,  уже бачив схожу ситуацію, тому можеш повернутися в кімнату і почекати там нового дня, а я допоможу Лорі гарно виспатися, як ти говорив, і завтра вона буде повна сил. – погрозив він Прокопу.

У Прокопа не було іншого виходу, як залишити Лору на Морта, він тут чужак, стороння людина, без будь-яких прав щось за когось вирішувати. Але коли він вийшов від Лори, у нього на душі була якась тяжкість, ніби він щось робить не правильно. Та він втихомирив в собі цей знак і пішов у свою кімнату.

«Побачимо як Морту вдасться покращити стан Лори» з сарказмом подумав Прокоп.

Цілу ніч він крутився-вертівся, але заснути йому так і не вдалося. Забагато було думок в голові. Надранок, вставши з чорними кругами під очима і з тяжкою головою, він швидко приняв холодний душ, випив чашку міцної кави, щоб збадьоритися та не гаячи жодної хвилини пішов провідати, як там Лора.

Він стукав у двері , та ніхто не відчиняв, він не чув жодного звуку з її кімнати. Це стривожило Прокопа, якщо ніхто зараз же не відчинить двері, він їх виломає, їй Богу. Згадуючи якою востаннє він бачив Лору, він переживав, щоб  вона з  собою нічого не зробила. Постукавши уже сильніше в двері, він не витримав і збирався ломитися до її кімнати та його зупинили.

- Ти що робиш? Двері збираєшся мені виломити? – крикнула на нього Лора.

Він повернувся, коли почув знайомий голос та не думав побачити Лору такою, якою бачив її раніше. Вона ніби ожила, а вчорашній день був сном.

- Я тебе питаю, чим тобі мої двері мішають? – вже усміхнувшись запиталася Лора.

- Де ти була? Тобто, чого ти так рано кудись ішла? – незв'язно запитав Прокоп.

- А у мене немає права вийти на пробіжку? – з саркозмом відповіла вона і аж тоді Прокоп побачив її у спортивному костюмі для тренувань і йому стало якось ніяково, тому він сказав:

- Та ні, просто дивлячись та тебе зараз і згадуючи, що було вчора, то це небо і земля.

- А що було вчора? – запитата вона.

- Тобто, що було вчора? Ти що не пам'ятаєш? – нахмурився Прокоп.

- Та якось смутно, все що можу згадати, так це те, що ми вчора мали зустрітися в холі після того, як я тобі показала кімнату, але коли я стукала у двері ти міцно спав. – снизила вона плечима.

«Що, що? Вона що розумом поїхала. Вже пройшло два дні з того часу.» дивувався Прокоп.

- Так це було два дні назад Лоро. – сказав Прокоп, не розуміючи що відбувається.

Лора лиш кліпала своїми довгими віями і не говорила нічого. Так тривало хвилину і тоді отямивши вона сказала:

- Не сміши мене, сьогодні не перше квітня. – і пройшовши повз стривоженого Прокопа, вона відчинила двері і зайшла в кімнату, та на мить зупинилася і сказала:

- Прокоп, ти сьогодні якись дивний, іди погуляй, подихай свіжим повітрям, ато не корисно довго спати, так можна і все життя пропустити. – і закрила за собою двері.

Прокоп дивився на зачинені двері у яких секунду назад Лора насміхалася над ним і не вірим ні своїм очам, ні вухам. Що сталося цієї ночі?
© Victoria Zhyliak,
книга «Три секунди до...».
Коментарі