Ходячи туди-назад по своїй кімнаті Прокоп думав, що ж такого могло статися минулого вечора, що у Лори тепер провал в пам'яті. Та ніяк не міг зрозуміти. Тай Морт поводив себе дивно, ніби щось приховував. Хоча тут нічого дивного, йому є що приховувати судячи з тієї ночі, яку вони з Лорою аж ніяк не мали побачити. І все це вона забула, як так сталося? Можливо Морт якось дізнався, що вони все знають? У нього ж тут повсюди очі, і тепер треба бути обачним, щоб не накликати на себе біду.

Зібравшись з думками Прокоп вийшов з своєї кімнати і вирішив прогулятися по окрузі, вивчити територію ворога. На шляху він знову бачив дронів, до яких він за цей час звик, роботів які працювали замість людей і все здавалося настільки штучним, настільки неправдоподібним, що мороз проходив по спині. Але люди виглядали тут щасливими, як здавалося Прокопу на перший погляд. Та коли він побув тут довше, зрозумів, що за цим щастям приховується страх, страх за своє життя. Джарет Морт всіх тримає під контролем, він все бачить і коли ти ступиш не туди куди треба, він все дізнається.

"Треба вшиватися звідси, поки у мене є ще час і забрати з собою Лору," - подумав Прокоп, але ця ідея здавалася йому ризикованою, тим більше якщо Лора йому не допоможе у нього нічого не вийде. Потрібно нагадати їй те, що вона забула, і негайно.

                        ***

Того ж вечора, зібравшись з силами і думками, він постукав в двері Лори. Почекавши пару хвилин, він зрозумів, що ніхто йому не відчинить, тому у нього не було іншого вибору, як пролізти туди, щоб йому це не коштувало. Хоча смішно говорити про те, що Лора могла йому щось зробити, але в цьому місці потрібно бути обачним, а то не знаєш що тебе чекає за поворотом і хто тут твій друг, а хто ворог.

Уже вечоріло, за вікном мало що було видно, тому Прокоп сподівався що ніхто його не помітить. Двері тут надто міцні, і пролізти через них майже не можливо, а от вікна завжди були відчинені і залізти через них не складало зусиль. Прокоп вийшов з будівлі і так як кімната Лори знаходилася з темної сторони були шанси, що його не помітять. Плюс ще був в тому, що будівлі тут не великі, максимум три поверхи, а це набагато простіше, ніж вісім. У Прокопа не було страху висоти, ще в дитбудинку він вилазив на дах щоб подивитися на зорі, тому це для нього було звичайною справою п'яти хвилин. Оглянувшись довкола, він нікого не побачив, всі уже були по своїх кімнатах, він оцінив ситуацію, підстрибнув та вхопився за найзручнішу на його думку лозу, яка вилася по будівлі та поліз вверх раз за разом, оглядаючись чи нікого немає. Буквально кілька кроків і він уже в кімнаті Лори, та не сталося як гадалося. Різка біль у нозі змусила Прокопа крикнути від болю і він впав на землю та вдарився головою об камінь. В голові запаморочилося, тіло ослабло і він не міг ні поворухнутися, ні встати, якби йому не хотілося. Він ніби перестав відчувати своє тіло, але все ще був при тямі.

Хтось невідомий накинув йому на голову чорний мішок, через який взагалі нічого не було видно. Прокоп почав пручатися, як йому здалося, але насправді він не поворухнув і пальчиком, його ніби паралізувало. Ще один укол, але вже у шию і він потрапив у пітьму, він заснув.

                    ***

- Ти знаєш що тобі нічого тут робити? - сказала знову вже знайома йому дівчина.

- Це не мій вибір. Все це трапляється само собою. - відповів Прокоп.

- Не випадково. Перед кожним цим приступом у тебе стається ситуація, яка викликає в твоєму тілі багато адреналіну, ти або нервуєш, або щось стається непередбачуване, тому саме в такі дні ти потрапляєш сюди, ось і весь секрет. Тобі потрібно перестати тут бувати, або ти станеш піддослідною свинкою, як і я колись.

- Ми з Лорою повернемо тебе. - старався сказати він стримано.

- Звідси немає виходу, якщо вчасно не проснутися, то застрягнеш уже тут навічно. Тому передай сестрі нехай навіть не думає пробувати, щось змінити і хай живе простим людським життя.

- Тобі відоме ім'я Джаред Морт? - з цікавості запитав він.

- Не говори при мені його. Я не хочу його чути. Це безжальне створіння ні перед чим не зупиниться щоб отримати своє. Саме він убив наших з Лорою батьків. - сказала вона і було видно як їй тяжко про це говорити, вона опустила голову, задумалася та потім ніби її током вдарило, штовхнула його, чого Прокоп аж ніяк не очікував. Останнє що він почув, були слова не повертатися сюди і просте вибач.

                   ***

Так він і проснувся, прикутий до крісла і з пов’язкою на очах. Серцем він відчував, що він тут не сам, що на нього направлені десятки поглядів. Він думав чи крикнути щось, чи сидіти і мовчати. Але він ж не слабак, чого йому боятися? Не біда, що кожна людина при зустрічі хоче його вбити.

- Тут хтось є? Мене хтось чує? - та ніхто не відповів, було тихо, надто тихо. Прокоп не знав що йому робити, тіло було ще надто слабким, його ще тримав припарат який йому вкололи. Та за мить відчинилися двері і він почув:

- Якщо у нього те ж саме, тоді ми можемо продовжити досліди. Хвилину назад ми зафіксували зміни в корі головного мозку, ті ж самі що були у Дженіфер. Я думаю ми знайшли потрібну дитину.

“ Десь я уже чув це ім’я, Дженіфер. Хмм, стоп а це не сестра Лори? Точно це вона. Що вони тільки-но говорили, які зміни? Я що тепер піддослідна свинка? Чорт.”

- Якщо це так, - почувся голос Морта, - тоді закінчуйте почате, мені потрібні відповіді будь-якою ціною.

- Але може статися теж саме, що і з нею. - відповів хтось.

- Минулого разу, ми не закінчили, бо у нас вкрали її з-під носа батьки цього молодика. Тепер цього немає статися, будь-якою ціною все дізнайтеся. Я повернуся вечором.

І він пішов. Прокоп все ще, приходив до тями, його налякали слова Морта, що вони збираюся з ним зробити?