Витративши день щоб дістатися до Нью-Йорка попутками і автобусами, незнаючи чи у правильному напрямку рухаються, вони переглянули інформацію про цю корпорацію, дізналися де вона знаходиться і уже ближче вечора вони туди дісталися. У Прокопа перехоплювало подих і він був десь у своїх думках, а сама ж Лора ще не побувавши тут, хотіла звідси піти. Але ж це не вперше з ними, щоб боятися зникнути назавжди, правда ж? А може і треба б було, але хто знає кому насправді потрібно боятися, їм чи людям які це все розпочали. То ж не гаючи ні хвилини, вони направилися у це жахливе місце.
При вході в будівлю їх зустріла охорона, яка ніби знала хто вони такі і сказала слідувати за ними. Прокоп з Лорою поглянули одне на одного, покорилися і відправилися на пошуки незвіданого. Тут було не дивно, що ця корпорація розквітає, все виглядало надто помпезно і дорого. Плюс до всього у них були найновіші гаджети і розробки у всьому світі. Не так давно, коли Прокоп ще був під їхнім дурманом-брехнею, він переглянув частково їхню історію створення і на власні очі побачив і зрозумів, що ці люди не зупиняться на досягнутому. Що ж думаю пора їм дізнатися, з ким вони мають справу, що у Прокопа теж є на них плани.
Як же все може змінитися в одну хвилину, чи день. Недавно Прокоп відвідував школу і думки собі не гадав, що все так обернеться, що він знайде своїх батьків, яких шукав завжди і що пожаліє про це. Що його життя це просто якась вигадка з самого дитинства, все що він знав і вірив, як міраж зникло і зараз у нього в думках врятувати світ від своїх же батьків та врятувати дітей які застрягли в іншому світі, як би це дивно не звучало.
Вони зупинилися перед дверима, де на їхню думку були батьки Прокопа, поглянули одне на одного і в очах у них було розуміння навіть без слів. Вони ніби знали одне одного все своє життя. Не треба було ні обіцянок, ні натяків, ні дотиків все можна було зрозуміти тільки глянувши одне одному у вічі. Тож пан або пропав, вони або врятують, або зроблять ще гірше і застрягнуть у всій цій історії уже у двох.
Двері відчинилися, а картина яку вони хотіли побачити перед ними не було. Мері, мати Прокопа, виглядала жахливо. Вона кричала на Майка, який є батьком Прокопа за те, що він не розуміє її плану, не виконує те, що вона йому говорить, а тільки огризається, що вона занадто вимоглива до всього. Охоронець прочистив горло і сказав:
- Не хочу вас відволікати міс, але ваш син зараз тут.
Не встиг він сказати, як Мері направилася до Прокопа і обняла його.
- Боже, де ти був? Для чого було тікати? Ти не уявляєш скільки часу ми витратили дарма, а могли вже бути на шляху до вирішення всього.
- Хмм, цікаво. А я бачу, що тепер я груша для вербального побиття. - якось навіть легко вдалося Прокопу відповісти на її слова. Він сам не зрозумів як це відбулося, але в думках у нього уже складався план. Якщо вони і зможуть все зробити, то тут треба бути союзниками з цією корпорацією, а не ворогами. Але в той же час потрібно бути обережними, дуже обережними.
Вона поглянулася на нього і вибачилася. Відповіла, що це все стресс і що не спала з того дня, відколи він пішов. Прокопу мало в це вірилося, але нехай буде так. Нехай думає, що він їй вірить.
- Давно не бачилися сину! - так для вставки і батько вирішив підійти.
Прокоп тільки підняв одну брову, в знак на відповідь. А Лорі навіть смішно стало з цього всього. Вона прикрила рот рукою, що б менше було видно, що вона усміхається. Аж тепер вони звернули увагу і на неї. Прокоп прочистив горло:
- Перепрошую, забув представити. Це Лора, ми з нею недавно познайомилися і думаю вона нам пригодиться, щоб вирішити вашу глобальну проблему.
- Але .. - мати щось хотіла сказати, та Прокоп її перебив.
- А якщо ви будете проти, то і мене ви тут більше не побачите, я без неї не зможу зробити те, що ви хочете. Якби це дивно не звучало, але у нас є деякі важливі новини на рахунок вашого експеременту.
Тут у його батьків з'явився знайомий Прокопу вираз обличчя, вираз зацікавленості. І у Лори був дивний вираз обличчя, вона дивилася на нього не відриваючи погляду.
- Що ж,- продовжив він - якщо ми б змогли сісти і все обгорити було б набагато краще, а то якось не дуже приємно стояти в дверях, де ваша гостинність?
Батьки запросили їх зайти і вони всі сіли за широкий стіл в центрі кімнати-лабораторії. Так як там було не тільки обладнання, але й їхня спальня, речі валялися по-всюди, ну хоча б вікна були привідкриті. Таке відчуття, що вони звідси і не виходили з того часу, як Прокоп їх покинув, а точніше втік.
- Що ж у тебе за новини такі, що нас могли б зацікавити? - запитала мати.
- Як ви уже знаєте, у мене не було останнім часом видінь, якщо їх так можна назвати, але нещодавно дещо прояснилося. Пам'ятаєте ту дівчину Дженіфер, я говорив, що бачив її.
Батьки кивнули у відповідь і Прокоп продовжив.
- Так от, це знову сталося, але уже не зі мною. - зупинився він на мить, щоб зрозуміти чи вони клюнули, що вони зацікавлені. - Цього разу її бачила Лора і вона дещо передала через неї.
- Так що вона сказала, - мати Прокопа йорзала на кріслі, терпіння не її козирна якість. - що такого важливого може бути, що ми не знаємо?
- Ваші експеременти, як ви їх проводите? - ну хотілося Прокопу їх трохи помучити, відтягнути цей момент.
- Так, чуєш, не треба нам відповідати питанням на питання, - тут і Майк взяа участь уже в розмові.
- Добре, добре не треба нервувати. Просто хотів дізнатися, ви робили експеремент на кожній дитині окремо?
- Пфф, звичайно, для чого ці питання, не треба нам підливати масла в вогонь. Тут і так зрозуміло. - скептично ставився до всієї цієї ситуації батько Прокопа.
- Так в тому і проблема, вона так застрягли, так як у них не вистачило сил і енергії повернутися назад, занадто слабкі вони, щоб подорозувати в часі одними.
- Так стоп, ти хочеш сказати, що в цьом убула наша помилка, що ми відправляли їх туди самостійно, що за небувальщина. Це ж дурниця. Ми перевіряли всіх до єдиного. В жодної дитини не було відхилень від норми, ба більше вони були набагато кращим варіантом ніж дорослі, чиї тіла і енергія з часом зменшуються. - відповіла на це Мері.
- Я це розумію, але послухайте Лору і вона вам все розповість. - заявив Прокоп.