Пролог.
Розділ 1. Ще один звичайний день.
Пролог. Продовження.
Розділ 2. Рюкзак із намальованими кросівками.
Пролог. Завершення.
Розділ 3. Легенда рестлінгу.
Розділ 4. I even don't know the name of your firm.
Розділ 5. А яка в тебе релігія?
Розділ 6. Якісь чуваки.
Розділ 7. Тарантинівський антураж.
Розділ 8. Поки я був мертвий.
Розділ 9. Відхідняк.
Розділ 10. Бомж та якісь чуваки.
Розділ 11. Нове життя.
Розділ 12. На новому робочому місці.
Розділ 13. Лівак.
Розділ 14. Перша половина другого робочого дня.
Розділ 15. Друга половина другого робочого дня.
Розділ 16. Вечір другого робочого дня.
Розділ 17. Відунья, бомж і якісь чуваки.
Розділ 18. Все за розкладом.
Розділ 19. Товстий гусак.
Розділ 20. П'яний дракон.
Розділ 21. Сестри.
Розділ 22. Стан не стояння.
Розділ 23. Знову якісь чуваки.
Розділ 24. Кіпіш.
Розділ 25. Бомж бомжа бачить здалека.
Розділ 26. Клава.
Розділ 28. Ножов.
Розділ 29. Інша історія.
Розділ 24. Кіпіш.

Серьога глибоко вдихнув і часто з хрипом закашлявся. Він прийшов до тями, але не відразу зрозумів, що лежить у кучугурі. Ця інформація дійшла до нього поступово через одяг. Курточка наскрізь промокла і вже почала покриватися крижаною скоринкою. Джинси та кеди вже давно задубіли та ворушити ногами було дуже проблематично. Серьога абияк, повертаючись, як припадочний, і стукаючи зубами, став на ноги. Він озирнувся — навколо чахлі кущі, засніжене поле та автострада. Перша реакція, як і в будь-якої сучасної людини, — руку в кишеню. Онімілими пальцями хлопець намацав телефон. З третьої спроби, стукаючи по екрану вказівним пальцем, він набрав потрібний номер.

— Ал-л-льо, — від холоду зуб на зуб не потрапляв.

— Привіт, чого тобі, я ж сказав вихідний сьогодні, — ліниво відповіли на тому кінці.

— Шеф, Ножова... викрали. Я н-н-не знаю, на який хрін і… хто це був, а-а-а-але його на моїх очах вирубав т-т-таксист на «Волзі» і відвіз… Може, маніяк якийсь. Т-т-треба терміново його в розшук подавати.

— А ти як, все гаразд?

— Т-т-так, я встиг телепортуватись, а-а-але через збої зі здібностями… мене вирубило на пару годин.

— Номер машини не запам'ятав?

— Ні.

— Гаразд, ти далеко від офісу?

— Б-б-без уявлення, куди мене винесло, я десь за містом, біля траси.

— До міста сам зможеш дістатися?

— Так, мережа ловить, викликаю таксі або на попутці.

— Добре, одразу дуй в офіс, зустрінемося там.

— П-п-прийнято, шеф.

— Ага.

Арсеній Михайлович першим поклав трубку, а Серьога відкрив програму для виклику таксі. Чому він одразу не зателефонував до поліції? Та тому що Арсеній Михайлович точно має знайомих, які оперативно займуться пошуками, а не будуть тягнути кота за хвіст.

Карта показувала, що до околиці міста два кілометри. Через десять хвилин незграбних переминань з ноги на ногу та сотень безрезультатних клацань, щоб створити вогник, під'їхала машина. На той час Серьога так околів, що йому вже нічого не хотілося і клав він з високої гори, що там сталося з товаришем.

— Ти бачив себе? Або подвійна ціна, або я тебе не повезу!

— Д-д-добре. — відповів рудий хлопець водієві, трясучись, як ненормальний.

— Гроші вперед!

— Т-т-та у мене є гроші, поїх-х-хали.

На задньому сидінні було тепло і комфортно, тому Серьога скрутився клубочком і впав у напівдрімотний енергозберігаючий стан, намагаючись зігрітися.

За півгодини крижана скоринка на джинсах уже розтанула, а таксі привезло його до офісу на Проспекті Героїв Харкова.

— Чаю, багато, швидше, будь ласка! — випалив рудий хлопець Митричу, якого він зустрів у коридорі.

Чоловік мовчки кивнув і зайшов до кімнати відпочинку. Серьога ж антилопою стрибнув у комірчину, скинув усі речі, взяв з полиці непримітний пакет і витяг з нього запасні шкарпетки, джинси та зелену картату сорочку. Різні випадки бували, тому вже як роки два Серьога зберігав у коморі запасний комплект одягу. Мокрі наскрізь кеди він кинув на батарею і прямо у шкарпетках вийшов із комірчини, на ходу надягаючи сорочку та джинси.

До кімнати відпочинку він увійшов у пошуках гарячого чаю та завмер. У приміщенні на нього чекав сюрприз. Народу зібралося пристойно: Людмила Аристархівна, Арсеній Михайлович, його дружина Карина, Митрич, Алеся, її батько, Михаїл — старовір, який підселяв душу Дімасу, якийсь незрозумілий мужик у спортивному костюмі та окулярах, як у Гаррі Поттера, та ще один дядько бомжуватого виду. На ньому були одягнені чисті штани, сорочка, піджак, черевики, але кудлата борода, довге засолене волосся і картата сумка під ногами видавали в ньому колишнього бродягу. Навіщо він тут і хто такий незрозуміло, але явно не просто так. Всі були на нервах і мовчки дивилися на Серьогу. Митрич підійшов до хлопця і сунув йому в руки велику чашку з гарячим напоєм.

— Сергію, я туди ще бренді трохи капнув.

— Дякую, Митрич, — відповів Серьога і жадібно почав сьорбати з чашки. Чай обпалював небо, язик, горло, але хлопцю було все одно, він хотів зігрітися.

Коли з гарячим напоєм було покінчено, а по тілу розтікалося блаженне тепло, Серьога підійшов до дерев'яної шафи, відкрив її та взяв з верхньої полиці пачку цигарок. Він дістав одну штуку, клацнув пальцями, підкурив, затягнувся і на видиху промовив:

— Вашу ж мідь, хлопці, якого хріна...

— Сергію, будь ласка, розкажи все по порядку, з того самого моменту, як ви сіли з Дімою в таксі, — спокійним і розміреним тоном попросив батько Алесі.

— Та тут і розповідати особливо нічого, — хлопець зробив ще одну затяжку, після чого Митрич не витримав і прочинив вікно. — Ми посадили Алесю з кішкою в таксі, самі сіли до другої машини — білої «Волги». Водій був дивний — лисий, смаглявий, без брів і вій, ще й мордатий такий. Виглядало дивно, але хтозна, може, в пожежі побував. Потім ми просто поїхали, я одразу заплющив очі та почав спати. Якийсь час ми їхали в тиші, а потім Дімас щось запитав у водія, у відповідь глухий удар. Я розплющив очі, цей бугай уже вирубав Ножова і збирався дати тягла мені якимось кийком, але в мене спрацював інстинкт, і я телепортувався. Через вчорашній коктейль магія дала збій, тому мене перенесло хрін знає куди і я вирубався. Прокинувся посеред голого поля. Ось, в принципі, і все, — Сергій завершив свою розповідь і глибоко затягнувся, тримаючи дим у собі і не збираючись його видихати кілька секунд.

— Так, тоді зараз їдемо зі мною до Клави — вивудимо з твоїх спогадів зовнішність водили, може, навіть вдасться дізнатися про його приблизне місце розташування, — підсумував отець Алесі.

— А я поки що дам орієнтування по всіх відділеннях поліції людей і нелюдів про зникнення Дмитра, — додав старовір Михаїл в чорному капелюсі.

— Я дам вам на допомогу Андрія, — кивнув отець Алесі головою у бік бомжуватого мужика.

— Я також дізнаюся про все можливе по своїх каналах, — з сильним акцентом промовив чоловік в окулярах і в спортивному костюмі. — Ми не можемо втратити Дьїму.

— Зачекайте, я маю дещо розповісти… — перебив усіх Арсеній Михайлович, повісивши голову, — сподіваюся, це допоможе у пошуках.

— Не зрозуміла... — протягла Карина. — Ти маєш якісь секрети від мене?

— Сядь, будь ласка! — різким і твердим тоном мало не вигукнув Халкстер. — Це пов'язано з Женею та Ножовим.

— Із Євгеном? З нашим покійним Євгеном? — затараторив схвильований Митрич.

— Твою мідь, шеф, я так і знав, що не просто так ви цього хлопця взяли до нас. Ще й самі поїхали його вербувати, ви ніколи так не робите, вам же ліньки.

— Ну, давай, розповідай, Сеня, але покоротше, зараз кожна хвилина на рахунку, — батько Алесі сів на диван і закинув ногу на ногу.

— Це було за день до смерті Жені. Він прийшов до мене ввечері, був дуже нервовим і сказав: можливо, мене завтра не стане, але ти повинен мені пообіцяти, що слідкуватимеш за цим хлопцем. Прям опікати його не варто, але треба, щоб він завжди був на увазі та ні з ким підозрілим не зв'язувався, особливо з іноземцями. Це дуже важливо! Від цього можуть залежати сотні, або навіть тисячі життів. Я тоді не сприймав це серйозно, думав, що він напився і йому мерехтить якась змова, з ним часто таке бувало раніше. Але наступного дня його дійсно вбили, причому вбили, швидше за все, ці самі іноземці, про яких він мимохіть згадував. Я почав доглядати Ножова, але мені швидко це набридло, і прийшла думка — а чому б його не завербувати та не перетворити на двоєдушника? І нам користь – працівник потрібен, і завжди буде під наглядом. Але, як виявилося, я зробив лише гірше. Походу, іноземці вийшли якось на нього якраз після того, як він перетворився на двоєдушника, або ким він там став. І я тепер розумію, що всі ці незвичності з підселенням душі в його тіло, іноземці, викрадення, вбивство Жені все це пов'язано. Але я поки що не знаю як.

Арсеній Михайлович замовк, решта теж не поспішала робити якісь висновки. Першим вийшов із задумливого ступору батько Алесі.

— Ага, тобто ми, швидше за все, маємо свідоме викрадення, але з якою метою — невідомо. Хм ... Значить так, план дій залишається тим самим: ми з Серьогою їдемо до Клави, Михаїл і Андрій по ділянках, інші — сидіть в офісі, обдзвонюйте всіх родичів і друзів Діми. Може він десь з'явився... З сім'єю особливо делікатно, Алеся — це на тобі. Все, поїхали, як з'явиться якась інформація, навіть найменша, телефонуйте мені, якщо не відповідаю — надсилайте смс. За роботу!

© Дмитро Шилов,
книга «Прихований Харків. Том 1».
Розділ 25. Бомж бомжа бачить здалека.
Коментарі