Вірші
Про любов
Ми так і не подивилися той фільм,
І ніколи вже разом не подивимося.
Це вірш про любов, яку ти розпалив
І про біль, яким я вдосталь напилася.
А ті в’язані круглячки для чашок,
Які купила нам, для нас у старенької
Що робити з ними мені прикажеш?
Коли чашки наші окремо-далекії.
А що з автографом тим чудовим,
З концерту прекрасно-ніжної,
Що співала там про любов нам?
Як же зараз від того потішно мені.
Щось всередині мені підказує,
Що душа твоя справді глибока.
Але, можливо, це лише фазово,
Можливо, колись та для когось там.
Те, що для інших не значить ніц,
Тобі воно все дозволено.
Тебе ніхто не втримає силоміць -
Ніби птах, що стрічався з неволею.
Ладно речі всі, то пусте
Що робити мені з думками?
З думками про що? Та про те,
Як сталося все так з нами.
Я, чесно, бажаю тобі лиш добра,
Бажаю тобі лиш дізнатися,
Що значать в піснях усі ті слова,
І що музиці рівноправні вони.
Я, може, й розумом трохи обділена
Та все ж чекала, коли спитаєш ти
Як, де я, чи сплю, чи жива, чи їла я?
Ох, якби ж це когось цікавило б
Снишся мені ти кожної ночі
Навіть у снах відпочити не можу
Бачу перед моїми лише твої очі
Кольору темних лугів огороджених
Дарма, що сняться мені постійно
Дурмани про те, як ти повертаєшся
Адже якщо соннику бути згідним
Віщі сни лише з четверга на п’ятницю
Пам’ятаю, як ніжно торкався клавіш
А я поруч любов’ю до тебе плакала
Шкода, що завівся у серці опариш
Так буває, коли гниєш наживо.
1
0
86
Сонце
Сонце, пробач нам, що бачимо сни,
Замість світанку над степом широким.
Скажи, де знаходиш ти стільки сил,
Щоби прокидатися й плити самотньо?
Даруєш тепло кожен наш день,
Хоч і зазвичай тебе не стрічаєм.
Любиш ти нас, ми ж шукаємо тінь
І лише зимою про тебе згадаєм
13/12/2019, переклад 2024
0
0
66
Психлікарня
Комфортна кімната, широкі ліжка
Одні двері, вішалка, тумба і лампа
Дві розетки, на вікнах стоїть решітка
І сумна я - один день із моєї палати
Бітлз, Джон Лєнон, «Imagine» і я
Лікарі також палять, й доволі багато
Все добре? Французькою - tout va bien?
Після Ніцше почну я читати Сократа
Промайнуло два тижні, разом із літом
Згадаю лиш день, коли ти приїздив
Не страшно мені прощатись зі світом
Страшно, щоб ти мене не любив
0
0
76
Її руки
Її руки завжди пахли так ніжно ромашками,
Що для чаю і лише тобі у парку рвала.
Але час іде, вірші стали простими бумажками,
І цим холодним вечором вона п’є чай сама.
Ці бліді руки могли бути тобою зціловані,
Та зараз вони вкриті по лікті шрамами.
І від твоїх ударів її рухи сковані.
Чим же їй відбиватися? Ранами?
2019, переклад 2024
0
0
54
...
Ти не перше моє кохання,
А я навіть не друге твоє,
Та давай разом до останнього
Збережемо те, що в нас є:
Любов до зими та морозів,
Хоча мало кого це торкне.
Признатись, любила осінь,
А тепер я кохаю тебе.
(28.12.2023)
0
0
130
Вірш 20-тий
Я би могла наздогнати червневе сонце
Під яким ми ще так палко з тобою кохали
Але якщо уважно глянеш у своє віконце
Ще не було літа, яке би вічно тривало
Я би на Марсі могла наповнити океани
Можливо, там би вийшло усе з початку
Я би наповнила їх усі своїми сльозами
Тільки щоб ти не ставив цю кляту крапку
Я би мужньо пішла задля тебе в солдати
Деокуповувати втомлені наші міста
Повернула би втрачений спокій у Харків
Можливо, ти б покохав мене знову там?
0
0
80
Чай із льодом
З самого рання густий туман,
Похмурий дім мій обволік;
Просила я у вас тепла,
А ви мені до чаю - лід...
Тремтіли думи на вустах,
Я все одно чай ваш пила.
І згас огонь в моїх очах,
Тепер для вас із льоду я.
Ви чимсь із вихолою схожі!
У вас знайшла своє натхнення.
Та думи наші - стіль ворожі…
Спасибі вам хоч за варення!
2019, переклад 2024
0
0
89
...
Лежали поруч Парламент і Вінстон.
І скоротилась між нами відстань -
Той поцілунок мав чорничний
присмак,
І я відчула, що то є пристань.
І не самотньо більше у цьому місті,
До тебе маю я щось тепле та чисте.
І як завтра обійдеться з нами
жорстоко,
Я вдячна Сьогодні за тебе та спокій.
(18.07.2023)
0
0
149
Люба
Люба, це не кінець!
Люба, нам треба жити!
А як саме твìй бур'янець
Стане прегарним суцвіттям!?
Я що як пісня твоя
Соловейком прийнята буде?
І тоді вона між гаями
Стане лунати повсюди!
А що як минуть усі біди,
Які нас спіткали колись?
І заграють тоді трембіти,
І всі мрії би раптом збулися.
Ти одчинеш своє віконце,
І побачиш чарівний ліс,
І пригріє у той момент сонце,
Щоб забрати залишки сліз.
І загояться всі твої рани,
Що кровили багато років,
І полюбиш знов до нестями.
Обіймаю тебе замість слів♡
Присвячую найкращій.
3
0
192
Війна
За вікном війна триває й досі.
І хоч у кімнаті все майже ціле,
Тут також велися бої жорстокі -
За життя боролася моя віра.
Ця війна не схожа на ту, що назовні,
Але й тут було крові пролито чимало.
Проти життя стала мóя свідомість,
На згадку про бій залишилися шрами.
Мрію я хоч на день повернутись у
тил,
Хтось інший нехай потрима мою
зброю.
Та коли ж настане той клятий мир?
І чому сам на себе пішов я війною?
У голові думкам моїм стало затісно,
Частину із них оберну я на попіл,
А інша в корі вже засіла так міцно,
Що вгамувати взмозі її лише постріл.
Та щось мене й досі трима на
поверхні,
Коли навіть кінець вже за крок або
мить.
Я навіть коли вже забув колір неба,
Вчасно сплинула в спогаді йóго
блакить.
0
0
112
Когда-то
Когда-то я видел море,
А, может, всего лишь реку...
Да я уже и не вспомню,
Но точно был человек там!
У нас с ним была беседа,
Или же только взгляды...
На улице точно лето!
Но ведь было уже прохладно...
Когда-то я видел море,
Над ним пролетала чайка,
Или же то было поле,
А то и вообще лужайка...
Я точно тогда был счастлив:
Мне морем казалась лужа!
(21.11.21)
И солнце светило ярче,
Мне так сейчас это нужно...
(19.10.22)
Спогади про Скадовськ
та дитинство.
(Фото: Дніпро, музична школа)
2
0
228
Крила
Я думала, кожен мріє про крила,
А хто має їх, той у небо жада.
Та ти показала, що є і вітрила,
Що вільною також є піна морська.
Шкода́, та не всяка збувається мрія:
Кораблі не завжди вертають назад,
До весни доживає не кожна пташина,
А деяка гине впавши з гнізда.
Рвуться вітрила, ламаються крила -
Бурі та скелі нещадні до всіх.
Та саме страшне, коли гине дитина,
Яку зберегти ти у собі не зміг.
Я тільки хотіла, щоби ти розуміла:
Зламане судно ще можна спасти.
Та коли у тебе відірвані крила,
Ти жалієш про те, як багато не встиг,
Жалієш, що так і не бачив той вирій,
І навряд чи насниться тобі він у снах.
З крилами ра́зом зламались і мрії,
Та найбільше болить,
що я вільним не став.
Присвячую колись найкращій.
1
2
213
...
Стих мотор, потім тріснули весла,
Я руками плескався як міг.
Свято вірив у те, що це плесо,
Але тут починався поріг.
І спокійно дивилися схили,
Могутнії схили Дніпра,
Як мене покидають всі сили,
Як надія моя догора.
Залишилось признати поразку,
Течія виграє цей двобій.
А я ж так щиро вірив у казку
Про добро та про здійснення мрій.
1
0
205
Колір очей
Пробач мені, що пишу невпору,
Усе не полишає колір твоїх очей.
Пробач і те, що я сильно хвора,
Сміла відняти стільки твоїх ночей.
Очі, водночас байдужі та рідні,
Малюючи їх, додала б блакить неба,
Темних лугів, «незабудь мене» квітів
І крапельку ще гречаного меду.
Наврядчи зможу знайти всі ці фарби:
Блакить неба зійшла разом зі світанням,
Освітивши луги, де розквітли троянди.
Меду скінчилась пора для збирання.
Найкраще у них, то фарби кохання,
Які точно більше ніде не знайти.
Шкода, що моїх фарб недостатньо,
А твої нам не вдалось вберегти.
0
0
82
Птах
Я сво́ї смерті не боюся,
Лише одне шкода мені:
Ногами більше не торкнуся
Моєї рідної землі.
Не прогуляюсь нею знову
З тобою разом, як той день,
Ще взимку, літом і весною
Не бачила твоїх очей...
А як не встигну зрозуміти,
Що коїться в моїй душі,
До того як розжене вітер
Останні слово й подих мій,
То вибач, що не мала сили
Я розібратись в почуттях.
І не сумуй за мною сильно,
Тепер я той у небі птах.
(17.09.22)
Присвячую найкращому
(Фото: Дніпро, 2019)
4
0
905
...
Наше з тобою вікно
Огортає сонце промінням.
Залягти я хочу на дно.
Ти дивилась у нього постійно...
У наше з тобою вікно.
Щось всередині мене вмерло,
Відтоді немов сирота.
Заварю я чай і на те́бе,
У нього додам молока.
Чи є такий напій на небі?
Колись-то собі пробачу
Тих помилок безодню.
Настраждалася я добряче,
Та без тебе мені самотньо,
Цей біль не вгамуєш плачем.
(06.01.2024)
0
0
131
Чомусь
Твій голос кращий за Гранатовий
альбом
І водноча́с сумніший за пісні
Містморна.
Думки: "Залиш, то ж було та-а-ак
давно!"
Але чомусь душа моя із тим не згодна.
Чомусь, коли наспівуєш ти щось мені
Або ж смієшся з згаданого жарту,
Я забуваю всі жахи, що уві сні
Знущались наді мною аж до ранку.
Чомусь, коли я чула тихий голос твій,
У грудях, де розташувалась свіжа
рана -
Спинялась кров, стихав пекучий біль
І квіти проростали з-поміж шрамів.
Буває, що тебе побачу у натовпі,
Невже потрохи я втрачаю глузд?
У місті так багато рис, що схожі на
твої,
Але ж у ньому так без тебе пусто...
березень, 2023
Це, перш за все, текст пісні. Через що, при звичайному прочитанні, як вірша, є моменти, що ріжуть слух.
Присвячую найкращому.
1
0
141
...
Мені так боляче буває,
І до буття жага згаса,
Хоч я іще цілком живая,
Холоне на вустах моїх сльоза.
Холоне й друга, п'ята, сьома,
Лишаючи по собі слід.
Я ніби тільки-но знайома,
Я ніби збилася із ніг.
Сміється сонце у зеніті.
Із мене, певно, що бреду
Шукати схід свій по обіді,
Що залишився позаду.
3
0
292
...
Мої засмученії очі,
Хто вас так сильно засмутив?
Чом посірілий мій віночок,
Що жваво так у грудях цвів?
Навіщо вікна розглядаю,
Коли давно вже спить весь люд?
Коли я кожну гілку знаю:
По пам'яті пишу етюд.
Кого і що там виглядаю,
Серед чужих зірок, надій?
Я дійсно кожну гілку знаю,
Але пейзаж мені.. чужий.
3
0
293
Чому я не птаха?
Чому я не птаха, чому не літаю?
Чому при народженні вибір не мав?
Чимдуж би піднявся у небо безкрає
Та звідти ще швидше додолу би впав.
Важко з думками у тілі людини,
І у неба прошу лиш поради собі:
Воно ж посилає дитя жовтопіре,
Та чи правильно я все зрозумів?
Пробач, що спитав, а тепер і не знаю:
Чи довіритись варто? Я ж не зі зла.
Може, синиця на правду вказала,
А, може, знесилена просто була?
1
0
263
...
Тільце моє невисоке,
Чом ти таке тяжке,
Коли погляд зеленоокий
Так тягне у небо п'янке?
Як вітерець у волоссі
До життя мене повертає,
І до болю пробира осінь,
Коли птахи відлітають.
«Візьміть, ластівки, із собою!-
Каже до них мій відчай,-
Не буде мені тут покою!
Хіба що поникле обличчя».
Та вони високо, не чують -
Тож голосити даремно,
Давно я очами кричу їм,
Дивлячись слізно у небо.
2
0
351
Ні, я не плачу
Ні, я не плачу, то серця мого шматок
Змінив агрегатний стан, і вийшов
назовні,
У вигляді сліз опустився до краю щок,
І з тріском зірвавшись впав у
безодню.
Та ні, вам здалося, я зовсім не плачу.
І до яких це я тут звертаюся "вас"?
Нікого ж нема, лише вінстона пачка,
Пропущена через легені за раз.
Та ні, я не плачу, весело було сьогодні:
Я серед людей, усміхнена, певно,
щиро.
Та знала ж, що ось-ось залишусь
самотня.
І правда, ще і серця шматок загубила.
До ранку недовго, я чесно не плачу,
Тільки сильно жалію про масу речей.
Шкода, не кидала монетку на вдачу,
Щоб знову побачити сум тих очей.
Ах, точно, це ж просто такі забобони,
Я ж насправді ніколи не вірила в них.
Та все-таки було би дійсно чудово,
А якби ритуал цей реально поміг?
Сором який, це ж повна дурня -
Від само́го початку і до цього вíрша.
Не вирвати з серця лише того дня,
Він болем у грудях зостався навічно.
Вперше за довгий час у мене
безсоння,
А кожна з думок перетворена у спазм.
Щось дуже хороше померло сьогодні,
Та повпливати на це не маю я прав.
Зранку подумала, що то все
наснилось -
Знову моя наївність дитяча.
Як добре, що день почався із зливи,
Ніхто не помітить те, як я плачу.
Присвячую найкращому.
2
0
193
Трамваї
Два самотнìї трамваї зустрілися на
перехресті:
У кожного свій графік, у кожного
власний усесвіт.
Чекаючи на зелений, вони посто́яли з
хвильку.
У мет посмутніли фари, і кожен
рушив до свої зупинки.
Іноді їм здається, що вони не такì вже
самотні:
Ранком дверцì одкривають, вітаючи
люд дрімо́тний.
Минають роки-хвилини: дерева то
пишні, то голі,
Поночі трамвай порожніє і тягнеться
далі по колу.
І я тільки-но зрозуміла, що ми як оті
трамваї:
Поки кругами блукаєм, наше життя
минає.
Боюсь, що стрівши тебе на своїм
перехресті,
Я поспішу на зелений, втративши
мабуть усе
світ.
4
0
408
Отвір між ребер
Поясніть, що за отвір між ребер?
Крізь мене проходить сонце...
Усміхатися можу ледве,
Не маю я більше емоцій.
Крізь мене проходить сонце,
Я не можу йому радіти!
На дворі вже тепло зовсім,
А я щойно помітила квіти...
Усміхатися можу ледве,
І причини для цього не маю.
Підіймаю очі до неба,
Та що далі буде не знаю.
Не маю я більше емоцій,
Усміхатися можу ледве.
Крізь мене проходить сонце...
Поясніть, що за отвір між ребер?
(17.04.22)
2
0
181
Давай помолчим
Букет на окне осыпется вскоре,
Сквозь жалюзи вижу: август уходит.
А я иногда вспоминаю о море,
И чувствую, как приближается холод.
Утро не хочет делиться рассветом,
Усердно скрывает солнца лучи.
Давай послушаем пение ветра?
Давай
просто
сейчас
помолчим...
20.08.19
10
0
370
Мои глаза
Мои глаза хотят, чтоб их хоть кто-то
понял,
Увидел сколько в них таится боли,
Потухших звёзд, давно забытых мечт,
С каким призрением глядят на вечности.
А сколько видели они обмана,
И как успешно прячется меж рёбер
рана,
Что не даёт спокойно спать ночами.
Ах, я порою так скучаю!
За тем, что принято ценить,
Когда совсем утратишь с этим нить.
Я потеряла беззаботность в разговоре,
И радость в месте, что зовут душою.
Мне надоело слушать, понимать,
Когда самой так сильно хочется кричать.
Мои глаза хотят, чтоб их хоть кто-то
понял.
Ну а пока они разочарованы...
(Фото: моє сумне око)
6
0
353
...
Дідусю, я тебе безмежно любила.
Чесно, і зараз кохаю не менше...
Але якось швидко ти став мотивом,
Та печальною нотою цього вірша.
Я пам'ятаю голоса смішну манеру,
Як зустрічав усіх біля сіренької хати,
Вечори, повні сімейної атмосфери -
Хай так само стрінуть тебе янголята.
Впевнена, зараз ти у кращому місці,
Крізь хмари будеш на нас поглядати.
Заплющуй очі, вже час відпочити.
Дідусю, нам буде тебе бракувати...
10
0
406
Другу
Мой друг, ты скромный, но это
не для всех,
Среди своих смешной, душа компании.
А голос - он прекрасен, чуден и
твой смех,
На грусть не сразу обратила я
внимание...
А ведь знаешь, разное было между
мной и тобой:
Дружим - не разлей вода, молчим -
мы в море корабли.
Чувствуешь? Как-то загадочно связано
всё с водой.
Улыбка,
говоришь "пока",
закрылась дверь,
и слёзы потекли...
Волны на волосах, вечный румянец,
такой добрый взгляд.
Как и я, всегда мерзнешь, носишь
кофту в жару.
Много смеешься, опять в маске?
Ну что за парад!
Прячешь всю боль на запястьях,
я так не могу...
Твой внутренний мир нереальный,
наполненный сказки,
А сердце - большой зонт в дождливый
денек!
Найдётся там место укрыться для
каждого.
А на твоих щеках дождь. Ты, похоже, промок...
Прохлада летних вечеров,
болтовня обо всем,
Стихи Лермонтова в твоем
исполнении:
"С глазами, полными лазурного огня"
читала мне их,
И я заслушавшись, забыла о волнениях.
Доверила мне свои мысли, спасибо.
Уверена, ресурс души твоей
неисчерпаем.
Все так прекрасно, особенно звучание в рифмах.
И ты права, сейчас нам нужен
только чай.
Присвячую найкращій
13
1
424
Маскарад
А ты знаешь, как ломаются люди?
Может, видел как гаснут глаза?
Как среди боли теряют рассудок,
И разбиваются в клочья сердца.
Замечал ли ноту фальши в улыбке,
Которую выдал убитый взгляд?
Неужели ты слышал лишь ноты
скрипки,
Что так охватила сей маскарад?
Нет же, ты всё знаешь и видел!
Просто тоже маску надел.
Снова нарочно хочешь обидеть?
Ну же, давай!
Наводи прицел.
17
0
578
Мы
Вы все мне говорили: "Будь собою.
Спрячь маску ту, что не снимала ты
годами.
Не бойся реальности! Да что с тобой
такое?!
Ну посмотри своими ты глазами!
Наш мир - чудесен." Увы, я с вами не
согласна.
Да и сейчас нигде не вижу красоты.
Он, может, и прекрасен, но под
слоем грязи...
И кто виновен в этом?
Думаю, что
мы.
11
0
432
Невыпитый вовремя чай...
Планета большая, людей очень много,
Тысячи "потом как-нибудь", "не смогу".
Как же можно назвать себя одиноким?
— Просто все заняты. И я, кстати, спешу!
— Похоже ты что-то забыл, подожди.
Карьера, друзья, я понимаю...
— Ключи? Телефон? Документы? Скажи!
— Ты забыл вчера позвонить маме...
Мелочь, не правда ли? Да, этот чай,
Что заварила с любовью она для детей.
Постой, брось все дела и езжай,
Может, он - последнее, что мог разделить
ты с ней.
Возможно... А вдруг, этот чай
последний?
А ведь не секрет, так реально бывает.
Запомни, мой дорогой собеседник,
Это жизнь, и рифмы она не подбирает.
(Близько 2017-2018)
9
0
545
Солнце в одном человеке
Уже долгое время город непогоде
подвластен.
И затяжные дожди щеки твои
захватили навеки,
Но Светило не слышит, кричи ему -
всё напрасно.
Сложно, когда твоё солнце только
в одном человеке.
Ты просила, чтоб в ответ лучами
своими немного пригрело.
Ты хотела счастья обеим, уберечь
созданную вами планету.
Всё хорошо? Тогда объясни, от чего
дрожь и мурашки по телу.
Знайте: по одиночке не удастся
избежать вашего конца света.
Подумав, Солнце решило помочь,
предложив своё покрывало,
Но дождь стал слепым ливнем, и
планета больше не увидит лучей.
Она покрылась вся льдом, нуждаясь
в тебе. Эх ты, Король лавы...
Внутри её сердце-ядро, что всё ещё
любит, ломай и его, смелее.
Да, ты сможешь найти другую, их
много, получше планеты этой.
А есть ли тот, кто после тебя отогреет
её, есть ли второе солнце?
Вряд ли, но тебе придётся сложнее
отыскать ту, что полюбит
твои рассветы...
Не губите любовь, берегите любовь, потерять её -
по-и-ди-от-ски.
Наверное, в жизни каждого бывает затмение...
(Фото: моє)
7
2
280
Поклонник прохлады
Числа сближаются с мартом, но он
мне не нужен,
Снегопад за окном - вот, что греет
наивную душу.
И как бы не хотелось поближе к
камину усесться,
Но холод желаннее для моего горячего
сердца.
Я прохлады поклонник, пусть тепло
волн также люблю,
И летним краскам не мешало бы
поучиться серому февралю.
Но как бы не скучала по прогулкам
босым, бирюзовому морю,
Предпочитаю, идя по зимнему городу
слушать Виктора Цоя.
Дорогая Зима, как бы ни было
грустно -
нам прощаться пора.
Концерт твой окончен, и есть чем
гордиться, однако смогла:
Собрала полный зал из моментов,
искренних тёплых объятий.
Аплодисменты мои звучат для тебя,
спасибо, приятель.
— Зима, скажи, а есть ли места на
ближайший концерт для меня?
—Прости, хоть и главная роль моя, но
мне никак знать нельзя,
Билетами в кассе правит Судьба, -
сказала она и обрушилась тишина.
И я задал вопрос в никуда:
не ты ли сейчас ушла,
последняя
моя
зима?
10
2
451
На своём месте
Любим тех, кто толком нас не знает,
И вряд ли бы вообще узнать хотел.
А тех, кто любит нас, мы отвергаем.
Любовь - собрание печальнейших новелл.
Но ведь, мне кажется, не важно вовсе,
В каком времени стоит глагол "любить":
Найду любовь, люблю сейчас или той осенью...
Вы постарайтесь в сердце с нею жить.
И главное, любите тех, чьих уст прикосновение,
Сравнимо лишь с тем пирогом, что уплетали в детстве.
И будучи в плену обьятий, в то мгновение,
Важно почувствовать,
что вы
на своем месте.
7
0
488
