Рампус відправляється у мандри
– Мені пора іти, Злато, – з сумом у голосі мовив кіт.
– Так скоро? Залишся ще трішки, незабаром Кармін має повернутися, – не менш сумним голосом відповіла йому дівчина.
– Я б з радістю, але маю нагальні справи. Таке життя елькарабуста: сьогодні – тут, а завтра – там. До речі, щодо Карміна… перекажи йому, що я буду чекати на нього в Елилоті. Нехай як тільки закінчить тут усі свої справи, одразу приїздить до мене, я маю йому дещо розповісти.
– Добре, – пообіцяла дівчина. – Тоді бувай, Рампусе.
– На все добре, людська дівчинко, мені було приємно познайомитись з тобою.
– Мені теж. Сподіваюся, ми ще побачимось, – сказала Злата, на що кіт нічого не відповів, тільки посміхнувся своєю доброю котячою посмішкою так, як це можуть робити тільки коти.
Потому Злата ще дуже довго дивилася в вікно і спостерігала, як за пагорбами виднілася постать вірного чарівникового друга, як він йшов, кумедно підстрибуючи та наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку.
Тім-бім, я покинув свій дім.
Там-бам, таких пригод я ще не мав.
Рампус я елькарабуст,
Маю гострі вуха й рудий вус.
Стежка стрічкою стелиться,
Сюди я ще повернуся.
Зі мною є мій вірний друг, –
Темно-синій капелюх.
Більш мені нічого не потрібно,
Місяць, зорі – ось, що мені необхідно.
– Так скоро? Залишся ще трішки, незабаром Кармін має повернутися, – не менш сумним голосом відповіла йому дівчина.
– Я б з радістю, але маю нагальні справи. Таке життя елькарабуста: сьогодні – тут, а завтра – там. До речі, щодо Карміна… перекажи йому, що я буду чекати на нього в Елилоті. Нехай як тільки закінчить тут усі свої справи, одразу приїздить до мене, я маю йому дещо розповісти.
– Добре, – пообіцяла дівчина. – Тоді бувай, Рампусе.
– На все добре, людська дівчинко, мені було приємно познайомитись з тобою.
– Мені теж. Сподіваюся, ми ще побачимось, – сказала Злата, на що кіт нічого не відповів, тільки посміхнувся своєю доброю котячою посмішкою так, як це можуть робити тільки коти.
Потому Злата ще дуже довго дивилася в вікно і спостерігала, як за пагорбами виднілася постать вірного чарівникового друга, як він йшов, кумедно підстрибуючи та наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку.
Тім-бім, я покинув свій дім.
Там-бам, таких пригод я ще не мав.
Рампус я елькарабуст,
Маю гострі вуха й рудий вус.
Стежка стрічкою стелиться,
Сюди я ще повернуся.
Зі мною є мій вірний друг, –
Темно-синій капелюх.
Більш мені нічого не потрібно,
Місяць, зорі – ось, що мені необхідно.
Коментарі