Подорожні мало говорили між собою, особливо Таш, дівчата ще декілька разів перекинулися парочкою фраз одна з одною, а от ельф навіть не повертав голову в їхній бік. Він їхав попереду на стрункому коні, якого Таш і принц привели з замку. На іншому ж такому тільки сірому їхали Маріелла і Злата, оскільки ельфійка багато мандрувала, то була чудовою наїзницею, чого не можна було сказати про Злату, яка живого коня бачила тільки в зоопарку. Тому для їх подорожі двох коней було більш ніж достатньо.

Настрій у дівчат був більш-менш оптимістичний, навіть попри насуплений вигляд їхнього провідника Таша. Ще б пак, адже йому, одному з найкращих гвардійців Західного королівства, доручили провести двійко "сопливих" дівчат саме тоді, коли назрівала наступна війна з туруками, а також нова нагода прославити своє ім'я у великих подвигах. І все це йому доведеться пропустити через якусь дурнувату мандрівку аж на інший край світу. Нащо він тільки послухався принца? Ставив собі таке питання Таш, та в глибині душі він знав, чому так вчинив.

Вони дружили ще змалку, часто гостювали в Карміна в будиночку і з роззявленим ротом слухали історії про давно минулі часи, які чарівник розказував у своєму улюбленому кріслі навпроти каміна. І вже тоді вони вирізнялися абсолютно різним характером.

За вдачею принц і Таш були, ніби вогонь і лід, наче сонце й місяць. Безумовно, вогнем був Ателас. Непосидючий хлопчик з блакитними очима і широкою посмішкою аж до самих вух. Він був маленьким сонячним промінчиком, що носився по Карміновому будинку з одного кутка в інший, щоразу перевертаючи одну з Кармінових пробірок чи пляшечок. На що чарівник аж ніяк не сердився, тільки з посмішкою на вустах промовляв: "Як добре, що ми з Рампусом приготували ще одну партію зілля і заховали її від вас, мій юний принце, в підвалі, ато такими темпами до нового сонцестояння жодної краплиночки не залишилося б", – казав він. Та хлопчик на нього не зважав і продовжував бігати по хатині або мацати своїми крихітними рученятами всілякі магічні штучки.

А що в цей час робив Таш? Усе було просто. Він нетерпляче чекав поки Кармін знову продовжить свою розповідь, перервану черговою витівкою Ателаса і почне розповідати про древніх воїнів Західного королівства. Вже тоді, будучи ще малою дитиною, він марив походами і поєдинками, щоб стати таким же вправним воїном, як і його покійний батько.

Минули літа, хлопці виросли і походи до будиночка припинилися. Ателас ще іноді навідував свого старого друга, а от Таш повністю посвятив своє життя службі. Він брався за найвідчайдушніші, найнебезпечніші завдання і все тільки для того, щоб стати схожим на батька і вже за кілька років став самим гвардійцем Його Величності короля Ірнагіра. Ось чому, коли Ателас запроронував йому бути провідником Маріелли і Злати, він усім своїм нутром був проти, але відмовити єдиному справжньому другу не зміг.
Такою була їхня історія...