Флутриафал довіз їх до самісінького входу в місто. Там Рампус і Злата злізли з коня і кіт прив’язав його до найближчого дерева, а сам взявши в одну лапу торбинки, а іншою підхопив Злату попід руки, попрямував звивистою стежкою до ринку.

Варто сказати, що ельфійський ринок нічим не відрізнявсі від українського, хіба що асортимент у ельфів був більшим і строкатішим. Так серед звичних нам фруктів і овочів тут можна було знайти ті, що виконують бажання, варто тільки відкусити від них шматочок і подумки промовити свою найзаповітнішу мрію, як вона одразу ж здійснювалася.

Також ельфи продавали спеціальну чарівну тканину, яка могла літати сама по собі й переносити на невеликі відстані різні предмети. Така собі пошта по-ельфійськи.

Та не зважаючи на усю магічність і дивизну, були тут і звичайні торговці, що продавали звичайні, побутові речі, як от сир, рибу, м’ясо, молоко, скляні вироби, вироби з глини і дерева, а поруч з ними розташовувался ті, які продавали магічні предмети: камені-обереги, медальйони-закленачі, кришталеві дзеркала, через які досвідчені чаклуни могли обмінюватися інформацією, точно так, як це робимо ми, коли розмовляємо одне з одним по телефону. Але чаклунам, навідміну від нас, для цього потрібно знати особливе давнє закляття, що передавалося у чаклунських сім'ях з покоління в покоління. До речі, про чаклунів, північна частина ринку була б для них справжнім раєм, адже саме в цій частині продавалися усі ті магічні штучки, які тільки є на білому світі. Поскулати і помазки, зіллєтаги і зіллєтонги (книги-збірники, в яких містилися рецепти найсильніших відварів, напарів, мацератів та ін.), а також різні колбочки, пробірочки, механічні дозиметри і надзвичайно точні терези для вимірювання ваги найдрібніших інгрідієнтів. Але Рампус оминув цю частину ринку, тому що як він зазначив, те, що їм необхідно знаходиться набагато далі.

Тому вони майже годину пленталися з одного кутка в інший, від чого у Злати вже почали боліти ноги, але кіт уперто тягнув її за руку ані трохи не сповільнюючи крок. Навпаки, чим ближче вони були, тим швидше елькарабуст перебирав своїми рудими лапками, аж поки вони не дісталися пункту призначення. Там стояла ятка з запашними травами, від яких у Злати закрутило в носі і вона голосно чхнула.

– Будь здорова, дорогенька, – озвався дзвінкий чоловічий голос у Злати за спиною.

– Дякую, – відповіла дівчина обернувшись, і побачила перед собою високого, кремезного чоловіка років 40-45 на вигляд. Та насправді йому було набагато більше, адже, як ми знаємо, у Ейрумі час тече інакше і зовнішній вигляд не завжди говорить правду.

Обличчя цього чоловіка було круглявим і дуже добрим. Біля ясних сіро-блакитних очей уже з’явилися невеличкі зморшки, що й не дивно, адже власник цих очей завжди любив посміхатися, злегка примруживши очі. Ніс торговець мав великий і червоний, не такий, звичайно, червоний, як у Карміна, але за певних обставин міг би скласти йому конкуренцію. Нижче носа красувалися густі, каштанові вуса, такі ж кошлаті, як і брови у продавця.

Його сильні, м’язисті руки тримали величезний, дерев’яний ящик з духмяним зіллям. Та це зілля Злата уже знала, адже як зміг пояснити їй її новий пухнастий друг, в Ейрум-краї ця трава називалася аванда, а у нас же просто ромашка, з якої виходить чудовий, запашний чай, яким дуже полюбляв ласувати один рудий, пухкий кіт.

– Пане Тірлі, ось де ви, – усміхнувся Рампус, – а я вже думав, що мені доведеться повертатися до будиночка ні з чим.

– Чому ж це? На ринку повно інших торговців, які продають неменш якісний товар, – скромно відповів чоловік, поставивши дерев’яний ящик на ятку.

– Е, ні. Ти, Тірлі, найкращий торговець зіллям із усіх, що я знаю, тому не варто зменшувати свої заслуги, – наполягав кіт. – До речі, дозволь мені відрекомендувати мою чарівну помічницю Злату. Вона е-е… двоюрідна племінниця одного мого друга із Котельфірда.

– Племінниця кажеш? – промовив чоловік, змірявши Злату з голови до п’ят. –Ну-ну. Тоді дозвольте відрекомендуватися і мені, Тірлі Томбат, торговець з східних країв нашого чудового королівства і власник цієї ятки.

– Дуже приємно, – чемно відповіла Злата на таке вишукане відрекомендування.

– Тобі як зазвичай, Рампусе? – сказав чоловік, повернувши голову у бік кота.

– Так, – підтвердив той. – І ще не забудь те спеціальне замовлення, що я попросив у тебе минулого разу.

– Авжеж, –  мовив Тірлі Томбат. – Але гадаю для такого особливого замовлення це не найпідходяще місце. Тому пропоную тобі пройти до мого фургону і там обговорити деталі. Думаю, твоя чарівна супутниця із Котельфірда буде не проти прогулятися нашим чудесним ринком. Тим паче, що ліворуч за три фінгварки звідси, моя знайома квіткарка Розетта, продає найкращі квіти Ейрум-края. Скажеш, що від Тірлі Томбата і вона віддасть тобі, яку тільки забажаєш квітку зовсім безкоштовно.

– Дякую, та я краще заплачу, – сказала Злата вже йдучи.

Дівчина й гадки не мала скільки ці три фінгварки значили у метрах, але впевнено попрямувала в напрямку, куди їй вказав пан Томбат, розглядаючи при цьому товар, що продавали місцеві торговці. Та вже за декілька хвилин її упевненість кудись знакла, оскільки дівчина все ніяк не могла знайти квіткарку, яку так розхвалював Тірлі.

У вухах стояв дзвін від ринкового галасу. Торговці то тут, то там вигукували щось на зразок: «Капіастри! Свіжі капіастри! Підходьте не соромтеся», «Сібіріси, запашні сібіріси! Купуйте поки не розібрали», «Апати, найкращі апати Західного королівства», – і таке інше.

Від цього шуму у Злати аж почало паморочитися в голові, вона була ладна знепритомніти в будь-яку хвилину. Дівчина в останню мить простягнула руку, щоб не впасти і схопилася за чийсь плащ.

– Злато, – мовив уже знайомий їй голос, – з тобою все добре? Ти якось зблідла.

– Принце Ателасе? – сказала вона, приходячи до тями, – Так, зі мною все добре, просто запаморочилося трохи в голові від такого різнобарв’я.

– Так, – посміхнувся принц, – риночок у нас ще той, я й сам іноді гублюся серед усіх цих речей. А що ти тут робиш?

– Рампусу необхідні були якісь магічні трави і він попросив мене його супроводжувати, – промовила дівчина.

– То Рампус знову в Елиадолі? Треба буде його навідати, а то ми з ним уже сотню років не бачилися, – сказав Ателас, на що Злата злегка усміхнулася, адже хтозна жартує зараз принц чи вони з котом дійсно не бачилися ціле століття. – Та що ти робиш тут, посеред ринку, і де тоді Рампус?

– Рампус, – відповіла дівчина, – зараз із Тірлі Томбатом, у них там якісь таємні справи, а мене вони відправили до якоїсь квіткарки на ім’я Розетта, але я, схоже, трішки заблукала.

– Розетина ятка знаходиться за декілька лін звідси, ти, мабуть, проминула її не побачивши. Хочеш я проведу тебе до неї? – запропонував Ателас.

– Було б не погано, – погодилася дівчина і вони попрямували до Розетти.