Настав довгоочікуваний ранок. Злата прокинулася у своєму тимчасовому ліжку і ще раз оглянула чарівниковий будиночок, але вже при денному світлі. Біля західної стіни будинку стояв чималий дерев’яний стіл, зроблений з напрочуд міцного дерева темно-коричневого кольору. Стільниця мала ідеально гладку, круглу форму, а ніжки були схожі на переплетене гілля дерев, яке звивалось вгору і обкручували стіл своїми тонкими, довгими пальцями.

Біля столу стояв маленький стілець, теж круглої форми, який Кармін, судячи з усього, використовував під час писання своїх нотаток, оскільки посеред різнобарв’я квітів, трав, а також різних баночок і пляшечок лежав, недбало кинутий червоний записник. У ньому йшлося про усі етапи й методи зіллєваріння. Які трави краще збирати, де збирати, в якій місцевості і навіть о котрій годині дня, за винятком хібащо тих, які потрібно було збирати ввечері або вночі. Не менш важливим було і те в чому трави будуть варитися і навіть якою ложкою зіллєвар буде їх помішувати. Так для приготування настою найбільше підходили паламарини – скляні баночки з широким дном і довгим, вузьким горлишком, а от для приготування відвару чарівнику буде доцільніше використати поскулати – маленькі посудини, які за своєю формою нагадували наші глечики, тільки були зроблені переважно зі скла чи спеціального ельфійського металу.

З записника Злата також дізналася про існування так званних помазок – пляшечок з особливими розчинами на випадок поранення. Розчин фіолетового кольору має здатність знезаражувати, оскільки в ньому міститься корінь рабустки, яка має антисептичні властивості. Розчини жовтого кольору притупляють біль, а червоного і блакитного – зупиняють кровотечу.

Але по-справжньому цікавою Златі видалася та частина записника, в якій йшлося про древні ельфійські закляття. В ній описувалося як за допомогою всього декількох правильних слів можна розпалити вогонь під час темної ночі. Або як змусити коня їхати швидше чи виростити повноціне дерево лише за 12 днів і ще багато чого незбагненного і нереального, принаймні у Златиному світі.

Закінчивши огляд чарівникового помешкання, дівчина зрозуміла, що зголодніла. Хоча ні, «зголодніла» - це було не те слово, яке б змогло описати Златине становище, вона була по-справжньому голодна, така голодна, що навіть її живіт уже прилип до хребта. Ще б пак вона ж нічого не їла ще від учорашнього ранку. Ех, скоріше б Кармін повернувся. Цікаво, куди він подівся? А що як чарівник забув про свою гостю і прийде аж пізно ввечері, що тоді робити Златі? Удома в Карміна немає нічого їстівного, окрім хібащо тільки трав і різного роду зілля, пробувати які Злата все ж не наважилася.

– Ні, – подумала дівчина, – я ще не настільки голодна, щоб куштувати хтозна-що, у хтозна в якому місці. Ох, Карміне, де ж ти?

Та довго Златі не довелося на нього чекати, вже за півтори години чаклун повернувся додому.

– Ти вже прокинулася, людське дитя? – запитав він, знімаючи свого подорожнього капелюха.

– А чому б це мені не прокинутись, коли вже пополудні, – іронічно відповілпа Злата.

– Ой, і справді, я геть забув про час, – мовив Кармін. – Та у мне є гарні новини для тебе.

– Це ж які? Ви знайшли мого брата і знаєте спосіб як повернути нас додому?

– Покищо ні, – сказав Кармін, – але я працюю над цим.

– Тоді мабуть ці новини не такі вже й хороші для мене, – розчаровано промовила Злата.

– Ти помиляєшся, – запевнив її чародій. – По-перше, наші люди вже його шукають, а по-друге, Ірнагір скликає Раду Верховних Міністрів, на яку тебе, до речі, теж запрошено.

– А про що буде ця Рада?

– Про тебе ж звичайно, – відповів чарівник. – Та ти краще не мене розпитуй, а швидше збирайся, бо на тебе вже чекають.

– Ти теж підеш зі мною? – запитала дівчина.

– Авжеж, я ж п’ятнадцятий член Ради, – мовив чаклун, гордо задерши носа.

– А хто інші чотирнадцять? – запитала його дівчина.

– Першим, звичайно ж є король, другим – його син Ателас і ще дванадцять міністрів: Уріель Блакитний, Таден Синій, Флопус Оксамитовий, Глаї Помаранчевий, Клото Аквамариновий, Смуфус Жовтий, Даргамут Смарагдовий, Саруфін Бордовий, Радамуд Фіолетовий, Клутус Коричневий, Лотіс Пурпуровий, Піфітус Зелений і я Кармін Червоний.

– Ого, чимала компанія, – промовила дівчина. – А що ви будете обговорювати, окрім мене звичайно?

– Ти ж читала книгу і мабуть знаєш про Битву Трьох Королівств.

– Так, – підтвердила Злата, – це та в якій туруки винищили мойллів і гномів, а потім націлилися і на західні землі, але вас врятували Старійшини, оскільки ерхирійці не прийшли вам на допомогу.

– Саме так, але у мене є підозра, що вони не просто так не з’явилися, – сказав чаклун.

– До чого ти хилиш? – незрозуміла його натяків дівчина.

– Щось змусило їх залишитися в Лотерфільді, – пояснив Кармін. – І це «щось» не що інше як туруки. Не знаю яким чином вони це зробили, але я обов’язково дізнаюся.

– І як саме ти збираєшся це зробити?

– А от в цьому мені допоможе твоя книга, – відповів чаклун. – Я зранку покопався в нашій місцевій бібліотеці і дізнався дещо про неї. Вона називається Легендаріум, в ній міститься детальний опис історії Ейрум-краю і якщо я зможу знайти втрачені сторінки з тієї книги, то доведу королю Ірнагіру невинуватість південних ельфів і тоді він нарешті забуде про старі образи та об’єднається з ерхирійцями у наступній битві.

– Буде ще одна війна з туруками?

– Так, причому дуже скоро, цьому й буде присвячена Рада. На яку ми, між іншим, уже запізнюємося. Тож давай швидше збирайся, бо на нас уже чекають.

– Та я власне, вже й так зібрана, – сказала Злата.

– Як? Ти збираєшся іти в цьому? – він вказав на її сині, обтягуючі джинси і сорочку в клітинку, які аж ніяк не вписувалися у місцевий ельфійський стиль.

 – Ох лишенько ти моє, – зітхнув старий. – Зажди я пошукаю щось з речей моєї учениці, – можив чаклун, і повернувшись за декілька хвилин, дав їй просту ельфійську сукню, бузкового кольору.

– Ось тримай, – сказав Кармін простягуючи Златі вбрання. – Гадаю Маріелла не буде проти.

– Це ім’я твоєі учениці? То ти не один тут живеш? – спитала Злата, пригортаючи до себе сукню.

– Ні, але вона так часто буває в від’їздах, що мені здається, що один. Але годі вже про це, Рада от-от почнеться.

– Гаразд, я хутко, – відказала Злата, побігши в свою кімнату. За декілька хвилин вона повернулася, але вже в новому вбрані і вони відправилися до замку.