Злата попрощалася з Рампусом і повечерявши приготувалася до сну. Вона виконала всі пункти з Кармінового списку (від чого була дуже щаслива), тож тепер дівчина могла спокійно почитати одну з тих численних книг, які були в чарівника в бібліотеці.

Дівчина заварила собі чашечку авандового чаю, який вже встиг припасти до смаку і їй самій, вмостилася на ліжечку і вкрившись м’якою ковдрою, стала читати книгу, зрідка посьорбуючи чай.

Було тихо і затишно, на комоді догорала свічка. Її світло падало на стіну біля ліжка, вимальовуючи при цьому химерні, довгі тіні. Злата дочитувала вже другу главу, як раптом у прихожій роздалися незрозумілі, сторонні звуки. Вона могла б поклястися, що чітко чула як скрипнули двері і те, як пролунали чиїсь приглушені кроки.

Дівчина насторожилася, вона схопила з комода свічку і попрямувала в прихожу. Там вона побачила темну постать, що схилилася над каміном, намагаючись розвести холодними руками багаття, щоб зігрітись. Постать прошепотіла хриплим, замерзлим від нічного холоду голосом, незрозумілі слова і в каміні запалало вогнище, освітивши собою всю кімнату.

Їхні очі зустрілися і Злата побачила перед собою темноволосу дівчину, вона була одягнена у сірий плащ з капюшоном, під яким виднілася проста шнурована сукня фіолетового кольору. За її спиною висіла масивна чорна сумка, на яку падали важкі густі пасма темного волосся. На шиї у незнайомки поблискував медальйон із зображенням розлогого дерева з золотими вітами. Незважаючи на тонку, тендітну статуру, в руках дівчина тримала довгий дерев’яний лук, на якому був вирізьблений напис якоюсь давньою мовою. Ельфійка вихопила з сагайдака стрілу і натягнувши тятиву, направила її просто на Злату.

– Стій! – скрикнула дівчина. – Я не завдам тобі шкоди. Ти, мабуть, Маріелла, Кармінова учениця.

– Хто ти і звідки знаєш Карміна? – не  надто чемно промовила ельфиня. – Відповідай негайно, інакше моя стріла продірявить тобі горлянку.

– Спокійно, – сказала дівчина, відчуваючи, як її долоні спітніли. – Кармін зараз в Ельбуроні, він незабаром повернеться. Можеш опустити лук, ато мені, м’яко кажучи, трішки не зручно так говорити.

Ельфиня, пронизливо глянувши на Злату, подумала якусь секунду, а тоді все-таки повільно опустила лук додолу.

– Так краще, – полегшено зітхнула Злата. – Тепер почнімо все з початку. Мене звати Злата, я доглядаю за Карміновим будинком поки він у від’їзді.

– Ти не схожа на тутешніх жителів, – мовила ельфійка пильно подивившись на дівчину.

– А я й не кажу, що місцева. Я прибула з людського світу.

– Ого, уявляю уявляю яким був радий Кармін побачити такий екземпляр, – вперше усміхнулася ельфиня. – Тим не менш, вибач, що налякала тебе, я думала це злодії залізли до будинку.

– Хм, ну так останнім часом у мене не накращий вигляд, – намагалася пожартувати Злата. – Ти, мабуть, голодна з дороги, у мене ще печеня залишилася, будеш?

– Не відмовлюся, за останні декілька днів я із м’яса хіба що тільки білку бачила.

Дівчата посміялися і за вечерею Злата повідомила Маріеллі про усі пригоди, які з нею сталися за цей місяць.

– То ти достеменно не знаєш як ти тут опинилася?

– Сподіваюся, коли Кармін повернеться, то він дасть відповіді хоча б на якісь питання, ато минуло вже два тижні відколи я тут, а Олекса ще досі не знайшовся.

– Так звати твого брата?

–Так, – кивнула Злата. – Знаєш, в дитинстві ми частенько сварилися, з’ясовуючи кому дістанеться більший шматок пирога, хоча насправді всі штатки були однаковими, чи тоді, коли тітка Магда подарувала нам великого надувного м’яча і ми вірішували, хто буде першим з ним грати, а в кінці кінців з ним не грав ніхто, тому що ми його так тягали, що він білашний аж луснув. А тепер усі ті суперечки здаються мені такими дрібними, коли Олекса невідомо де і хтозна чи з ним усе гаразд, чи є йому де ночувати. Не розумію, як твої батьки можуть тебе відпускати в мандри, знаючи, що в лісі ти можеш зустріти турука чи ще якесь чудовисько, яке тільки водиться в Ейрумі.

– У мене немає батьків, – рівним, як скло, голосом відповіла Маріелла. – Все, що у мене від них залишилося це ось цей медальйон, який був на мені в той день, коли Кармін знайшов мене біля Скляного озера. Від тоді я його ніколи не знімаю, тому що це єдина пам’ять про них.

– Вибач, я не хотіла тебе засмучувати, – сказала Злата.

– Усе гаразд, я вже звиклася з думкою, що їх ніколи не буває поруч. До того ж Кармін не дає мені сумувати, вимагаючи вчити все більше заклять і різних рецептів з приготування зілля.

– Я б теж хотіла навчитися парочці магічних прийомчиків, – із запалом промовила дівчина.

– Якщо ти так хочеш, то я обіцяю з завтрашнього дня їх тебе навчити, а зараз я б хотіла перепочити з дороги, ти не проти?

– Так, авжеж, – схопилася з місця Злата. – Не має з нами зараз Карміна, він був би шокований, що вже перша ночі, а ми ще не в своїх ліжках.

– Так, у нього з цим суворо, – підтвердила, сміючись ельфійка. – На добраніч.

– І тобі, – сказала Злата погасивши свічку.