Від'їзд
- Олексо, швидше, ми запізнюємося на автобус!
Після довгих предовгих дебатів, на яких явно перемогла тітка, Олекса все-таки погодився на деякий час переїхати в село. Але їхній від'їзд схоже міг так і не статися, оскільки брат і сестра прокинулися сьогодні надто пізно і ризикували спізнитися на вище згаданий засіб пересування.
- А хай йому грець, - мовив Олекса, покидавши сумки. - Це ж треба, перед самим носом поїхав. А о котрій буде наступний?
- О третій, - відповіла сестра.
- Чорт, ще й чекати на нього півдня. Слухай, Златко, я піду ненадовго до хлопців, не стовбичити ж нам тут обом.
- Ну добре, - погодилася дівчина, - а коли ти повернешся?
- Та скоро через годину-дві, можеш сама кудись сходити розвіятися.
- Гараз, - сказала дівчина, а сама подумала: " Ага, дуже великодушно з твого боку, брате. От тільки куди я піду з цими торбами? Що ж добре, що я хоч книгу з собою взяла, буде чим зайнятися".
Злата розгорнула перед собою книгу, яку вона читала минулого разу в парку. Дівчина купила її на блошиному ринку два дні тому. Це була стара, заляпана книжка, з вицвілими листками, які здавалося от-от мали б розсиратися від найменшого доторку пальців. Тим не менш, вона ніби чимось причарувала дівчину, може своїм таємничим виглядом, а може дивним і інтригуючим зображенням на обкладинці. На ній було ніби випалено вогнем коло, в якому щось було ретельно затерто, зображення когось або чогось, наче хтось навмисно намагався приховати те, що було в тому колі зображено. Злата вбухала цілий день, щоб знайти щось про це коло в інтернеті, та на жаль, всі її старання були марними.
І ось вона сидить на зупинці, з головою поринувши в читання цієї загадкової книжки, раз за разом гортаючи сторінки. Минає година, друга, третя і нарешті з'являється Олекса.
- Агов, сестричко, ти як? – Олекса був у піднесеному настрої. Схоже він добряче розважився за ті три години поки його сестра сама сиділа на зупинці. – Що цілий день книгу читала? – провадив він далі. – Якась вона дивна, пожмакана вся, і навіщо тобі цей мотлох?
- Може й пожмакана, проте цікава, - відповіла Злата, захищаючи честь своєї нової книжки, - бачиш яким шрифтом виведені літери? Це свідчить, що їй принаймні не менше двох сотень років. А цей загадковий знак у неї на обкладинці, я ніяк не можу збагнути, що це.
- Та каракуля, мабуть, якась, а ти голову собі морочиш, - покепкував із Злати брат.
- Олексо, я серйозно, - обурилася дівчина. - Як ти думаєш, що це може бути?
- Ну добре, - сказав він більш серйозним тоном, - давай подумаємо.
Хлопець узяв до рук книгу й, покрутивши її декілька секунд, зробив висновок:
- Знак однозначно нанесений пізніше, ніж було створено саму книгу. Якщо придивитися, внизу можна побачити деякі літери. Це щось схоже на латину: "Duobus litigantibus tertius gaudet".
- Ого, Олексо, я й не здогадувалася, що ти знаєш цю мову, - здивувалася Злата.
- Та вивчив декілька слів, – скромно пробелькотів юнак.
Але Олекса лукавив, він дуже добре знав латину, тому що перед сметрю батьків Олекса планував вступити на медичний факультет і піти по стопам батька, адже всі в їхній родині були медиками: тато, Магда, покійні дідусь з бабусею. У стареньких тільки й мова була про те, яким гарним спеціалістом буде їхній онук. Та й сам Олекса був не проти, день і ніч читав батькові книги з медицини, а по вихідним займався з Магдою латиною.
Але після аварії у ньому наче щось змінилося. Він викинув усі посібники і навіки зав'язав з медициною, натомість записавшись в сортивну секцію.
- Що означає цей вислів? - запитала Злата.
- Коли двоє сперечаються, третій радіє, - задумливо протягнув хлопець. - Це щось на зразок послання, тільки, щоб це могло значити. Ти дивилася може є ще щось незвичне?
- Чесно кажучи, - зам'ялася Злата, - таки дійсно щось є. Ти можеш вважати мене божевільною, але годину тому тут з'явився новий текст, хоч коли я купувала книгу його там не було, я точно пам'ятаю.
Олекса розгорнув на останній сторінці книгу і в голос прочитав текс, що нещодавно тут з'явився.
Ecpiritus esti able mor erturo.
Auluas esti able mor porte.
En Anubas esti able mor tokvenito.
Mor terro en mor strectus
Tu rigverio elego proro.
Як тільки Олекса дочитав останнє слово, книга, що була у нього на руках різко спалахнула, наче блискавка і вдарила Злату й Олексу струмом. А те, що стало відбуватися далі навіть не можна описати словами, якась надмогутня сила оволоділа ними. Вона проникла в кожну клітину їхнього тіла, огорнула, наче тепла вовняна ковдра.
Скільки це тривало - невідомо. Хвилину, а може й менше секунди, вони втратили відчуття часу і реальності, а потім втратили і свідомість.
Після довгих предовгих дебатів, на яких явно перемогла тітка, Олекса все-таки погодився на деякий час переїхати в село. Але їхній від'їзд схоже міг так і не статися, оскільки брат і сестра прокинулися сьогодні надто пізно і ризикували спізнитися на вище згаданий засіб пересування.
- А хай йому грець, - мовив Олекса, покидавши сумки. - Це ж треба, перед самим носом поїхав. А о котрій буде наступний?
- О третій, - відповіла сестра.
- Чорт, ще й чекати на нього півдня. Слухай, Златко, я піду ненадовго до хлопців, не стовбичити ж нам тут обом.
- Ну добре, - погодилася дівчина, - а коли ти повернешся?
- Та скоро через годину-дві, можеш сама кудись сходити розвіятися.
- Гараз, - сказала дівчина, а сама подумала: " Ага, дуже великодушно з твого боку, брате. От тільки куди я піду з цими торбами? Що ж добре, що я хоч книгу з собою взяла, буде чим зайнятися".
Злата розгорнула перед собою книгу, яку вона читала минулого разу в парку. Дівчина купила її на блошиному ринку два дні тому. Це була стара, заляпана книжка, з вицвілими листками, які здавалося от-от мали б розсиратися від найменшого доторку пальців. Тим не менш, вона ніби чимось причарувала дівчину, може своїм таємничим виглядом, а може дивним і інтригуючим зображенням на обкладинці. На ній було ніби випалено вогнем коло, в якому щось було ретельно затерто, зображення когось або чогось, наче хтось навмисно намагався приховати те, що було в тому колі зображено. Злата вбухала цілий день, щоб знайти щось про це коло в інтернеті, та на жаль, всі її старання були марними.
І ось вона сидить на зупинці, з головою поринувши в читання цієї загадкової книжки, раз за разом гортаючи сторінки. Минає година, друга, третя і нарешті з'являється Олекса.
- Агов, сестричко, ти як? – Олекса був у піднесеному настрої. Схоже він добряче розважився за ті три години поки його сестра сама сиділа на зупинці. – Що цілий день книгу читала? – провадив він далі. – Якась вона дивна, пожмакана вся, і навіщо тобі цей мотлох?
- Може й пожмакана, проте цікава, - відповіла Злата, захищаючи честь своєї нової книжки, - бачиш яким шрифтом виведені літери? Це свідчить, що їй принаймні не менше двох сотень років. А цей загадковий знак у неї на обкладинці, я ніяк не можу збагнути, що це.
- Та каракуля, мабуть, якась, а ти голову собі морочиш, - покепкував із Злати брат.
- Олексо, я серйозно, - обурилася дівчина. - Як ти думаєш, що це може бути?
- Ну добре, - сказав він більш серйозним тоном, - давай подумаємо.
Хлопець узяв до рук книгу й, покрутивши її декілька секунд, зробив висновок:
- Знак однозначно нанесений пізніше, ніж було створено саму книгу. Якщо придивитися, внизу можна побачити деякі літери. Це щось схоже на латину: "Duobus litigantibus tertius gaudet".
- Ого, Олексо, я й не здогадувалася, що ти знаєш цю мову, - здивувалася Злата.
- Та вивчив декілька слів, – скромно пробелькотів юнак.
Але Олекса лукавив, він дуже добре знав латину, тому що перед сметрю батьків Олекса планував вступити на медичний факультет і піти по стопам батька, адже всі в їхній родині були медиками: тато, Магда, покійні дідусь з бабусею. У стареньких тільки й мова була про те, яким гарним спеціалістом буде їхній онук. Та й сам Олекса був не проти, день і ніч читав батькові книги з медицини, а по вихідним займався з Магдою латиною.
Але після аварії у ньому наче щось змінилося. Він викинув усі посібники і навіки зав'язав з медициною, натомість записавшись в сортивну секцію.
- Що означає цей вислів? - запитала Злата.
- Коли двоє сперечаються, третій радіє, - задумливо протягнув хлопець. - Це щось на зразок послання, тільки, щоб це могло значити. Ти дивилася може є ще щось незвичне?
- Чесно кажучи, - зам'ялася Злата, - таки дійсно щось є. Ти можеш вважати мене божевільною, але годину тому тут з'явився новий текст, хоч коли я купувала книгу його там не було, я точно пам'ятаю.
Олекса розгорнув на останній сторінці книгу і в голос прочитав текс, що нещодавно тут з'явився.
Ecpiritus esti able mor erturo.
Auluas esti able mor porte.
En Anubas esti able mor tokvenito.
Mor terro en mor strectus
Tu rigverio elego proro.
Як тільки Олекса дочитав останнє слово, книга, що була у нього на руках різко спалахнула, наче блискавка і вдарила Злату й Олексу струмом. А те, що стало відбуватися далі навіть не можна описати словами, якась надмогутня сила оволоділа ними. Вона проникла в кожну клітину їхнього тіла, огорнула, наче тепла вовняна ковдра.
Скільки це тривало - невідомо. Хвилину, а може й менше секунди, вони втратили відчуття часу і реальності, а потім втратили і свідомість.
Коментарі