Уявіть собі найпрекрасніше місце на землі: місце, де панують чари. Край, сповнений миру і достатку. Край, у якому є все: величні ріки, зелені ліси, засніжені гори, чисті як скло озера, що ховають у своїх глибоких водах великі таємниці. Уявили? А тепер знайте: місце, про яке я вам розповів, дійсно існує. Навіть більше - я сам його бачив, цей край називається Ейрум. Ви спитаєте де він знаходиться? От цього вже не знаю. Можливо десь на перетині двох світів - нашого і потойбіччя. Але не лякайтесь, "потойбіччя" тільки звичуть страшно, насправді це чарівний край і живуть там не менш чарівні створіння. Одні з яких мойллі - маленькі, кумедні створіння з волохатими мордочками і довгими, гострими вухами, не більше метра заввишки. Вони мають густе хутро, яке захищає їх від холоду у горах, адже саме там живуть ці кумедні істоти. Мойллів важко знайти, вони справжні майстри камуфляжу. Можливо саме це допомагає цьому маленькому народові вижити серед інших більш сильних і дужих рас. Та не думайте, що мойллі не здатні себе захистити. Не зважаючи на зріст, ці малята мають по-справжньому велике серце і гострий розум. Недарма ж саме мойллям Старійшини довірили оберігати найбільші таємниці світу. До речі, Старійшини - це троє давніх магів, які прийшли на ці землі з Блакитних гір. В давнину вони захищали Ейрум від злих сил, а коли небезпека минула, чаклуни покинули цей мальовничий край, заповівши мойллям оберігати таємні знання і закони всесвіту.
Старійшинами були троє могутніх магів, кожен з яких представляв три великі народи: Ахнапест - рід ельфів, Відагам - рід гномів і Яко - мойллів. Ці народи ось уже десять тисяч років заселяють землі Ейруму. Гноми споконвіку жили на півночі, трішки далі від них на захід у Крижаних горах мешкали мойллі, а далеко на півдні розкинулися володіння ельфів, які діляться на західних і південних.
Найбільше із усіх трьох народів, що заселяють Ейрум, на нас, людей, схожі ельфи. Так, саме ельфи, але не ті гостровухі герої із фільмів, не маленькі помічники Санти, справжні ельфи зовні нічим не відрізняються від людей, наші відмінності радше полягають у духовному сприйманні світу. Ельфи більше звертають увагу на дрібниці, більш тонко сприймають світ і все, що їх оточує. Вони мають сильний зв'язок з природою, на відміну від нас, "дітей асфальту".
І хоч від людей ельфів майже не відрізниш, між собою вони все-таки відрізняються. Ерхирійці, так себе називають південні ельфи, мають довге, біляве волосся, срібно-блакитні очі, а їхній шкірі притаманна холодна блідість. В своїй поведінці вони стримані і поважні, під час розмови розсудливі й небагатослівні, звикші більше слухати, ніж говорити. Що не скажеш про соннарів - ельфів з заходу. Це русоволосі, веселі особини з чудовим почуттям гумору. Вони найбільше з усіх ельфів пов'язані з природою, адже за легендою, на місці Західного королівства, де зараз живуть соннари, у давнину був ліс, який своїми кремезними деревами та непролазними хащами захищав їх від ворогів. Подейкують, що коли соннари жили в цьому лісі, то навчилися у нього мови тварин і рослин. Та з часом ліс втратив свою могутність, зникло багато видів тварин та рослин. Тому для того, щоб захистити себе, соннари спорудили на місці колишнього лісу замок-фортецю і заснували місто Елиадол. Але з втратою лісу, ельфи втратили і вміння говорити з природою.
Не зважаючи на деякі відмінності, ерхирійці і соннари - це єдиний народ, що має одну кров і спільне коріння. Вони завжди жили в мирі, а в часи скрути приходили одне одному на допомогу. І єдине, що їх розділяло це лише річка Анамур, яка протікає на межі їхніх спільних кордонів.
Та сталося те, що здавалося б розділило два ельфійських народи назавжди. Раптом на землі Ейруму прийшли племена туруків - злих і жорстоких створінь, які понад усе на світі прагнуть завоювати якомога більше земель, а народ, що на них живе, перетворити на своїх рабів.
Та не встигли туруки вступити на землі Ейруму, як відчули хвилю спротиву від його мешканців. Першими виступили гноми з Холодних гір і в битві під Гористечком зупинили наступ на ейрумські землі. Здавалося, що перемога вже неминуча, та ворог був значно сильнішим ніж це здалося гномам спершу. Через деякий час туруки знову зібрали своє кровожерливе військо і під покровом ночі прокралися до гномських підвалин. Проникнувши в середину фортеці, вони безжально рубали всіх, хто попадався їм на шляху. Король Фарламон бився до останнього, але ворожі сили надходили знову і знову. Ще до світанку туруки винищили все населення Північного королівства. А через місяць, поновивши сили, вони відправилися далі на захід до країни мойллів, нижчивши все на своєму шляху.
Мойллі не були готовими до такої атаки і звернулися по допомогу до соннарів. Теребор, король західних ельфів, одразу ж відгукнувся на їхнє прохання і вже наступного дня спорядив військо їм на допомогу. Та коли ельфи дійшли до мойллівських країв, рятувати було вже нікого. Ріки крові, землі вкриті тілами загиблих - таку картину побачив Теребор, приїхавши до Крижаних гір. Мойллі зникли, так само як і гноми... Тепер черга була за ельфами. І король чудово це розумів, він наказав укріпити ельфійську фортецю, подвоїти охорону кордону й став чекати наступу.
І наступ не забарився, вже восени військо туруків дійшло до кордонів Ельфокраю. Битва обіцяла бути жорстокою, адже ні туруки, ні ельфи не збиралися відступати. В ніч на 21 вересня туруки почали штурм ельфійської фортеці Оскабат. Теребор скликав негайну Раду Верховних міністрів, на якій було прийнято рішення відправити термінового листа до ерхирійців зі зверненням надати військо для спільної боротьби проти туруків.
І ось уже другий тиждень ворожі війська штурмували ельфійську фортецю. Жителі міста з надією дивилися на південь, все ще чекаючи на свій порятунок.
Але ерхирійці не прийшли... ні того дня, ні іншого.
Тепер, коли загибель соннарів була неминучою, сталося те, що змінило хід війни назавжди. Древні Старійшини знову спустилися з Блакитних гір і вкотре врятували землі Ейруму від загибелі.
Потерпівши поразку, ватажок туруків Одноокий Крупрус розвернув військо на північ і безсоромно оселився на землях, де раніше жили гноми. Деякі очевидці стверджують, що перед тим як покинути Ельфокрай, Одноокий пообіцяв за будь-яку ціну повернутись і помститися Теребору і всім членам королівської сім'ї.
Відвернувши смертельну небезпеку, ельфи заходилися відбудовувати своє місто. Але як би важко їм не було у їхніх справі соннари ніразу не звернулися по допомогу до сусідніх ельфів. Обпікшись один раз, соннари раз і назавжди розірвали усілякі відносини з ерхирійцями. І від тоді між ними точиться мовчазна боротьба, король південних ельфів неодноразово присилав до Теребора делегацію, але жодного разу посланцям навіть не вдалося перетнути кордон.
Вже багато води сплило з того часу, як соннари відвернули напад туруків, але ще досі жоден західний ельф не ступив на ерхирійську землю, все ще пам'ятаючи давню образу. І дарма, бо ворог з кожним днем стає все сильнішим і тепер хтозна, що або хто врятує їх від небезпеки цього разу. Можливо вже просто зараз безсердечний Крупрус збирається з силами, щоб незабаром здійснити свою давню обіцянку...