Злата всю ніч прововтузилася в своєму ліжку. Вона все думала про завтрашній день, а коли він настав, то встала геть понівечена й розбита. Вона вийшла з своєї кімнати й побачила, що Кармін і Маріелла вже готуються до від'їзду. Ельфійка гострила свій ніж, а чаклун полохливо бігав з кімнати в кімнату, похапцем збираючи їм подорожню сумку, в яку, як на його думку, мало вміститися тільки все найнеобхідніше.

– Ми стільки не потягнемо, – зауважила ельфійка, закінчивши гострити ніж.

– Дурниці, я знаю, що роблю, – відмахнувся чаклун.

– Та невже? – спалахнула Маріелла. – Тоді скажи навіщо ти сюди поклав цю каструлю? Одного маленького казанчика буде цілком достатньо, чи ти гадаєш, що ми там банкети збираємось влаштовувати.

– Ет! Яка гостра на язик, навчив на свою голову, – вдавано розгнівався Кармін.

– Давай ми вчинемо так, – примирним голосочком сказала Маріелла, – я візьму нам в дорогу декілька пляшечок з зіллям на випадок поранень, лляних коржиків і сухофруктів, щоб було, що їсти.

– І ще відварів для відновлення сил, – докинув Кармін.

– Добре, ще й відварів, але не більше, – стомлено погодилася ельфійка.

– А ти повторила закляття розпалювання багаття, якого я тебе колись вчив?

– Ох, – зітхнула Маріелла. – Я його й так пам'ятаю, що ти як та полохлива квочка.

– Тому що я вперше відправляю своїх малих курчат у таку далеку дорогу, – перекривив її маг.

– Усе з нами буде добре, я вмію стріляти з лука і маю декілька магічних штучок в рукаві, тож не хвилюйся ти так, – заспокоювала чарівника ельфійка. – Я підготую коня до подорожі, а ти поки випий трішки марисового чаю.

– Ага, ще заспокійливе мені пропиши, – бубонів собі під ніс Кармін, коли Маріелла пішла, поки не побачив Злату. – А, це ти, дитинко моя, підійди-но блище, в мене для тебе дещо є, – промовив чаклун, дістаючи з кишені флакончик з сліпучо-білою рідиною. – Це називається мувіель, дуже корисна річ під час подорожей. Більшість лихих створінь не переносять його сяйва, тоді як для нас це звичайна водичка, хіба що тільки з дещо більшим вмістом кремнію у складі. Тож у випадок небезпеки просто відкрий флакончик, вимовивши при цьому три магічних слова: "мері-аль-торус", запам'ятаєш?

– Так, – кивнула Злата, беручи до рук флакончик.

– Тоді готуйся, а я ще зберу вам деякі речі.

– Маріелла ж казала тобі цього не робити, – влучно підмітила Злата.

– Ой, – скривився Кармін. – Знайшла кого слухати, я краще знаю.

Злата посміялася з такої його поведінки, але вирішила не турбувати й без того заклопотаного чарівника і вийшла на двір, подихати свіжим повітрям. Вона попрямувала в сад насолодитися ароматом перших літніх квітів, як раптом почула біля паркану чоловічі голоси.

– І навіщо я тільки на це погодився! – скаржився хтось. – Вибачте за відвертість, Ваша Високосте, але я вважаю цю затію абсолютно безглуздою.

– Таше, не будь таким занудою, я вже пообіцяв Карміну, що ти до них приєднаєшся, – мовив принц Ателас, бо це був саме він, а поруч з ним крокував молодий ельф-гвардієць, що зустрів Злату в Зеленлісі.

– Ага, чого б це мені не приєднатись, я ж тільки живу і мрію, як би то мені провести двох сопливих дівчат у бозна-яку далечінь, які навіть їжака в кущах злякаються, прийнявши його за злого звіра, – сказав ельф, що свідчило про те, що Ателас явно пепебільшував про Таша, коли казав, що той залюбки приєднається до мандрівки.

– А от і ні! – вигукнула з-за дерева Злата, чим спантеличила всіх своєю плявою. – Ми не сопливі дівчата і не потребуємо твого супроводу. Можеш залишатися тут, в Елиадолі, й далі рахувати на вітах горобців, доки "сопливі дівчата" будуть рятувати Ейрум і твою шкуру від погибелі.

– Та я не... – забелькотів Таш, але його виправдання перервав Кармін, який саме визирнув із вікна.

– А, хлопці, ви вже прийшли,  заходьте, до будинку, чого там стовбичити.

– Отже, обговорімо ваш маршрут, – почав Кармін, коли всі сіли за стіл. – Ви маєте йти на північний схід, вздовж річки Швидководної, коли ви проминете Сірий ліс, вона зіллється з Темноводною і потече далі на північ – це буде вам за знак, що до Долини вже недалеко. Та подолати цей шлях не так вже й важко, набагато важче буде знайти вхід до печери, за якою й криється Долина печерних відьом, місто Мітрієн.

– Нічого, якось упораємося, – оптимістично сказала Маріелла. – Погляньте на годинник, в замку скоро всі прокинуться, принце, вам час повертатися.

– А як щодо самого Таша, що ти їм скажеш на його відсутність? – звернувся до Ателаса Кармін.

– Я вже все продумав, – розплився у широченній посмішці принц. – Я скажу, що відправив Таша до Краєземля, патрулювати східний кордон.

– Ну, якщо вже всі справи зроблені і всі питання вирішені, тоді в дорогу, мої любі друзі! Хай ваш шлях буде легким, а дорогу завжди освітлюватиме срібний місяць і ласкаве сонце, – промовив чарівник.

Та Кармін, як і всі інші, навіть не уявляв, яким "легким" буде їхній шлях і скільки всього небезпечного чекає на них на тій дорозі.