Цього року літо настало трішечки раніше і вже в кінці квітня можна було зустріти перехожих в тоненьких футболках і коротесеньких шортиках. Вони масово скуповували морозиво і холодні напої. Вдень на вулицях було майже безлюдно, всі в цей час намагалися сховатися в будинках, кав'ярнях чи просто в місцях, де є кондиціонер. Проте іноді дехто з сміливців міг вийти в парк і під кронами дерев сховатися від пекучого проміння сонця. Дівчина, що сиділа на лавці в цьому парку, була саме з таких сміливців (хоча сама вона про існування своєї сміливості ніколи й не здогадувалася). Взагалі-то вона не дуже любила літню спеку, а саме літо було для неї найменш бажанішою порою року. Проте того разу вона опинилася в парку зовсім випадково. Злата, а саме так її звали, поверталася з навчання додому і не витримавши, вирішила краєм ока зазирнути в книгу, яку вона щойно купила на барахолці. Зміст книги так її захопив, що дівчина прийняла рішення звернути в парк, щоб насолодитися твором сповна.
Найбільше Злата полюбляла читати пригодницькі книги і книги в жанрі фентезі, хоча сама дівчина ніколи ніяких пригод і не мала. Та їй подобалося поринати в світи, сповнені магії і таємниць, містичних заклять та пророцтв. Часом вона уявляла себе на місці героїв цих творів, навіть не підозрюючи, що скоро всі її фантазії і мрії стануть нічим іншим як реальністю. Та до цього ще далеко, покищо вона сидить у парку і мирно читає свою нову книгу під назвою "Легендаріум" невідомого автора. Ця книга привернула її увагу ще з перших рядків, ще б пак, адже там ішлося про нові дивовижні світи, про мудрих Старійшин і жорстоких туруків, про ельфів, гномів, мойллів і багато-багато чого іншого.
Легкий західний вітерець ледь помітно гойдав тоненькі гілочки дерев, а Злата так захопилася читанням книги, що не помітила як серед усієї цієї ідилії задзвонив телефон.
- Сестричко, ти на годинник дивилася? П'ята вечора, покидай свої книги і йди вечеряти, ато Магда хвилюється.
Це був голос старшого, хоча й всього на декілька хвилин, брата Злати Олекси. Вони були схожі як дві краплі води, обоє русоволосі з гарними, сірими очима. Але це тільки зовні, за характером же вони були кардинально різні. Спокійна, завжди розсудлива Злата і запальний, постійно заклопотаний Олекса, який завжди кудись поспішав, то на секцію, то на футбольний матч. І тому часом Златі його не вистачало, особливо тепер, коли загинули їхні батьки. Тоді вони й відсторонилися одне від одного, Олекса весь час проводив у компанії друзів, а Злата з головою поринула у навчання і книжки. Для дівчини це були найкращі лікі від депресії, книги допомагали Златі забути про біль, відволіктись на деякий час. Зранку навчання, ввечері книги і так день за днем. Спершу Магда, Златина тітка, сердилася на неї, доки не зрозуміла, що так дівчина намагається заповнити порожнечу, викликану втратою рідних.
Півтора роки тому Златині батьки потрапили в автокатастрофу, в них врізалася легкова машина, на щастя Олекса і Злата того дня залишилися вдома. Оскільки інших родичів у дітей не було, опіку над ними взяла їхня тітка Магдалина.
Так вийшло, що в неї ніколи не було власних дітей і тому коли Олекса і Злата залишилися сиротами, вона не роздумуючи покинула свою роботу хірурга в Чехії і переїхала в Київ.
Дехто може сказати, що через її професію характер у Магди не подарунок, але варто з нею познайомитися блище як Магдалина з сварливого командира перетвориться на добродушну тітоньку.
Кожен новий день починався в цій сім'ї однаково. Тітку Магду будив Цербер, так вона лагідно називала свого пса породи тибетський мастиф, тому що кожного ранку о шостій йому потрібно прогулятися і полякати сусідських котів. Тож коли Цербер будив Магду, вона прокидалася і йшла будити всіх інших. Потім вигулювала пса і готувала сніданок Церберу і племінникам. Так було завжди, допоки одного дня Магдалина не почала одну дуже важливу розмову.
- Діти, - мовила вона серйозним, стурбованим голосом, - мені потрібно сказати вам дещо важливе.
- Так кажи, ми тебе уважно слухаємо, - прочавкав Олекса, який у піднесеному настрої доїдав свій сирник. Він думав, що його занадто вразлива тітонька як завжди перебільшує, а за словами "дещо важливе" насправді криється якась дрібничка, як от наприклад, "Олексо, у нас борошно закінчилося", або "Олексо, сходи в зоомагазин і купи Церберу корм, ато пес вже з голоду пухне".
- У мене виникли деякі проблеми на колишній роботі, не виключно, що мені доведеться закласти квартиру, тому поки я з усим цим не розберуся вам доведеться пожити в мого троюрідного брата за містом.
- О ні! - обізвалися всі в один голос.
- Тільки не в те задрипане село, дядько Микола геть схиблений, а тітка Міла думає, що її по ночах викрадають іншопланетяни.
- Олексо, - погрозливим тоном мовила Магда, - не можна так говорити про свою сім'ю.
- Сім'ю? Вони не наша сім'я, я навіть не пам'ятаю як вони виглядають, - заперечив Олекса. - Навіть ти не наша сім'я, тож не думай, що можеш ось так легко розпоряджатися нашим життям і віддавати накази. Ти не в себе на роботі. Я не хочу нікуди переїжджати, у мене тут друзі, футбол і матч на носі.
- Нічого страшного, - відказала Магдалина дещо лагідніше, - завжди можна завести нових друзів, в футбол і в селі пограти, а матч.., а що матч, він у тебе ще не один буде.
- Ой, – трохи по-дитячому скривився Олекса. – Та що ти про мене знаєш, цілими днями сидиш у себе на роботі, а потім приходиш і починаєш наводити порядки.
- Олексо, будь ласка, - промовила Магдалина, - хіба важко хоча б раз зробити так як я прошу? Це ж не назавжди, я вирішу проблеми і одразу ж вас заберу, обіцяю.
- Ми завжди робимо так, як цього хочеш ти, а ти не думала спитати чого хочемо ми? Злато, ти чого мовчиш, скажи щось. Злато, ти що мене не чуєш?
Але Злата все чула і знала, що в такі миті краще не втручатися, тому що сварки в їхній родині стали вже буденністю.
- Ну, може поїдемо на деякий час, це ж не на довго, - ніяково відказала дівчина.
- Все з тобою зрозуміло, - пробубонів хлопець, - ти завжди робиш те, що тобі кажуть інші. Що ж слухайся й надалі своєї тітоньки, але вже без мене, – розлючено мовив Олекса, встаючи зі столу.
- Зажди! - гукнула Магдалина, - Олексо, куди ти?
Відповіді не послідувало, натомість гучно грюкнули двері в прихожій.

Магдалину болісно вразила така поведінка хлопця, але будучи людиною з залізним характером і суворою вдачею, жінка не подала виду. Вона спокійно взяла до рук свою чашку з чаєм і продовжила трапезу. Злата хотіла сказати тіткі декілька лагідних слів, щоб її втішити, але та усім своїм видом дала їй зрозуміти, що цього не варто робити. Решта сніданку минула в мовчанці.