Кімі напружено барабанив пальцями по столу, і цей звук в абсолютній тиші кабінету здавався ударами молота. Гунн, що стояв поруч, завмер, перетворившись на тінь. Сизий дим пахощів ліниво вигинався в повітрі, закручуючись у химерні кільця, які здавалися живими в напівтемряві. Повітря було важким, просоченим ароматом сандалу та паленого металу.

— Ти розумієш, що відбувається, Гунне? — голос Кімі був тихим, але в ньому вібрувала сталь.

— Не до кінця, пане. Я бачу, що хлопець відважний понад міру і розуму йому не позичати.

Кімі різко встав. Рух був таким стрімким, що димні кільця розірвалися. Він підійшов майже впритул до Гунна, і той відчув холод, що виходив від нього.

— А ти не ставив собі простого запитання: скільки живих істот у дванадцяти світах здатні дихати після такого падіння? Я — ні. Ти — ні. А він вижив. Дін — це системна помилка, Гунне. Статистична похибка, яка раптово здобула волю і почала ламати наші бездоганні алгоритми. І найкумедніше… що цей збій нам на руку. Які ж непередбачувані шляхи світобудови… — промовив він ледь чутно.

________________________________________

У залі нарад на станції було людно. Навіть Третій, блідий і просякнутий антисептиками, припхався з медвідсіку, вчепившись у підлокітники крісла — він ні за що не хотів пропускати ці збори.

Слово взяла Лоя, її голос звучав рівно, але в повітрі відчувалася електрика.

— Нам надходять відомості, що у світах з’явилися підозрілі особи, які цікавляться нами. Ми намагалися перехопити когось, задіявши найманців і кримінал, але вони потрапляли нам до рук уже мертвими.

— Іцамна почав грати стратегічно, — підсумував Перший, і його слова впали, як важке каміння. — Розвідка, розробка плану, рекогносцировка, удар. У нього достатньо ресурсів для довгої гри.

Дін піднявся зі свого місця. Його рухи стали іншими — більш плавними, майже хижими.

— Проблема в тому, що, відловлюючи кораблі противника ланками, ми втрачаємо час і ресурси. Вони адаптуються. Мені страшенно шкода, що довелося знищити той корабель Бездушних у Четвертому світі…

— Ми зібрали все, що можна врятувати, — подав голос Одинадцятий.

Дін усміхнувся дроїду:

— Я в тобі не сумнівався. Але нам потрібні дані і чітка стратегія.

Раптом Дін застиг, дивлячись у порожнечу. Зал завмер. Шум систем життєзабезпечення раптом став нестерпно гучним.

Дін повільно підняв палець, закликаючи до тиші. Його погляд став прозорим, немов він дивився крізь стіни, крізь сам простір.

— Зараз… — видихнув він.

Повітря за вікном переходу раптом узялося інеєм. Простір жалібно хруснув, наче розірваний шовк. У центрі залу виникли дві постаті. Одна — у важкому плащі, що поглинав світло, друга — незграбна, лякаюче нелюдська.

Брязкіт зброї різонув по вухах — Бездушні та Легати скинули стволи.

— Ні! — Дін підняв долоню.

Усі погляди спрямувалися на нього. Не повертаючись до прибульців, він чітко промовив:

— Чому так довго?

Дін повільно повернувся. Лоя скрикнула, притиснувши долоню до губ.

По обличчю Діна, під самою шкірою, поповзли синяво-чорні джгути живого металу. Його очі спалахнули рівним, крижаним сріблом — у них більше не було зіниць, тільки сяйво давньої моці.

— Дозвольте представити вам моїх гостей. Кімі, творець Темної структури.

Лоя в жаху дивилася на Діна, не помічаючи, що і її очі починають наливатися сріблом.

Кімі простягнув руки долонями догори:

— Ми вітаємо всіх вас і не замишляємо лихого.

Срібло в очах Діна повільно згасало, нитки йшли під шкіру.

— Я давно чекав на вас. Сідайте.

Кімі спокійно взяв стілець і з цікавістю почав розглядати присутніх. Він дістав маленьку коробочку, відкрив її і запалив кульку пахощів. Солодкуватий дим миттєво заповнив зал, пом’якшуючи кути і змушуючи присутніх мимоволі розслабитися.

— Ви ж прийшли не компліменти озвучувати, — холодно перервав тишу Дін.

— Вірно, — Кімі відкинувся на спинку стільця. — Я пропоную союз проти Іцамни. Я дам вам технології, зброю і кораблі Темної структури, плюс загін моїх воїнів. Чого я хочу? Смерті або полону Іцамни. Я хочу сам розпоряджатися його долею — це особисте. І я хочу, щоб ви допомогли об’єднати розділені структури в одне ціле.

— Підозріло мало вимог, — кинула Лоя.

— Давайте щиро, — Кімі споважнів. — У вас немає нічого, що мені справді потрібно, крім Замикаючого каменю і тієї крихітної, шаленої ймовірності, що ви все-таки здолаєте Іцамну. Ви — єдина карта, яку мій противник не може прорахувати.

Дін обвів поглядом друзів. Усі закивали — доля Іцамни їх не турбувала.

— Щодо долі виродка… забирайте. Нам він живим не потрібен, — промовив Дін. — Що ж до вашої другої… вимоги…

— Побажання, — вкрадливо поправив Кімі.

Дін усміхнувся, і в цій усмішці промайнуло щось хиже:

— Побажання. Ми згодні розглянути його, але тільки якщо переконаємося, що це не призведе до негативних наслідків.

Кімі кивнув:

— Справедливо. Я обґрунтую своє побажання. Але для цього ви повинні побачити все на власні очі. Запрошую вашу делегацію в Темну структуру.

Він поклав на стіл матовий диск комунікатора. Вікно переходу поглинуло дві постаті.

Першим оговтався Третій:

— Хлопці, поясніть… що це було?

— Я і сам поки що до кінця не розумію, — прошепотів Дін.

Бібліотекарка зустріла їх у тиші, яка здавалася щільною, як вата. На ній була закрита чорна сукня, що не відбивала світло.

— Проходьте, — сухо сказала вона.

— Вибачте, — здивувалася Лоя. — А де іскрометні жарти?

— Дитинко, не до жартів зараз. Обряд Юніде запустив процеси, які вже пишуть майбутнє. Ймовірність вашої зустрічі в цій реальності була десятимільйонною після коми.

Вона нахилилася до них, і Дін відчув запах старого паперу та озону:

— Ваші почуття дали поштовх наслідкам. Це шанс змінити реальність. Живий метал пам’ятає те, що зірки давно забули. Не бійтеся його, але й не довіряйте до кінця. І пам’ятайте: Кімі знає більше, ніж каже. Господи, яка огидна сукня!

Бібліотекарка клацнула пальцями, і сукня перетворилася на напівпрозору туніку.

— Ну все, киш! У мене справи. І не сваріться через дурниці!

Вони стояли на березі океану. Дін узяв Лою за руку. Ледь помітна хвиля живого металу пробігла по його долоні і плавно перетекла на долоню дівчини. На мить їхні очі синхронно спалахнули сріблом.

— Шанс є шанс, — сказала Лоя. — Давай скористаємося ним.

Дін ніжно поцілував її.

— І все-таки ти на неї витріщався!

— Та не витріщався я! Просто не очікував трансформації…

— А-а-а! Значить, усе-таки витріщався!