Штурмова група завмерла в очікуванні. П’ятдесят болідів із винищувальними двигунами, оповиті мерехтінням силових щитів, скидалися на зграю хижих риб. У комунікатори були залиті карти мінних полів, які Лоя витягувала з глибин своєї пам’яті. Чотири платформи несли на собі важкі кулемети, решта виблискувала стволами станнерів та газових гранатометів.

Для Діна та Лої медики Темної структури підготували «коктейль» — суміш стимуляторів на випадок, якщо Живий Метал не втримає бар’єр болю. Третій завмер біля координаційного пульта: його завданням було тримати вікно та зв’язок, поки реальність навколо тріщатиме по швах.

На палубі ангару, на рівній відстані один від одного, вишикувалися сто сорок сім Бездушних. До їхніх скронь були щільно притиснуті диски керування.

— Починаємо! — скомандував Дін.

Пішов відлік сорока дев’яти хвилин. Дроїди в ангарі синхронно смикнули головами — свідомість бійців злилася з металом машин.

Боліди один за одним пірнали у вікно, провалюючись у Дванадцятий світ. Вони вискочили серед руїн старого міста і залізним струмком помчали до пустки. Діна та Лою накрила хвиля болю — тягучого, що випалює кістки. Живий Метал зреагував миттєво, викидаючи в кров свої антидоти. Біль почав відступати, змінюючись крижаною ясністю. Вони переглянулися: очі обох палахкотіли небесно-блакитним полум’ям. Удар прискорення втиснув їх у силове поле.

Світ перетворився на сіру, розмиту смугу. Пісок під ними плавився у потік. П’ятдесят сріблястих стріл вишикувалися в ідеальну лінію, розрізаючи мертву пустку.

Перший спалах ударив праворуч. Промінь енергії встромився в землю, піднявши фонтан скляної крихти.

— Нас засікли! — прохрипів у каналі Одинадцятий.

З горизонту піднімалися автоматичні турелі — давні вартові Іцамни.

— Імпульс їх не випалив, — процедила Лоя. — Маневр!

Платформи розійшлися віялом. Черговий удар підкинув одну з машин. Захисне поле спалахнуло сліпучо-білим.

— Болід двадцять сім, статус?!

— У нормі! Трохи струснуло!

— Міни! — крикнула Лоя. — Прискорюємося!

Боліди додали ходу, пролітаючи над мінним полем на бриючому польоті. Позаду них піднялася стіна вибухів, яростно переслідуючи машини, що прискорювалися. Пісок миттєво перетворювався на скло. Один із болідів підкинуло близьким розривом, поле зірвало, і три дроїди зникли у вогняному вихрі. У ту ж секунду на палубі бази троє Бездушних рухнули без пам’яті. Медики кинулися до них, вириваючи з шокової петлі.

— Мисливці! — Лоя вказала на дроїдів-«черепах», що піднімалися з піску.

Плазма полетіла назустріч болідам. Ще одне влучання — ще одна машина втрачена. Ще троє воїнів на базі впали на метал підлоги.

— Не відволікатися! Обходимо! — наказав Дін.

Машини заклали крутий віраж. Друге мінне поле зустріло їх «жабами». Снаряди вистрибували з землі, вибухаючи в повітрі та засипаючи платформи градом шрапнелі. Щити витримали.

Місто стрімко росло попереду. На стінах почався рух.

— Зараз ударять енергогармати! — попередила Лоя.

Але вежі, що висунулися з піску, мовчали. Дін хижо усміхнувся:

— Тут ми їх всуху… Кулеметники, готовність!

Чотири важкі платформи рвонули вперед, набираючи шалену швидкість. Решта сповільнилися. Кулеметні машини розійшлися по флангах і пішли паралельно стінам, поливаючи бійниці шквальним вогнем. Потік свинцю перетворював камінь на крихту, змітаючи захисників. Пролетівши повз один одного, кулеметники розвернулися у крутому віражі й пішли на друге коло.

Основна маса болідів перешикувалася.

— Катапульти! — крикнула Лоя.

Боліди неслися прямо на стіни. Спрацювали пускові механізми: екіпажі першої лінії в індивідуальних сферах перелітали через укріплення, падаючи в межі міста. Самі ж порожні платформи, як гігантські снаряди, врізалися у кладку, пробиваючи проломи. Крізь пил і полум’я всередину увірвалася друга лінія.

— Прорвалися! — видихнув Дін. — Запускайте газ! До Піраміди! Третій, відключи наніти, часу обмаль!

— Виконую! — відгукнувся Третій.

Машини неслися вулицями, засипаючи місто газовими гранатами. Невелика група Бездушних Іцамни спробувала перегородити шлях, але станнери швидко втихомирили опір.

— Шість дроїдів із нами, решта — газ по секторах!

Лоя впевнено вела групу всередину Піраміди. Жреці падали на коліна, осліплені сяйвом її шкіри.

У Жертовному залі на вівтарі, недбало погойдуючи ногою, сидів Іцамна.

— Дорвалися-таки… — злобно просичав він.

Дін скинув гранатомет.

— Ой, як страшно! — розсміявся безумець.

У його руках закрутилися сліпучі кулі плазми. Дін кинувся до Лої, закриваючи її собою. З його тіла виплеснулися найтонші блакитні нитки Живого Металу, виткавши щит. Дроїди супроводу були спопелені за секунду, але Дін і Лоя залишилися неушкодженими — плазма безсило стікала по сріблястій перешкоді.

Іцамна побагровів. Стрибнувши на вівтар, він зник у ледь помітному вікні.

— Ми йдемо за ним! Повідомлення Кімі — негайно! Одинадцятий, ти…

Дін обернувся. Дроїд лежав біля стіни з величезною палаючою діркою в корпусі. Жодних ознак життя. Дін люто стиснув кулаки:

— За ним!

Вони ступили у вікно. Величезний зал, заставлений столами зі скелетами древніх, зустрів їх гробовою тишею Тринадцятого світу. Навпроти стояв Іцамна.

— Все, діточки. Ви — проклята помилка коду. Бог не ділиться силою! — він указав на масивні двері позаду.

— Я б не був так категоричний, — пролунав тихий голос.

Кімі вийшов із тіні за спинами Діна та Лої.

— Тепер моя черга.

— А, старий друже… — Іцамна оскалився. — Ну, вирішимо наші питання. Твоя Структура заслуговує на істинного бога!

Перед дверима спалахнула стіна плазми. Два давніх створіння зійшлися в центрі залу. Розряди струму рвали повітря. У руці Іцамни виник довгий клинок, з рукава Кімі виплеснувся серп на ланцюгу. Удари були такої сили, що здригалися стіни. Шар плазми вдарив Кімі в плече, той впав на коліно.

— Тепер і ти на колінах перед богом! — торжествував Іцамна.

— Ти не бог… — прохрипів Кімі. — Ти нещасний безумець.

Різкий випад — і серп глибоко увійшов у шию Іцамни. Той завмер, з подивом дивлячись на кров на своїх руках. Потім його погляд метнувся до Лої:

— Ти зрадила свого творця…

Він викинув руку вперед. Тонкий стилет блискавкою полетів до дівчини. Дін бачив це як у в’язкому сні: він помічав кожну подряпину на руків’ї клинка, що повільно летів до неї, кожну деталь… Він простягнув руку, але час обманув його.

Кімі з криком рвонув ланцюг, буквально розриваючи Іцамну навпіл. Тіло безумця рухнуло на підлогу. Стіна плазми біля дверей згасла.

Дін кинувся до Лої. Стилет пробив шию. На підлозі швидко росла калюжа крові. В очах дівчини востаннє спалахнув і назавжди згас блакитний вогонь.

Лоя була мертва.