Космос заворожував своєю нескінченністю та крижаним спокоєм. Маленький «Розвідник» здавався піщинкою у воістину безкраїх просторах вакууму, засипаного міріадами байдужих зірок. Це видовище водночас захоплювало, пригнічувало і змушувало почуватися нікчемно малим.

Лоя дивилася в ілюмінатор містка, і її думки плуталися. Їй було страшно, коли вона згадувала холодний блиск броні Ягуарів, і дивовижно тепло, коли вона думала про Діна. Тепер, коли вона дала йому Дарунок, їхні почуття переплелися. Вона відчувала його емоції як свої власні: ніякої фальші, лише чисті почуття, без ідеалізації та вдавань. Він бачив її справжньою — сильною, вразливою, непохитною у рішеннях. І, Боги, як їй було приємно відчувати, як прискорюється його пульс, коли він просто крадькома кидав на неї погляд, сидячи у пілотському кріслі.

Дін увійшов на місток упевненим кроком:

— Збори банди! Будемо приймати рішення.

Десятий відгукнувся не одразу. Діну довелося буквально відтягувати його від дзеркала в коридорі, де дроїд із упертістю маняка натирав до блиску полірування свого нового корпусу.

— Рухайся давай, Нарцисе хрінів! — напівжартома крикнув Дін.

— Наважуся зауважити, господарю Діне, особистий час прописаний у контракті! — обурився Десятий, продовжуючи милуватися відображенням.

— Йди вже, потім тушку дополіруєш, поговорити треба.

Витримавши театральну паузу, Дін почав:

— Отже, друзі…

— О, вже «друзі», — встряв Десятий. — А хвилину тому був «тушкою».

Дін із посмішкою глянув на дроїда.

— Мовчу-мовчу…

— Завдання номер один виконане: котики відправилися плавати у водні, і я сподіваюся їх більше не побачити. Завдання два — знайти 13-й світ.

— Завдання три — якось туди потрапити, — додала Лоя.

— Саме так. Нам треба зрозуміти, чого нам не вистачає. Десятий, є згадки про 13-й світ у базах?

— Прямих — немає, — відгукнувся дроїд. — І непрямих теж. Але є одне «але». У деяких архівах інформація виглядає так, ніби її підчистили. Дуже вміло, але не ідеально. Наприклад, у хроніках війни з Дев’ятим світом опис переговорів обривається одразу після згадки Дванадцятого. Ось цитата: «…за словами посла Дев’ятого світу, після спроби потрапити у Дванадцятий світ, що послідувала за відвідинами всіх відомих світів, і невдачею через відмову мешканців прийняти посольство… було прийнято рішення продовжити вивчення відомих світів». Звідси питання: а що, власне, вони зібралися вивчати, якщо вже відвідали всі «відомі»?

— А що за війна з Дев’ятим світом? — запитала Лоя.

— О, пані Лоє, це були Темні віки, — пояснив Десятий. — Земний флот помилково знищив посольську процесію Дев’ятого світу в районі Сатурна. Прийняли їх за флот вторгнення.

— Вони виглядали бісівськи пафосно, — доповнив Дін. — Сорок два кораблі, всі у позолоті… Наші й жахнули з усіх калібрів. Виявилося, у посольстві був син їхнього ерцгерцога. Воювали потім майже сорок років, поки нас не помирили хлопці з Сьомого світу.

Лоя замислено промовила:

— Як багато ми пропустили у своїй ізоляції…

— Це так, — підтвердив Дін. — Загалом, на Марсі найбільша бібліотека в системі. Може, там щось розкопаємо у старих даних.

Марс зустрів їх традиційною пиловою бурею. Грандіозне і малоприємне видовище. Поки Десятий поповнював запаси, Дін і Лоя днями пропадали в архівах.

Дін почав помічати дивні зміни. Його організм став витривалішим, чуття загострилися, а світ навколо ніби додав у яскравості. На руках і грудях проступили тонкі, ледь помітні прожилки Живого Металу, які змінювали колір залежно від його настрою.

— Ого… — видихнула Лоя, розглядаючи світні ниті на його передпліччях. — У наших дітей таке проявляється до десяти років, а у тих, хто отримав Дарунок — і того пізніше. Я ніколи не бачила, щоб симбіоз ішов так швидко. Як відчуття?

Дін замислився.

— Відчуття, ніби всередині завівся «другий я», маленький інженер. І він постійно щось під себе перебудовує. Неприємно, але дуже незвично.

— Давай поспостерігаємо, — серйозно відповіла Лоя. — Дарунок працює лише в один бік, забрати його я не можу.

Невдовзі стався випадок, який не на жарт насторожив Діна. Колупаючись у «Розвіднику», він довго не міг замінити важливий блок сенсорів. Коли блок нарешті встав на місце, з’ясувалося, що всі калібрування злетіли і їх треба починати заново. Спалахнувши від роздратування, Дін схопив якусь важку залізяку і спересердя швиркнув її в стіну ангара. Важкий шматок металу з легкістю прошив товсту сталеву переборку наскрізь, залишивши рвану діру.

— Ой… — тільки й зміг сказати Дін, дивлячись на свої руки. — Не розрахував.

— Перебудова мускулів і нервових закінчень, — лаконічно прокоментувала Лоя. — Дивовижно. Дивись тільки, не вбий мене випадково. І не загордися! Ти маєш розраховувати сили. Живий Метал — це симбіот, у нього є своя сутність. Тобі доведеться з ним домовитися.

Десятий, проходячи повз, єхидно зауважив:

— Вітаю, господарю Діне. Тепер ви спілкуєтеся з металобрухтом у цьому ангарі однією говіркою.

За що й був негайно посланий у далеку подорож без права на компенсацію.

Минали тижні. Дін не без гордості ловив на собі заздрісні погляди місцевих, коли вони з Лоєю «виходили у світ». Лоя вже потай подумувала: «А чи не кинути все? Знайти затишний куточок і просто жити…» Але Дін із упертістю крейсера продовжував шукати шлях.

— Люба, я не хочу все життя озиратися, — казав він.

І ось одного разу, за сніданком, по місцевому каналу передали новину:

«Посольський флот Дев’ятого світу у складі сорока трьох кораблів прибуває з візитом Дружньої Руки».

Лоя на секунду завмерла. Її зіниці розширилися.

— Цифри… цифри не сходяться!

— Які цифри, кохана?

Лоя різко схопилася, перекинувши стілець:

— Десятий! Десятий, сюди!

Дроїд з’явився у дверях, маніпулятори в маслі:

— Тут я. Кого вбиваємо?

— Десятий, знайди архівну новину про знищення першого посольства Дев’ятого світу!

— Ну гаразд, не треба так кричати…

Лоя повернулася до Діна, її очі горіли:

— Діне, ти казав, що вони охоронці традицій. Вони завжди возять із собою повні історичні бази даних!

— Хто замовляв пресу? — Десятий вивів голограму. — Читаю: «…в результаті помилки весь посольський флот, усі сорок два кораблі, були знищені флотом Землі».

— Ось воно! — майже закричала Лоя. — «Усі сорок два»! А в новому флоті — сорок ТРИ! Традиція вимагає точного складу. Дін подивився на Десятого.

Дроїд покрутив маніпулятором біля фоторецептора:

— Схоже, пані Лої час у медвідсік…

Лоя вдарила долонею по столу:

— У посольському флоті завжди СОРОК ТРИ кораблі! Розумієте? А знищили — сорок два. ДЕ ще один корабель?!

Дін завмер. Усвідомлення вдарило як розряд струму.

— Як просто… — видихнув він. — Один корабель зник. Там, у кільцях Сатурна. І на ньому — незаймана база даних Дев’ятого світу з усіма картами, які були до того, як історію підчистили.

Лоя урочисто вклонилася, Живий Метал на її обличчі спалахнув тріумфальною веселкою.

— Щоб я заіржавів… — тільки й зміг видавити Десятий.