Розділ 14. «Не залишай мене»

Майкл і Єва сиділи в таксі тримаючись за руки. Поряд спала Маша. Джеймс сидів спереду. В повітрі усіх страшенним холодом сковував страх. Особливо Єву. Вона не могла дивитися на сестру. Їй було тяжко усвідомлювати, та єдина людина, що залишилися у неї, єдина частина її майже знищеної родини, може померти і залишити її саму. Майкл відчув, як у дівчини від нервів спітніли руки і міцно притиснув її до себе. Єва поклала голову йому на плече. І так вони сиділи всю дорогу. Так минав час.

Через годину вони прибули у лікарню і Машу залишили в палаті. Поки Джеймс вирішував проблеми з документами і операцією, Єва ходила туди-сюди, намагаючись заспокоїтися. Раптом на неї натрапила якась жінка. Їхні погляди зустрілися і...

- Єво? - Ніка радісно посміхнулася і протягнула до неї руки. - Я так рада тебе бачити! Добре, що ви приїхали.

Дівчина відступила назад, намагаючись тримати дистанцію з мачухою.

- Я приїхала заради сестри. - холодно відповіла вона. - Пробач, але я не маю бажання з тобою розмовляти.

- Єво! - до них підійшов Майкл. - Слухай, я щойно зателефонував до Ендрю. Він погодився прихистити тебе на час лікування Маші. Ходімо.

Єва взяла його за руку і кинувши на Ніку останій розчарований погляд. Хлопець повів її до виходу.

- Майкле, стій!

Він повернувся до неї і, насупившись, глянув їй в очі. Дівчина підійшла до нього ближче, стала навшпиньки і поцілувала його. Спочатку Майкл стояв, як вкопаний, не сміючи поворухнутися, але потім його руки опустилися на її талію і хлопець міцно притис її до себе. Це був не лише поцілунок. Це був повний вияв чистої та щирої любові, а також порятунок. Порятунок від болю, страху, зради та смерті. Так. Від цього сховатися неможливо. Проте лише секунда, лише одна мить, лише дотик рідних губ і ти просто на просто забуваєш про все.

***

- Привіт. - Ендрю з усмішкою зустрів Єву і, щойно вона ввійшла, чоловік обійняв її.

- Привіт. - Єва насправді була рада його бачити.

- А де Майкл? Я думав, він з тобою.

- Він посадив мене на таксі, а сам пішов додому. Його мама покликала. Та й не може ж він бути постійно поряд зі мною.

- Ну добре. Проходь.

Знайомий будинок аж ніяк не змінився. Такий же гарний і витончений, як раніше. Хіба що по квартирі більше не висіли фотографії Ніки. Дівчині стало трохи ніяково. Все таки вони через неї розлучилися. Чесно! Краще б вона до кінця життя була б в притулку і нічого цього не сталося б! Вони пройшли на кухню і Єва вмостилася за столом.

- Ендрю, а можна питання?

- Давай.

- Чому ви розлучилися?

Чоловік трохи по мовчав, збираючись з думками. Єва не наполягала.

- Думаю, я не любив її. Просто дуже звик. А це твоє розслідування допомогло мені зрозуміти це. - відповів містер Морган.

- Мені дуже шкода...

- Не вибачайся. Правильно кажуть: "На чужому нещасті, щастя не збудуєш..." Це певно випадок Ніки.

Вони замовкли. Ендрю мовчки робив чай, а Єва нервово постукувала пальцем по столу.

- Залишайся жити в мене. - раптом відгукнувся чоловік. - Все таки за документами я все ще твій опікун.

- Я... Я не знаю. Мені потрібно подумати. Спочатку потрібно вилікувати Машу.

В цю хвилину у неї задзвонив телефон і на екрані висвітився номер лікарні. Дівчина ковтнула важкий комок у горлі і тремтячими руками натиснути на кнопку виклику.

- Так. Я вас слухаю.

***

Через кілька хвилин Єва знову сиділа в таксі і мчала в лікарню. Серце калатало зі швидкістю світла, на чолі з'являлися крихітні крапельки поту, дихання збивалося, а самій дівчині здавалося, що вона задихається. Від усвідомлення того, що зараз, можливо, вирішується її доля, а найголовніше - доля сестри, хотілося кричати до втрати пульсу і ридати до втрати свідомості.

Таксі зупинилося і Єва вийшла на вулицю. Перед нею були двері тої самої лікарні. Ноги стали ватними і відмовлялися тримати рівновагу. Вона повільно зайшла всередину і важко зітхнула. В коридорі стояв Джеймс. Помітивши її він підійшов ближче.

- Як вона? - Єва намагалася не дивитися в його очі.

- Щойно почалася операція. - відповів чоловік.

- Вона ж... Буде жити? Так? - з надією запитала дівчина.

- Лікарі дають шістдесят відсотків. Це більша частина, Єво.

- Лише шістдесят... А якщо вона потрапить у ті сорок?

- Єво, все буде добре, чуєш? - Джеймс взяв її за плечі. - Вона житиме. Я вірю. І ти вір...

- Я... Я вірю... Так. Я вірю! - твердо сказала вона. - Вірю...

В її очах потемніло і Єва ледь похитнулась. Джеймс підхопив її.

- Єво? Все нормально?

- Я...

Вона схопилася за голову і повільно сіла на стілець, що стояв біля стіни. Чоловік витягнув із сумки пляшку води і протягнув дівчині.

- На. Випий. Полегшає.