Розділ 15. «Знову я хочу туди»

Останні кілька годин пройшли ніби в тумані. Операція йшла довго. Здавалося, що вона тягнеться цілу вічність. Хоча, мабуть, не здавалося. Не зважаючи на те, що була ніч, Майкл вирішив прийти і підтримати дівчину. Йому хотілося бути поруч з нею, хотілося зробити її світ кращим. Єва була безмежно вдячна йому. Саме цього їй і не вистачало - підтримки. І єдиного, чого їй хотілося - це здоров'я сестри.

Проходить ще кілька годин і відсутність новин починає лякати, а руки і ноги тремтіти. Що відбувається? Де лікар? Як би ж знати... Відповідь на її німе питання прийшло неодмінно. В коридор вийшов втомлений хірург, на ходу знімаючи з обличчя маску і витираючи спітніле чоло. Майкл і Єва підскочили з місця і підбігли до нього. Дівчина схвильовано поглянула чоловіку в обличчя і ковтнула важкий ком у горлі.

- Як вона? Скажіть, що все добре. Усе ж добре? - з надією запитала вона.

Лікар шумно зітхнув і його сумний погляд зупинився на ній. Що ж він хоче сказати? Єва уже починала розуміти. І це їй не зовсім подобалося. Тобто зовсім не подобалося. Вона почала нервувати.

- Чому ви мовчите?! Скажіть щось! - вигукнула вона і Майкл погладив її по плечу, аби заспокоїти, та дівчина відсмикнула його.

- Міс Морган... - почав хірург. - Мені дуже шкода, та... Ми зробили все, що могли...

Вона прикувала погляд до чоловіка і її очі почали наповнюватися слізьми. Майкл обійняв її, але дівчина різко відштовхнула його і накинулася на лікаря.

- ЦЕ ВИ!!! ВИ ВБИЛИ МОЮ СЕСТРУ!!! ВИ ОБІЦЯЛИ, ЩО ВРЯТУЄТЕ ЇЇ!!! ОБІЦЯЛИ!!!

- Єво! - хлопець відтягнув її від хірурга і притис до себе. - Єво, заспокойся!

У дівчини почалася істерика. Просто панічна атака. Вона кричала, плакала, а потім знесилено упала на підлогу, спершись спиною на стіну. Вона вже нічого не розуміла. Цей туман. Густий туман бід, що накрив її з головою. Як його позбутися? І чому? Чому цей біль такий нестерпний? В цей момент хотілося просто розчинитися у повітрі, зникнути з лиця Землі, та не відчувати цього болю. Навіщо тепер жити? Навіщо?

***

Майкл відвіз Єву до Ендрю. Вони ледве її заспокоїли. Вона сиділа в своїй кімнаті, обійнявши свої коліна. Біль. Ось що вона відчула, дізнавшись про смерть сестри. Саме так почувають себе люди, що втратили рідних. Це те саме відчуття, від якого хочеться вити вовком, від якого кров холоне в жилах. Не кожен зможе перетерпіти такий біль. Та чи зможе перетерпіти Єва? Чому? Чому саме вона?

За останні кілька годин у Єви були напади на нервововому ґрунті. Ендрю дозволив Майклу залишитися в них, аби той допоміг раптом що. Обидва дуже хвилювалися за неї. Поки чоловіки готували вечерю, дівчина міркувала, як Гамлет, "Бути чи не бути?" І знову. Знову ця страшна мета, ця моторошна мрія. Вікна, політ, вітер у вухах. Її не стримати, її не зупинити. Ніяк. Знову, знову, знову... Їй так хотілося до сестри. Їй так не хотілося жити. І більше неможливо було мріяти про щастя. Вона встала на ноги і глянула на вікно. І воно, ніби магніт, стало тягнути до себе. Ось воно. Спасіння. Лише один крок і кінець всьому. Кінець страждання. Кінець життю. Неможливо зупинитися. Єва робить цей фатальний крок, стає на підвіконня. Ще трохи... Ще один крок...

- Що ти робиш?! - хтось хапає її за руку і тягне на себе.

В очах темніє і Єва падає. Падає в нікуди. Падає в безодню... Як? Як це зупинити?

***

- Єво! Єво! Ти мене чуєш?! Єво!

"Ненавиджу, ненавиджу своє ім'я! Не терплю своє життя! Геть! Геть!" - думки в її голові плутаються, неначе тонка павутина. Їй потрібна тиша. Перед собою вона бачить Майкла. Де вона? Вона вдома. Та чи можна це назвати домом?

Вона дивиться йому в очі і тепер розуміє. Розуміє, що збиралася зробити фатальну помилку, яка б, можливо, зламала б його життя. Ось! Ось заради чого вона має жити! Вона житиме для нього! Так! Лише для нього...

- Єво! - повторює хлопець. - Ти як? Все добре?

- Так...

Дівчина піднялася на ліктях і сперлася спиною на ліжко. Голова крутилась, перед очима все пливло, та з часом картинка ставала все чіткішою. Майкл протягнув їй чашку з водою, яку приніс схвильований Ендрю. Через кілька хвилин їй покращало і вона сіла в крісло.

- Ендрю, я... Я вирішила... Я хочу залишитися в тебе. Якщо ти не проти...

- Звичайно, я не проти. - посміхнувся чоловік. - Я радий, що ти прийняла рішення.

- Тільки... Спочатку мені потрібно поговорити з Джеймсом. Де він?

- Не вийде. - озвався Майкл. - Джеймс... Він... Коротше кажучи, Джеймс втік в Толідо, щойно дізнався про Машу.

- Ясно. - розчаровано зітхнула Єва. - Ой!

У голові знову запаморочилось і дівчина схопилася за голову. Хлопець вклав її в ліжко.

- Містере Морган, мені здається, їй потрібне обстеження.

- Так. Ти, мабуть, правий. Піду заведу машину.