Розділ 20. «Не зміг тебе забути...»

День народження. Для інших людей це завжди радісне свято. Подарунки, привітання, святкування, торт, зустріч з друзями і так далі. Все це дуже добре. Але не для Єви. За ті десять років, які вона жила в дитбудинку, вона ні разу не святкувала свого дня народження. Вона постійно була взаперті. А зараз? Зараз майже нічого не змінилося. Друзів у неї немає. Єдине чим відрізнялося святкування її шістнадцятиліття від інших днів народження - це великий смачний торт від бабусі.

- З днем народження, сонечко! - вигукнула Ганна, коли дівчина вийшла на кухню, і поцілувала її в щоку. - Сідай. Поснідаєш, а потім скуштуємо торт.

- Дякую. - посміхнулася Єва. - Вперше за довгий час мене хтось привітав.

- Як це? Невже взагалі ніхто тебе не вітав?

- Ні. - дівчина взяла в руки вилку і почала їсти "святкову" яєчню.

- Тоді нам потрібно надолужити згаяне і як слід відсвяткувати твій день народження.

- Не думаю, що це хороша ідея.

- Так! Ану геть поганий настрій! Швидко доїдай сніданок і ходімо в кіно, а потім ще кудись. А торт залишилося на вечір.

Єва не захотіла сперечатися з бабусею, адже вона так старалася. Після сніданку вона пішла одягатися. Після довгих вагань, дівчина обрала цілком пристойний наряд. Джинси, білі кросівки, рожева футболка, кепка і джинсова жилетка. Цілком "святковий" образ.

***

Через годину вони уже були в кінотеатрі. Поки бабуся пішла купувати квитки на нову частину фільму "Астрал", Єва сіла на диван, де люди очікували початок сеансу. Так... Це звичайно не день народження мрії, та все ж це краще, ніж сидіти взаперті в дитбудинку. Раптом у Єви задзвонив телефон. Це був Джеймс.

- Алло. - холодно озвалася вона.

- Ти все ще ображаєшся? - запитав чоловік.

- Ти саме через це подзвонив?

- Ні. Я чув, що в тебе сьогодні день народження. Тому вирішив привітати тебе. Нехай у вас з Майклом все буде добре.

Дівчина замовкла на кілька секунд. Майкл...

- Не буде. - відповіла вона.

- Тобто?

- В кінці літа я переїжджаю в Україну. Ми розійшлися і... Він навіть не зателефонував мені. - говорячи це, Єва відчула, як її очі почали наповнюватися слізьми.

- Може, ще зателефонує. Ти не переживай. - сказав Джеймс. - Ще раз з днем народження. Пробач, я маю йти.

- Дякую. Бувай.

І тут дівчина задумалася. А й справді... Майкл навіть не привітав її. Єва розуміла, що він їй нічого не винен, адже вона кинула його. Але їй все одно було прикро. "Я кохаю тебе..." - згадала вона його останні слова і в її серці щось тьохнуло. "Тільки не заплач, тільки не заплач..." - подумки заспокоювала вона сама себе.

В цей момент до неї підійшла Ганна.

- Ну що? Ходімо? Сеанс почнеться через кілька хвилин.

- Бабусю - звернулася до неї Єва. - Невже тобі так цікаво дивитися зі мною фільм жахів?

- Не важливо ЩО дивитися, важливо З КИМ. - посміхнулася жінка. - Я жахи не дуже люблю, але, так як вони тобі подобаються, я готова перетерпіти ці муки.

Дівчина розсміялася.

- Ну добре. Ходімо, мучениця.

***

Після кіно Єва з бабусею гуляли по місту. Сходили на американські гірки, поїли морозива, покаталися на човні. Дівчина зрозуміла, що це найкращий день народження, який тільки міг бути. Виснажені веселощами, додому вони повернулися ввечері і відразу вирішили скуштувати торт.

- До речі. - озвалася Ганна. - У мене є ще один подарунок.

- Який? - з цікавістю запитала Єва.

Жінка дістала із сумки якість папери і протягнула дівчині.

-  Що це?

- Це документи про опікунство. Тепер я офіційно твій опікун. - посміхнулася бабуся.

- Це ж круто! - вигукнула Єва і раптом у неї задзвонив телефон. - Пробач. Я зараз.

Вона побігла в свою кімнату, де лежав її телефон, з надією, що це Майкл. Вона взяла мобільний в руки, але... Це був Ендрю. Трохи розчарована дівчина підняла слухавку.

- Привіт. - почула вона чоловічий голос. - З днем народження, Єво. Як ти?

- Дякую. Все добре. Ти як?

- Теж непогано. Хотів зателефонувати раніше, але ж робота. Розумієш?

- Та нічого. Я рада, що ти подзвонив.

- Наступного разу твоя черга.

- Добре. - захихикала дівчина.

- Вже пізно. На добраніч.

- На добраніч.

***

На годиннику 2.00. Єві не спалося. Вона крутилася з одного боку на інший, намагаючись заснути. Але всі її думки крутилися навколо Майкла. Чому він не зателефонував? Їй так хотілося почути його голос. Хоча б на хвильку. Весь цей час вона думала про нього. Як би вона не старалася забути його... Все одно в її думках лише він.

Знову вона повернулася на інший бік. "Треба заснути, треба спати..." - вмовляла вона сама себе. Але через її думки сльози не змусили на себе чекати. І вона заплакала. Тихо, в подушку, аби не розбудити бабусю. Виплеснула весь біль назовні.

І раптом цей дзвінок...