Розділ 2. Я ненормальна!!!
Розділ 2. «Я ненормальна!»
В неділю Ніка відвезла Єву до дуже відомого лікаря-психіатра. Єва всю дорогу мовчала. Жінку це дратувало, тому вона весь час намагалася з нею поговорити. Дівчина, як і тоді, ще на Україні, дивилася в одну точку і навіть не кліпала.
Незабаром вони ввійшли в кабінет лікаря. Біла кімната різала очі, бо навіть стіни в будинку Морганів не були такі яскраві, як тут. Ніка посадила дочку на білий диван і сіла поруч. Біля вікна спиною до них стояв чоловік. Щойно вони сіли він перевів на них погляд і посміхнувся.
- Вітаю, місіс Морган. Я так бачу ваша мрія збулася. Ви всиновили цю дівчинку?
- Так. – відповіла Ніка. – Це Єва! Єво, це твій лікар – містер Лауд.
- А де Олег Андрійович? – незадоволено запитала Єва.
- Який Олег Андрійович? – не зрозумів лікар.
- Це її психолог з дитбудинку… - прошепотіла місіс Морган. – Єво… Він залишився там…
- Я не буду з ним розмовляти! – дівчина підскочила з місця, штовхнула містера Лауда і вибігла з кабінету.
Благо за дверима вже чекав Ендрю, тому він її затримав.
- Явно виражений психічний розлад… - лікар записав щось в бланк. – Скільки їй років?
- П`ятнадцять…
- П`ятнадцять? Це може бути через переїзд або стрес…
- Ні… Це зовсім інше… - Ніка детально переповіла лікарю історію дівчини.
- Хм… - чоловік задумався. – Ну… Тоді я вам раджу поступово привчати її до вікон і висоти. Можливо, в неї нестача адреналіну в крові. Давайте їй заспокійливе і слідкуйте за її здоров`ям. Такі діти часто хворіють на епілепсію, стенокардію, гастрит. При найменших нападах повідомляйте мене.
- Дякую, лікарю. – відповіла Ніка і покинула кабінет.
◊ ◊ ◊
Наступного дня Ендрю завіз Єву в нову школу. Єві вона сподобалася через велику кількість вікон. Ендрю попередив вчителів про стан дочки, тому він не особо хвилювався. Всі вчителі були привітні з новенькою, хоча тут, як і в усіх школах, була вчителька «не при собі». Вчителька з філософії… Вона відразу не сподобалася Єві. Така собі дама-мадама, нічого зайвого. Чорна спідниця в обтяжку, біла блузка, червоний піджак, такі ж червоні губи, біле волосся закручене в пучок і, нарешті, туфлі на високих підборах. Ну просто, леді з Голівуду!
Та не одна вона була така. Деякі учениці в класі Єви були її копією. Тому дівчина навіть не здивувалася, що у них з філософії найвищі оцінки. Найкрутішою компанією в її класі вважалися – Лілі, Бетті і Пері. Дізнавшись про стан новенької, вони, звісно, не пропустили можливості познущатися над нею.
- Гей! Чуєш, ти! Ми чули ти таку круту мрію маєш! – вигукнув Пері і його подруги захихотіли.
- Може ми тобі допоможемо? – озвалася Бетті. – Вікна у нас легко відкриваються. А що? Ми завжди раді допомогти хорошій людині.
Сміх задзвенів по всьому класу. Єва зло глянула на образників і сіла за парту. Пері підійшов ззаду і штовхнув її так, що дівчина впала зі стільця. Знову сміх.
- Чого мовчиш? Ти ж цього хочеш, чи не так? - реготала Лілі і вдарила новеньку ногою по спині.
Раптом в клас зайшов хлопець. Побачивши, як однокласники знущаються над Євою, він підбіг ближче і відштовхнув від неї Лілі.
- О… А ось і наш Бетмен приперся! – вигукнув Пері.
- Вам що немає чим себе зайняти? – обурився хлопець.
- А тобі, що до того, Майкле? Чи теж захотів?
- Та пішов ти! Качкодзьоб!
Раптом продзвенів дзвінок і всі попрямували на уроки, а Майкл протягнув Єві руку і допоміг піднятися.
- Як ти? – запитав він. – Ти новенька? Єва, так?
Дівчина слабо кивнула і мовчки накинула рюкзак.
- Дякую… - сухо мовила вона.
- Та годі тобі! – посміхнувся хлопець. – До речі, я – Майкл! А що вони від тебе хотіли?
- Познущатися. Бо я не така, як вони. Я ненормальна!
Єва востаннє зиркнула на хлопця і пішла геть. Їй не хотілося тут залишатися.
Вперше дівчина була комусь вдячна. Навіть, Ніці з Ендрю вона не сказала «дякую» за те, що вони її забрали. Але цей Майкл… він був якимось… особливим, чи що… Хоча, зовні – звичайний хлопець. Чорне вугільне волосся зачесане на один бік, карі очі, витягнуте обличчя і тонкий ніс. Єва вперше сказала «дякую», бо дійсно була йому вдячна…
Вона трохи поблукала по Таллахассі*, а ввечері помітила на телефоні 15 пропущених викликів від Ніки.
«Алло! Боже, Єво! Слава Богу! Куди ти пропала? Ми вже всюди тебе шукали! Ти ж не знаєш міста! Де ти зараз? Скажи щось!»
«Ем… Holiday Inn Hotel & Suites**. Типу готель якийсь…»
«Стій на місці! Нікуди не йди! Ми зараз приїдемо!»
Через півтори години під`їхав Mercedes*** - автомобіль нових батьків Єви. До неї вийшов Ендрю і відкрив двері пасажирського сидіння, пропонуючи сісти. Дівчина відповіла на рух вітчима і вмостилася поряд. Мотор машини загудів і вони зрушили з місця. Тридцять хвилин їзди вони мовчали. Раптом Єва заговорила перша.
- Тату…
Ендрю посміхнувся. Вона вперше назвала його татом. А це вже прогрес.
- Так… - озвався чоловік.
- Дякую…
___________
*Таллахассі (англ. Tallahassee) — столиця Флориди, четвертого за величиною штату США.
** Holiday Inn Hotel & Suites – Таллахасський готель.
*** Mercedes - німецька торгова марка транспортних засобів та назва ряду компаній-автовиробників.
- За що? – він посміхнувся ще ширше.
- Ну… За те, що ви привезли мене сюди… За те, що не залишили там…
- Та годі тобі! На нашому місці будь-хто так вчинив би! – не вірячи самому собі, сказав Ендрю.
- Ні… Мене ніхто не хотів брати… Я знаю…. Директор вам казала…
Чоловік промовчав.
◊ ◊ ◊
Щойно вони зайшли в квартиру, Єва побачила містера Лауда. Ніка, яка стояла поруч з лікарем, обійняла доньку.
- Не лякай мене більше так! – вигукнула вона.
- Що він тут робить? – побачивши свого ранкового знайомого, Єва прийняла позу їжака.
- Я прийшов поспілкуватися з тобою. Втечі зі школи – це не нормально! Це…
- Ні! – дівчина гупнула ногою, наче мала дитина. – Це нормальна реакція на знущання однолітків! Я не божевільна! Мені не потрібен лікар!!!
- Що? З тебе знущалися? – Ніка спробувала взяти її за руки.
- Не чіпай мене! – Єва забігла в свою кімнату і з гуркотом закрила двері на замок.
Вона впала на підлогу, сперлася спиною на двері і заплакала. Ідея, яка почала відвідувати її голову ще після аварії, набрала силу. Дівчина підняла погляд на вікно, від якого її огороджували в сиротинці. Єва піднялася на ноги і, похитуючись, попрямувала прямо до нього. Її головою керувала лише думка про висоту.
І от коли вона майже досягла мети, торкнувшись одною рукою ручки, а іншою холодного скла, щось велике і волохате штовхнуло її. Це був Чарлі. Він збив її з ніг і, поклавши лапи на плечі дівчини, почав облизувати її обличчя. Єва зажмурилася і легенько відштовхнула від себе пса. В цю хвилину в двері кімнати постукала Ніка.
- Єво… Відчини, будь ласка… Треба поговорити…
- Я не розмовлятиму з психотерапевтом! – відгукнулася дівчина.
- Він уже пішов. Чесно!
Вона трохи вагалася, та все ж двері відкрила. За дверима, дійсно, крім Ніки нікого не було. Для певності Єва перехилилась через поріг, перевіряючи «горизонт», і впустила мачуху всередину.
Ввійшовши, Ніка помітила, що Єва вже «прикрасила» інтер`єр плакатами про самогубство і стрибки з висоти. Жінка обережно зняла зі стіни один із плакатів з написом: «Dead soul*».
- Навіщо тобі це? – запитала вона.
- Не ваша справа! – Єва вирвала з рук матері плакат і повісила його на місце.
- Єво… - втомлено зітхнула Ніка і сіла на крісло-мішок, навпроти ліжка, де вмостилася Єва. – Спробуй мене зрозуміти. Я бажаю тобі найкращого.
- Ти вважаєш, якщо мене визнають божевільною, то я буду щаслива?
- Ні! Просто… Я хочу вилікувати твою манію…
- Яку?
- Висота, стрибки, вікна… Це не нормально!
- Тобто, ти вважаєш мене ненормальною? – дівчина вибухнула гнівом.
- Я цього не казала! – Ніка схопила її за плечі, але та вирвалася.
- Ні, ти це сказала!
- Ну хочеш, ми купимо квиток на стрибок з парашутом? Тільки, якщо ти припиниш мене лякати!
- Парашут – це не те! – одержимо закричала Єва. – Я хочу більшого! Удар об холодний асфальт, гул в вухах, політ, в кінці кінців!
Ніка перелякано дивилася на дочку. Вона не думала, що з нею буде так важко. Жінка, буквально, закохалася в цю дівчинку, в її красу. От що означає – оманлива зовнішність. Ніка попросила Роузі переночувати в кімнаті Єви і пішла на кухню – випити заспокійливе.
____________
*dead soul – (з англ.)мертва душа.
В неділю Ніка відвезла Єву до дуже відомого лікаря-психіатра. Єва всю дорогу мовчала. Жінку це дратувало, тому вона весь час намагалася з нею поговорити. Дівчина, як і тоді, ще на Україні, дивилася в одну точку і навіть не кліпала.
Незабаром вони ввійшли в кабінет лікаря. Біла кімната різала очі, бо навіть стіни в будинку Морганів не були такі яскраві, як тут. Ніка посадила дочку на білий диван і сіла поруч. Біля вікна спиною до них стояв чоловік. Щойно вони сіли він перевів на них погляд і посміхнувся.
- Вітаю, місіс Морган. Я так бачу ваша мрія збулася. Ви всиновили цю дівчинку?
- Так. – відповіла Ніка. – Це Єва! Єво, це твій лікар – містер Лауд.
- А де Олег Андрійович? – незадоволено запитала Єва.
- Який Олег Андрійович? – не зрозумів лікар.
- Це її психолог з дитбудинку… - прошепотіла місіс Морган. – Єво… Він залишився там…
- Я не буду з ним розмовляти! – дівчина підскочила з місця, штовхнула містера Лауда і вибігла з кабінету.
Благо за дверима вже чекав Ендрю, тому він її затримав.
- Явно виражений психічний розлад… - лікар записав щось в бланк. – Скільки їй років?
- П`ятнадцять…
- П`ятнадцять? Це може бути через переїзд або стрес…
- Ні… Це зовсім інше… - Ніка детально переповіла лікарю історію дівчини.
- Хм… - чоловік задумався. – Ну… Тоді я вам раджу поступово привчати її до вікон і висоти. Можливо, в неї нестача адреналіну в крові. Давайте їй заспокійливе і слідкуйте за її здоров`ям. Такі діти часто хворіють на епілепсію, стенокардію, гастрит. При найменших нападах повідомляйте мене.
- Дякую, лікарю. – відповіла Ніка і покинула кабінет.
◊ ◊ ◊
Наступного дня Ендрю завіз Єву в нову школу. Єві вона сподобалася через велику кількість вікон. Ендрю попередив вчителів про стан дочки, тому він не особо хвилювався. Всі вчителі були привітні з новенькою, хоча тут, як і в усіх школах, була вчителька «не при собі». Вчителька з філософії… Вона відразу не сподобалася Єві. Така собі дама-мадама, нічого зайвого. Чорна спідниця в обтяжку, біла блузка, червоний піджак, такі ж червоні губи, біле волосся закручене в пучок і, нарешті, туфлі на високих підборах. Ну просто, леді з Голівуду!
Та не одна вона була така. Деякі учениці в класі Єви були її копією. Тому дівчина навіть не здивувалася, що у них з філософії найвищі оцінки. Найкрутішою компанією в її класі вважалися – Лілі, Бетті і Пері. Дізнавшись про стан новенької, вони, звісно, не пропустили можливості познущатися над нею.
- Гей! Чуєш, ти! Ми чули ти таку круту мрію маєш! – вигукнув Пері і його подруги захихотіли.
- Може ми тобі допоможемо? – озвалася Бетті. – Вікна у нас легко відкриваються. А що? Ми завжди раді допомогти хорошій людині.
Сміх задзвенів по всьому класу. Єва зло глянула на образників і сіла за парту. Пері підійшов ззаду і штовхнув її так, що дівчина впала зі стільця. Знову сміх.
- Чого мовчиш? Ти ж цього хочеш, чи не так? - реготала Лілі і вдарила новеньку ногою по спині.
Раптом в клас зайшов хлопець. Побачивши, як однокласники знущаються над Євою, він підбіг ближче і відштовхнув від неї Лілі.
- О… А ось і наш Бетмен приперся! – вигукнув Пері.
- Вам що немає чим себе зайняти? – обурився хлопець.
- А тобі, що до того, Майкле? Чи теж захотів?
- Та пішов ти! Качкодзьоб!
Раптом продзвенів дзвінок і всі попрямували на уроки, а Майкл протягнув Єві руку і допоміг піднятися.
- Як ти? – запитав він. – Ти новенька? Єва, так?
Дівчина слабо кивнула і мовчки накинула рюкзак.
- Дякую… - сухо мовила вона.
- Та годі тобі! – посміхнувся хлопець. – До речі, я – Майкл! А що вони від тебе хотіли?
- Познущатися. Бо я не така, як вони. Я ненормальна!
Єва востаннє зиркнула на хлопця і пішла геть. Їй не хотілося тут залишатися.
Вперше дівчина була комусь вдячна. Навіть, Ніці з Ендрю вона не сказала «дякую» за те, що вони її забрали. Але цей Майкл… він був якимось… особливим, чи що… Хоча, зовні – звичайний хлопець. Чорне вугільне волосся зачесане на один бік, карі очі, витягнуте обличчя і тонкий ніс. Єва вперше сказала «дякую», бо дійсно була йому вдячна…
Вона трохи поблукала по Таллахассі*, а ввечері помітила на телефоні 15 пропущених викликів від Ніки.
«Алло! Боже, Єво! Слава Богу! Куди ти пропала? Ми вже всюди тебе шукали! Ти ж не знаєш міста! Де ти зараз? Скажи щось!»
«Ем… Holiday Inn Hotel & Suites**. Типу готель якийсь…»
«Стій на місці! Нікуди не йди! Ми зараз приїдемо!»
Через півтори години під`їхав Mercedes*** - автомобіль нових батьків Єви. До неї вийшов Ендрю і відкрив двері пасажирського сидіння, пропонуючи сісти. Дівчина відповіла на рух вітчима і вмостилася поряд. Мотор машини загудів і вони зрушили з місця. Тридцять хвилин їзди вони мовчали. Раптом Єва заговорила перша.
- Тату…
Ендрю посміхнувся. Вона вперше назвала його татом. А це вже прогрес.
- Так… - озвався чоловік.
- Дякую…
___________
*Таллахассі (англ. Tallahassee) — столиця Флориди, четвертого за величиною штату США.
** Holiday Inn Hotel & Suites – Таллахасський готель.
*** Mercedes - німецька торгова марка транспортних засобів та назва ряду компаній-автовиробників.
- За що? – він посміхнувся ще ширше.
- Ну… За те, що ви привезли мене сюди… За те, що не залишили там…
- Та годі тобі! На нашому місці будь-хто так вчинив би! – не вірячи самому собі, сказав Ендрю.
- Ні… Мене ніхто не хотів брати… Я знаю…. Директор вам казала…
Чоловік промовчав.
◊ ◊ ◊
Щойно вони зайшли в квартиру, Єва побачила містера Лауда. Ніка, яка стояла поруч з лікарем, обійняла доньку.
- Не лякай мене більше так! – вигукнула вона.
- Що він тут робить? – побачивши свого ранкового знайомого, Єва прийняла позу їжака.
- Я прийшов поспілкуватися з тобою. Втечі зі школи – це не нормально! Це…
- Ні! – дівчина гупнула ногою, наче мала дитина. – Це нормальна реакція на знущання однолітків! Я не божевільна! Мені не потрібен лікар!!!
- Що? З тебе знущалися? – Ніка спробувала взяти її за руки.
- Не чіпай мене! – Єва забігла в свою кімнату і з гуркотом закрила двері на замок.
Вона впала на підлогу, сперлася спиною на двері і заплакала. Ідея, яка почала відвідувати її голову ще після аварії, набрала силу. Дівчина підняла погляд на вікно, від якого її огороджували в сиротинці. Єва піднялася на ноги і, похитуючись, попрямувала прямо до нього. Її головою керувала лише думка про висоту.
І от коли вона майже досягла мети, торкнувшись одною рукою ручки, а іншою холодного скла, щось велике і волохате штовхнуло її. Це був Чарлі. Він збив її з ніг і, поклавши лапи на плечі дівчини, почав облизувати її обличчя. Єва зажмурилася і легенько відштовхнула від себе пса. В цю хвилину в двері кімнати постукала Ніка.
- Єво… Відчини, будь ласка… Треба поговорити…
- Я не розмовлятиму з психотерапевтом! – відгукнулася дівчина.
- Він уже пішов. Чесно!
Вона трохи вагалася, та все ж двері відкрила. За дверима, дійсно, крім Ніки нікого не було. Для певності Єва перехилилась через поріг, перевіряючи «горизонт», і впустила мачуху всередину.
Ввійшовши, Ніка помітила, що Єва вже «прикрасила» інтер`єр плакатами про самогубство і стрибки з висоти. Жінка обережно зняла зі стіни один із плакатів з написом: «Dead soul*».
- Навіщо тобі це? – запитала вона.
- Не ваша справа! – Єва вирвала з рук матері плакат і повісила його на місце.
- Єво… - втомлено зітхнула Ніка і сіла на крісло-мішок, навпроти ліжка, де вмостилася Єва. – Спробуй мене зрозуміти. Я бажаю тобі найкращого.
- Ти вважаєш, якщо мене визнають божевільною, то я буду щаслива?
- Ні! Просто… Я хочу вилікувати твою манію…
- Яку?
- Висота, стрибки, вікна… Це не нормально!
- Тобто, ти вважаєш мене ненормальною? – дівчина вибухнула гнівом.
- Я цього не казала! – Ніка схопила її за плечі, але та вирвалася.
- Ні, ти це сказала!
- Ну хочеш, ми купимо квиток на стрибок з парашутом? Тільки, якщо ти припиниш мене лякати!
- Парашут – це не те! – одержимо закричала Єва. – Я хочу більшого! Удар об холодний асфальт, гул в вухах, політ, в кінці кінців!
Ніка перелякано дивилася на дочку. Вона не думала, що з нею буде так важко. Жінка, буквально, закохалася в цю дівчинку, в її красу. От що означає – оманлива зовнішність. Ніка попросила Роузі переночувати в кімнаті Єви і пішла на кухню – випити заспокійливе.
____________
*dead soul – (з англ.)мертва душа.
Коментарі