Розділ 9. «Невже?»

Наручний годинник Єви показував без п`ятнадцяти дев`ять. До Olean`s Cafe залишалося кілька кроків. Зустріч із Машею і Майклом була призначена на дев`яту. Сніг залітав за пазуху, липнув до обличчя, потрапляв в очі. Дівчина натягнула на голову капюшон. Це була перша зима, яку вона побачила. Адже в дитбудинку Єва сиділа взаперті, а раніше вона не пам`ятає. Приємне рипіння під ногами супроводжувало дівчину всю дорогу. Нарешті вона дійшла. Тепле кафе, як завжди було наповнене і кожного відвідувача вітали щирою посмішкою працівники. Ні Майкла, ні Маші ще не було, тому Єва замовила кави і сіла в дальньому кутку.

Через кілька хвилин людей стало менше і можна було видихнути. Бо дихати і справді не було чим. На хвильку їй здалося, що все це через епілепсію. В цю мить в приміщення зайшли Майкл і Маша.

-         Привіт. – Майкл чмокнув Єву в щоку. – Чому кликала?

-         Ти що, не хочеш мене бачити? – вдавано образилася вона.

-         Я б тебе щодня бачив! – посміхнувся хлопець.

-         Так, пташечки, я все ще тут! – озвалася Маша і обняла сестру.

-         Мені потрібна ваша допомога. – серйозно мовила Єва і глянула на неї. – А надто твоя! Ти ж казала, що вчишся на медика?

-         Так. – відповіла та.

-         І ви вчите латину?

-         Так.

Єва дістала з рюкзака папку з паперами. Маша примружила очі, а Майкл підняв одну брову.

-         Ти вкрала це у Ніки? – вигукнув він.

-         Тихо! – дівчина роззирнулася. – Я поверну на місце і вона не помітить! Тим більше я не просто так їх взяла! Глянь!

Вона звернула їхню увагу на заголовок документів.

-         Хм… - задумалася Марія. – «Крихітка Сошенко»… Хм…

-         А ще… - згадала Єва. – Не знаю чи це стосується справи, але я випадково прочитала переписку Ніки з якимось Джеймсом. Вона

писала йому «Цілую»!

-         Коханець? – припустив Майкл.

-         Я спочатку теж так подумала, але… Не вірю, що вона здатна на таке…

-         Я тобі раджу не лізти у це. Адже, це її справа. – мовила Маша.

-         Так, але вона, можна сказати, моя сім`я! Я не хочу, аби вона трощилася!

-         Ну як знаєш… - жінка перевела тему на документи. – Слухай… не хочу тебе лякати, але… Пам`ятаєш, я тобі казала про медсестру, яка підмінила документи про мою смерть?

-         Ну?

-         Мені здається та медсестра – це… Ніка…

Майкл захлинувся власною кавою і виплюнув її на стіл. Офіціантка швиденько витерла стола і пішла геть. Єва глянула на сестру, переварюючи інформацію.

-         Ти… Ти зараз серйозно? – запитала вона.

-         Так… Це свідоцтво про мою «смерть» і мій справжній діагноз! Якщо ти не проти, я заберу їх до себе трохи досліджу і поверну.

-         Добре… - мовила шокована дівчина.

-         А я знайду всю інфу про Ніку, як лікаря. – озвався Майкл.

◊    ◊   ◊

Нарешті Єва повернулася додому, але такого вона аж ніяк не очікувала. Вся підлога в коридорі, в проході до спальні і в самій спальні була засипана якимись паперами і документами. В них дівчина впізнала ті медичні карти, що вона бачила в сейфі. Було чутно, як у спальні щось шаруділо і гупало. По спині пробіг холодок, а руки затряслися. В голові з`явилася думка про грабіжників. Єва повільно зробила крок і зняла з плеча рюкзак, готуючись оборонятися. Раптом з кімнати вибігла Ніка. Але жінка не дала дівчині полегшено зітхнути. Вона вчепилася в плечі доньки нігтями і, здувши з обличчя темний локон волосся, вигукнула:

-         Де вони? Ти їх взяла?!

-         Що? – Єва перелякано закліпала очима і скривилася від болю у плечах.

-         Ті папери! Я знаю, що це ти їх взяла! Вони дуже важливі!!! – верещала Ніка.

Звісно, дівчина зрозуміла про що йдеться, але видавати себе не збиралася. Різко відштовхнувши мачуху, вона заверещала у відповідь:

-         Нічого я не брала! Я нічогісінько не розумію в цій дурнуватій латині! І взагалі! Поясни мені, що відбувається?! Чому ти останнім часом почала ненавидіти мене? Що я зробила?!

Цього разу жінка не відповіла їй гострим словечком і не вдарила по щоці. Вона лише сіла на стілець, що стояв в коридорі, закрила обличчя руками і розридалася. Єві раптом стало так соромно, що вона відчула, як червоніє.

-         Мамо, я… - пробурмотіла дівчина. – Пробач… Я не хотіла тебе образити… Я справді їх не брала…

-         Я не хотіла, щоб ти… - жінка запнулася. – Проїхали… Іди до себе…

Єва стягнула з себе куртку і поплелася в кімнату. Роузі сиділа на кріслі і гладила пса. Побачивши дівчину, жінка запитала:

-         Останнім часом вона зла, еге ж?

-         Ага… - відповіла та.

-         А ти справді їх не брала?

Єва раптом відчула, що має поділитися з нянею тою інформацією. Вона замкнула двері, підійшла ближче і тихо мовила:

-         Пообіцяй, будь ласка, що про це ніхто не дізнається… Я тобі все розповім…

-         Ну… - Роузі невпевнено кивнула.

-         Це я їх взяла. Розумієш, Ніка… У мене, виявляється є сестра. Це довго розповідати… Коли вона була маленька, Ніка з деяких причин підробила документи і мої батьки подумали,  що вона померла…

Дівчина все детально розповіла жінці. Та вислухала і, щойно Єва закінчила розповідати, задумалася.

-         Це якось неправильно… Якщо тобі цього не розповіли, то ти не мала знати… І…

-         Тобто ти їй розповіси? – Єва настовбурчилася.

-         Ну я…

-         Ясно. Я думала ти підтримаєш мене. Мене, мою сестру моїх батьків обманули, обвели навколо пальця, обдурили! На брехні родина не будується! Хочеш, іди і розкажи їй все! Мені байдуже!

Адреналін в крові зашкалював, з очей потекли сльози, а в душі засів відчай і біль. Няня піднялася і підійшла ближче і тихо мовила:

-         Я мовчатиму… Та все одно вона про це дізнається…

-         Ти мені погрожуєш? – крізь сльози мовила дівчина.

-         Я? Зовсім, ні… Не я розповім, то вона сама здогадається.

Роузі востаннє глянула на вона і вийшла. Єва раптом знову відчула в голові пульсуюче бажання стрибнути. Погляд зупинився на вікні. Панорама міста так і манила, уявно прибираючи зі шляху висоту і холодне прозоре скло. Дівчина піднялася з підлоги. Від вікна її відділяло всього пару метрів. Вона почала ридати. Ні, вона не впала на підлогу, не почала голосити, не прикрила обличчя руками. Просто стояла, опустивши руки і скиглила. Скиглила, як мале дитя. І тут різко тиша… Єва замовкла. В крові з`явилася рішучість і впевненість. Крок. Дівчина глибоко вдихнула. Вона розбіглася ледь не до швидкості гепарда. Удар. Темрява.